Про агитпайки и подкупы

Це спільна біда – купуємо і купуємося. Міжнародні офіційні спостерігачі, яким дозволено наглядати за українськими виборами, тримаються за голову, дивлячись на те, як відверто-безсоромно та безкарно порушується закон про вибори.

Агітпайки

Хто це придумав і вніс до закону, – щоб товари, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, цілком законно як агітки роздавалися виборцям і чому це тлумачиться саме таким чином, – загадка.

Однак, давайте уважніше прочитаємо статтю 74 закону про вибори депутатів, що "обмежує ведення передвиборної агітації". Залишивши лише ключові слова частини тринадцятої цієї статті, матимемо: "Забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям коштів або товарів".

До цього обмеження закон додає виключення: "крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки мінімального розміру заробітної плати".

З коштами зрозуміло. Вони – особливий товар, виготовляти який дозволено лише Національному банку України.

А от із названими в законі товарами, як бути?

Товар – це продукція, призначена для вільного продажу. Продукцію для продажу виготовляє підприємство, якому, згідно закону, це дозволяється робити.

Нагадаю, що політичним партіям заборонено займатися підприємницькою діяльністю, тобто виготовленням товарів для споживання, окрім виробів власної атрибутики.

Оскільки ні цукор, ні гречка, ні олія та решта товарів, які переважно складають агітпайки, не є партійною атрибутикою – дозволеними законом для партій виробами, то вони не можуть даруватися в жодному вигляді – хоч у партійних кульках, а хоч і з символікою партії поряд з товарним знаком на етикетці товару.

Закон ніби забув про різницю між товаром та неспоживчим предметом. Навіть календарик є товаром, оскільки саме його зміст у вигляді інформації про дату днів року і є споживчою цінністю.

Отже, забороненою має бути роздача будь-яких товарів.

Не можуть використовуватися під час передвиборної агітації вироби, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії і які можуть споживатися – бути товаром – продуктовий у партійному кульочку набір господиням на 35 гривень з мукою, гречкою, цукром та олією, дешеві окуляри пенсіонерам у футлярі чи школярський набір учням у торбинці із символікою партії тощо.

Можна спокушати виборців виробами, що відображають символіку партії і не мають споживчої цінності: суспільно-політична література, інші пропагандистсько-агітаційні матеріали партії, сувенірні значки, прапорці-вимпели тощо, на вартість яких можна й не звертати увагу.

Благодійництво чи підкуп?

Дуже кмітливі кандидати в депутати роздають ті самі агітпайки, а то й значно дорожчі товари під виглядом їх щирого благодійного поклику душі. А ті, хто розносить пайки, так собі, між іншим, супроводжують дари словами, що це від такого-то кандидата в депутати. Або ж хвалькувато розказують про це в районних газетах.

Всюдисуща "Опора" зафіксувала спалахи благодійності саме під час виборчої кампанії. Звичайно тими, хто на це має кошти.

То подарують шкільні форми майже всій школі, то до школи-інтернату, згадавши про бідних діток, завезуть дорогоцінний телевізор, оповідаючи потім про благодійника, що за таку милість саме він і має бути народним депутатом. То благодійно відремонтують лікарню чи завезуть десяток-два ліжок. То вириють ставок. То підрівняють вулицю. І так далі.

Цікаво, що саме згадане вище виключення щодо обмеження, за яким партіям, а читається, що й усім, дозволяється дарувати товари вартістю до 35 гривень, стало причиною того, що благодійництво у переважній більшості звелося до масової роздачі продпайків за такою ціною.

То чим це виборче явище є насправді – благодійництвом чи передвиборним підкупом?

У межах виборчого процесу такі діяння за участю його суб’єктів – партій та кандидатів – безперечно, є підкупом.

І це має заборонити закон про вибори. Отже, його статті 74 бракує ясного, забезпеченого покаранням за порушення положення: "Будь-яка благодійна діяльність партії чи кандидата в депутати – суб’єкта виборчого процесу забороняється".

А закону про благодійництво, що недавно справив своє 15-річчя, не завадило б у визначенні терміну "благодійна діяльність" до основоположних слів "що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності" додати слова "та будь-якої іншої вигоди".

Так що, закінчаться вибори – не забувайте про народ, панове колишні кандидати чи вже депутати!

Передвиборний підкуп чи звичайна корупція

Завершує згадану частину тринадцяту статті 74 закону про вибори цілком справедливе зауваження: "Така передвиборна агітація або надання виборцям коштів або безоплатно товарів є непрямим підкупом виборців".

А де підкуп – там, в усіх цивілізованих країнах, корупція.

Хоча українці ще не дійшли до того, щоб у переліку суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення значилися не тільки ті, хто обраний депутатом, але й ті, які ще тільки обираються, логіка щодо недосконалості вітчизняного законодавства досить проста: як може бути депутатом особа, яка вчиняла підкуп, хай би й непрямий, виборців з метою отримати виборну посаду?

Чому призначення на державну службову посаду через підкуп вважається корупційним діянням, а обрання депутата, який став носієм законодавчої влади шляхом дій, визначених законом як підкуп, вважається нормою?

Якщо це таки несправедливо, то чому встановлений судом підкуп виборців кандидатом у депутати не тягне за собою подальше його зняття з реєстрації?

Чи не тому, що ті, хто писали такі закони, спочатку були кандидатами в депутати?

Технологія маніпуляції, по-простому – обдурювання

Хто це придумав – роздавати гроші виборцям і збирати їх паспортні дані та підписи, – зараз установити неможливо.

Подейкують, одним із піонерів цього надзвичайно ефективного методу задурманення виборців був тоді майбутній політичний діяч, а нині сановитий вже діяч державний, який, завбачливо оформивши відпустку, оце нещодавно роз’їжджав округами і вчив районні партійні штаби перевіреній особисто тактиці перемоги.

У свій час у такий спосіб він отримав гучну перемогу над суперниками, будучи сам із краю дуже далекого від переможеного ним округу.

І агітатори понесли "між виборців" нечисті гроші для банального підкупу.

Люди ж в основному байдужі. Хто, може, просто проганяє такого "агітатора" з порогу, поважаючи власну непідкупну думку, а хто зведе плечима, прикине в умі, скільки цукру чи олії можна за 150 гривень купити, та й підпишеться.

Але навчений партійним штабом агітатор застережить, що в бюлетені у квадратику напроти потрібного кандидата має бути не звичайний хрестик, а якийсь інший знак – скажімо, той же хрестик, але навкіс, або зірочка, по якому й строго визначать, чи облагодіяний справді проголосував як треба.

А ще агітатор строго додасть, що відеокамера, встановлена на дільниці, усе запише й покаже, хто та як голосував.

Взяв гроші – тепер бійся! Отака проста психологія цього злочину.

І, хоча й тут агітатора можна без оособливих хитрощів обманути, психологія людини спрацьовує так, що добрий відсоток людей, які взяли гроші, таки проголосують за того, хто оце їх просто так купив і ще й налякав за спокусу.

Такі, на жаль, ми є…

І яка за це кара?

Майже ніяка. Ті, кого умовили на те, щоб вони під виглядом агітації розносили гроші і заповняли "відомості обов’язкового голосування за певного кандидата в депутати", розуміючи, що це справа все-таки підсудна, ведуть себе "інструктовано" та обережно.

Усе це явище, що наскрізь пронизане корупцією, майже безкарне.

І назву в каральних законах воно має не конкретно виділену – злочинний "підкуп виборців", а дещо загальне та не визначене за змістом – "здійснення передвиборної агітації у формах і засобами, що суперечать Конституції або законам України, або інше порушення встановлених законом обмежень щодо ведення передвиборної агітації".

Причому карається таке "порушення порядку" не Кримінальним кодексом, який про це підозріло впевнено мовчить, а дещо беззубим Кодексом про адміністративні правопорушення.

Горе-агітатор, який за пару тисяч гривень розносить гроші виборцям з метою спонукати їх голосувати за певного кандидата, як і сам кандидат, навіть будучи спійманими на гарячому, покараються судом кожен щонайбільше на 850 гривень.

Кандидат залишиться собі кандидатом, а агітатору з подякою покриють преміальними нанесені судом збитки у штабі кандидата. Оце й усе.

Дуже гуманний закон про вибори склали усі політичні сили, що нині бавляться з народом у вибори – і ті, що криком бідкаються, що йде масовий підкуп виборця, і ті, хто якраз і купує виборців, заручившись беззубим до відповідальності спільним законом.

До кримінального "перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права, поєднані з підкупом, обманом або примушуванням", за яке Кримінальний кодекс України карає штрафом від 5100 до 8500 гривень або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років, – такої кари підкуп виборця у законодавстві не стосується.

Не доросли законодавці із судами до такого!..

Прикрий ґрунт беззаконня

На превеликий жаль, вся ця історія з підкупом на час виборів одних іншими – коріниться в тутешніх особливостях. Бо одні, знаючи, що це незаконно, дають та розносять, а інші – на тім же тлі – беруть та "собі мають".

За такою схемою діє широкомасштабна корупція, що буяє саме там, де для цього є "і ґрунт, і підживлення, і вдала сівозміна".

Одні відносяться до закону, як "до дишла", інші селяться в хаті, "що скраю", треті люто ненавидять будь-яку владу і не збираються "жити у спільному домі", а дременуть, де краще життя вже налаштоване, як тільки випаде нагода.

От і добре, скажуть тут, в додаток, принципові правдолюбці. – Хай, ніби, хоч яка користь буде людям від цих виборів.

Та не так, панове. Ой, не так...

Сергій Каденюк для УП