Не плачьте за Саакашвили!

107 просмотров
Четверг, 04 октября 2012, 11:55
Елена Трегуб
генеральный секретарь Независимого антикоррупционного комитета по вопросам обороны

Роками спостерігаючи за тим, як у нас в Україні ставляться до грузинського президента, мені здавалось, що у нас його люблять більше, ніж у самій Грузії.

Природно, що на фоні нашої безпорадності, засилля корупції і криміналу, грузинський оазис реформ і модернізації виглядає для нас мало не раєм. Але я не розумію кусання ліктів українців з приводу того, що у нас немає свого Саакашвілі і заперечення будь-якої об'єктивної оцінки його діяльності.

Оскільки я була залучена у грузинську політичну драму останні кілька років, не можу мовчати, коли бачу, як у нас в Україні цілеспрямовано і через непоінформованість викривляється реальність щодо Грузії.

Давайте жити без ілюзій! Це нам дасть кращу підготовку для побудови власної країни.

У мене немає мети розчаровувати наших демократів і активістів критичною оцінкою президента Саакашвілі. Я сама його люблю і поважаю.

Він, попри усі його гріхи, дає натхнення молодим українцям, які готують великі зміни у себе вдома. Це єдина людина на всьому пострадянському просторі, яка не побоялась кинути виклик системі, нажити собі багато ворогів, але при цьому розбудовувати державу своєї мрії, навіть якщо багатьом його власним співгромадянам у такій державі не було місця.

Маючи досвід спілкування з Саакашвілі, скажу, що це особистість, яка частково сформувалась під впливом західної або, точніше кажучи, глобалізованої, культури.

У цій неоліберальній культурі з презирством ставляться до класичних бюрократів, які нічого не створюють, окрім того, щоб ділити і контролювати уже існуючі ресурси. Не толерується корупція. Цінується меритократія і освіченість. Відсутня ієрархічність у мисленні і у суспільстві.

У західній культурі найбільшою повагою користуються новатори, люди підприємницького складу, які на пустому місці створюють речі чи процеси, про які ніхто раніше навіть не міг подумати. Люди з незалежним мисленням, які покладаються самі на себе.

Гіперактивність і реформаторство Саакашвілі, розбудова нової інфраструктури та нових інститутів Грузії – це все втілення у життя не лише його власних амбіцій, а і цінностей західної культури.

Якщо б поставити на чолі такої зруйнованої держави, як Грузія, мера Лондона чи C.E.O. Маккінзі, то вони б напевно теж почали б з ідеями і методами, схожими на Саакашвілі.

Як колись сказав сам грузинський президент, коли він зустрічається з російськими чи євразійськими лідерами, то їм немає про що спілкуватись. Адже це не лише люди різних поколінь, але і люди різних культур.

Урбанізовані, молоді, освічені на заході, грузини - "япі" – навіть своїми манерами, стилем одягатись і розмовляти, різко диссонують з пострадянськими керівниками.

Проте з іншого боку, Саакашвілі – як і його уряд – це представники кавказької і пострадянської культури водночас, якби вони від цього не відхрещувались. Це риса не завжди погана. Вона дає авантюрність, винахідливість, схильність до ризику, силу натиску. Але вона також несе в собі схильність до корупції, перевищення своїх повноважень, обману, маніпулювання інформацією, нетерпимості.

Переходячи від ліричного до реального, скажу, що написавши кілька статей які критично висвітлюють грузинську реальність, я отримала чимало агресії від наших місцевих апологетів грузинського чуда. Повірте, мені не платить ні Росія, ні Іванішвілі, я просто люблю правду. Я не проти грузинської моделі реформ, але я за те, щоб в Україні була ще краща, більш європейська модель, яка б враховувала помилки Грузії.

Я не буду вдаватися в деталі, адже це не журналістське розслідування, а всього лише репліка, але скажу, що у Грузії Саакашвілі є багато тих самих проблем, що і у всіх пострадянських країн.

Є телефонне право, є корупція на найвищих рівнях, є незаконний моніторинг каналів комунікації, є зловживання силовими структурами та судами, є нехтування правами людини, слабкі ЗМІ і безліч інших проблем. Я це знаю від двох десятків моїх однокурсників і знайомих, грузинів і американців, які живуть і працюють у Грузії – у бізнесі, уряді, міжнародних організаціях, медіа.

Те, що на виборах переміг Іванішвілі, який зі своїми грішми і за відсутності харизми, зміг перемогти партію влади, - це не російська змова. Це закономірність у суспільстві, яке у великій своїй частині лишається бідним, знедоленим і пасивним.

Подорожуючи грузинськими селами, я була вражена тим, як грузини ображені і втомлені від свого молодого лідера.

Село явно випало в реформаторської орбіти Саакашвілі, і життя людей, які звикли очікувати підтримки держави, ніяк не покращилось. Замість того вони відчули на собі неабиякий адміністративний тиск і контроль, навіть спроби залякування. Вони також масово жалілись на те, що влада Саакашвілі більше часу, зусиль і грошей витрачає на зовнішній піар і приваблення закордонних гостей та інвесторів, намагання вразити скляними мостами і палацами, своє щоденне "реаліті-шоу" на підконтрольному владі телебаченні, ніж на пошук прихильності власного населення.

Чому ці люди голосували за Іванішвілі?

Все банально просто. Він же - найбагатший грузин світу, тому, може, з ними своїм багатством поділиться і за власні кошти побудує їм церкви, майданчики, бібліотеки і лікарні. Красти точно не буде, бо йому вже не треба.

А ще - щоб Саакашвілі зрозумів, що не можна так затискати власний народ в лещата, бо людям важко виживати чесно.

Наприклад, одна сім'я, яка не мала грошей на вугілля, звикла набирати гілля у лісі, щоб отоплювати оселю. За Саакашвілі їх за це стали суворо штрафувати, і вони перестали ходити до лісу, жаліючись, що тепер живуть у холодній хаті, а грошей на вугілля їм натомість ніхто не дав. Це типовий приклад електорату опозиції.

Це вам не нагадує щось знайоме? Нехай називають цих людей невдахами, жертвами комунізму, людьми без гідності, ледарями чи пролетаріатом, але це - громадяни з правом голосу, яких не можна ігнорувати.

На кінець, скажу, що в Україні, як і у інших країнах світу, велася спланована рекламна кампанія Грузії. Це нормальна публічна дипломатія країни, яка дбає про свій імідж у світі. Українських журналістів, аналітиків, активістів, політиків – тобто тих, хто формує суспільну думку – за кошти грузинського уряду і пов'язаних з ним структур – запрошували на тури по "місцях слави" грузинських реформ.

Це благородно, що грузини з нами, і іншими країнами регіону, діляться своїм досвідом і хочуть, щоб і у нас щось нарешті вийшло. Але смішить те, що українці, яким показали блискучу обгортку, з'їдають її, не розгортаючи і не поцікавившись складом самої цукерки.

Так, деякі реформи можна кваліфікувати як "маленькі чуда," але не вірте у велике чудо, шановні. Його не трапилось. Грузія не стала Сінгапуром, а лишилась Грузією.

Бо для Сінгапуру треба вестернізовані сінгапурці, а не кавказька нація. Кажіть правду своїм читачам і глядачам: одна людина не може "за вуха" витягнути свою країну без співпраці з суспільством.

Незворотні результати реформ досягаються рухом знизу, коли суспільство саме готове стати на новий шлях розвитку, так як це відбулось у країнах Центрально-Східної Європи після розвалу комунізму.

Тому, замість того, щоб оплакувати Саакашвілі, давайте робити кроки для того, щоб змінювати мислення і пробуджувати наших людей. Щоб це суспільство саме виштовхнуло на гору лідерів, які на сьогодні у нас є, але не затребувані. Ці лідери можуть, нехай не такими блискавичними темпами, як у Грузії, але в консенсусі із людьми нарешті реформувати нашу країну, яка і через 20 років лишається радянською.

Чого нам треба повчитися у грузинів, то це їхньому вмінню заінтригувати і зацікавити собою світ. Коли я порівнюю рекламні тури наших чиновників, наприклад вересневу делегацію міністрів до Вашингтону, і грузинські "road shows", то це небо і земля. Це при тому, що об'єктивно Україна багатша країна з кращими економічними показниками.

Грузинська влада набагато більш освічена і інтегрована в міжнародне середовище: вона розуміє, як вести кампанію, і яку демонструвати інформацію, щоб викликати довіру і повагу до своєї країни.

Правда, знайома з лондонського офісу Transparency International, розповіла недавно, як грузинські реформатори використали у брошурці про Грузію рейтинги TI, які не зовсім відповідають дійсності і продовжували відмовлятись виправити дані на вимогу TI, чим спричинили скандал з цією організацією.

Українські ж урядовці цими рейтингами навіть не цікавляться. Як сказав заступник міністра фінансів на одній з конференцій у Києві, у Transparency просто неправильна методологія. Одним словом, шлях перед нами складний.

Олена Трегуб, журналіст, політолог, громадський активіст, "Глобальне партнерство заради демократії"



powered by lun.ua
Как подготовиться к сезону гриппа: 5 простых рекомендаций
Желающие имеют шанс иммунизироваться и избежать заболевания или на 60% уменьшить вероятность осложнений от него. (укр.)
Прикосновение генпрокурора, или Как снять неприкосновенность, чтобы ее оставить
Прикосновенными "слуги" согласны быть только для своего – назначенного президентом Зеленским – генерального прокурора. (укр.)
Есть ли коллизия между правительственными расследованиями на рынке удобрений
За соблюдением правил торговли в стране следят Антимонопольный комитет и Минэкономики. Есть ли между ними взаимодействие, покажет дело против группы Ostchem. (укр.)
Стратегия Украины по интегрированному управлению границами: настоящим мерилом успеха будет эффективная реализация
Укрепление торгово-транспортных коридоров в Европейский Союз является чрезвычайно важным для нынешних и будущих отношений между Украиной и ЕС. (укр.)
В чем логика "земельного Зазеркалья" в отношении иностранцев
Запрет иностранцам покупать землю в Украине не будет. Найдется ряд механизмов и структур в Украине и за ее пределами, чтобы это обойти. Для кого же иностранцы составляют риск? (укр.)
Почему всем нам стоит посмотреть "Поет Ивано-Франковсктеплокоммунэнерго"
В Украине мы не пользуемся инфраструктурой как чем удобным и полезным, не задумываясь – наоборот, мы, сами того не замечая, тратим огромное количество энергии, чтобы компенсировать ее разруху. (укр.)
Синдром политического интеллекта
Так что же у нас не так с политическим интеллектом? Должность президента сквозь призму теории поколений. И можно ли взять виртуальный мастер-класс у американских президентов? (укр.)