Большая песочница Майдан
Мені як нікому іншому легко порівнювати Помаранчеву революцію з дитинством: восени 2004-го я й сам був дитиною, якій "тринадцятий минало" у буквальному сенсі. Я ходив до школи у Кіровограді з помаранчевою стрічкою на рюкзаку, і на уроках її наполегливо просили зняти.
Також я малював наївні до нестями малюнки про героїчну перемогу помаранчевої сили демократії над злом. Образи-уособлення цього зла, як і демократії були найрізноманітніші - фантазії, слава богу, тоді було за край.
Ті малюнки я зберіг, хоч як соромно було на них дивитися, скажімо, чотири чи п'ять років потому. Але зараз я навчився дивитися на них з усмішкою. Тому що, здається, 8 років тому всі українці на кілька місяців перетворилися на наївних та безтурботних дітей.
Опозиціонери, журналісти та фейсбук-френди чекають повторення Майдану та полюбляють сумувати за ним, в окремих випадках навіть дорікаючи: мовляв, зараз ситуація ще гірша, а народ "не підіймається" проти узурпатора.
Між тим, я впевнений, що такого ж Майдану більше не буде. Не тому, що ситуація краща, а тому, що нація подорослішала.
Так, у 2004-му ми були небайдужі, об'єднані та щасливі, а зараз прагматичні, недовірливі та апатичні.
Однак, згадайте, у 2004-му неможливо було вітатися з сусідом, якщо він за Януковича, а ти за Ющенка. Так само, як у дитсадочку неможливо було доїсти ненависну тобі кашу. У 2012-му українці вже не діти, вони розважливі та помірковані, і в цьому є перевага, не лише недоліки.
У Помаранчевої революції українське суспільство пережило дитинство - згадайте безтурботність і щирість людей під час тих подій. На Майдані було весело та гамірно, як у пісочниці, з якої не хотілося вилазити, а кучмівські танки видавалися страшними, неначе привиди під ліжком.
Ющенко нашій історії - такий собі Дід Мороз. Чекати його приходу та уявляти його було неймовірно тепло і солодко, навіть на морозі. А про те, що насправді його не існує, дізнаєшся вже потім, через кілька років, коли його "снігуронькою" стає не Тимошенко, а Ванникова.
Минають роки, і настає час дорослішати. Повернення дитячої безтурботності та безпосередності стає можливим лише напідпитку. Та й то - тимчасово та зі шкодою для організму.
Дитинство не повториться, треба якось з цим уживатися. Втім, на старі фотографії дивитися можна і навіть необхідно. Здається, для цього українці й зробили собі свято Дня Свободи...
...
Я потрапив на київський Майдан лише після Нового Року. Для мене помаранчева революція - це мої малюнки в зошиті, стрічки на рюкзаку та Вакарчук на сцені у помаранчевому шарфі.
Такого більше ніколи не буде. І в цьому пряма користь для України. Якби ми не мали Майдану у 2004, його, з усіма подальшими розчаруваннями та поневіряннями, довелося б переживати зараз.
Ярослав Кобзар