О теплоте майдана и внутреннюю Европу

30 просмотров
Суббота, 30 ноября 2013, 13:52
Василий Карпюк
писатель, соучредитель издательства Discursus

Це не просто акції протесту, це великий освітній і культурний чин.

Коли востаннє ми співали в такій великій кількості сучасних і народних українських пісень? Звісно, співи є по життю, але не так багато, не з таким розмаїттям. Певен, що багато з нас почули пісні, яких не знали досі, але тепер пам'ятатимемо все життя.

Ще важливіше за освіту й культуру – людськість. Ми тут здобуваємо знайомства, які в майбутньому нам помагатимуть іти. Бо тут зібралися найчесніші. Ті, хто вміє розрізняти правду й непевність. А ще – найсміливіші. Ті, котрі не бояться висловлювати правду. Стояти за правду. Це гідно.

Можу говорити тільки про франківський Євромайдан – але, думаю, що всюди так само гарно.

Я радий, що людей так багато. Увечері розважає сцена музичними й розмовними виступами. Удень, коли менше людей, багато простого спілкування. І видно, як щиро все є. Люди збираються довкола бочок із вогнем і гріються.

Та не лише теплом ватри, а й спільністю.

Добре відчувати, що є поряд такі, з якими можна сміливо йти вперед. Часом можна дивуватися, як так стається, що так швидко налагоджуються стосунки з незнайомими людьми. А так є, бо це – місце великих людей. Кожен присутній на мітингу є великою людиною, бо не боїться тиску влади: чи то начальника на роботі, чи то декана в університеті, чи то директора в школі.

Ніхто не боїться холоду. Адже гріють не лише фізичні речі, а й духовні.

Святий Серафим Саровський ділиться, що були монахи, які силою думки, силою молитви, могли піднімати температуру тіла незалежно від того, як би не було холодно навколо. І це реальні факти. Ми самі в цьому пересвідчуємось.

Адже уявіть, чи могли б ми бути на майдані стільки часу, якби не було довкола всіх інших хороших людей? Ні. А разом ми можемо. Нам справді стає тепліше в розмові, у танцях, в обіймах.

Ми разом, і це велико!

Я наголошую на людському моменті, бо, безсумнівно, згодом будуть розчарування. Більші чи менші. Але без них не можна.

Ми тут мріємо про Європу, а політики мають на думці зовсім інші речі. Вони промишляють це повз нас. Тим не менше, як зауважує французький священик Жак Філіп, Бог настільки добрий, що навіть наші гріхи обертає нам на користь.

Навіть якщо наші політики нас знову обдурять – ми не маємо зневірюватися. Просто згадаймо друзів, яких ми тут набули. Це вже немало. З ними зможемо зробити набагато більше. Ми вже робимо. На користь нашої землі.

Головне – віра. І це не абстрактні слова. Це дуже практичні речі.

Якщо в біблійні часи через віру могла пересунутися гора з одного місця на інше, то чому б зараз так не сталося? Біблійні часи відрізняються від наших лише тим, що то було давніше. Але й зараз ми всі є грішниками, як тоді. Але й зараз між нами є святі. Та, щоб не було омани, святі за життя не ходять із німбами, а помагають одні одним. Ми відчуваємо взаємну підтримку. І це відповідь.

Коли ми гукаємо "Слава Україні!", то так, хай буде слава! Ми за це стоїмо. Ми гідні цього. Натомість, смерті ворогам не треба бажати. Треба молитися за них, щоб порозумнішали.

Мабуть, учора вичитав у френдстрічці у фейсбуку пост однієї молодої мами: "Переглянувши чергові новини з Євромайдану, син підходить до мене й каже: "Мамо, ти ж знаєш, що в кожної людини на одному плечі сидить янгол, а на іншому – чортик. Так от, схоже, що у нашого президента на одному плечі сидить чортик, а на іншому – дурник!"

Бачите, і дитина це побачила. У такому випадку треба бажати не смерті, а мудрості. Раптом вдасться. І треба мудрості нам усім, щоб ми могли гідно поводитися.

Уже згадуваний Серафим Саровський наголошував, що ми часто недооцінюємо силу молитви. А вона справді може дуже багато. Можна молитися й на майдані, і до церков наших ходити – їх багато гарних і світлих. Молитися за те, щоб наші сподівання справдилися. Це було б дуже добре, правда ж? Щоб ми всі вистояли до кінця, щоб усі були здорові, і щоб усе було мирно.

А, найперше, треба прагнути внутрішньої Європи.

Бо Європа – це не "Євровікна і двері", це не "Секонд-хенд з Європи". А, справді, освіта без хабарів. І це вже не просто вийти на мітинг і прогуляти пари, а вже треба сісти й вивчити предмет. Це не лише легкість, але й певний труд. Зате – позитивні наслідки.

Лише тоді будуть європейські зарплати, коли будуть європейські знання.

Європа – це не закордонна попса в нічних клубах, а українська музика. Європа чекає народу з культурою – і мистецькою, і людською. Тож будьмо європейцями.

Наші протести показують, що Європа вже є в наших серцях.

Наступне завдання – збудувати Європу в наших головах.

Василь Карп'юк, спеціально для УП



powered by lun.ua
Системные изменения в лечении рака могут спасти жизнь каждого пятого больного
Войну с раком невозможно выиграть, если нет стратегии победы, если ежедневно, шаг за шагом, последовательно не олицетворяет ее план. (укр.)
Месяц в Харькове: признания в любви
Какой он, культурный Харьков. (укр.)
Украине нужна новая киберстратегия
Основные пробелы в области кибербезопасности в Украине и варианты выхода из сложившейся ситуации. (укр.)
Как мировые тренды влияют на развитие фитнеса в Украине
Каждый год появляются новые виды тренировок и тренажеров, выпускаются новые мобильные приложения и онлайн-продукты.
Как определиться с будущей профессией
Будущее требует от нас всех постоянного обучения и самообучения, самодисциплины и искренней страсти к своему делу. (укр.)
Зеленский распустил ЦИК, или Зачистка по всем фронтам
Оглядываясь на события последних недель в ВР, можно заметить определенную тенденцию, которой придерживается Зеленский и его сторонники. Речь может идти как об узурпации власти действующим президентом, так и об искреннем желании реальных положительных изменений, возможны только при условии полной очистки всех госструктур от следов старой власти. (укр.)
Самосожжения. Постскриптум для империи
Сумерки СССР, современным россиянам кажутся "счастливой эпохой", для колоний озаренные огнем живых факелов с запахом горелого мяса. (укр.)