А, собственно, где перевыборы ВР?

Ейфорія, що наразі панує на зруйнованому, обпаленому, розтрощеному Майдані, зрозуміла. Дуже довго чекали. Дуже високу ціну заплатили. Занадто високу.

Я розумію, що компроміс передбачає насамперед взаємні поступки. Що не бува такого, щоб усім було добре й нікому погано. Щоб навчитися домовлятись, треба вміти поступатись власними забаганками, зрештою, чимось жертвувати заради обопільної згоди.

Народ України приніс свою жертву. З конкретними прізвищами – "Список загиблих під час сутичок та протистояння". Сто? Двісті? Більше? Це не має значення. Після перших жертв, які ошелешили й стали справжньою трагедією – тепер це "статистика". А ще – скалічені, піддані тортурам, зниклі, запроторені по буцегарнях... Від цього паморочиться в голові, і розум досі не бажає сприйняти таку дійсність, яка жахливо й назавжди вдерлась кулями й димом у життя.

Президент України, хай йому не гикається, чи то прийшов до тями, чи то прозрів, чи то отримав якісь гарантії, але також приніс у жертву найдорожче для себе – свої дорогенькі необмежені повноваження.

Країна Україна також принесла, мабуть, найвеличезнішу жертву. Адже той розлам у свідомості українців із двох берегів Дніпра, що його так довго, ретельно й цілеспрямовано підгодовували з усіх боків, невідомо коли зможе – ні, не зарости! – бодай почати загоюватися.

Про економіку країни годі й казати. Вона розтрощена гірше ніж бруківка Грушевського та Майдану. І це не відновиш "за одну ніч", як обіцяв пан Порошенко. Однак він був правий у тому, що прийдеться це робити за власний кошт. Нажаль, за наш власний кошт. Не за їхній...

Отже, жертви перераховано. Угоду підписано.

І Верховна Рада радісно запрацювала. Спочатку це викликало легке здивування. Повернення Конституції-2004, звільнення від переслідувань, обіцянка в найближчий термін почистити декількадесят законів та нормативних актів, щоб щільніше обкласти "звіра авторитаризму", тощо, тощо... Конституційна більшість попід 400 голосів. Одностайно. Казка.

І, звичайно, дострокові вибори президента. Десь так у грудні 2014-го. Авжеж, дострокові. На цілих два місяці раніше ніж це передбачено діючим законодавством. На місці Януковича я би зітхнула з величезним полегшенням. Мабуть, він так і зробив.

Але щось бентежило й викликало неясне занепокоєння. Ще вчора наших принципових і непідкупних комуністів геть не було, а кожного регіонала, що прийшов до ВР, хіба що на руках по залі не носили та всерйоз непокоїлись погрозами на їхню адресу.

А сьогодні – аншлаг! Ще раз підкреслю – злагоджений, одностайний аншлаг. Нічого не нагадує?..

Тому довелося уважніше перечитати Угоду. Аж тут на очі трапилась цитата пана Яценюка, котрий пообіді так відповідально й стурбовано скріплював чорнилами документ, за який сотні інших віддали всю власну кров.

За його словами, "за новим законом Верховна Рада буде здійснювати повноваження до жовтня 2017 року".

Шановні депутати – а де, власне, одностайні перевибори ВР?..

Це ж – та сама Верховна Рада, яка слухняно штампувала оті закони, які тепер пафосно відміняє.

Це та сама Верховна Рада, яка з перших кроків здавала інтереси України направо-наліво, хто більше заплатить.

Це та сама Верховна Рада, яка породила мем "тушки" і "піаністи".

Це та сама Верховна Рада, яка сповідує хуцпіанство та раз-по-раз радіє, що знов усіх "розвела як кошенят".

Це та сама Верховна Рада, яка породила монстра авторитаризму, і яка, зрештою, призвела до страшних подій найжорсткішої зими в житті незалежної України...

У вас, кажете, нова більшість? Ви самі в це вірите?!.. Чи надовго?

Спробуйте вийти на Майдан та пояснити тим, хто втратив близьких, друзів, коханих – що ці народні депутати тепер ніколи-ніколи не скоять чогось поганого або неправильного.

Або – переконати їх скласти зброю. Правий Сектор уже обізвав цю Угоду "угодою з дияволом". Давайте називати речі власними іменами: це угода із власною совістю. Яку ви, шановні лідери опозиції, без тіні сумління також поклали як жертву.

Для чого новому-старому-будь-якому президенту ця ВР? Ви, мабуть, справді щиро хотіли "врятувати Україну".

Але наразі виглядає, що врятували лише власні теплі крісла.

P.S. Сьогодні зранку, коли над виснаженим Києвом ще висіла стомлена гнітюча тиша, одна хороша людина, прекрасна й чутлива, написала мені:

"Мне кажется, в эти дни у миллионов украинцев появилась Родина. 22 года мы находились внутри какой-то непонятной субстанции. То ли географической категории, то ли исторического мифа, то ли несбывшейся утопии.

Украина была лишь в головах. Вернее, ее неясный образ, мечта о ней, ее фрагменты, часто не подходившее друг к другу.

А теперь ее грубо и зримо врыли в землю баррикадами – и нужные фрагменты наконец соединились. Теперь, когда украинцы говорят "мы", это имеет очень четкий смысл.

Но радости нет. Потому что настоящим пограничным столбом, точкой отсчета для новой страны стали трупы хороших людей. Это страшно.

Я не хочу сегодня читать ленту новостей. Боюсь, там будет как раз то, чего мечтается избежать любой ценой– либо вести о поражении и новых смертях, либо сотни лоснящихся набивших оскомину рож "элиты", которая примажется к победе и затопчет ее своими лакированными башмаками.

Как это было в 2004. Не хочу".

Радості нема. Цікаво, яку ціну ви, шановна опозиція, вигадаєте для наступної купівлі потрібних голосів?

Хоча, яка різниця... Сплачувати все одне не вам.

Олександра Правдива, УП