Крымская импликация, или что делать дальше?

Пятница, 04 апреля 2014, 11:33

Старт президентської кампанії відсунув "кримське питання" на задній план. Український політикум цілковито занурився в процес висування кандидатів у президенти, проведення партійних з'їздів та розгортання виборчих штабів.

Про те, як повернути Крим у лоно України, говорять "політичні важковаговики" Юлія Тимошенко та Петро Порошенко, однак поки що конкретного плану дій не пропонують.

"Третій непрохідний" Анатолій Гриценко, Олег Ляшко, який себе називає "народним кандидатом", "чорнороб революції" Олег Тягнибок та праворадикал Дмитро Ярош у своїй політичній риториці хочуть покладатися на міцну армію та пропонують нарощувати м'язи вітчизняній армії.

Новопризначений в.о. міністра оборони Михайло Коваль теж знає як рятувати Крим, однак послався на нерозголошення державної таємниці.

Офіційний кандидат від Партії регіонів Михайло Добкін також пообіцяв у разі своєї перемоги повернути Крим до складу України. Навіть назвав рецепт такого успіху делегатам з'їзду партії: "Ми маємо боротися не лише за територію, а й за серця й уми людей, що жили в Криму. І коли вони вирішать повернутися додому, в Україну, тоді разом із людьми повернеться й територія".

Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк та дипломати від імені уряду України активно апелюють до міжнародної спільноти та працюють із західними партнерами над розширенням пакету санкцій для Російської Федерації.

Очевидно, що втрата Криму, яка мала місце в період глибокої кризи влади, може стати новою національною ідеєю для єднання України, або ж одним з інструментів критики дій перехідної влади опонентами і її неспроможності контролювати політичний процес.

Яких же помилок допустилася нова влада, намагаючись вирішити "кримське питання", сидячи на Печерських пагорбах?

По-перше, необхідно було створити технічний уряд із числа заступників звільнених міністрів, котрий виконував би поточну адміністративну роботу та інші передбачені чинним законодавством функції. На той період уся повнота влади й прийняття рішень були в руках парламенту. Таку ж схему роботи необхідно було перенести на обласні та районні державні адміністрації.

Що ж сталося?

Тріумвірат Яценюк-Тягнибок-Кличко почав ділити портфелі в уряді та інших органах центральної виконавчої влади, звільняти-призначати суддів, голів ОДА та РДА. Процес домовленостей та узгодження кадрових призначень між союзниками забрав дорогоцінний час та ресурси нової влади, які можна було спрямувати на посилення збройних сил, силових структур та СБУ.

По-друге, Верховна Рада на одному з перших засідань, 23 лютого конституційною більшістю голосів ухвалила скасування "мовного закону" авторства Сергія Ківалова й Вадима Колесніченка. Така ініціатива швидко мобілізувала Схід та Південь України, реанімувала теми "фашизму", "утисків прав російського населення" тощо.

Це вилилося в низку проросійських мітингів, які супроводжувалися спробами захоплення адміністративних будівель, побиттям активістів Євромайдану й призвели до нових жертв. Кордони держави були відкриті для гастролерів-провокаторів та інших "політичних туристів".

По-третє, істотну роль відіграло слабодухість керівництва в процесі прийняття рішень щодо Криму.

Наприклад, Верховну раду АРК потрібно було розпустити відразу, після оголошення намірів Сергія Аксьонова провести референдум.

В.о. президента України О. Турчинов, як головнокомандувач армії, теж не взяв ініціативу в свої руки. Армія опинилася в облозі без продовольства, харчів, озброєння. У результаті флот втратив 83% військових кораблів, літаки та бойові сухопутні машини, станції радіолокації, тобто всю матеріально-технічну базу армії.

Українськими спецслужбами не було проведено жодної операції по затриманню кримських сепаратистів і причетних до підготовки референдуму осіб. Хоча Гриценко пропонував колегам провести антитерористичну операцію в Криму ще задовго до початку референдуму.

Ситуація на півострові спричинила відставки в.о. міністра оборони України Тенюха, а також представника в.о. президента України в Криму Куніцина.

Українські політики, програвши інформаційний простір, так і не змогли вийти на прямий діалог із мешканцями Криму й таким чином стримати активні дії сепаратистів.

Хоча така можливість була. Кримські татари чекали підтримки Києва у формі конкретних дій, а не лише декларацій та рекомендацій з екранів політичних ток-шоу, зали засідань Верховної Ради та розлогих постів політиків у соціальних мережах.

Бойкот татарами псевдо-референдуму щодо визначення статусу Криму не породив жодних результатів.

Центральна влада також не здійснила жодних спроб зірвати неконституційний референдум.

Хоча ще в середині лютого, більшість вітчизняних політиків щиро вважало, що самопроголошені кримські намісники Аксьонов і Костянтинов хочуть "вибити" для себе особливі преференції та становище в порівнянні з рештою регіонів України. Так, як і було раніше при Кучмі, Ющенку та Януковичу.

29 березня Курултай кримськотатарського народу постановив про початок створення в Криму національно-територіальної автономії. На думку Рефата Чубарова, ця заява не визнає анексію Криму й перехід його під російську юрисдикцію. Кримські татари можуть провести національний референдум, щоб підтвердити своє прагнення мати автономію.

Однак, представники федеральної влади Росії заговорили про те, що без погодження із Кремлем подібні заходи будуть розцінені як сепаратизм і повалення федеративного устрою.

Що треба робити, аби повернути Крим?

Росія активно формує вертикаль влади на півострові, назначає керівників силових відомств та спецслужб, посилює військову присутність, проводить інвентаризацію промислових та інших виробничих потужностей.

Крим, який став частиною Росії, не зможе вийти зі складу Російської Федерації. Стаття 65 Конституції РФ "Федеративний устрій" передбачає лише приєднання нових суб'єктів. Тим часом, представник ЛДПР Дегтярьов запропонував у листі Костянтинову змінити назву "Крим" на "Таврида", аргументуючи це тим, що колись ця територія за царських часів носила назву "Таврическая губерния".

Тому очевидно, що крім збільшення військової присутності, зміни принципів господарювання, фінансової системи, російська влада прагне повністю переписати історію регіону.

Відсутність виваженої національної політики українською владою в Криму упродовж останніх 20 років призвело до збільшення проросійсько-орієнтованих організацій та рухів.

Більшість політиків, експертів і громадян погоджується, що інструмент сили не допоможе повернути Крим де-факто до складу України.

Українській владі варто продовжувати постачати півострову енергоресурси, воду та продукти харчування за старою схемою та ринковими цінами. Будь-які збої в постачанні цих ресурсів змусять Росію пришвидшити інтеграцію економіки АРК із федерацією. Уряду варто продовжувати виплачувати пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та захисту тим категоріям, котрі хочуть бачити Крим у складі України.

Особлива увага має бути приділена кримськотатарському народу, що є лейтмотивом боротьби за союз із Україною. Крім комплексу заходів внутрішньої політики, спрямованої на реформи, а відтак і збільшення рівня добробуту громадян, треба інтенсифікувати роботу над підписанням економічної частини угоди про Асоціацію з ЄС.

Одним із важливих кроків назустріч Україні може стати максимальна лібералізація візового режиму.

Побудова міцної економіки України, розвиток демократії, можливість вільно подорожувати світом, розвивати бізнес і будувати кар'єру, мати впевненість у завтрашньому дні – це та альтернатива, яку повинні побачити мешканці Криму. Якщо курс на таку альтернативу буде занадто повільним, або ж взагалі провалиться – тоді Крим буде втрачений назавжди.

Як би там не було, але політичні реалісти Росії знову перемогли західних політичних ідеалістів.

...Кажуть, що історія має властивість повторюватися. Одного разу СРСР виключили з Ліги націй за "Зимову війну" із Фінляндією в грудні 1939 року. Тепер лідери великих країн погрожують виключити Росії з великої вісімки.

План Москви створити дугу нестабільності від Кавказу, через Крим та Молдову аж до Придністров'я – реалізовано, а "Кримський сценарій" успішно апробовано російськими спецслужбами в Південній Осетії та Абхазії.

Єдине, на що залишається сподіватися нашому суспільству – це на консенсус політичних еліт та їхню волю до побудови нової держави.

Перший такий позитивний крок зробив лідер партії "Удар" Віталій Кличко, поступившись Петру Порошенку місцем у боротьбі за президентську булаву. Ясна річ, що інші учасники президентських перегонів не захочуть самоусунутися, аби Петро Олексійович виграв вибори в першому турі, як це зробив "батько незалежності" Леонід Кравчук в 1991 році.

Усі без виключення кандидати в президенти будуть використовувати питання втрати Криму у своїй агітаційно-пропагандистській роботі. Така кампанія – це хороший шанс для мобілізації прихильників націоналістичного типу, критики в беззубості нової влади, а окремі суб'єкти спробують "розіграти карту федералізації України". На партійному з'їзді ВО "Свобода" Тягнибок вже заявив, що "ця кампанія буде війною цінностей".

Владі та опозиції варто сконцентрувати свої спільні зусилля на вирішенні зовнішніх загроз, стабілізації економіки, заспокоїти громадян, і головне – підтримати Крим.

Політичному істеблішменту України життєво-важливо не втягуватися в міжусобні конфлікти та не втратити довіру міжнародної спільноти. Адже саме над цим у поті чола працює російська дипломатія на міжнародній арені та агентурна мережа провокаторів ГРУ-ФСБ в Україні.

"Люстрація Пантелеймонова" від свободівця Мірошниченка та його побратимів, озброєні бійці Правого сектора, "образ фашиста Музичка" активно використовуються російськими дипломатами в якості аргументів із західними партнерами щодо легітимності української влади, а в самій Росії – ще й для ідеологічної промивки мізків її мешканців.

Вулиця за часів Лютневої революції сказала своє слово Вікторові Януковичу за допомоги "шини та коктейлю Молотова".

Вдруге громадянське суспільство вже не пробачить ані владу, ані опозицію.

Якщо політичну систему не буде перезавантажено повністю, а політичні еліти знову повторять свої березневі помилки – то Крим стане початком кінця Української державності.

Анатолій Октисюк, спеціально для УП

powered by lun.ua

#ПортретНардепа: как проверить работу депутата на сайте ВРУ

Империя Мельника: как сомнительно избранный руководитель БЭБ нажил миллионное состояние на госслужбе

Как закон об организациях водопользователей гарантирует Украине стабильные урожаи

Миллиард деревьев Зеленского: забота об окружающей среде или дешевый пиар вместе с уничтожением природы?

Открытое письмо ученых и общественности о фальсификациях в сфере исследования и распространения информации о Голодоморе–геноциде Украинского народа

Приходит великая пора