"Коли настане день, закінчиться війна..."

Саме ці слова з пісні Славка Вакарчука напрошуються, коли в'їжджаєш до Слов'янська.

Від Семенівки – цього ще донедавна мальовничого передмістя Слов'янська – лишилася тільки назва та руїни: розбиті мінометами будинки, зруйновані дороги та комунікації, вирви від снарядів, зрешечені кулеметами дорожні знаки. Усе це додає темних тонів, які ще більш налаштовують на мінорні ноти сприйняття довколишньої дійсності. Мої колеги кажуть, що навіть пташки тут співають якось по-іншому, сумно, у такт тополям та вербам, які, розгойдуючись серед донецького степу, шелестом свого листя, немов пошепки голосять за втраченим на три місяці мирним життям.

Сьогодні Семенівкою, крім автівок, досі нерідко їздять танки та БТРи, які прямують у зону АТО. Подекуди зустрічаються люди. Мовчазні й сумні. Переважно старшого віку.

І лише гурток дітей, яких ми бачимо на подвір'ї місцевої школи, розривають цю завісу суцільного мороку. Немов промінчик, немов світло в кінці темного тунелю ці активно рухомі, непосидючі маленькі постаті навіть за кількасот метрів передають щирі дитячі емоції та свідчать – майбутнє тут є! І нам туди.

У колі дітей стоїть директор Семенівської школи Сергій Віленович Борисенко, з яким я випадково познайомився 9 липня на центральній площі Слов'янська.

Школярі, деякі з батьками, прийшли подивитися, як починається відбудова їхньої alma mater. Директор запевняє – 1 вересня Свято знань відбудеться, і школа прийме навіть першачків. "До Семенівки поступово повертаються люди. Повертаються навіть ті сім'ї, які втекли було до Росії", – каже він.

Далі Сергій Віленович, мов гід екскурсантів, веде всіх знайомити з робітниками, які вже почали працювати. По ходу розповідає: "Поселили їх прямо в школі, тут і харчуємо. Більшість наші земляки: зі Слов'янська, Краматорська, Донецька. Завтра стають до роботи працівники Ощадбанку з Києва. Незабаром підтягнуться добровольці-ощадівці з інших регіонів…"

Сергій Борисенко, директор Семенівської школи

Зізнаюсь, що завдання, яке взяв на себе Ощадбанк, непросте, але реальне. До 1 вересня треба зробити все необхідне, щоб слов'янські діти так само, як і всі діти в Україні, сіли за парти.

Щоб якомога швидше картини обстрілів та вибухів в уяві цих дітей змінилися сюжетами з казок та оповідань, розв'язанням цікавих математичних задач, драйвом від футболу на фізкультурі, заняттями в гуртках.

Такий вигляд має школа в Семенівці зараз

Побитий осколками шкільний дах зсередини

Вибиті шибки

Класи перетворили на казарми та вогневі точки

Укріплення терористів на шкільному подвір'ї

Наразі розчищаємо школу від уламків, збираємо та вивозимо сміття, демонтуємо вогневі точки терористів, які були облаштовані прямо в класах, закопуємо на шкільному подвір'ї вириті бойовиками окопи та бліндажі.

Буквально сьогодні-завтра в Семенівській школі ми встановимо веб-камери й кожен зможе в онлайн-режимі спостерігати, як ідуть роботи. "Стрімити" будемо через супутник, виводити картинку на сайт Ощадбанку та в соцмережі, а збирати волонтерів через фейсбук, де вже створено спеціальну спільноту "Слов'янськ. Відбудуємо школу в Семенівці".

Відбудована школа стане в найближчі місяці чи не єдиним острівцем мирного життя й цивілізації в цій частині Слов'янська.

У школі відділ освіти хоче тимчасово розмістити ще й місцевий дитсадок, розбомблений до фундаменту. Також сюди буде їздити автобус, щоб довозити дітей з інших районів міста та, найбільш імовірно, із сусідньої Миколаївки, де школи або практично знищені, або потребують більш тривалого часу на їх відбудову.

Так поволі повертається мирне життя в Слов'янськ.

Андрій Пишний, спеціально для УП