Госфинансирование партий - люстрация через выборы

39 просмотров
Пятница, 25 июля 2014, 11:44
Сергей Таран
политолог, для УП

Оновлення політичних еліт та люстрація нечесних політиків минулого режиму – найбільше очікування суспільства після Майдану. Днями президент Петро Порошенко заявив, що краща люстрація – це парламентські вибори. За логікою президента нинішні судді, міліціонери, прокурори мають оминути люстрацію.

Але якщо президент вважає, що вибори якісно оновлять владу, то чому йому не запропонувати законодавчі норми, які запроваджують державне фінансування політичних партій, відкриті виборчі списки та ліміти на фінансування виборчих компаній?

У цьому разі до парламенту потрапили би нові, незалежні від олігархічного капіталу партії. Тоді б і сталася люстрація через вибори. А так, при нинішніх виборчих нормах, у парламенті знову опиняться проолігархічні політичні проекти – зі старими підходами, звичками й намірами.

Це так, якби, наприклад, у Чехії, замість люстраційного закону 1991 року, який забороняв працівникам колишньої комуністичної служби безпеки і високим компартійним функціонерам обіймати керівні посади на державній службі та балотуватись до виборчих органів усіх рівнів, запропонували би знову взяти участь у виборах, – причому за старою однопартійної системою, яка би повертала компартію до влади.

Ключове питання оновлення політичних еліт – прозорість фінансування політків, зокрема, фінансування політичних партій із бюджету. Саме це унезалежнюватиме українські партії від олігархів, а відтак запроваджуватиме нові правила в українській політиці.

Тема державного фінансування політичних партій незручна для політиків.

Адже треба пояснювати громадянам в умовах економічної кризи, що держава має останні "копійки з бюджету" давати політикам, – тим політикам, які досі серед усіх суспільних інституцій мають чи не найнижчу підтримку в суспільстві.

Згідно з дослідженням Центру політичних студій та аналітики, який у липні провів фокус-групові дослідження в чотирьох регіонах країни, українські громадяни погано сприймають ідею державного фінансування політичних партій, вважаючи, що політики мають "самі повинні оплачувати свою політичну діяльність". При цьому, громадяни не замислюються над тим, що на практиці таке "самофінансування" політиків обертається на творення політичних проектів олігархів, які, інвестуючи кошти в політиків, потім втричі більше виймають тих коштів із державного бюджету.

Тому тема державного фінансування політичних партій – це ще тест на зрілість політичних сил, на їхнє вміння порушувати непопулярні теми, жертвуючи власним рейтингом заради нової якості політики.

Цей тест поки не пройшла жодна парламентська політична сила.

Принаймні, програма жодної парламентської політичної сили не містить положень про державне фінансування політичних партій.

Звісна річ, справа не лише у відсутності розуміння необхідності державної підтримки громадянами. Є ще й позиція олігархів, які фінансують парламентські політичні сили, і за будь-що не бажають втрачати контроль над тими, чиє голосування гарантує їм збереження економічних монополій та надприбутків.

Олігархи розуміють, що втрата впливу над політиками спричинить справжню революцію в українській політиці та економіці, коли основною цільовою аудиторією політиків стануть не олігархи-спонсори, а ідеологічно визначені групи громадян.

Яку саме діяльність партій має фінансувати держава?

У країнах ЄС, загалом, існує два підходи до державного фінансування. У межах одного підходу політичним партіям щорічно надаються кошти на повсякденну статутну діяльність, у межах другого – партіям відшкодовуються витрати на проведення виборчої кампанії.

Загальна філософія Європи полягає в тому, що підтримка повинна надаватися лише партіям, які беруть активну участь у виборах та мають підтримку виборців.

Так, у Польщі, фінансуються тільки політичні партії, які після останніх виборів отримали своїх представників у парламенті, а субсидії розподіляються між партіями пропорційно до числа отриманих мандатів.

Однак партії можуть отримувати субсидії, навіть не маючи своїх представників, якщо демонструють відносно задовільні результати на виборах.

Наприклад, у Швеції для отримання підтримки держави достатньо, якщо впродовж останніх вибрів партія набере не менше 2,5% голосів. За такого підходу традиційні політичні партії конкурують із новими динамічними політичними проектами, а партійна система уникає консервації.

Вочевидь, Україна у випадку запровадження державного фінансування має обрати саме таку модель, яка сприятиме оновленню українського політикуму, адже про потребу його оновлення не говорить хіба лінивий.

Ті самі фокус-групові дослідження показали, що громадяни, загалом, готові сприймати аргументи на користь бюджетного фінансування партій за двох умов: звітування політиками про витрачені кошти та оприлюднення політиками прибутків та витрат членів своїх сімей.

Усвідомлення українцями факту, що політики фінансуються винятково за їхні кошти, таким чином, ще й підштовхує їх цікавитись суттю діяльністю політичних партій, наближаючи той час, коли українці голосуватимуть нарешті за партії, беручи до уваги програми, які ті будуть виконувати, а не риси характеру їхніх лідерів.

Окрім державного фінансування політичних партій, є доцільним і заборона платної політичної реклами, яка діє в більшості країн Західної Європи. Логіка такої заборони полягає в тому, що платна реклама створює нерівні умови участі політиків у виборчій кампанії.

Якби в Україні діяла така заборона, то, наприклад, на мажоритарному окрузі у вчительки й олігарха були би приблизно рівні умови для ведення виборчої кампанії. Тоді як зараз на одномандатних округах без значних сум грошей, які витрачатимуть на пряму рекламу, виграти вибори, фактично, неможливо.

Відсутність платної політичної реклами – це ще стимул для політиків спілкуватися із громадянами напряму, особисто, без скла ТБ, яке приховує сутність політика за гримом іміджмейкерів та спічрайтерів.

Запровадження державного фінансування партій та заборона політичної реклами – це і є, бодай частина, нових правил політики, за якими політика перестає бути бізнесом для олігархів.

І лише коли ці правила запрацюють, ми отримаємо шанс перетворити вибори на люстрацію.

Сергій Таран, спеціально для УП



powered by lun.ua
Медиа без ограничений, или Что предусмотрено законопроектом "Про медиа"
Законопроект "О медиа" при подготовке к повторному первому чтению станет еще либеральней. О притеснении прав журналистов там не идет речи. (укр.)
Человека, который будет распределять 7% госбюджета, будут избирать в Zoom два дня
Что сегодня Украина предлагает Александру и еще миллиону онкобольным украинцам?
8 ключевых задач: как аутсайдеру евроинтеграции стать ее лидером
Карантин карантином, но курс на Европу никто не отменял. Подписав Соглашение об ассоциации "Украина-ЕС", наше государство получило ряд обязательств, и она их выполнить. (укр.)
Стационарная зона, или Почему #пуститевреанимацию нельзя отменить на карантин
Стационар – палата больницы, где ты будешь сама/сам со своей болью и страхом. Где можешь рассчитывать на уколы-капельницы-смотры-лекарства-еду, но не на сочувствие. (укр.)
Кто на рынке главный: клиент или поставщик газа?
Почему нужно открывать рынок газа для населения и как правильно подготовиться. (укр.)
Как защититься от поддельных лекарств
Мастерство имитации препаратов часто достигает высокого уровня, включая фальсификацию упаковки и документов. Но и врач, и пациент должны знать инструменты, которые могут помочь защититься от подделок. (укр.)
Честные закупки под угрозой
Шаги, свидетельствующие о том, что наиболее денежные сферы закупок пытаются взять под ручное управление. (укр.)
Реклама: