Умный Россию обойдет

42 просмотра
Вторник, 19 августа 2014, 18:52
Виктор Мороз
политический обозреватель

Антитерористична операція в Донбасі останніми днями плавно переходить у війну з регулярними російськими військами. Україна вибирає способи протидії.

Щодня фронтові зведення доносять країні невтішні вісті. Знову загинуло 5, 10, 20, 30 молодих українців у операціях щодо звільнення території Донбасу від власних сепаратистів, котрі давно вже стали терористами, та засланих регулярних російських військ.

Грішним ділом, починають закрадатися сумніви...

Справді, а чи варті ці депресивні райони, населені денаціоналізованим люмпен-пролетаріатом, життів найкращих українських хлопців, котрі в більшості своїй за власною волею прийшли захищати Батьківщину?!

Врешті, ці райони й міста можна згодом повернути. А загублені молоді життя вже ніколи не повернуться.

І це навіть не співмірні речі. Ніхто у світі не визнає цю територію окремішньою від України. Ніхто звідти шматка металу й грудки антрациту не придбає.

Відрізані від зовнішнього життя, від морів, портів, міжнародних трас – ці люди через півроку лікті гризтимуть. І тоді вже не Україна має їх вислухати, а вони Україну. І приймуть усі її умови.

Не приймуть – їм же гірше. Росіяни з радістю запросять їх у Сибір сніг прибирати. А його там, як відомо, дуже багато. Робота без вугільної куряви й на свіжому повітрі й півлітрі...

Звичайно, у Донбасі теж живуть українці. І їх дуже шкода. Це нещасні денаціоналізовані люди, котрі стали жертвою пропагандистських атак, втратили свої корені й у більшості своїй перетворилися в справжніх манкуртів. І це не стільки їхня особиста вина, як біда. Але чи це не їхні жінки з дітьми на руках кидалися під українські бронемашини, коли ще легко можна було очистити територію від терористів? Саме завдяки їхній поведінці нині почали гинути ні в чому не винні молоді люди. У тому числі й вони самі.

Разом із тим, треба визнати, нині наступає новий етап протистояння.

Переможні реляції військових про "остаточне перекриття кордону із РФ", успішний наступ ВСУ й Нацгвардії та повальну втечу терористів виявився трохи передчасним. Хтось, може, і втік, але натомість росіяни ввели потужний контингент добре підготовлених і технічно забезпечених військ.

І от напередодні осені українська влада має прийняти стратегічне рішення.

Звичайно, генералам і високим політикам видніше. Вони без сумніву розумні й професійні. Не сперечаємося. Але ця війна настільки складна й несподівана, що, може, є сенс у ширшому обговоренні проблеми.

Тому міркуємо разом.

Найкраще: у лічені дні, як було колись обіцяно, розгромити й вигнати з території країни всі основні банди терористів. В іншому варіанті доведеться вв'язуватися у виснажливу війну за звільнення власної території, зруйнованої окупантами, з невідомими наслідками.

А якщо не вдасться перше й виявиться сумнівним друге – тоді, очевидно, варто відійти, зайнявши стратегічно вигідну оборону, і щільно оточити невеликий район, повісивши відповідальність за нього на шию зажерливого супротивника. Розумно побудована оборона, підкріплена досить кваліфікованою вітчизняною артилерією, в усі часи була значно ефективнішою лобових атак. Тим більше на рівнинних донецьких степах.

Але вибираючи стратегію й тактику, треба зрозуміти: чого саме концептуально домагаються росіяни й у який спосіб прагнуть здійснити свої задуми?

У 18-19 століттях російська еліта, маючи невеликі вільні кошти й вільний час, творила справді гуманістичне мистецтво. Нині, маючи дуже великі кошти від торгівлі своїми сировинними ресурсами, вони взялися за створення новітніх російських стратегій на утвердження "Великої (Господи, прости!) російської цивілізації". І в цю цивілізацію Україна має ввійти першою.

Це комусь лише може здаватися комічним. А нині навіть серйозні академічні російські вчені концепції "разделенного русского народа", "защиты соотечественников за рубежом", "создания и утверждения русского мира" сприймають як нове слово в розвитку гуманітарних ідей 21 століття. І вже навіть знайшли варіанти реалізації своїх концепцій.

Російська Федерація надзвичайно успішно розпочала гібридну, інформаційну, організаційну війну щодо України. Практично без втрат із власної сторони анексовано частину території сусідньої колись братньої країни. Убито сотні пасіонарних українців, здатних чинити активний опір і в майбутньому бути непримиренними ворогами. Знищено інфраструктуру й багато підприємств на Сході України. І все це без офіційного оголошення війни.

Тобто, операція цілком може претендувати на яскраву сторінку у світовій воєнній історії.

Виявляється, усе це досягнуто за рахунок так званої "організаційної зброї", концептуальні засади якої заклав ще в 80-ті роки минулого століття розробник воєнних систем організаційного управління Спартак Ніканоров. Ідея не була забута в смутні 90-ті, але по-справжньому в політичну свідомість російської еліти ввійшла на початку двохтисячних на сторінках видань червоно-коричневого змісту, які опікав славнозвісний Олександр Проханов. У цей же приблизно час ідея розроблялася в наукових роботах Російської академії генштабу.

Суть "організаційної зброї" полягає у втручанні у внутрішні справи супротивника через "самодезорганізацію" і "самодезорієнтацію".

На практиці це означає використання систем організаційних, пропагандистських, психологічних, інформаційних впливів у заданій програмі. І з допомогою цих заходів супротивник спрямовується в стратегічно глухий кут, що виснажує економіку, розвалює оборонну промисловість, дискредитує громадську самосвідомість і основи національної культури. У результаті скоординованих дій у державі має виникнути ситуація внутрішньополітичного, економічного й психологічного хаосу.

А тепер основи цієї концепції давайте накладемо на українські реалії останнього п'ятиріччя й переконаємося, що все це з успіхом було реалізовано в Україні не без свідомої й несвідомої участі владної української верхівки.

Отже, атака Росії на Україну – це не спонтанний крок.

Україна стала жертвою глобальної стратегії російських імперських сил, котрим удалося реалізувати новітні власні агресивні концепції. Так, не до кінця. Але результати очевидні.

Тому чекати, що завтра справедлива Ангела Меркель і добрий Барак Обама натиснуть на Володимира Путіна й він забере свої війська взад – не доводиться. Перетворивши Росію за останні роки в агресивне націоналістично-фашистське середовище, Путін не зможе, якщо б навіть захотів, швидко повернути курс великої країни, завжди схильної до зовнішньої агресії.

Тому російський вождь найшвидше й далі стане "відморожуватися" й наполягати, що в Донбасі його військ немає й там лише мужні донецькі демократи борються з ненависною українською фашистською "хунтою". А тим часом посилати, уже практично не ховаючись, на Донбас регулярні війська.

Без сумніву, аналітики й експерти Заходу зрозуміли й оцінили креативні геополітичні потуги російських учених і політиків. Збіґнєв Бжезінський, виступаючи 16 червня цього року на конференції в Центрі Вілсона, звернув увагу на створенні останнім часом цілком адекватними російськими вченими доктрини зовнішньополітичної стратегії Росії, яка стає викликом усьому світопорядку. І закликав увесь світ об'єднатися супроти практично неприкритої російської агресії, котра розпочала реалізувати свою нову доктрину в Україні.

Світ розмірковує. Але все це так далеко від них і відтягує від власних проблем!..

Схоже, що світ ще довго міркуватиме, як і в який спосіб допомагати Україні. А в той час абсолютно не готова до воєнних дій Україна приймає лобовий виклик і прагне дорогою ціною повернути свої дезорієнтовані території й перемогти в неоголошеній Росією війні.

То, може, не треба лобова атака? Може, варто "повідрізати" навколо залишків самопроголошених бунтівних "республік" усякі апендикси, до мінімуму звузивши периметр, оточити ці території по найвигіднішому для стратегічного стояння варіанту, наситивши його технічними й радіотехнічними засобами, пристрілявши всю територію добре підготовленою й ефективною українською артилерією? І звести до практичного нуля втрати в живій силі.

І хай собі живуть, скільки зможуть, але без української руди, води й харчів. А паралельно до цього найшвидше конфіскувати у всіх причетних до сепаратистів олігархів усі їхні статки, позбавивши можливості й далі підтримувати опір.

А ми тоді побачимо, як Росія допомагатиме відбудовувати зруйноване власними військами життя Донбасу. Вона вже певний досвід має руйнації й відбудови Чечні. При тому, що ні першої, ні другої Чеченської війни Росія не виграла. Свідчення тому – величезна данина, котру сплачує Білокам'яна щороку Грозному.

Але тоді було звідки сплачувати.

А зараз в умовах санкцій, котрі найближчим часом можуть розширитися, в умовах падіння цін на нафту, котре, як прогнозують експерти, може перерости в обвал із початком поставок вуглеводів із США, Ірану та Лівії, – усе це справді може перерости до непрогнозованих наслідків – перш за все, для самої Росії. І когось від жадібності може просто, даруйте, примітивно вдавити...

Але якщо Росія сама собі обрала таку долю, то чи варто Україні приймати таку примітивну гру й протистояти їй у лоб? Треба виграти час.

Розумний Росію обійде – чи не так?

Віктор Мороз, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Что делать, если увидели нарушение закона на избирательном участке
Хотя собственно выборы еще не начались, структурные подразделения Национальной полиции уже открыли 180 криминальных дел за подкуп избирателей и препятствование реализации избирательного права и еще 475 дел – из-за нарушений избирательного процесса. (укр.)
Бегом за счастьем: зачем участвовать в благотворительном пробеге
Сейчас благотворительная помощь – это новая корпоративная культура, которая во время перемен и испытаний только усиливается.
"Зеленая металлургия" здравого смысла
Как государство поддерживает "зеленую" энергетику за счет предприятий, которые инвестируют в экологическое производство.
9 млрд за сети и почему Украина отдаляется от ЕС
Почему ДТЭК не должен платить "Укрэнерго" за передачу электроэнергии при экспорте. (укр.)
Мирное сосуществование "триязычных" бельгийцев, или Хорошо ли живется в странах с несколькими государственными языками?
Бельгия – очередная страна, с которой украинцам вроде бы стоит брать пример. Но аргументы всех сторонников бельгийского сценария в Украине разбиваются об один только короткий экскурс в историю Бельгии. (укр.)
Заботу об экономике и национальной безопасности украинцы ставят выше борьбы с пандемией
Борьба с пандемией "проигрывает" в головах украинцев заботе об экономике и мерам по защите национальной безопасности. Почему так? Результаты социологического опроса. (укр.)
15 путей, которыми молодежь может бороться с коррупцией
По данным Индекса восприятия коррупции, Украина занимает 126 место среди 180 других стран и получила 30 баллов из 100. Чем больше баллов, тем страна воспринимается как менее коррумпированная. (укр.)