Не следует переоценивать НАТО. Нужно надеяться на себя
У зв'язку із збиттям CУ-24 та постійним зростанням напруженості між Росією та Туреччиною, країною-членом НАТО, активізувалися обговорення ролі НАТО у світовій безпеці. В Україні ж відбувається навіть деяка ідеалізація цієї організації.
Я розумію: нам усім би дуже хотілося мати сильнішого заступника, який вступиться за нас. Прийде і захистить від зовнішнього, або навіть, від внутрішнього ворога (ЛНР, ДНР).
Але не потрібно покладати занадто багато надії.
Щоб не розчаруватися.
Ми ж звикли мати заступника, і ми завжди чекаємо чогось від когось. А різні "формальні галочки" і вступи, режими і так далі – завжди були нашим життям в Україні.
Ми продовжуємо вірити, що й вступ до НАТО дасть нам "парасольку" безпеки. Як і вірить у це Литва, Латвія, Естонія.
Але НАТО і навіть реальна присутність на кордоні танків діє лише превентивно. Якщо ж "перейдено межу" – не певен, що солдат Франції чи Великобританії з завзяттям прийде захищати чужу державу.
Задумавшись на хвильку про це – Ви справді в це вірите?..
Не прийде. Так само, як не прийшов захищати Україну на підставі Будапештського меморандуму після фактичного вторгнення Росії на нашу суверенну територію і окупацію Криму.
НАТО має свої суттєві розбіжності всередині альянсу. Там далеко не всі бажають загострення з Росією, і воліли б спустити все на тормозах. НАТО – це не магічна організація, де всі воєдино будуть реагувати на воєнні загрози.
Один колега американець, дипломат, з яким я працював більше 3 років, міг похвалитися непересічними енциклопедичними знаннями. Але навіть він не знав, що таке НАТО та не чув про нього, поки не приїхав в Україну. Він весь час дивувався: чому для України так важливий формальний "ярличок" вступу в НАТО?!
У нас, в Україні, формальності – поки що – вирішують усе.
Але не в світі, де НАТО – просто ще один формальний Союз. Який буде діяти там, де є інтерес США. Де його немає – НАТО вступати в бойові дії не буде.
А тому потрібно прагнути не вступати в НАТО – а бути союзником США.
Дружба з США – ось що насправді для України життєво важливо, принаймні на найближчі 20 років.
Назар Федорчук, спеціально для УП