Бомба от вице-спикера: подрыв Минского процесса правдами и неправдами

13466 просмотров
Четверг, 21 января 2016, 17:10
Алексей ПаничОлексій Панич
доктор философских наук, ведущий научный сотрудник НПО "Дух и Литера"

Стаття віце-спікера ВР Оксани Сироїд у ДТ "Ще раз про особливості "особливостей самоврядування" – привертає увагу не лише політичною вагою авторки, а й тим, що тут сумлінно зібрані чи не всі вагомі аргументи непримиренних супротивників Мінських домовленостей та їхнього виконання Україною.

Тому критичний аналіз є гарним приводом оцінити наведені аргументи на слушність та правдивість.

Я спробую довести, що більшість із них ґрунтуються на свавільних тлумаченнях текстів, підтасовках документів та фактів.

1.

"Завданням Європи разом з усіма її інститутами було забезпечити у змінах до Конституції особливий статус для Донбасу… Слів "особливий статус" у проекті справді немає, і це правда. А ось особливий статус – є".

Річ не лише в тім, що у проекті змін до Конституції немає слів "особливий статус". Річ також і у тім, що "окремі райони Донецької і Луганської областей" – це аж ніяк не весь Донбас!

Уже тому сам вислів "особливий статус для Донбасу" – брехливо-маніпулятивний. Він грає на старих "лякалках" часів Януковича, коли Донбас протиставлявся решті України, але не відповідає ні формі, ні змісту і нині обговорюваних змін до Конституції, і раніше ухваленого закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей".

2.

"Отож, перехідні положення, які не мають окреслених часових рамок, – є постійними, навіть якщо вони названі Перехідними. Перехідні положення без визначеного часу "переходу" – це брехня юридична".

У законодавстві немає нічого вічного: це не Святе Письмо і не текст, який ухвалюється віднині й на віки віків (амінь).

Тому внесення до Конституції одного-єдиного речення "Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом" є не брехнею власному народові – а мінімальним для України, але необхідним у складній боротьбі з досі потужним ворогом, політико-дипломатичним маневром.

Як довго буде діяти ця "перехідна" норма? Точної відповіді сьогодні не може дати ніхто, і даремно було б обурюватися з цього приводу. Але наважуся припустити, що ВР залюбки прийме зворотну зміну до Конституції й вилучить з неї цей допис, щойно зовнішньополітична ситуація уможливить здійснення такого кроку.

Тобто: коли (1) Росія, під економічним тиском наших західних союзників, забереться з Донбасу, (2) кордон з Росією буде якнайнадійніше перекрито, і (3) внутрішній стан Росії унеможливить її повторне вторгнення на Донбас.

Наразі цей допис до Конституції є цілком виправданим і необхідним: адже після завершення окупації в зазначених районах, безумовно, буде потрібний особливий режим здійснення місцевого самоврядування.

Яким він буде – цього Конституція не визначає, але це ще має визначити законодавець.

Як він це може зробити? Або прийняттям нового закону – от коли буде його проект, тоді й будемо обговорювати, чи є там "зрада"! Або – внесенням змін до закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", який було ухвалено 16 вересня 2014 року й більшість статей якого так і не набрали чинності – адже вони мали почати діяти "…з дня набуття повноважень органами місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, обраними на позачергових виборах, проведених відповідно до Конституції, цього та інших законів України, з додержанням засад загальних, рівних, вільних і прозорих виборів, а також публічності та відкритості виборчого процесу, встановлених Конституцією та міжнародними договорами України…" тощо.

Таких виборів в "окремих районах Донецької та Луганської областей" досі не сталося – а отже, цей закон (за винятком статей 1 та 10) на сьогодні мертвий. Втім, до його тексту ми ще повернемося.

3.

"Нагадаю, якщо хтось забув. Це той закон, який російську окупацію Донбасу і війну називає "події, що мали місце у Донецькій і Луганській областях". Той закон, який гарантує звільнення бойовиків від кримінальної відповідальності і забороняє їх дискримінацію".

У статті 3 згаданого закону справді сказано: "Держава гарантує відповідно до закону недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей. Органам влади та їх посадовим (службовим) особам, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності забороняється дискримінація, переслідування та притягнення до відповідальності осіб з приводу подій, що мали місце у Донецькій, Луганській областях".

Яких саме "подій" і відповідно до якого саме закону?

Обговорюваний закон цього не визначає. Тож звідки висновок, що вираз "події на території Донецької, Луганської областей" – охоплює все, що сталося на цій території від моменту початку російської окупації й… знов-таки, невідомо до якого моменту: у минулому, теперішньому чи майбутньому?!

Нагадаю просту правову істину: усе, що в законодавстві не визначено чітко – де-факто підпадає під дію дискреційного принципу. Тобто, тлумачиться на розсуд вповноваженого виконавця закону.

Коли така невизначеність стосується, наприклад, принципів нарахування податків, від цього страждають підприємці, бо дискреційний принцип вповноважує на тлумачення правових норм податківців.

Але цього разу дискреційний принцип працює на Україну: адже це саме українській державі та її вповноваженим органам належить – і ще тільки належить! – визначити, які "події" підпадають під опис 3-ї статті, а які під нього не підпадають.

Можливо, колись у майбутньому цю норму закону конкретизує ВР; можливо, її тлумачення надасть Конституційний суд. Але, у будь-якому разі, тлумачення від пані Сироїд не має під собою жодних правових і логічних підстав.

Грубо кажучи, у нас тут поки що "розв'язані руки", щоб у зручний момент розтлумачити цю правову норму на власну користь. І те лише у разі, якщо ця норма колись все ж таки стане чинною.

4.

"Той закон, який гарантує російську мову як другу державну, бо мають бути створені можливості для її використання у діяльності органів державної влади та в судочинстві".

Прочитаймо уважно статтю 4 – на сьогодні також нечинну! – обговорюваного закону:

"Органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади у спосіб і в межах повноважень, що передбачені законом України "Про засади державної мовної політики", іншими законами, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, сприяють в окремих районах Донецької та Луганської областей використанню російської та інших мов в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створюють можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, у судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя".

Отже, закон передбачає, що:

1) органи місцевого самоврядування "сприяють в окремих районах Донецької та Луганської областей використанню російської та інших мов" виключно в межах наявного законодавства України;

2) вони лише "створюють можливості" для використання цих мов "у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві" тощо, і роблять це –

3) виключно "в окремих районах Донецької та Луганської областей".

У трактовці пані Сироїд це – "гарантування російської мови як другої державної"? Даруйте: де держава в цілому, у якій, згідно Конституції та законів, була й залишається єдина державна мова – а де "окремі райони Донецької та Луганської областей", де, відповідно до тексту обговорюваної статті, мають діяти всі українські закони, плюс щойно зазначені норми щодо "створення можливостей…"?

Не бачу в цій нормі жодних підстав для алармізму.

5.

"І на довершення – відмова від суверенітету у ключових функціях: безпеки, правопорядку, правосуддя та зовнішніх зносин. Натомість має бути призначення прокурорів і суддів з участю органів місцевого самоврядування, створення народної міліції (мабуть, шляхом реформування нинішньої армії "ДНР" та "ЛНР") і запровадження особливого режиму прикордонного співробітництва з Росією". "Децентралізація є тут лише фіговим листком, яким брехливо й цинічно прикривають дискримінацію української нації перед окупантом і відмову від державного суверенітету на користь Росії".

Звернімося знов до нині нечинних норм обговорюваного закону й обговоримо їх по черзі.

Стаття 5: "В окремих районах Донецької та Луганської областей законами України запроваджується особливий порядок призначення керівників органів прокуратури і судів, який передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні цих питань".

Чи сказано в законі, в чому саме має виразитися ця "участь"? Ні, не сказано.

Отже, маємо ще один приклад розумного застосування дискреційного принципу у формі, що відповідає інтересам України. Тобто: за буквою цього закону, "участь" органів місцевого самоврядування у призначенні керівників місцевих органів прокуратури і судів може виразитися у чому завгодно – від формального погодження відповідних кандидатур й до висловлювання простої дорадчої думки під час їхнього обговорення.

Хто має конкретизувати цю вимогу закону? Знов-таки, або ВР, або Конституційний суд. Поки ж такої конкретизації немає, а сама обговорювана норма не діє, які підстави хвилюватися й бити на сполох?

Стаття 8: "Органи виконавчої влади сприяють розвитку в окремих районах Донецької та Луганської областей транскордонного співробітництва, спрямованого на вирішення спільних проблем розвитку, посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами, органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації на основі угод про прикордонне співробітництво, що укладаються територіальними громадами, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами у межах компетенції, встановленої законом".

Зверну увагу, що все перераховане у цій статті місцева влада в "окремих районах Донецької та Луганської областей" здійснює виключно "у межах компетенції, встановленої законом".

Яким законом України на сьогодні визначена ця компетенція? Може, комусь про це відомо?

На сьогодні є лише двосторонні урядові угоди, як-от "Угода між урядом України та  Білорусі про міжрегіональне та прикордонне співробітництво між Україною та Республікою Білорусь". Отже, насправді маємо красиво подану норму-"пустушку": все гучно перелічено, але все впирається в норму закону… яка на сьогодні в Україні відсутня.

Де ж "зрада", де взагалі предмет розмови?!

Стаття 9: "В окремих районах Донецької та Луганської областей рішенням місцевих рад створюються загони народної міліції, на які покладається реалізація завдання з охорони громадського порядку в населених пунктах цих районів. (…) Загони народної міліції утворюються на добровільних засадах із числа громадян України, які постійно проживають у відповідних населених пунктах окремих районів Донецької та Луганської областей. Загони народної міліції під час охорони громадського порядку реалізують повноваження, передбачені для них законами України".

Чи справді тут йдеться про "реформування нинішньої армії "ДНР" та "ЛНР"? Жодним чином.

Адже зазначені загони можуть бути створені лише рішенням легітимних для України місцевих рад – тобто, органів місцевого самоврядування, обраних "на позачергових виборах, проведених відповідно до Конституції України, цього та інших законів України…" тощо.

А такі вибори, з очевидних причин, неможливо провести на території, де панують "армії ДНР/ЛНР", і де, станом на сьогодні, взагалі не діють українські закони.

Отже: спершу відновлення дії на зазначеній території українських законів та структур, що їх виконують, від виборчих комісій до правоохоронних органів включно; потім вибори нових органів місцевого самоврядування відповідно до вимог, чітко – цього разу дуже чітко! – указаних в обговорюваному законі; а вже потім – формування "загонів народної міліції".

Не знаю, як пані Сироїд, а я цілком припускаю, що в обговорюваній новій ситуації роль таких "загонів народної міліції" зможуть, наприклад, зіграти місцеві мешканці зі складу нинішніх батальйонів "Донбас" чи "Азов". І навіть якщо це надто сміливе припущення, не забуваймо, що ці місцеві "загони народної міліції" отримують право не на збройний заколот, а лише на реалізацію "повноважень, передбачених для них законами України".

А що, в нас вже є закон про "народну міліцію", де прописані її повноваження? Ні, немає.

А чи буде створюватися "народна міліція" без закону, який визначає обсяг її повноважень та її взаємодію з іншими передбаченими українським законодавством силовими структурами? Звичайно, що ні. То що ж ми обговорюємо, де "зрада"?

Висновок очевидний: навіть ці, нині нечинні статті закону, що їх супротивники Мінських угод періодично використовують як жупел для залякування української громадськості – не дають жодних підстав казати ані про "відмову від суверенітету у ключових функціях: безпеки, правопорядку, правосуддя та зовнішніх зносин", ані про "дискримінацію української нації перед окупантом і відмову від державного суверенітету на користь Росії".

А отже, з боку віце-спікера ВР ми маємо неправду на неправді. Інше питання – заради чого?..

6.

"Те, що нам наполегливо рекомендують, – означає почати з кінця. Провести вибори та амністію на території, яку політично, економічно і збройно контролює інша держава".

Ще один красномовний приклад неправдивого тлумачення наявних документів.

По-перше, жодної "амністії" усім злочинцям за всі без винятку дії та злочини, скоєні на території "окремих районів Донецької та Луганської областей" – не передбачають ні обговорюваний закон, ні, тим більше, обговорювані зміни до Конституції.

По-друге, хто й коли пропонував "провести вибори… на території, яку політично, економічно і збройно контролює інша держава"? І в тексті обговорюваних нормативних документів цього немає.

Якщо і коли така пропозиція з'явиться у правовому полі у вигляді якогось нового проекту закону – її можна буде обговорити. Але про яку таку "рекомендацію" ми говоримо зараз?

Додам, що описаний пані Сироїд логічний алгоритм – спершу деокупація; потім відновлення державної влади; і вже потім вибори –цілком слушний. Але в якому чинному українському законі чи обговорюваному законопроекті прописано щось інше?

7.

"Немає альтернативи Мінським домовленостям"? Це твердження, яке як мантру повторюють і в Україні, і поза її межами, ображає інтелект, мабуть, найбільше. (…) Тобто Мінські домовленості стали альтернативою Статуту ООН, Гельсінського заключного акту, купи міжнародних конвенцій і навіть Будапештського меморандуму. Але альтернативи цьому взірцеві міжнародної політико-правової думки ніхто знайти не може? Чи не хоче?"

По-перше, на чому основана теза, що "Мінські домовленості стали альтернативою Статуту ООН, Гельсінського заключного акту, купи міжнародних конвенцій і навіть Будапештського меморандуму"?

Якраз навпаки: Мінські домовленості мають посприяти максимально безкровному поверненню локальної ситуації на Донбасі в рамки, передбачені Статутом ООН та Гельсінським заключним актом, де, серед іншого, йдеться про суверенітет держав та непорушність державних кордонів.

Щодо Будапештського меморандуму, обмежуся короткою тезою: наші західні союзники сумлінно виконали всі зобов'язання, які вони брали на себе у цьому меморандумі. Не вірите? Прочитайте ще раз текст меморандуму і знайдіть там бодай один його пункт, у невиконанні якого можна було б звинуватити Велику Британію чи США.

По-друге, яку альтернативу Мінським домовленостям пропонує сама пані Сироїд?

Тут найцікавіше. Адже ця альтернатива, словами самої пані Сироїд, полягає у тому, щоб:

1) "назвати війну війною" – тобто, оголосити війну Російській Федерації;

2) прийняти на законодавчому рівні "порядок визнання організацій терористичними" і визначити "перелік злочинів, стосовно яких ніколи не може бути амністії чи помилування" – цілком згодний, але це аж ніяк не вирішує проблему російської окупації;

3) "сформувати адекватний генеральний штаб, підпорядкувати його Міноборони, а над цим усім гарантувати контроль парламенту. Бо це для нас – відправна точка для пошуку нових безпекових гарантій".

Не обговорюватиму ідею підпорядкування Генштабу ЗСУ Міністерству оборони – хай про це говорять військові. Зазначу лише, що тільки божевільний або маніпулятор може казати про цей набір заходів – як про альтернативу Мінським угодам.

Чому? Просто тому, що Мінські угоди – конкретна реалізація принципу колективної безпеки, на якому сьогодні безальтернативно будується безпекова політика всіх без винятку країн Європи.

Ще простіше: не лише Україна, а й жодна інша країна Європи сьогодні не в змозі самотужки протидіяти Росії військовими засобами. І навіть у своїй спільній безпековій політиці країни Європи покладаються насамперед на НАТО, де левову частку силових потужностей забезпечують збройні сили США.

Далі все просто: 
ми, Україна, не можемо вистояти проти Росії без союзників, самотужки; 
ми не маємо кращих, потужніших та надійніших союзників, ніж наші західні партнери; 
ці партнери вповноважили лідерів Німеччини та Франції на спробу залагодити конфлікт на Донбасі дипломатичними засобами; 
проміжним результатом цієї спроби є Мінські угоди.

Отже, Україна має дотримуватися цих угод рівно настільки, наскільки це потрібно, щоб наші західні партнери й надалі звинувачували у невиконанні цих угод саме Росію, а не Україну і не "обидві сторони". 

Адже лише наші західні партнери – а не ми! – у змозі виграти у Росії ту війну проти неї, яку вони ведуть насправді: не збройну, а економічну. І вони, за всього бажання європейського бізнесу повернутися до "нормальних стосунків" з Росією, будуть змушені продовжувати цю економічну війну за двох умов:

1) допоки Росія буде де-факто присутньою в Донбасі, тобто буде й надалі грубо порушувати Статут ООН, Гельсінський заключний акт тощо;

2) допоки Україна не даватиме приводу стверджувати, що у зриві Мінських угод винні "обидві сторони"

А отже, Україна, як сумлінна сторона конфлікту, що максимально дотримується взятих на себе зобов'язань, заслуговує на підтримку західних партнерів – і це є легітимною підставою продовження економічної війни проти Росії, у чому наші партнери можуть переконувати свою громадськість і свої бізнес-кола, котрі до певної міри також потерпають від тих же санкцій.

*   *   *

Наостанок спитаю себе: про що свідчить така кількість маніпуляцій з текстами, їхніх свавільних тлумачень і навіть прямих підтасовок, як-от з "другою державною"?

Навіщо так масштабно й послідовно вводити читачів в оману і стосовно пропонованих змін до Конституції, і стосовно змісту того єдиного закону, на який сьогодні посилаються ці зміни в частині "особливостей здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей"?

Невже віце-спікер українського парламенту воліє за будь-яку ціну тлумачити українські закони у найбільш невигідний для України спосіб?

Не знаю, кому буде користь від такої спроби торпедування мінського процесу зсередини України. Але точно не Україні.

Олексій Панич, спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)