Профессиональные миллионеры, или Профсоюзы должны стать действенными

Реформа профспілок в Україні давно назріла.

Ми маємо, нарешті, позбутися радянського ВЦРПС (Всесоюзна центральна рада професійних спілок).

Необхідно створити сучасну європейську систему підтримки та захисту працівників.

Що вам дають профспілки? Більшість скажуть – нічого. Хтось згадає пільгову путівку до санаторію або запрошення на дитячу ялинку до Будинку культури. Так чи інакше, але навряд серед відповідей будуть якісь дійсно вагомі справи.

Тоді інше запитання – а що профспілки у вас беруть? Я знаю відповідь: 10 мільярдів доларів. Саме стільки зібрали профспілки з українців за 27 років свого існування.

Десять мільярдів доларів – це дуже багато. Це половина вартості найдовшого в світі моста між Гонконгом та Макао, який дозволить китайцям перетворити цей регіон на конкурента славнозвісної Силіконової долини. Або 20 кошторисів нового моста через Дніпро, що планує побудувати Укравтодор у Запоріжжі.

Я не вигадала цифру – її неважко підрахувати. Голова Федерації профспілок України Григорій Осовий в одному з інтерв'ю називав кількість членів п'ятьох основних профспілок – 9,7 млн осіб.

За нашими приблизними підрахунками, за 28 років незалежності кожен член профспілки сплачував на місяць суму не менше 3 доларів. На рік – 36 доларів. За 28 років – 1008. Множимо на 9,7 млн і отримуємо 9 мільярдів 777 мільйонів доларів.

Наголошую: йдеться лише про внески. А є ще й нерухомість, якої набереться на ціле місто! Сотні санаторіїв, готелів, баз відпочинку, офісних приміщень. Якщо у вашому місті є готель "Турист" – він теж профспілковий. Розкішні багатоповерхівки у Харкові та Дніпрі, а також Моршин, Трускавець, Куяльник, Хмільник. Нарешті, Крим з його профспілковими палацами.

Це – спадщина від радянської системи ВЦРПС. До речі, 80% з неї у профспілок вже немає – і це тема для окремого кримінального розслідування. Бо всім цим майном управляли, не надаючи жодної прозорої звітності.

Показовий факт: українські профспілки, маючи мільярди гривень, не спромоглися вчасно оскаржити захоплення свого кримського майна агресором. А може, не зробили цього навмисно? Недарма ж кум Путіна зараз і сам, за допомогою своїх телеканалів та депутатів, став на їхній бік.

1. По-перше, скасувати монополію пострадянських профспілкових монстрів і відкрити можливості для конкуренції у сфері захисту інтересів найманих працівників.
2. По-друге, вивести з тіні майно та фінанси таких організацій.

Зараз розподіл профспілкових грошей – детективна історія. Причому специфічна для кожної спілки. Наприклад, ФПУ має розгалужену мережу: до її складу входить 44 галузеві членські організації та 27 територіальних об'єднань.

Чисельність первинних профспілкових організацій, що входять до ФПУ, сягає майже 53 тисячі. Більшість коштів залишається на місцях. 10-15% збирають у галузеві організації, потім обласні, потім перерахування у центр. Таким чином ця машина поглинає мільярди!

А що натомість отримують члени профспілки? Правову підтримку? Контроль за стандартами виробництва? Гарантії соціального захисту? Відстоювання інтересів робітників перед органами влади? Поставте ці запитання працівникові українського підприємства.

Хочу підкреслити: ми не скасовуємо профспілки, не боремося з ними.

Профспілки потрібні – і вони в Україні існуватимуть. Але це мають бути сучасні європейські організації, які швидко реагують на потреби робітників та забезпечують захист їхніх прав.

Я особисто знайома з іншими профспілковими діячами – сучасними, конструктивними, дієвими. Тому я вірю в нашу реформу. Українські профспілки матимуть молоде обличчя. А їхні лідери публічно звітуватимуть про кожну витрачену гривню.

Галина Третьякова, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.