Пандемическое соглашение. Шанс для мира и Украины
15 квітня 2021 року в Женеві відбулась, на перший погляд, непомітна подія, яка, проте, може стати визначальною для перспектив людства запобігати та долати у майбутньому небезпечні пандемії на кшталт теперішньої, спричиненої поширенням інфекційної хвороби COVID-19.
На віртуальну зустріч зібралися постійні представники при женевському відділенні ООН низки держав, в тому числі України; Європейського Союзу, а також Генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) Т. Гебреєсус.
Метою цього, поки що неформального заходу, було обговорення перспективи укладення міжнародного договору з питань боротьби з пандеміями (так званої "Pandemic Treaty", або "Пандемічної Угоди").
Спільне комюніке 27-ми світових лідерів, т.зв. "друзів Пандемічної Угоди" було опубліковане 30 березня 2021 року. Серед іншого, у документі зазначається:
"Майбутнє принесе інші пандемії і нові масштабні надзвичайні ситуації в галузі охорони здоров'я. Жодному уряду або міжнародній організації не під силу самотужки впоратися з цією загрозою. Питання полягає не в тому, чи настануть такі події, а в тому, коли це станеться.
Всі ми повинні краще підготуватися до того, щоб якомога більш скоординовано прогнозувати, попереджати, виявляти, оцінювати і ефективно припиняти виникнення пандемій.
Пандемія COVID-19 стала суворим і гірким нагадуванням про те, що ніхто не може бути в безпеці, поки не забезпечена безпека кожного".
Непересічність майбутнього старту розробки нової угоди важко переоцінити.
Вперше в історії, міжнародною спільнотою робиться спроба відійти від проєктного на користь інтегрального підходу до вирішення питань у галузі епідеміології та боротьби з інфекційними хворобами.
Прикметно, що станом на зараз немає навіть міжнародно узгодженого терміну "пандемія", який би давав чітке її визначення. І це, незважаючи на значний історичний досвід людства з подолання пандемій у минулому.
Потенційна угода має на меті покращення координації на національному та міжнародному рівнях ефективних дій проти майбутніх пандемій. Вона розробляється, зокрема, для того, щоб:
- посилити стійкість до пандемій на національному, регіональному та глобальному рівні;
- забезпечити можливість колективних заходів для передбачення, запобігання, швидкого виявлення та реагування на пандемії;
- забезпечити універсальний та рівний доступ країн до медичних товарів, вакцин та ліків;
- зміцнити координовану ВООЗ міжнародну систему охорони здоров’я;
- сприяти глобальному збільшенню фінансування заходів з підвищення готовності та стійкості до пандемій.
Читайте також: Вакцина від COVID-19. Скільки коштує, коли з'явиться в Україні і чому СБУ вже розслідує контрабанду
Подальша дискусія стосовно документа стане однією з центральних тем світового порядку денного протягом ближчого року.
Наразі розглядається декілька можливих варіантів подальшої інституалізації процесу розробки відповідного договору.
Перше питання, яке потребує узгодження – під егідою якої організації розпочати відповідний процес?
Найбільш простим рішенням уявляється укладення договору під егідою ВООЗ. У такому випадку, місцем розробки майбутньої угоди стає Женева.
За 73 роки своєї діяльності ВООЗ розробила та ухвалила значну кількість міжнародних документів. І сьогодні вдруге за свою історію ВООЗ може укласти рамкову конвенцію. Перший раз це відбулося у травні 2003 року, коли на 56-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я була прийнята Рамкова конвенція ВООЗ із боротьби з тютюном (РКБТ).
Однак окремими експертами висловлювалися небезпідставні занепокоєння щодо здатності ВООЗ належним чином врегульовувати фінансово-економічні аспекти реагування на майбутні епідемії, розробити ефективні модель управління ланцюгами постачання, а також систему правозастосування нових регламентаційних норм.
При цьому, саме регулювання діяльності в таких секторах як міжнародний наземний та морський транспорт, а також прикордонний контроль виявилося однією зі слабких ланок колективних дій міжнародної спільноти в контексті реагування на пандемію COVID-19.
Іншою опцією є укладення відповідного договору в рамках ООН з Нью-Йорком як місцем проведення переговорів. У цьому випадку можна було б ефективно "виписати" міжсекторальні частини документа. Проте, вкрай політизоване нью-йоркське середовище неодмінно стало б на заваді ефективному опрацюванню технічних аспектів майбутнього документа.
Але, навіть, якби основним місцем проведення переговорів обрали Нью-Йорк, окремі спеціалізовані розділи договору могли б бути розроблені у Женеві з використанням експертизи ВООЗ.
Друге питання, яке потребує вирішення – який характер матиме майбутній міжнародний договір?
Наразі розглядаються три можливі альтернативи – звичайна конвенція (назвемо її всеохоплюючою, тобто такою, що регулює весь комплекс питань, пов’язаних з певною темою), рамкова конвенція та рамкова програма дій.
Прикладом звичайної конвенції може слугувати Конвенція про заборону хімічної зброї (КХЗ) 1997 року. Зазначений документ є всеохоплюючим з чітко прописаними нормами щодо регулювання заборони розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та її знищення.
Використання формату рамкової конвенції, що фіксує зобов’язання в загальній формі, дозволило б оперативно узгодити її текст, якщо держави-учасниці встановлять стислі, водночас реалістичні терміни проведення відповідних переговорів.
Загалом, держави охочіше приєднуються до рамкових конвенцій, оскільки це не передбачає значних зобов’язань з їхнього боку. У цих документах закріплюються лише загальні напрямки співробітництва та швидкого реагування на певну проблему, в даному випадку пандемій.
Конкретні ж деталі імплементації майбутнього договору можна було б прописати у додаткових протоколах та інших документах, підпорядкованих основному тексту.
Такий вид міжнародних угод широко використовується для регулювання відносин у галузі захисту навколишнього середовища та деяких інших напрямків.
Нарешті, в якості альтернативи всеохоплюючій чи рамковій конвенції держави можуть віддати перевагу встановленню більш широких рамок співробітництва у галузі протидії пандеміям, втілених у так званих програмах дій.
Прототипом такої програми може слугувати Сендайська рамкова програма зі зниження ризику лих на 2015-2030 рр, що запроваджує керівні принципи запобігання стихійним лихам і пом'якшення їх наслідків.
Водночас, програми дій не є юридично зобов’язуючими інструментами, хоча й можуть вести до підписання відповідних правових документів.
Схожі програми наразі розробляються й на національних рівнях. Вартими уваги у цьому зв’язку є американська The Apollo Program for Biodefence, а також програмний документ уряду Великої Британії щодо перегляду підходів до біобезпеки, одним з елементів якого є створена у березні цього року нова урядова Агенція безпеки здоров’я (Health Security Agency).
Прикметною є алегорія, використана у назві програми у США. Аналогічно до свого космічного прототипу, нова біобезпекова програма передбачає досягнення протягом десяти наступних років амбітної мети – світу вільного від пандемій. Попри деяку утопічність програми, вражають конкретні заходи та фінансові ресурси, що пропонується виділити для її реалізації.
Зрештою, обрання того чи іншого формату для майбутньої угоди, так само як й переговорного майданчика, залежатиме від політичних амбіцій певних країн. Важливим у цьому контексті є розширення кола учасників зазначеної ініціативи через долучення до неї, передусім, США, Бразилії, КНР, Індії та інших.
Незважаючи на геополітичні розломи, що стрімко зростають, навряд чи будь-яка держава виступить принципово проти посилення здатності людства консолідовано протистояти пандеміям. Хоча й важко повністю виключити можливість намагань окремих країн гратися форматно-процедурними міркуваннями для досягнення власних вузьких цілей.
Новий потужний юридичний інструмент має максимально швидко й ефективно належним чином налаштувати міжнародні механізми глобального управління у галузі протидії пандеміям.
Важливо створити синергію зусиль та практичних дій різних суб’єктів та секторів, в тому числі неурядових організацій для ефективного попередження, реагування та подолання майбутніх пандемій.
Важливо також детально вивчити уроки минулого, передусім в розрізі оцінки ефективності вже існуючих правових механізмів, що регламентують галузь епідеміології, в тому числі механізму COVAX.
Адже, пройшовши через низку етапів у реагуванні на пандемію COVID-19, на сьогодні ми спостерігаємо щось на кшталт "гонки вакцин", коли окремі держави та провідні фармацевтичні компанії фактично змагаються за технологічні рішення та ресурси для створення нових вакцинних препаратів.
І на жаль, на додаток до гонки з пошуку технологічних рішень в галузі створення нових вакцин, наразі ми є свідками народження феномену так званого "вакцинного націоналізму".
Читайте також: Допомога від США. Вакцина COVAX вже в Україні
Очікується, що старт Пандемічній Угоді буде даний незабаром, в ході 74-ої сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я (24 травня – 1 червня 2021 року). Ухвалення відповідної резолюції формалізує відповідний переговорний процес шляхом створення міжурядової робочої групи, наділеної мандатом на розробку нового глобального інструмента з протидії пандеміям.
Яке ж значення матиме переговорний процес з розробки майбутньої Пандемічної Угоди для України?
Для нашої держави відкривається своєрідне "вікно можливостей" для залучення фахівців та експертизи національних установ до розробки важливого глобального політико-правового інструмента у галузі протидії пандеміям.
На цьому етапі є можливість "стати у джерел", застовпивши за собою певні тематичні "ніші".
Як відомо, українські фахівці-епідеміологи та організатори медичної справи як частина колишньої системи санітарно-епідеміологічної служби мають значний досвід у попередженні та подоланні епідемій. А отже, однією з тем, яку б могла конкурентно розвивати та просувати українська делегація, є питання попередження майбутніх пандемій та створення всеосяжної глобальної системи спостереження.
Активне долучення України до просування нової теми боротьби з пандеміями дозволило б також закласти основи для поступової зміни парадигми участі України у діяльності Всесвітньої організації охорони здоров’я, зробивши її не лише "споживачем" послуг Організації, але й "контрибутром" процесу покращення глобальної системи охорони здоров’я та посилення здатності світової спільноти протидіяти пандеміям.
Для України це також може бути можливістю для підтримання високої динаміки діалогу з ключовими партнерами України з метою синхронізації програмно-цільових орієнтирів у відповідній галузі, а також власних планів та процесів щодо модернізації національної системи біологічної безпеки та захисту; продовження активної роботи в рамках міжнародних організацій, передусім ВООЗ, задля досягнення прийнятних компромісів й порозуміння у подоланні проблем та прогалин національної імплементації у сфері боротьби з інфекційними хворобами; активізації науково-медичної дипломатії з питань удосконалення стратегій протидії майбутнім пандеміям.
Теперішня пандемія COVID-19 неодмінно завершиться. Деякі фундаментальні речі вона змінить докорінно, але в цілому людство досить швидко може забути потрясіння, спричинені коронавірусом, і вважатиме, що настав час перейти до більш нагальних справ.
Тому для міжнародної спільноти надзвичайно важливо скористатися переломним моментом й в стислі терміни впровадити принципово нові підходи до протидії ймовірним майбутнім пандеміям.
Глобальне реагування на пандемії потребує міжнародної солідарності. Якщо ми не почнемо спільно й наполегливо працювати вже зараз, не варто сподіватися на досягнення відчутних, так необхідних людству результатів.
Потрібно, щоб і Україна підійшла до цього питання проактивно й творчо, не згаявши шанс.
Олександр Капустін
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
