Партнерский сбор УП. Задонать на дроны и РЭБы

После победы

Четверг, 24 марта 2022, 10:00

Останніх років двадцять сприйняття світом російської федерації базувалося переважно на міфах про "велику і непереможну" російську армію, які підкріплювала певна "безшабашність" росії й готовності будь-які проблеми "заливати грошима" задля досягнення своєї мети. 

Росію не зупиняли ні потенційні санкції ("Я прийняв політичне рішення, а ваше завдання – мінімізувати збитки", – казав фюрер владімір путін своїм міністрам), ні необхідний обсяг ресурсів. Людських і фінансових. І світ, і сама рф вважала ці ресурси безмежними. 

Окрім цього, цивілізований світ лякала готовність застосовувати неадекватну силу під час вирішення будь-яких національних питань, починаючи з Молдови, Чечні, Грузії й закінчуючи Україною.

Цієї ж політики росія дотримувалася для утримання внутрішніх регіонів – колоній. 

Колонії, які окупувала росія, або території під російським протекторатом у зібраному вигляді здатні утримати в цьому величезному конгломераті лише армія, фсб чи поліція. Тобто сила і примус. 

Другий чинник консолідації – це ресурси. Захмарні доходи від експорту нафти та газу давали можливість "заливати" будь-які проблемні ділянки грошима, не рахуючи їх. Ніщо інше Калінінград, Дагестан, Татарстан, Якутію, Чечню, Бурятію тощо разом не втримувало. 

Таким був фактичний регіональний внутрішній договір у росії: для споконвічно російських регіонів – насамперед примус та існування на підніжному кормі, для "менш російських" – великі дотації та відносна автономія. Але й про репресії не забуваємо. Окрім Чечні. Таким чином, ці дві скріпи – фінанси та насильство – й тримали росію в її сучасному вигляді.

Читайте також: Воля або смерть

Починаючи свою катастрофічну воєнну кампанію в Україні, росія знову спробувала покластися на ці ж ресурси: силу російської армії та безмежність резервів, які мали перекрити негативний ефект від санкцій. 

Але росіяни прорахувалися.

По-перше, у "силі" своєї армії. Навіть не так – у її потужності, як у готовності українського суспільства до відсічі. 

З'ясувалося, що росія (на її подив) не має в Україні ніякої внутрішньої підтримки. А без внутрішніх колаборантів підпорядкувати собі таку державу, як Україна, неможливо. 

Навіть нинішній результат воєнних кампаній у Чечні був би неможливим без колаборанта Ахмата Кадирова. У Сирії – без підтримки Башара Асада. А самостійних військових сил ні на блискавичне завоювання України та зміну влади, ні тим більше на окупацію українських територій у росії не виявилося. 

В Україну спрямували навіть поліцейські сили: собр, омон та іншу росгвардію, які привчені воювати лише з мирними протестувальниками і не здатні до повноцінних воєнних дій. Навіть це не призвело до воєнного успіху.

Читайте також: Бути росіянином соромно

По-друге, вони прорахувалися щодо обсягів своїх ресурсів та їхньої безмежності. 

Виявилось, що межі цих ресурсів легко можна визначити західними санкціями. Російські доходи і резерви невблаганно виснажуються під тиском санкцій, а "переможну" армію успішно перемелюють ЗСУ і тероборона.

Час поки що працює на нас, кожен день цієї боротьби працює на користь України. 

Війна перейшла у фазу "на виснаження". При подальшому затягуванні санкційного зашморгу Заходом і перемелюванні нашими ЗСУ загарбницької армії росія позбудеться обох скріп – і фінансів, і примусового апарату. 

Практично повторюється історія СРСР 80-х, коли національні республіки не побачили доцільності перебування в єдиному союзі, а військова сила для примусу зникла. 

Так само національні республіки росії змушені будуть поставити собі те саме запитання, і в підсумку кожна шукатиме свій власний шлях як незалежна і суверенна національна держава. Якісь держави знайдуть союзників в особі Туреччини, якісь – країн Перської затоки, якісь – Китаю.

А завершення нашої війни за незалежність матиме вигляд спроб наздогнати пошарпані й голодні залишки армії, що втікають до себе додому, до неіснуючої вже рф. 

Світ таке вже багато разів проходив. Майже всі імперії закінчували свою історичну долю схожим чином – розвалюванням на національні республіки.

Україні ж після завершення війни доведеться вирішувати дві важливі проблеми. 

Перша: що робити з потоком біженців зі Сходу внаслідок маси воєнних конфліктів усередині колишньої росії під час вирішення територіальних конфліктів нових національних держав із колишньою метрополією. Зі слів путіна, в сучасній росії тліють близько двох тисяч локальних конфліктів на національному ґрунті.

Інша, не менш важлива проблема, яку треба буде вирішити: що робити з російським ядерним арсеналом? Це потребуватиме окремого рішення щодо вилучення ядерного арсеналу з території Росії. 

Шматочки російської "імперії", які залишаться після її розпаду, будуть неспроможні утримувати ракети і бомби, накопичені фашистським режимом Москви. 

Перед цивілізованим світом постане питання, як і 30 років тому: що робити з ядерною зброєю, яка перебуває на території орди, що розпадається? І Україна як держава, що довела свою силу і доблесть, повинна мати однозначну відповідь на це питання. А Захід має її одностайно підтримати.

Олег Дунда

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Украина, которая победит
НАТО 2.0
Привет, оружие
Все колонки автора

Депозитарный учет долей: как защитить бизнес от рейдерства

Налог с оборота. Были ли у государства альтернативы?

Экономическое восстановление Украины: миссия возможна

Генетические ресурсы и традиционные знания, или как IP стоит на защите мирового разнообразия

Точно справятся лучше? 7 идеальных кандидатов на смену Саутгейту в сборной Англии

Приватизация госимущества со стартовой ценой одна гривня: почему это не "зрада"