Коридор деколонизации: новые смыслы украинского искусства в проекте молдавского куратора

Вторник, 06 июня 2023, 16:30

"Вихід до моря" – виставка українського сучасного мистецтва в Будинку земства у Кишиневі, створена молдовською кураторкою та художницею Тетяною Федоровою. Назва проєкту відсилає до російського імперського потрактування історії, індоктринацію котрим проходили учні радянських шкіл. 

 
Робота Альони Гром в експозиції "Вихід до моря"
Фото: Костянтин Дорошенко

Школярам СРСР втокмачували, що Росія – найбільш мирна країна в світі, яка ніколи ні на кого не нападала, лише допомогала народам, що самі прагнули приєднання. При цьому на певному етапі викладу історичних подій констатувалося: інтереси економічного та політичного розвитку Російської держави вимагали придбання виходу до моря. 

Московія виходу до морів не мала. Чимало часу їй знадобилося, щоби 1478 року підкорити Новгородську республіку, знищити її лад, вийти до зимних Білого й Баренцева морів та затвердити за собою шматочок узбережжя Балтійського. Іван Грозний на чверть століття розв’язав Лівонську війну  за вихід до Балтійського моря, що принесла Москві поразку й занепад. 

Не менш настирливо і набагато успішніше росіяни реалізовували бажання загарбати вихід до чужих морів і запанувати на них за Петра І, Катерини ІІ, аж до Сталіна, котрий приєднав до імперії Східну Пруссію та Курили.

 
Документація проєкту Нікіти Кадана "Всі хочуть жити біля моря"
Фото: Костянтин Дорошенко

Морська манія, осердя російської пристрасті до чужого, коштувала сусіднім народам чималих жертв. Найбільших зазнали кримські татари через геноцид депортації 1944 року. До цього питання звертається Нікіта Кадан в проєкті "Всі хочуть жити біля моря" (2014 р.), документація котрого представлена на виставці в Кишиневі. Ганебність радянського курортного раю, побудованого на вигнанні киримли та стиранні згадок про них із історії Криму, Кадан проявляє в потворних архітектурних образах. 

До депортації кримські татари складали переважну більшість населення південного узбережжя півострова. По поверненню після 1989 року вони зіткнулись з реальністю, в якій їхні землі й будинки належали вже іншим, а влада, як радянська, так і українська, не поспішала вирішувати питання розселення корінного народу. 

Умови виживання в дискримінованому стані підштовхували кримських татар до практики так званих "самозахоплень": на землях, котрі належали їхнім предкам, киримли будували маленькі споруди, щоб мати якийсь дах над головою. З цих зібраних нашвидкуруч будівель, де на мізерній площі тулилися великі родини з літніми аксакалами та немовлятами, влада не наважувалась їх виганяти. Хоча конфліктів навколо "самозахоплень" було чимало, знести їх намагалися неодноразово, з часом певні з них розросталися до компактних поселень.

Нікіта Кадан в колажах оздоблює злиденні будови "самозахоплень" ефектними елементами модерністської архітектури показових радянських здравниць, унаочнюючи доведений до абсурду на Кримі колоніальний цинізм. 

Реклама:

Повномасштабне російське вторгнення практично позбавило Україну виходу до морів. А 2014 року Москва розіграла в Україні сценарій, який випробувала в Молдові у 1989-1992 роках, спровокувавши війну в Придністров’ї, його відторгнення й окупацію. Ані західні демократії, ані Україна не підтримали тоді належним чином суверенітет Кишинева, заохотивши тим Росію розділяти й володарювати надалі. Українські добровольці з УНА-УНСО брали участь в конфлікті на боці тираспольських сепаратистів, фактично ж – Москви. 

Нові терористичні атаки в Придністров’ї в травні 2022 року підштовхнули Тетяну Федорову до проєкту "Коридор". Тирасполь тоді заявив про приведення власних та окупаційних російських військ в стан повної бойової готовності, з’явилася інформація про московські плани вийти на Придністров’я суходолом через окупацію півдня України. 

Кураторка говорить: "Для мене було важливим через виставку висловити свою позицію відносно того, що відбувається в Україні. З початку вторгнення Росії в Україну Молдова стала однією з важливих територій, які приймають біженців з України. Майже півмільйона біженців пройшли пункти прийому нашої республіки"

Федорова зазначає, що більшість згодом переїхала в інші країни Європи, але з перших днів ескалації війни молдовські громадяни зустрічали й підтримували українських. 

Метафору Молдови, як гуманітарного коридору, кураторка перенесла до фізичного простору – втілила в експозиції в коридорі реальному, запросивши до участі митців з країн, що зазнали російської колонізації: Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Узбекистану та України. 

Розмірковуючи над радянським проєктом, кураторка викриває його імперіалістичну сутність, яка переважила першопочатковий модернізаційний та емансипативний порив. 

Коридор Будинку земства, що не бачив ремонту з радянських часів, став в її виставках символом стану більшості пострадянських держав. За виключенням країн Балтії, всі вони в тій чи іншій мірі все ще знаходяться в транзитній зоні, в коридорі до остаточного самовизначення. Хтось в розгубленому очікуванні, ослаблений імперіалістичним тиском, хтось – в тупцюванні авторитаризму, хтось – в драматичному русі до демократичної суб’єктності.  

Друга ітерація проєкту "Коридор" – "Вихід до моря" – фіксує в цій транзитній реальності Україну як флагман деколоніального руху. 

Євромайдан Тетяна Федорова засвідчує переломним моментом, звертаючись до серії Саші Курмаза "Інструменти спротиву" (2013-2014 рр.). 

 
Саша Курмаз. З проєкту "Інструменти спротиву"
Фото: Костянтин Дорошенко

Найрізноманітніші засоби захисту і боротьби, які використовували майданівці, він фотографував в стилістиці документації антропологічних експедицій. Ця репрезентація позірно позбавлених емоційного навантаження, відокремлених від безпосереднього використання предметів змушує усвідомити пережиту протестувальниками напругу, їхню відчайдушну рішучість і винахідливість у змаганні за власні права. 

"Мистецтво жити у критичних зонах" (2022-2023 рр.) Альони Гром – теж документація, гуманістична та особистісна. Художниця фотографує та записує історії українців, що пережили російську окупацію, втратили близьких, домівки, господарство через війну. Кожна та кожен із них пройшли крізь трагедію, але на фотографіях Гром вони не постають жертвами, не апелюють до жалю глядача. 

 

Альона Гром. З проєкту "Мистецтво жити у критичних зонах". Горенка, 2022 рік. Лія з донькою залишилися у Горенці, а сини вирушили захищати Україну. 10 березня почалися нестерпні обстріли. Того дня Лія побачила, як було розбомблено чотири сусідні будинки. Жінка разом із донькою евакуювалися. Через два місяці вона повернулася додому і побачила, що будинок та паркан пошкоджені уламками, вікна, двері вибиті. У відкритому будинку всі речі залишилися на місці, нічого не пропало. Гроші, які Лія відкладала собі на смерть, пішли на купівлю нових вікон. Її діти жартують: "Мамо, значить тепер довго житимеш". У доньки на городі ростуть квіти, Лія збирає букети ромашок і продає, на зароблені гроші відновлює будинок. 

Фото надали організатори виставки "Вихід до моря"

Це проєкт про людську гідність, про силу повертатися до зруйнованих міст та брати участь у їх відбудові, про волю до життя й віру в майбутнє. В кожному з цих зосереджених, відкритих облич – вирок Москві, свідчення її приреченості на крах. 

"Для мене робота Альони Гром вельми значуща, бо лише через персональні історії я зрозуміла, що відбувається в Україні. Не через масмедії", – ділиться Тетяна Федорова.

 

Альона Гром. З проєкту "Мистецтво жити у критичних зонах". Мощун, 2022 рік. Ольга із сином живе на околиці Києва у селі Горенка. Під час російського нападу Горенка була знищена на 77%. Там проходила лінія оборони столиці під час наступу російських військ навесні 2022 року. Щоб сховатися від бомбардування, Ольга з сином сиділи в підвалі. 1 березня о 15.00 почався масований обстріл, який припинився лише наступного ранку. Люди вирішили евакуюватися. Між обстрілами виїхали машиною і потрапили в багатогодинний затор. Вони побоювалися, що Росія почне бомбардувати колони машин. Через якийсь час їм вдалося залишити зону воєнних дій. Після деокупації Ольга повернулася до Горенки і побачила, що її місто перетворено на руїни.

ФОТО НАДАЛИ ОРГАНІЗАТОРИ ВИСТАВКИ "ВИХІД ДО МОРЯ"

Концептуальний розвиток на виставці отримала візуальна частина проєкту Миколи Рідного та Сергія Жадана "Сліпа пляма", яку вони реалізували 2014 року в Національному художньому музеї України, а 2015-го – в українському павільйоні на 56-й Венеційській бієнале митці висловились на тему приреченості на викривлення інформації про війну. Зафарбовуючи чорним знайдені в мережі світлини воєнних подій на сході України, Рідний порівняв неможливість отримати повну картину з масмедій із офтальмологічним фактом сліпої плями в людському оці. Місце виходу зорового нерву з сітківки ока не сприймає світла і те, що потрапляє на цю ділянку, ми побачити не можемо. Отже, ми повсякчас конструюємо реальність власним розумом. У віршах Жадана змішувались образи справжніх та вигаданих людей, що опинились на землях війни. 

 
"Сліпа пляма" Миколи Рідного в експозиції "Вихід до моря"
Фото: Костянтин Дорошенко

Розмістивши фотороботи Миколи Рідного з обидвох сторін коридору, Тетяна Федорова перетворила його на тунель. З’явилося унаочнення хворобливого стану тунельного бачення, коли втрачається спроможність до периферичного зору. Війна приголомшує, змушує психіку й волю зосереджуватись на дуже конкретних завданнях і задачах, дивитись в чіткому напрямку. Бажання відволіктись може коштувати дорого. На фронті – життя, в тилу – емоційного зриву. Тунельне бачення рятує в екстремальних умовах, але маємо розуміти його обмеженість і позбутися в сприйнятті суспільства та відбудові країни.

Реклама:

На відкритті "Виходу до моря" в березні 2023 року кураторка показала перформанс, виступивши носієм власної поеми про деколонізацію. Тетяна Федорова проводила екскурсію та спілкувалась із глядачами в жовтому жилеті для вуличних робіт, розписаному відповідним текстом. Він починався словами "Я деколонізуюсь", закінчувався – "Весь світ деколонізується". Адже колоніалізм травмує як колонізованих, так і для колонізаторів. Його подолання – умова виживання людства, котре неможливе без спільних зусиль. Нові непередбачувані епідемії, глобальне потепління та інші виклики потребують довіри та поваги між націями. 

 
Тетяна Федорова та її поема про деколонізацію
Фото надали організатори виставки "Вихід до моря"

В цій логіці перемога України в розв’язаній Росією війні є нагальною необхідністю. Поки ж Україна тримає удар, її приклад, як і дикунство російського імперіалізму, каталізують деколонізаційні процеси. Так, у Молдові цього року державною мовою законодавчо визнано румунську, що поставило крапку в російсько-радянській фальсифікації про існування окремої молдавської мови. Й на курси румунської, створені для українських біженців, почали масово записуватися молдовські громадяни, котрі раніше користувались російською.  

Солідарність з Україною та віра в її перемогу проявлені і на одній з головних офіційних мистецьких подій Кишинева 2023 року – VIII Міжнародній бієнале живопису в Національному художньому музеї Молдови. 

Бієнале відбувається з 2009 року, збираючи художників з різних континентів. Цього разу вона поєднала 123-х митців з 28-ми країн. Голова міжнародного журі форуму, румунський художник, професор образотворчого мистецтва Західного університету Тімішоари Лівіу Недельку серед переважаючих тем цьогорічної Кишинівської бієнале назвав "ідентитет та відчуження, а також відносини між периферією й центром". В позаконкурсній програмі він представив свою експресивну живописну інсталяцію "Слава Україні", віддаючи належне країні, котра відкриває світу нову візію деколонізації.  

 
Лівіу Недельку. "Слава Україні", 2022
Фото: Костянтин Дорошенко

Костянтин Дорошенко

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Как Украине стать восточноевропейским газовым хабом

Как человеку с инвалидностью найти работу

Понять уничтожение по-русски: колониализм, покорение и развитие геноцида

Крым как сундук Пандоры: уроки, которые стоит вынести

Вопросы, ответы на которые должен знать будущий глава НАПК

Проблема, которая не должна разрушить отношения: взгляд из Польши на блокирование границы с Украиной