Правду тяжело принять. Памяти Георгия Гонгадзе

Суббота, 16 сентября 2023, 08:55

Сьогодні день пам'яті журналіста та одного із засновників "Української правди" Георгія Гонгадзе. 16 вересня 2000 року він був викрадений і вбитий правоохоронцями.

14 вересня цього року головна редакторка УП Севгіль Мусаєва отримала німецько-норвезьку премію Free Media Awards у Гамбурзі. У своїй промові вона розповіла про вбивство журналіста та значення правди в його житті та під час повномасштабної війни в Україні. Наводимо її текст повністю.

23 роки тому в ніч з 16 на 17 вересня засновник "Української правди" Георгій Гонгадзе був викрадений правоохоронцями в центрі Києва. 

Реклама:

Як ми потім дізналися з матеріалів офіційного слідства, викрадачі вивезли Гонгадзе за місто, зв'язали мотузкою руки й ноги. Після цього журналіста душили – спочатку руками, потім ременем. Вже потім вбивці скинули тіло Георгія в яму, облили бензином та підпалили.

Пізніше один з убивць, генерал Пукач, повернувся та відрізав голову журналісту, щоб поховати її в іншому місці та замести сліди.

Незважаючи на великий резонанс, акції протесту, в цій справі так і не поставлено крапку. Змінюються президенти та уряди, міністри внутрішніх справ, але країна так і не знає правди про замовників страти відомого журналіста.

Видання, яке заснував Георгій Гонгадзе, я очолюю останні 9 років. Назву "Українська правда" журналіст дав йому для того, щоб надати сенсів старим значенням, бо газета "Правда" була головним рупором радянської пропаганди, а "Українська правда" мала її перемогти. 

"Українська правда" мала стати взірцем незалежної журналістики в молодій незалежній країні. 

І сьогодні, через 23 роки, наші критики, недоброзичливці часто кепкують з цієї назви, намагаючись образити чи нівелювати довіру до нас. А я часто замислююсь наскільки важливою та вічною є ця назва.

Бо немає нічого важливішого за правду.

Правда важка, правда прихована, правда важлива сьогодні більше ніж будь-коли.

Особливо в ці важкі часи, коли спиратися іноді немає на що.

Правда важка

За ці півтора року повномасштабної війни я та мої колеги чули історії про тортури, зґвалтування, смерть від мешканців сіл та міст у різних регіонах моєї країни. 

Вони однаково жахливі й у передмісті Києва, й у маленькому місті Тростянці на кордоні з Росією, й у Харківській області. 

Ампутовані частини тіла, поламані кінцівки, тортури електричним струмом, сексуальна експлуатація жінок за їжу, розстріл за відмову співпрацювати, розстріл мирних евакуаційних колон, повішення, допити із застосуванням молотка, кувалди…

Про все це розповідали мені та моїм колегам мешканці зі звільнених міст або ті, кому вдалося втекти з-під окупації.

Цю правду дуже важко, але дуже важливо чути. І ми дізналися правду про ці злочини в тому числі завдяки журналістам. 

Дати можливість людям розповідати про пережите, надавати їм голос – наш обов'язок.

"Це важко дивитися, але це і має бути важко дивитися", – впевнений український режисер Мстислав Чернов, який розповів історію людей в оточеному Маріуполі.

Камю сказав колись, що світ ділиться на чуму та її жертв, і наш людський обов'язок не стати на бік чуми. Можу лише додати, що дуже часто саме чесна та правдива журналістика допомагає цього уникнути.

Правда необхідна 

Журналістика під час війни має особливе значення.

Я пам'ятаю перші дні російського вторгнення, коли люди боялися лягати спати без новин.

Я знаю, як працює паніка і як легко можна маніпулювати почуттями людей. Коли на шостий день війни тобі телефонує знайомий з Маріуполя, який вийшов на зв'язок, і плаче у слухавку, запитуючи: "Чи правда, що Київ вже здали?". Тому що росіяни почали розповсюджувати в місті неправдиву інформацію.

Я пам'ятаю, як за кілька днів після звільнення частини Київщини та півночі України я розмовляла з жінкою, яка близько місяця прожила під російською окупацією в маленькому українському містечку на кордоні з Росією. Вона плакала, коли говорила, що найважче було навіть не вижити без їжі. Найважче було весь цей час не знати, що відбувається.

В перші дні війни в усіх журналістів "Української правди" було одне завдання і одна турбота – зробити все можливе, щоб люди цілодобово отримували від нас перевірену інформацію.

Нас читали 6-7 мільйонів людей щодня. І ми не могли їх підвести. Бо правда була важлива для виживання.

Правда прихована

Війна – важке випробування для правди. Правду намагаються приховати і в повсякденному житті, але під час війни зробити це ще легше. 

Будь-яке порушення та заборону можна пояснити особливостями воєнного часу та безпекою. І завдання журналістів у таких реаліях – вміти відчувати та розуміти, де така заборона справді загрожує життю цивільних чи українських військових, а де це може бути талановитою маніпуляцією, щоб приховати порушення та незручні факти.

І це завжди важка моральна дилема для журналіста, чия країна веде боротьбу за існування. 

Протягом цих півтора року повномасштабної війни "Українська правда" опублікувала десятки розслідувань про українських чиновників, які використовували владу для отримання привілеїв. 

Ми робимо це свідомо, розуміючи весь тягар відповідальності, тому що хочемо, щоб наша країна залишалася демократією. Бо саме за можливість бути демократією вона сьогодні сплачує надвелику ціну. 

Ми робимо це свідомо, тому що знаємо, що будь-які зловживання сьогодні можуть коштувати нашій країні життів і цивільних, і військових.

Тому що правду треба шукати.

Правду важко чути.

Правда рідко буває простою.

Правда рідко буває очевидною.

Правду не можна приховати.

Правду важко прийняти.

Правду варто захищати.

Правда зараз важливіша ніж будь-коли.

І саме тому ми будемо продовжувати говорити правду.

Як би нам не було важко.

Читайте також: 

Севгіль Мусаєва

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Общество требует нефасадной перезагрузки Бюро экономической безопасности

ЕС избавляется от газовой зависимости: что означают первые санкции против российского СПГ

Приближается дедлайн отчетности для компаний Дія.City: как не потерять статус резидента

Какая альтернатива мобилизации? Капитуляция?

Увеличение тарифов на электроэнергию для населения. Куда пойдут деньги?

Велодневник: сколько зарабатывают велогонщики и спортивные директора