Как судебная система "динамит" гражданских жен погибших защитников

Пятница, 16 февраля 2024, 14:15

Жінки, які проживають з військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу, у випадку загибелі коханих фактично позбавлені будь-якого захисту, та на практиці не можуть реалізувати гарантоване державою право на виплату компенсацію як члену сім’ї.

Звертаючись до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за оформленням одноразової грошової допомоги, їм повідомляють, що для підтвердження статусу члена сім’ї, їм необхідно надати судове рішення про встановлення факту проживання однією сім’єю із загиблим. Здавалося б, стандартна процедура, яка детально врегульована процесуальним законодавством. Проте з цього моменту для таких заявниць починається справжній бюрократичний квест.

Річ у тім, що між різними ланками судової системи тривалий час йде протистояння щодо предметної юрисдикції справ про встановлення юридичних фактів. Адміністративні суди вважають, що такі справи є компетенцією судів загальної юрисдикції, та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Водночас більшість суддів судів загальної юрисдикції протилежної думки. Вони стверджують, що у випадку, якщо метою встановлення факту проживання із загиблим військовослужбовцем є отримання виплат та пільг у зв’язку з його загибеллю, такий спір є публічно-правовим спором (тобто спором між фізичною особою та державою), а отже підлягає вирішенню в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Реклама:

Продемонструємо, які наслідки мають такі судові "дискусії" для судового захисту прав "цивільних дружин" на одному з реальних прикладів – на основі відомостей єдиного державного реєстру судових рішень. Тут варто відразу зазначити, що в подібній ситуації (з деякими відмінностями в обставинах та послідовністю подій) опинилися сотні жінок.

Так ось, у зв’язку із загибеллю Захисника під час захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації його цивільна дружина, яка проживала з ним без реєстрації шлюбу, звертається до місцевого суду загальної юрисдикції із заявою про встановлення факту проживання із загиблим однією сім’єю. Як відомо, вказане рішення суду їй необхідне для подальшого оформлення одноразової грошової допомоги у зв’язку з загибеллю.

Заява була подана в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства. Ухвалою суду заяву залишено без розгляду, оскільки суд встановив, що встановлення такого юридичного факту матиме наслідком обов’язок Держави виплатити компенсацію заявниці, то існує спір про право (між завницею та Державою в особі Міністерства оборони), а тому така справа не підлягає розгляду  в порядку окремого провадження. Також заявниці роз’яснено право звернутися з на загальних підставах з позовом про встановлення такого юридичного факту.

Після цього заявниця повторно звертається в порядку цивільного судочинства до цього ж суду – але на цей раз з позовом до Міноборони про встановлення факту проживання однією сім’єю із загиблим.

Паралельно з цим, Верховний суд, розглядаючи аналогічну справу, формує правовий висновок, відповідно до якого справи про встановлення факту проживання однією сім’єю із загиблим військовослужбовцем, якщо метою встановлення такого факту є отримання виплат та пільг у зв’язку із загибеллю, є публічно-правовим спором (тобто спором між фізичною особою та державою), а отже такий спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства (Постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц).

Посилаючись на вказаний правовий висновок, місцевий суд своєю Ухвалою закриває провадження у справі за позовом жінки про встановлення факту проживання, роз’яснивши їй, що вона вправі звернутися з таким позовом до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства.

Після цього Заявниця звертається з позовом про встановлення факту проживання вже до адміністративного суду. Проте адміністративний суд відмовляє заявниці у відкритті провадження у зв’язку з тим, що Кодекс адміністративного судочинства взагалі не передбачає можливості встановлення юридичних фактів, а вирішує лише спори між фізичними особами та суб’єктами владних повноважень. А оскільки на цій стадії суд не вбачає будь-якого наявного спору, то і немає підстав відкривати провадження.

Після цього цивільна дружина звертається із заявою про виплату одноразової грошової допомоги до Міноборони через місцевий ТЦК та СП, де її документи повертають на доопрацювання у зв’язку з тим, що вона не долучила до заяви судового рішення про встановлення факту проживання із загиблим однією сім’єю (того самого рішення, за яким вона неодноразово безрезультатно зверталася до різних судів), а отже не підтвердила свій статус члена сім’ї загиблого.

Отримавши вказану відмову, заявниця знову звертається до адміністративного суду з позовом до ТЦК та СП з вимогою про визнання протиправними таких дій, наголошуючи при цьому, що станом на зараз вже існує спір між нею та суб’єктом владних повноважень, оскільки ТЦК та СП своїми діями перешкоджає реалізації її права на компенсацію як члену сім’ї загиблого, паралельно заявляючи вимогу про встановлення факту проживання із загиблим однією сім’єю. 

Однак адміністративний суд своєю Ухвалою знову відмовляє у відкритті провадження, оскільки на його думку (незважаючи що спір таки існує), встановлення юридичних фактів не належить до компетенції адміністративних судів (в свою чергу з правовою позицією, висловленою у наведеній вище Постанові ВС від 22.03.2023 року, цей суд не згідний).

Заявниця не здається, та оскаржує в апеляції зазначену ухвалу. Апеляційний адміністративний суд своєю Постановою задовольняє апеляційну скаргу, ухвалу про відмову у відкритті провадження скасовує, повертає справу для розгляду у адміністративний суд першої інстанції. Свою позицію колегія апеляційного суду обґрунтовує тим, що охоча, на її думку, така справа дійсно підлягає в порядку цивільного судочинства, проте, якщо після всієї попередньої послідовності подій справу не розглянути по суті, то взагалі матиме місце позбавлення особи на судовий захист.

Здавалося б заявниця наблизилася до мети, і таки добилася того, що її позов про встановлення факту проживання буде нарешті розглянутий по суті. 

Однак на її нещастя (і ще сотень таких же як вона) стає відомо, що питання предметної юрисдикції справ про встановлення юридичних фактів передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, який в свою чергу не бажає розглядати такі справи в порядку адміністративного судочинства та просить Велику Палату ВС переглянути правовий висновок, викладений у наведеній вище Постанові ВС від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц

Користуючись цим, місцевий адміністративний суд своєю Ухвалою зупиняє провадження у справі за позовом заявниці – до вирішення питання щодо юрисдикції таких справ Великою Палатою Верховного Суду.

І ось Велика Палата Верховного Суду ухвалює Постанову від 18.01.2024 року у справі № 560/17953/21, в якій не погоджуючись з висновком, викладеним у згаданій вище Постанові ВС від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц, зазначає, що справи про встановлення юридичних фактів таки повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення юридичних фактів, окрім цивільного судочинства. 

Що це означає для заявниці?

Тепер адміністративний суд, очевидно, закриє провадження у цій справі з посиланням на наведений вище правовий висновок Великої Палати ВС, роз’яснивши право заявниці звернутися з цим питанням до суду в порядку цивільного судочинства (з чого вона і починала).

Варто звернути увагу, що пройшовши стільки судових інстанцій, справа так і не дійшла до розляду по суті. Але навіть не це найбільш страшне.

Заявниця вже немає можливості звернутися з цим позовом до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, оскільки вона вже зверталася з цим озовом, і за ї заявою провадження у справі  було закрите. Адже відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. При цьому Ухвалу про закриття провадження вона також не може оскаржити в апеляційному порядку, оскільки пройшли строки на апеляційне оскарження.

Ця ситуація є красномовним прикладом того, до чого може призвести неузгодженість між різними ланками судової системи. На жаль, від цього страждають інтереси людей, які вже і так пережили велике горе, втративши на війні рідну людину.

Особливої гостроти це питання набуває у зв’язку із прийнятим Верховною Радою Законом № 3515-ІХ від 09.12.2023 року, який набуде чинності 29.03.2024 року.

Законом розширено коло отримувачів одноразової грошової допомоги у зв’язку з загибеллю військовослужбовця. До переліку включені зокрема жінка (чоловік), з яким загибла особа проживала однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою за умови, що цей факт встановлено рішенням суду.

Будучи одним з ініціаторів внесення цих законодавчих змін, висловлюю сподівання, що закріплені законом права осіб, які проживали однією сім’єю, не будуть знівельовані процесуальними розбіжностями та відсутністю єдності судової практики. Адже з набуттям чинності змін до Закону питання отримання таких судових рішень особливо акатуалізується.

У всій цій сумній історії обнадіює те, що Велка Палата Верховного суду здається поставила крапку у дискусії щодо юрисдикції спорів про встановення юридичних фактів, що повинно допомогти цивільним дружинам реалізовувати свої права. Але це не точно…

Йовдій Дмитро

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Перезагрузить адвокатуру: дело Шевчука как индикатор неисправности системы

Стоит ли бить тревогу из-за "слишком" низкой инфляции

Как не получить штраф владельцам контролируемых иностранных компаний

Как Россия обходит западные санкции при экспорте нефти и газа

Стратегия и видение Украины: кто и когда должен определить?

Почему прозрачности украинских городов недостаточно и как это изменить