Партнерский сбор УП. Задонать на дроны и РЭБы

Аятолла Владимир Путин

Воскресенье, 17 марта 2024, 18:20

Так звані "вибори президента Росії", які відбуваються в ці дні, – відверто безглуздий захід, якщо розглядати його як електоральний процес. Навіть про імітацію демократичних процедур вже не можна говорити. Але "вибори" все ще проводяться як необхідний для влади ритуал. Ще раз мобілізувати підданих, продемонструвати згуртованість та лояльність шляхом підрахунку явки виборців, зміцнити образ всенародного володаря.

Цього року розпочнеться формально п'ятий президентський термін Путіна. Неформально він править з 31 грудня 1999 року – вже 24 роки. Два десятиліття деградації, відмови від ідей свободи і демократії, перекроювання державного устрою так, щоб країна перетворилася на вотчину мафіозної групи, яка захопила владу. Якби справа обмежувалася Росією, то пів біди – зрештою, це їхні власні проблеми. Але Путін не бачить кордонів, він розв'язав агресивну війну щодо України, і буде готовий йти далі.

Якщо проаналізувати, чим є сьогодні Росія з точки зору політичної та соціальної систем, то можна краще зрозуміти, чому протистоїть Україна та весь цивілізований світ.

Реклама:

Те, що було створено в Росії за часів правління Путіна – класична мафіозна держава. Про що докладно розповідається в книзі Putin's Mafia State: How Russia Failed to Become a Democracy, яка незабаром вийде під моєю редакцією англійською мовою. За такого режиму одночасно відбувається монополізація політичної влади і збагачення мафіозної групи, яка захопила владу, за допомогою державних інститутів і коштів. Мафіозна держава – один із різновидів злочинних держав.

Переділ власності, розгром незалежних ЗМІ і громадянського суспільства, трансформація силового блоку в інструмент, який обслуговує інтереси мафіозної групи, насильство щодо опонентів режиму, дедалі більш масові репресії, мілітаризація суспільства – Путін побудував монстра, який поєднує мафіозні методи з чекістським підходом і ностальгією.

А далі, коли у цього злочинного угруповання не залишилося суперників, а збагачення було поставлено на потік, вони почали шукати ідеологічні обґрунтування для "вічного путінізму". Як інакше зберегти та передати дітям-онукам результати своїх "трудів"?

Ідеї та цінності, звичні для демократичного суспільства, не просто далекі від таких режимів. Вони виключають саме їхнє існування. Або принаймні значно ускладнюють подібні трансформації. Тому найбільш підходящими є ідеї прямо протилежні. Що стосується сучасної Росії, ми дедалі більше спостерігаємо риси, які про свідчать про перехід до фашизму. Не дарма Путіну дуже близький філософ Іван Ільїн, якого називають одним із ідеологів російського фашизму.

Найближчим аналогом такого режиму, напевно, є диктатура Антоніу Салазара в Португалії, яка проіснувала близько 40 років і була влаштована на засадах католицьких соціальних вчень у католицькій країні католицьким диктатором. У Росії така роль відводиться РПЦ.

Фашизм став ідеологічною основою режиму Путіна. І загалом схвально сприймається значною частиною суспільства в РФ. Але йдеться не про фашистські практики західного штибу, хоча за масштабом своїх злочинів Путін зрівнявся з Адольфом Гітлером. Зрештою на Заході ці практики провалилися, кінець фюрера був плачевний, а Захід став символом прихильності до демократичних цінностей. Росія ж бажає "особливого шляху" та агресивної "окремої цивілізації", яка прагне розширення та нав'язування своїх бандитських правил життя за межами своїх кордонів. Звідси – бажання протиставити себе Америці, створити альтернативний демократичним країнам ідейний центр, який приваблює автократів, клептократів та інших пройдисвітів у різних частинах світу.

І вони знайшли цей шлях. Саме він призвів до того, що пересічні чекісти середньої ланки, дрібні шахраї та звичайні бандити, з яких складається правляча в Москві кліка, стали військовими злочинцями міжнародного масштабу.

Ще в 2010 році Путін зробив заяву, про яку багато хто забув: "У нас країна східного християнства, православ'я, і деякі теоретики кажуть, що вона багато в чому ближча до ісламу, ніж навіть до католиків".

Цю установку Путіна радісно підхопили у РПЦ. "Одного разу наш президент Володимир Путін… на запитання журналістів щодо ставлення православ'я до католицизму та ісламу відповів: "Ми до ісламу ближче". Я теж вважаю так", – говорив вірний служитель путінського режиму патріарх Кирило.

На думку цієї публіки, у світі існує ідеальна політична система, яка повністю відповідає їхнім потребам та поглядам – кривавий режим Ісламської республіки Іран.

Там країною править рахбар, вищий керівник – аятола Хаменеї, непомильний духовний лідер та фактичний диктатор. Він призначає Раду вартових конституції, яка перевіряє всі закони та нормативні акти на відповідність "принципам ісламської революції" (читайте – на безпеку для власної диктатури), затверджує всіх чиновників тощо.

Але група шиїтського духовенства, яка захопила владу, створила в практично ізольованій країні "виставкову демократію". Там є дозволені духовною владою політичні партії, вибори парламенту та президента і навіть певна подоба політичної боротьби. Зрозуміло, у межах, заданих аятолами.

Легітимність вони отримують від релігійних поглядів шиїтів. А однією з найважливіших складових життя держави є антизахідництво, боротьба із зовнішніми ворогами, бажання погрожувати всьому світу ядерною зброєю та агресивний експорт свого способу життя збройним шляхом.

Корпус вартових ісламської революції – всесильна спецслужба, яка пронизує всю країну, знищуючи інакомислення найкривавішими методами, створює проксі-армії на кшталт ліванської "Хізбалли" у різних країнах нібито для захисту єдиновірців-шиїтів, а також фінансує та озброює ситуативних союзників.

Одним із наріжних каменів державної пропаганди в Ірані є протистояння зі США і взагалі "прогнилим Західним світом", який втратив "традиційні цінності". А головним практичним завданням на найближчу перспективу є знищення Ізраїлю.

Тепер подумки замініть аятолу Хаменеї на Володимира Путіна, Раду вартових конституції на Радбез РФ, КВІР на ФСБ, "Хізбаллу" на "Вагнер", а Ізраїль на Україну. І ви отримаєте практично повну відповідність. За винятком того, що Путін бажає нібито обиратися на "прямих виборах", а аятолу нібито кожні 8 років переобирає "рада експертів".

Якось протоієрей Андрій Кордочкін, який займає антивоєнну позицію і перейшов до юрисдикції Константинопольського патріархату, сформулював весь сенс російського режиму кількома реченнями

"Ідеальна Росія, побудована на "традиційних цінностях", – це православний Іран. У цій парадигмі глава держави – це не просто управлінець, а аятола, який самостійно тлумачить духовні матерії, а церква виступає його ретранслятором. Саме тому він говорив про те, що православ'я ближче до ісламу, ніж до католицтва. Саме тому він проголосив шахідський принцип: "Ми, як мученики, потрапимо до раю, а вони просто здохнуть".

Думаю, Путін із компанією із задоволенням застосували б і інший "передовий досвід" – публічні повішення інакодумців на підйомних кранах, як це практикує іранський режим із погано прихованою садистською насолодою. Вони цілком можуть дійти до страт на площах, без жодних нудних "новачків" і "тромбів, які відірвалися".

Проблема в тому, що весь цей середньовічний жах ще й користується широкою громадською підтримкою. Що й мають продемонструвати нинішні "вибори Путіна".

Саме із цим неймовірним злом і бореться сьогодні Україна. Ідейна близькість та щире захоплення один від одного зумовили нинішній союз Росії та Ірану. Саме тому українські міста бомбардують іранськими "Шахедами". Саме тому по бронетехніці Армії оборони Ізраїлю стріляють із російських протитанкових комплексів.

Україна, як і Ізраїль, захищає цінності Західного світу, європейські цінності, де основою є святість людського життя. Росія ж прийняла постулати іранського фундаменталізму – здохнути самому, вбивши якнайбільше людей, заради міфічного раю. До якого ні Путін, ні аятола Хаменеї самі чомусь не поспішають.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Российско-украинская война как война переходного периода

Сегодня каждый бизнес может стать ветеранским

Меркантильный любитель россиян. Кого следует опасаться "Динамо" в матчах с сербским "Партизаном"

Украинское общество заслуживает чиновников с высоким уровнем профессионализма и безупречной репутацией

Хватит ли Украине древесины для фортификаций?

Поражение "Динамо" недопустимо: почему противостояние с сербским "Партизаном" больше, чем просто футбол