Партнерский сбор УП. Задонать на дроны и РЭБы

Как зовут неизвестного солдата?

Пятница, 19 апреля 2024, 18:00

Нещодавно мер Львова Андрій Садовий у дописі про Всеукраїнський архітектурний конкурс Меморіального комплексу віськових поховань Героїв України у Львові згадав про облаштування монумента невідомому солдату

Я вважаю, досвід Львова щодо створення кладовища і комплексу пам'яті назаразі найбільш організованим та обгрунтованим серед усіх українських громад. Проте цій колонці я роз’яснюю, чому "монумент невідомому солдату" відчувається тригером та асоціюється зі совком. 

Культура пам’яті сильніша за факти

Ми можемо посилатись на досвід кожного військового кладовища, де поховані неідентифіковані тіла воїнів з минулого століття і говорити, що "невідомий солдат" – це світовий досвід. Але наша тяглість пам’ятування не має зв'язку зі світом. Ми постколоніальна країна, яка лише повертається у світовий контекст і не має особливого досвіду співіснування з принципами пам'яті національних трагедій за межами союзу. Совок кожну світову традицію використовував для посилення свого режиму. Тому комплекси невідомим солдатам з червоним прапором у більшості українських сіл не про пам'ять і солдата, а про червоний прапор і нагадування "хто тут влада".

Реклама:

Ця ж причина виявляється тригером для мене, можливо і для інших українців. Трагедія – це індивідуальний досвід, а ідеологія забуття та узагальнення в СРСР робила втрату кожного незначимою, але перемогу держави великою. Національно-визвольні змагання, які відновились у 2014-му змінили нас і тому так хочеться від’єднатися від традицій пам'яті совєцкого союзу. Бо наша боротьба про велику людську сміливість та ціну людського життя.

Кожен неідентифікований солдат має ім’я для державного пам’ятування, але не кожен неідентифікований солдат мав ім'я у війнах 20-го століття

У совєцькому союзі формат невідомого солдата був зручний для нелюдиноцентричної політики ще й тому, що значна частина селян не мала документів і це важливий факт окупаційної політики СРСР в Україні. Селянин без документів не здатен переїхати у місто і влаштуватись на роботу, він раб колгоспу. Відтак у Другій світовій війні українське селянство ставало безіменним ресурсом для кривавих командирів, які ніколи не цінували свій особовий склад. Тому ці загиблі за визначенням виявлялись невідомими для советів солдатами. 

Розмірковування про неможливість ідентифікувати полеглих відчуваються неактуальними, зважаючи на технологічний прогрес. Однак при вступі на захист держави відбору ДНК кожного військовослужбовся не відбувається. Або носіння жетонів не є обовязковим для Сил оборони. Це обидва способи, які могли б повністю вирішити проблему з тілами неідентифікованих загиблих, однак навіть впровадження банку ДНК зараз, не змінить ситуації з уже полеглими, у яких немає сім'ї для збігу ДНК, але які гідні достойного поховання на військовому кладовищі. Тому ми не можемо уникнути теми поховання неідентифікованих тіл українських військових.

Нова подія спонукає нову мову меморалізації

Мова (те, якими словами ми користуємось, говорячи про пам'ять) здатна змістовно впливати на культуру пам'яті війни в Україні. Тому концепція пам'яті "невідомого солдата" потребує не лише ціннісних змін щодо нашого совєцкого досвіду, але і має називатись інакше. Усталені підходи до пам’ятування та мови пам'яті прогнозовано призводять до звичних патернів поведінки щодо щирого пам’ятування. 

Культура пам'яті в СРСР не привела до пам'яті, зробивши кожен радянський пам'ятник або комплекс невідомому солдату частиною ландшафту. Тому і хочеться, щоб пам’ять неідентифікованих полеглих борців за незалежність України смислово відрізнялась та не конкурувала з меморалізацією загиблих у минулому столітті. Хоча з цим досвідом уже стикаються громади, які на своїх меморіальних кладовищах матимуть дві могили невідомому солдату, чи навіть три, як у Львові: могила невідомого вояка УПА, березовий хрест на честь невідомих з УСС та Могила невідомого солдата, яка буде у новому комплексі. 

У США плити на честь неідентифікованих солдатів промарковані словами: "тут спочиває американський солдат, відомий лише Богові". Як це може звучати у нас?

***

Ця колонка є доказом потреби в національній стратегії яка б дозволила розуміти, як і для чого ми пам'ятаємо. Складні теми потребують дослідження, науки і національної еліти. Ми на рівні: бойовий медик, вчитель, СЕО чи бариста не здатні просто з естетичного уявлення та особистого досвіду формувати націотворчі концепції.

У дилемі суспільство вибудовує пам'ять чи пам’ять суспільство охоче обираю друге. Нам невимовно бракує уявлення для кожного про пам’ять цієї війни. Бо спільне володіння спадком споминів є формотворчим для здатності нації стояти за себе, тому повинно бути стратегічним для держави та її безпеки.

Ірина Цибух "Чека", бойова медикиня медичного підрозділу Госпітальєри

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Мобилизация главного редактора "Экономической правды": позиция УП

Требования к кандидатам растут, но не зарплаты: легко ли нанимать айтшников в 2024 году

Первые санкции против властей Грузии: удастся ли остановить пророссийский дрейф Тбилиси

Почему Счетная палата отказывается проверять, как Украина потратила средства на оружие?

Наблюдательный совет как инструмент прозрачности публичных закупок

Как в борьбе с врагом не уничтожить собственную экономику