Сохраните справедливый суд для военных

Сьогодні найбільш актуальними темами є мотивація залучення до війська нових людей, справедливе ставлення до військовослужбовців, усвідомлення того, що рекрут не буде "програним в карти", і разом з ним захищати країну також будуть всі чоловіки, без несправедливої можливості економічного відкупу.

Натомість, парламентарі системно з 2022 року позбавляють військових права на справедливий суд. І вже цієї п’ятниці, 5 вересня 2025 року, народні депутати матимуть спробу в сесійній залі зробити це вчергове, розглядаючи законопроєкт № 13452.

У нас дійсно є справжні проблеми з наповненням лав ЗСУ. І те, що я напишу нижче, має безпосередній стосунок до проблеми. Як бійця може демотивувати ставлення до себе зі сторони держави, нашої республіки (від лат. res publica – справа громади). Де ЗСУ – найбільш шанована громадою спільнота, а з іншого боку – найбільш криміналізована депутатами, представниками цієї громади.

Тож давайте зараз подивимось, що відбувається з мотивацією рекрутингу з точки зору нашого кримінального права. Поговоримо також про вже існуючий особовий склад Сил оборони, про всіх свідомих бійців, що вже у війську, і яким чином держава (де)мотивує їх продовжувати захист. Саме демотивує через позбавлення права на справедливий суд. 

Влаштовуйтесь зручніше, полетіли.

В багатьох уявних бригадах систематично спускають потужні і обов'язкові для доведення до відома памʼятки-витяги з Кримінального Кодексу. З вижимкою найтяжчих частин деяких статей, де суб‘єктами є військові. Формальністю (а фактично спробою залякування) знову підмінили реальну роботу з особовим складом. 

Насправді, ознайомитесь ви з законом чи не ознайомитесь, існувати норми кодексу від цього не перестануть. Але якщо вже офіцери ППП (психологічної підтримки персоналу), маючи на меті мотивувати бійців, складають такі непрофесійні памʼятки і ставлять вимоги довести їх до особового складу, то необхідно розказати реальний стан речей. І чесно поговорити. Бо такі непрофесійні речі недопустимі, шкідливі і злочинні, особливо в такій чутливій сфері, як кримінальне законодавство та суспільний договір.

Як і чим можна мотивувати бійця на конкретну і ризиковану бойову задачу? 

Знаннями і навичками. 

Довірою до побратимів, колективу і командирів. 

Свідомим і професійним командуванням. 

Відданням чіткого наказу, постановкою адекватної задачі, поясненням загального задуму операції і очікуваних результатів. 

Обговоренням наявних сил, засобів розвідки, прикриття та колективного ураження. Детальним аналізом ворога. Інформацією про сусідів, логістику, евакуацію, терміни ротації. 

Тобто комплексною обізнаністю, якою озброюємо бійця, і даємо можливість максимально ефективно ліквідовувати ворога. На цій мотивації ми досі тримаємо фронт.

Але те, що у нас на системному рівні існує традиція "залякування" бійців через так зване "ознайомлення з законодавством" – це вже демотивація. Демотивація страхом тюремного покарання за невиконання наказу, страхом за своє життя і здоровʼя в пенітенціарних закладах. 

На московії, наприклад, взагалі існує дійсно дієва практика використання загороджувальних загонів. Страх, тут і зараз. І комусь здалось, очевидно, не від високого інтелекту та розуму, що цей спосіб буде ефективним в Україні. В епіцентрі історичного козацтва, гайдамаччини, січових стрільців та української повстанської армі. Країні Революції гідності, добробатів, та переповнених рекрутами в 2022 році ТЦК. 

І українські парламентарі відіграли в цій демотивації одну з перших ролей. 

Так, наприкінці 2022 року депутати без публічного і професійного обговорення внесли зміни в Кримінальний Кодекс. І прийняли за один день інквізиційний закон (8271), який позбавив права на справедливий суд всіх військових, на який мають право всі інші члени суспільства. Тоді законопроєкт приїхав підтримувати в сесійний зал цілий начальник Генштабу Шаптала. 

Це був примітивний закон з точки зору юридичної техніки. Завдяки ньому посилили (збільшили строки) покарання у таких злочинах, як невиконання наказу, погроза або насильство щодо начальника, самовільне залишення частини або місця служби, дезертирство, самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю. Та найголовніше – у суду забрали можливість призначати покарання нижче за мінімум, встановлений санкцією відповідної статті, навіть якщо існують пом’якшувальні обставини. І позбавили суд можливості призначати умовні строки, тобто звільняти від відбування покарання з випробуванням.

Для прикладу, зараз вбивця має право на врахування судом пом’якшувальних обставин, а військовий – ні. Ґвалтівник має право на призначення судом покарання менше визначеного кодексом мінімального строку, а військовий – ні. Серійний грабіжник має право на звільнення від відбування покарання з випробуванням (на т.з. "умовне" покарання), а військовий – вже ні. 

Тобто, ти добровільно став військовим, а тепер держава вважає тебе членом найбільш суспільно небезпечної корпорації. Незалежно, яка була бойова обстановка, наскільки нереальним був наказ командира, які були ризики для життя особового складу, який твій попередній бойовий шлях, отримуй зі старту реальний тюремний строк. 

Парламентарі провели далеко не штучний, а вельми значущий водорозподіл між цивільними і військовими. При чому, під час обговорення відверто звучали тези про те, що судді часто м’яко карають військових. Тому, начебто, варто прибрати дискреційне право суду обирати покарання і максимально звузити цей інструмент. 

Чому ці норми не працюють і не можуть працювати?

Це – несправедливі норми, які прямо дискримінують всіх бійців ЗСУ, найбільш шанованої в суспільстві організації, яка на своїх плечах тримає країну і не дозволяє скотитись в термінальний стан онкохворого. Це привернуло значну суспільну увагу і петиція про скасування цієї дискримінації набрала 25 000 голосів в рекордні терміни. Проте, подальших дій по скасуванню дискримінаційних норм від Президента не було. 

Це – жахливі норми. За їхню реалізацію будуть платити всі громадяни. Це відбуватиметься через механізм компенсації з бюджету великих грошових сум засудженим бійцям за потенційними рішеннями "Військовий vs Ukraine" Європейського суду. За порушення права на справедливий суд та відверту дискримінацію.

Це – деморалізуючі норми. Оскільки це неприхована калька досвіду нашого військового опонента. І ми очікувано отримали обернено пропорційний і зворотній, до мети їх прийняття, результат. Чим більше заляканих відповідальністю бійців – тим меншою буде їхня справжня боєздатність, і тим менше зворотного реально фідбеку про реальні проблеми на ділянках фронту. 

Чим менше інформації про реальний стан речей – тим більше нових, зі старту нездійснених наказів. І кількість справ по СЗЧ тому підтвердження. 

За весь час повномасштабного вторгнення станом на липень 2025 офіційно зафіксовано більше 202 тисячі випадків СЗЧ, і більше 50 тисяч дезертирств, це інформація, яку надав Офіс генерального прокурора. За січень-липень 2025 року в Україні відкрили понад 110 тисяч справ за самовільне залишення частини. Це майже дорівнює показнику за попередні два роки разом. І це тільки зареєстровані заяви про злочин. 

Я знаю адекватних командирів, які не подають рапорти на своїх бійців, які тимчасово "загубились", розуміючи, що військові отримують одразу перспективу отримати реальний строк. А якщо рапорт таки подається, відомості з нього ще треба внести до Єдиного реєстру кримінальних проваджень, що останнім часом потребує ще й окремої Ухвали слідчого судді. Це витрачання дорогоцінного часу на фронті. Тобто справжнякількість випадків СЗЧ кратно вища. Більше того, самовільне залишення частини часто використовують для переходу в інші підрозділи через неефективну існуючу систему переводів, про що йтиметься нижче.

Але, навіть з такою кількістю офіційних справ слідчі ДБР фізично не справляються, не оформлюють і не направляють обвинувальні акти в суди.  Адже ані слідчих, ані часу для такої кількості справ також банально немає. Так, з усієї кількості проваджень по СЗЧ, тільки в 15564 з них повідомили про підозру. А усієї кількості у справах по дезертирству підозри отримали лише в 1248 провадженнях.

А з тими справами, які все ж таки потрапляють в судову системі, відбуваються юридичні світоглядні демарші. Знав випадок, коли суддя свідомо виніс вирок за старою редакцією кодексу, щоб дати умовне покарання, бо по-іншому було б несправедливо для бійця, враховуючи його дії в конкретній бойовій обстановці, і прокуратура не оскаржила такий вирок, бо також бачить цю несправедливість. 

Більше того, знаю ситуацію ще з одного уявного підрозділу на іншому уявному напрямку, де командир сам радив бійцям йти в СЗЧ, бо іншого варіанту зберегти особовий склад від абсолютно безсистемного і беззмістовного наказу зверху немає. 

Все це призвело до того, що в серпні 2024 року депутати взагалі зняли кримінальну відповідальність за перше СЗЧ (закон 11322), за умови добровільного повернення до військової частини в строк до 1 січня 2025 року. Потім ще раз продовжили терміни добровільного повернення до 1 березня. Потім втретє – до 30 серпня 2025 року. Не сумніваюсь, зараз юридичний геній законодавця нічого кращого не вигадає за чергове продовження строку повернення "без покарання".

Тобто, до осені 2022 року в кожному конкретному випадку судова система розбиралась в ситуації, причинах і мотивах кожного СЗЧ, і відповідальність за кожен конкретний випадок була дійсно індивідуальною. Потім, непрофесійними руками парламентарів поламали існуючу структуру кримінального законодавства, щоб всім військовим почали роздавати реальні тюремні строки, незалежно від обставин конкретної події (закон 8271). Замотивували. Так, що кількість справ по СЗЧ виросла в геометричній прогресії. 

Читайте також: Несправедливий суд і втрата бійців. Чому закон про посилення покарання військових небезпечний для армії

А коли за пару років зрозуміли, що система очікувано дала збій, то замість скасування своїх дискримінаційних норм – взагалі зняли відповідальність за перший випадок СЗЧ. Це як бензин тушити водою. В світі не було ще прикладу, коли посилення покарання зменшувало б кількість злочинів. Країни зі смертною карою не мають менших показників злочинності. Це так не працює і про це знають правники буквально з перших курсів. Проте, не наші парламентарі. Будь-яка реальна тяжкість покарання за порушення закону компенсується можливістю його тотального ігнорування. Хто ще й вагався йти в СЗЧ – після "амністії" 2024 року – пішли не вагаючись.

Ні для кого не є секретом, що СЗЧ з 2024 року почали використовувати для "легалізації" переведення бійців між підрозділами. Систему переходу через правопорушення, яку я не підтримую, але вона стала єдиною можливістю змінити підрозділ і свого командира. Система, яка ніяк не хоче реформуватись, щоб бійці реально йшли за бойовим командиром, який є одночасно ефективним в знищенні ворога і збереженні свого особового складу. 

Замість того, щоб аналізувати KPI командування, запровадити кількісні та якісні індикативні показники, очищувати армію від неефективного менеджменту і реформувати внутрішню систему армійських відношень для швидкого переведення бійців між родами і видами військ, законодавець дав нам банальний інструмент не зовсім, хм, профільного законодавства. Так в цьому ж кримінальному законодавстві це називається підбурюванням. Піди в СЗЧ, отримай згоду іншого командира, який візьме тебе в штат, і строк ти не отримаєш. Але ж піди в СЗЧ. Свідомо скоїмо злочин. Підбурювання в національному масштабі. Але ж законодавці такими себе не вважають?

На противагу, система прозорих можливостей бути переведеним за власним бажанням стала б реально важливою віхою у зменшенні кількості СЗЧ. Так само і можливість в разі обґрунтованої незгоди з діями командира не мати перепон для зміни свого підрозділу. Це той випадок, коли військові самі природнім шляхом покажуть командуванню де ефективно працює командир, а де ні. Це здорова конкуренція, яка має з’явитись. Інакше ми залишимося все тією ж маленькою совєтською армією. 

Що ж пропонують зробити парламентарі зараз та чому це тільки погіршить ситуацію?

Історія нас вчить, що вона нічому нас не вчить. Тепер законодавці пропонують вже новий законопроєкт (13452), який встановлює безальтернативні реальні тюремні строки для бійців також і за "непокору". 

Обґрунтування законопроєкту? А ми, законодавці, просто забули в 2022 році додати цю норму в кодекс. І цей черговий дискримінаційний законопроєкт підтримав відкритим Листом на адресу ВР вже новий начальник Генштабу Гнатов. А один з ініціаторів закону –  депутат Іонушас – заявив, що саме "командири військових частин бойового складу ЗСУ наполягали" на цьому законопроєкті. 

Як можна, наприклад, дати від 5 реальних років діду-ветерану, який з 2014 року у війську, і у 2025 році відмовився йти відновлювати втрачені позиції в частково окупованому місті, які знаходяться вже в тилу ворога, за позиціями, які суміжними підрозділами позначаються на карті як наші, а по факту також давно втрачені? 

Або, уявімо, молодому хлопцю, що добровольцем в лютому 2022 року прийшов в армію, має поранення та непоправні втрати здоровʼя, пройшов пекла контрнаступальних операцій, але висловив одне заперечення до наказу "вперед-вперед" для лобового піхотного штурму опорного пункту росіян без підтримки броні і ударних дронів?

Всі новели кримінального законодавства технічно перетворюють всіх військових на потенційних найсуворіших злочинців, які отримують одразу від 5 реальних років і вище, не маючи навіть формального права на справедливе правосуддя, де саме суд мав би вирішувати чи треба застосовувати пом’якшуючі обставини, і чи можна призначати покарання з відстроченням, на так званий умовний строк. Це відверта дискримінація. Покарання завжди має бути індивідуальне, враховуючи субʼєктивні причини: мотиви, психологічні та фізіологічні проблеми, проблеми зі здоров'ям членів сімʼї, та обʼєктивні: обстановку в колективі, професійність командування, забезпеченість та укомплектованість підрозділу тощо.

Фактично, норми, які унеможливлюють врахування пом’якшувальних обставин чи призначення умовного строку для військових, позбавляють їх базового елементу справедливого суду – індивідуалізації покарання. Це означає, що суддя вже не має права оцінювати реальну ситуацію, враховувати обставини бойових дій, психологічний стан чи попередні заслуги бійця. Натомість він змушений призначати однаково суворе покарання в усіх випадках, навіть тоді, коли обставини вимагають іншого підходу. Таким чином, військовослужбовець не отримує рівних із цивільними гарантій правосуддя, адже його справа вирішується не судом, а наперед встановленою політичною волею законодавця. Це і є позбавленням права на справедливий суд у класичному розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

Цікава доля, я – колишній адвокат в кримінальних справах, і чинний командир, який на практиці ніколи не застосовував статті Кримінального кодексу для мотивування бійців на виконання бойових задач. Мені не потрібна оновлена санкція статті 402 "непокора" для планування, доведення і ефективного виконання будь-яких задач нашими воїнами. Мені взагалі не потрібна ця стаття. Якщо боєць проявить непокору – це моє і лише моє  недопрацювання. 

Ситуація абсурдна, у випадку прийняття цього закону про непокору – всі накази будуть обов'язкові до виконання з безальтернативним "Так".  Який моментально перетвориться в наступний вчинок СЗЧ, звільнення від відповідальності за який вже неодноразово пропонували депутати. І запропонують ще раз. Це ж було вже, як казав класик. Результат вже прогнозований. Візуальна прогресія кількості СЗЧ на геометричній параболі.

Більше того, зміни до кримінального кодексу і в 2022 і в 2025 роках – це відвертий клин між військовими і цивільними, де боєць не просто дискримінований, боєць – найгірший злочинець, який взагалі не має права на справедливий суд. Чи не хочуть законодавці свідомо розділити суспільство? Дуже на це схоже. 

Бо ніхто так і не зрозумів, що українських воїнів треба мотивувати, а не деморалізувати. Бо Україна – не росія, черговою цитатою Даниловича (Леоніда Курчми – ред.).

Новий закон. Нова відповідальність. Нові пам'ятки, витяги, нові доведення під підпис бойовим підрозділам. Цікаві командири, що "наполягають" на цьому.  

А може підтримаємо публічне засудження вже існуючих дискримінаційних норм кримінального кодексу? А вимоги їхнього скасування? А може підтримаємо нарешті законопроєкт про військового омбудсмана, який був поданий, як невідкладний? 

Якщо вже не можете системно проаналізувати проблему, знайти її причини, зробити чесні і відверті доповіді Генштабу, та зайнятись адвокацією справедливих змін, то хоча б не відволікайте військових вашою мімікрією. 

Не відволікайте і не заважайте здійснювати пряму місію – нищити ворога. А до того часу продовжую вважати і депутатів і офіцерство вищого командування, яке підтримало черговий дискримінаційний закон – "політруками" на нашому грошовому забезпеченні. Саме так, в сплюндрованому значенні цього слова. В його етимологічному значенні.

Бійці повинні знати реальний стан речей, а не ваші утопічні "пам'ятки", бо поінформований боєць – професійний боєць. Страх – огидний мотиватор. На противагу, батальйон Вовків Да Вінчі – підрозділ добровольців, тут воюють з чітко визначеною внутрішньою метою розвалити раму московській імперії. Це внутрішній стрижень, ментор і цензор всіх наших вчинків.

Всім нашим бійцям кажу, якщо розумієте, що не вивезете – повідомляйте одразу, щоб нікого не підставляти. Краще слабкі духом одразу відійдуть, аніж під вогнем з позицій. А хто відмовляється робити свою роботу – завжди є варіанти змінити підрозділ. І я цьому посприяю.

Військових поважають на словах. А на папері я бачу страх. Страх самого законодавця і неприкриту неповагу до військових. Цей страх нікуди не зникне. Але можна спробувати виправити неповагу, прибравши дискримінацію з кримінального кодексу. Всі наші депутати є представниками громад. І деякі депутати дійсно викликають повагу своєю проактивною, проукраїнською та проармійською позицією. Давайте говорити зі своїми представниками. І доводити шляхетність перебування у війську. 

З іншої сторони, ми бачимо публічну підтримку військового командування таких дискримінаційних та головне, неефективних норм, що доведено у тексті вищі. Я можу зрозуміти їхню підтримку. Вони елементарно можуть не розуміти як працює система кримінального покарання. Разом з тим, я вірю, що більшість командування таки розуміє, що такі зміни – це дискримінація військових, і позбавлення їх права на справедливий суд, а також відкритий розкол суспільства на цивільних, які мають право на дискрецію суду, та військових, які найбільші злочинці апріорі. Військові вже й так достатньо урізані в своїх правах: на свободу пересування, свободу політичної діяльності, вільний вибір місця роботи і проживання, права на звільнення за бажанням тощо.

Для правосуддя потрібні чесні правила. Прозорі і зрозумілі. Або ми всі беремо участь у війні, бо всі – рівні, або програємо. Тож давайте почнемо з взаємної поваги. Не додавайте нову дискримінаційну норму в Кримінальний Кодекс. Не підтримуйте новий законопроєкт 13452. Ба більше – ініціюйте скасування закону 8271 від 2022 року.

***

Вірю, що бойових командирів, які виступають проти такої відвертої дискримінації, проти позбавлення своїх воїнів навіть формального права на справедливий суд – більшість. Тому закликаю командирів, ветеранів, правників, правозахисників, народних депутатів, посадовців, представників громадянського суспільства, волонтерів підтримати Лист-звернення до парламентарів своїми підписами за посиланням: https://forms.gle/4J5en7AUjhGHSK86A 

Андрій Писаренко, командир мінометної батареї 108 ОШБ "Вовки Да Вінчі" 59 ОШБр ім. Якова Гандзюка СБС ЗСУ, адвокат