Гонки наперегонки за Ющенко

У нинішніх, уже помітних неозброєним оком перегонах наввипередки за Віктором Ющенком, визначальною стає одна головна тенденція, котра може визначити параметри майбутніх виборів, і три різних варіанти ставлення до екс-прем'єра та його поведінки з боку різних суб'єктів політичного життя .

Щодо тенденції, то йдеться, звичайно, про спроби різноманітних політичних сил змінити чинну сьогодні пропорційно-мажоритарну виборчу систему. Або зробити її повністю пропорційною – щоб, як стверджують прихильники цього напрямку, прискорити політичне структурування суспільства і увімкнути механізм політичної відповідальності влади, сформованої за політичними ознаками. Або змінити чинні сьогодні пропорції (50% за списками на 50% мажоритарників) в бік збільшення пропорційників. Принаймні, остаточний варіант нещодавно прийнятого виборчого закону говорить, що на наступних виборах мають обирати 115 мажоритарників і 335 депутатів від партій за списками.

За такий варіант, як відомо, голоснуло 289 обранців і до конституційної більшості не вистачило якихось 11 голосів. Або, як таємно хоче президент Леонід Кучма та його найближче грошовите і забезпечене адмінресурсом оточення, взагалі проводити вибори на мажоритарній основі, щоб можна було максимально задіяти і гроші на підкуп, і адмінресурс для залякування. Саме тому президент, рейтинг якого останнім часом усе впевненіше сягає "висот" міської каналізації, і кричав у літаку на шляху з Італії, що новий закон не підпише, бо він вигідний тільки партіям.

Це правда, але Кучма все-таки лукавив у головному: закон вигідний тільки тим партіям, які триматимуться подалі від такого "гаранта". Тим же, хто захоче "виконувати програму президента, з якою він переміг на виборах", реально загрожує опинитися там, де й рейтинг Кучми. Звичайно, над показниками популярності гаранта можуть попрацювати за додаткову оплату Михайло Погребинський з відомим "телесоціологом" Вадимом Долгановим та ще, як сказав про них один слухач радіо "Свобода", княжицько-кисельовські "АЙСІТІВІВЦІ" допоможуть, але картину це навряд чи змінить. А отже, вибори скоріше за все відбудуться за старою виборчою системою.

Тим більше, що навіть у прийнятого закону стає все менше прихильників. В середу, як відомо, ендепешники Пустовойтенка та петеушники Тігіпка підписали угоду про співпрацю на виборах, і вже під час підписання стали відомі перші результати такої "співпраці". Фракція НДП голосувала за закон з пропорцією 335 на 115, а фракція "Трудової України" – проти нього. Але коли автографи під угодою було поставлено, то вождь НДП і продемонстрував звичну для нього політичну гнучкість та союзницьку вірність. Він заявив, що його партія підтримає пропорційну систему в майбутньому, але сьогодні "виходить з реалій", і якщо президент накладе на закон вето, то долати його не буде.

Іншими словами, НДП за міністерський портфель для свого лідера і за можливість використати на виборах адмінресурс, політичну структуризацію суспільства, без якої неможливе поглиблення демократії, продала. А Тігіпко сказав відверто, мовляв, а чому й не використати допомогу місцевих адміністрацій, коли об'єднання демократів буде широке. Воістину, чого не зробиш видатного й самостійного в політиці, коли за спиною не тільки з'явилося міністерське крісло, а й забовваніла постать союзника - "Верховного зятя" і рівня Стаханова істинного "Головного Трудовика" Віктора Пінчука…

Звідси й випливають плани політиків щодо використання Ющенка. Насамперед, це, звісно, націонал-демократи, позицію яких щодо "нашого прем'єра", схоже, не може похитнути ніщо. Навіть якщо Ющенко попросить Кучму справді його усиновити і публічно руку поцілує, то нацдеми будуть упевнені, що, як простодушно сказала лідер КУНу Слава Стецько, "якщо ми об'єднаємося, то і прем'єр Ющенко нас очолить". А лідер Українського народного руху Юрій Костенко переконаний, що на нинішні вибори йтимуть блок правих державників-патріотів і націонал-демократів, два блоки центристів-псевдодемократів і всі, кого підтримає протестний електорат. За Костенком, у цій схемі для Ющенка немає іншого місця, як на чолі правих демократів з націонал-демократами. Те, що схема може бути іншою, а націонал-демократів спробують розколоти і частину непримиренних до Кучми відкинути до екстремістів-націоналістів, в праву екстремістсько-маргінальну частину спектра, пана Костенка, здається, це не обходить. Удовенко з Пинзеником про таке, схоже, й не думають, бо, здається, не проти вважати себе демократами-центристами, визнаними владою. А жаль…

По-друге, президент Кучма, його оточення, близькі до "двору" олігархи і політики-союзники з парламенту на чолі зі спікером Іваном Плющем, схоже, не проти використати Ющенка як "паровозик", який протягне в парламент потрібних людей, закамуфльованих під демократів. Оця вся метушня спікера з президентом, які під час хвороби відвідували "останню надію демократії" у Феофанії і радили йому не "хилитися вправо", чутки про потуги представника Кучми в парламенті Романа Безсмертного створити неолігархічний, некомуністичний і неопозиційний блок під Ющенка, демонстративні антиолігархічні й антиволковські "вибрики" Катерини Ващук із наступними обіцянками створити проющенківську фракцію Аграрної партії України – це все явища одного порядку. Це намагання не дати антипрезидентським силам використати високий рейтинг Ющенка у боротьбі з режимом. А натомість самим ним скористатися й одночасно і отримати потрібні мандати на виборах, і здискредитувати співробітництвом з владою єдиного українського політика, який справді не зміг чи не захотів на високій державній посаді грати за номенклатурними правилами і досяг помітних позитивних результатів. А якщо повірити в те, що нинішня влада хоче використати Ющенка, щоб після виборів будувати справжню ринкову економіку та відкрите демократичне суспільство, то це, мабуть, буде не з Кучмою. А якщо з Кучмою, то не в Україні, або взагалі не буде. Як стверджують лікарі, клініка, навіть політична, на те й клініка, що вона невиліковна…

По-третє, є ще сам Ющенко з власними планами, до яких, за його словами, не входить ані співробітництво з лівими, ані керівництво блоком націонал-демократів. У такий спосіб Ющенко ніби відрізав крайнє та екстремістське продовження своєї політичної кар'єри. Що ж об'єктивно йому залишається? Звичайно, певні політичні сили, які розуміють всю принадність високого рейтингу екс-прем'єра, пропонують йому створити власну політичну силу – партію чи об'єднання і вже навколо нього за своїм сценарієм і за власними критеріями відбору формувати проголошену "широку коаліцію демократичних сил". Сьогодні ж, як відомо, всі стихійно об'єднуються "під Ющенка", і пропонують себе очолити, практично не залишаючи йому вибору.

Проте Ющенко вичікує, а час спливає. І може так статися, що вибори загрозливо наблизяться, консолідаційні процеси відбудуться поза його участю, а йому самому запропонують очолити щось уже готове. А це готове може бути як добрим, так і, м'яко кажучи, тхнути Банковою. І в цій ситуації, звичайно, вибирати самому Ющенку. Він, до речі, як нормальна людина взагалі може усунутися від української політики хоча б уже з естетичних міркувань, не кажучи вже про моральні.

Проте якщо виходити з того, що Ющенко, за риторикою патріотів, теж як патріот хоче послужити Батьківщині, то вже очевидно, що коли він буде обдурений і пристане на зазначений вище план влади, то в плані користі від нього для України його очікує доля героя одного анекдота. Де і хто в цьому анекдоті, ви здогадаєтесь самотужки, а анекдот такий: робітник Іванов, хтиво крякнувши, обняв дружину і занурився у безодню хвилюючої радості – радість була короткою і дісталася тільки Іванову…

…Справедливості заради, мабуть, слід зазначити, що коли обнімаєшся з Україною заради її користі, але під патронатом нинішньої влади, то розказаний вище анекдот стосується не тільки Ющенка…