"Что защищает НАТО как не демократию, свободу, верховенство права и свободный рынок?"

Четверг, 12 декабря 2002, 20:52
Американские дипломаты не первый раз прибегают к прямому общению со студентами. Выигрыш двойной – молодые люди получают возможность без цензуры узнать, как все же смотрят в США на Украину. Более того - довольны пресса, обожающие демократию и прозрачность американцы и родители "счастливчиков", приглашенных ректоратом на встречу.

Нынешний посол США Карлос Паскуаль уже неоднократно посещал Киево-Могилянскую академию. В четверг он отправился в Европейский институт. Как сам он объяснил, на каком-то приеме случайно познакомился с руководителем этого частного вуза и немедленно откликнулся на его приглашение выступить перед передовым студечеством.

Директор института так волновался, что приглашая к слову посла, попросил его подробнее рассказать о "советско-американских отношениях". Однако сами студенты оказались достаточно вялыми, не дрались за право задать вопрос, а если и задавали, то в основном об образовании. В "могилянке" народ производит впечатление более интересующегося внешней и внутренней политикой.

Что было интересного в речи посла? Во-первых, большой пассаж о свободе слова и цензуре в Украине. Во-вторых, очередная постановка вопроса о "Кольчуге". В-третьих, попытка снова разъяснить, что есть НАТО и какие ценности в Альянсе исповедуют.

Не надеясь на то, что другие СМИ подадут слова американского посла без искажений, подаем его речь полностью.



Виступ посла США в Україні Карлоса Паскуаля перед представниками недержавних навчальних закладів, ректорами київських вузів та викладачами й студентами Європейського університету

Європейський університет
12 грудня 2002 року


Доброго дня, шановні пані та панове!

Мені приємно приєднатись до людей, відданих справі допомоги молоді України підготуватись до свого майбутнього та до майбутнього своєї країни. Тут зібрались ректори, проректори, професори та інші викладачі з державних та недержавних освітніх закладів. Хтось із Вас представляє навчальні заклади з довгою та славною історією, інші – нові установи, які утворилися після проголошення Україною незалежності через потребу у нових освітніх можливостях.

Ваш фах – найважливіший для нації: це підготовка наступного покоління до виконання надзвичайно складних завдань, що лежать попереду. Майбутнє України залежить від Вас – у прямому значенні цього слова. Я хочу, щоб Ви знали, що Сполучені Штати Америки були і завжди будуть другом у Вашому намаганні втілити мрію про демократичну, процвітаючу, незалежну та захищену Україну, повністю інтегровану у євроатлантичну спільноту.

З часу відновлення незалежності Україною у 1991 році США співпрацювали з урядом та народом України для того, щоб допомогти вам здійснити зміни, необхідні для руху уперед – у економіці, у політичній системі та у громадянському суспільстві. Ми готові бути партнером України. Однак жодна підтримка ззовні не може замінити внутрішніх дій України у визначенні свого майбутнього.

Стандарти євроатлантичної інтеграції є чіткими. Майже всі сусіди України наближаються до цих стандартів. Проте лише сама Україна може вирішити, чи слід їй іти цим шляхом. Дійсно, вибір, що його зробить Україна, повністю визначатиме і відносини України із США, її європейськими сусідами та НАТО. Саме в цьому контексті я й хотів би оглянути відносини між США та Україною.

Одинадцять років дружби

Сполучені Штати Америки були однією з перших країн, що розпочали дипломатичні відносини з Україною, відкрили посольство та запропонували економічну й гуманітарну допомогу після проголошення Україною незалежності у 1991 році. Україна була важливою для нас – і не лише тому, що понад мільйон американців мають українське коріння, а й через розміри, економічний потенціал, та стратегічне розташування країни в Європі.

Знаючи трагічну історію України, ми були переконані, що Україна заслуговує якомога більше підтримки від світової спільноти, саме коли вона виборола таку довгоочікувану незалежність. Я пам'ятаю, як у 1991 році мільйони українців взялись за руки через усю країну, символізуючи свою відданість свободі. Ваша громадянська ініціатива увійшла у світову історію.

Варто згадати деякі факти з історії американсько-української співпраці. Сполучені Штати Америки є найбільшим з усіх держав донором для Україні. Американські компанії є найбільшими закордонними інвесторами. Наша підтримка діалогу народів наших країн є безпрецедентною: США виступили спонсором програм академічного та професійного обміну, які надали можливість понад 25 тисячам українців навчатись або отримувати професійний досвід у США; і надалі у таких програмах щороку бере участь понад 2 тисячі осіб.

США є найпотужнішим помічником у справі розвитку малого бізнесу в Україні, а також найбільшим та найактивнішим донором у сільськогосподарському секторі. Ми тісно співпрацюємо в енергетичній галузі, зокрема допомагаємо досягти комерційної реалізації проекту нафтопроводу Одеса-Броди. Між нашими військовими силами - тісні та активні зв'язки; і до речі, двостороннє українське військове співробітництво з США є ширшим, ніж з будь-якою іншою країною. Ми концентруємо нашу підтримку на допомозі Україні стати більш незалежною, процвітаючою та демократичною, що повністю збігається з цілями, поставленими урядом України.

Багато з вас знають з перших рук, що американці та українці працюють разом задля розбудови громадянського суспільства, покращання освіти, розвитку можливостей місцевого врядування та подолання таких складних проблем, як поширення ВІЛ/СНІДу та торгівля людьми. Дозвольте мені сказати кілька слів про нелегальну торгівлю людьми та ВІЛ/СНІД, оскільки молодь – саме ті люди, якими ви опікуєтесь – дуже вразлива саме до цих загроз. Держсекретар США Колін Пауел відзначив ці явища як проблеми національної безпеки у цілому світі; понівечені життя нашої молоді є загрозою нашому майбутньому.

Я сподіваюсь, що ви використаєте свій лідерський вплив для того, щоб повідомити та вберегти ваших студентів від цього жаху. Вони заслужили можливості, що відкриваються перед ними. І насправді, український та американський народ мають нечувану досі можливість познайомитись ближче. Зараз існують зв'язки, які ще десять років тому здались би неймовірними: міста-побратими, партнерство університетів, партнерство громад, шкіл, та тисячі професійних та особистих зв'язків між громадянами наших країн.

Новий історичний вибір

Саме в цьому контексті наявних можливостей Україна постає перед ще одним історичним вибором: інтеграцією у євроатлантичну спільноту. Європейська безпека після Другої світової війни відзначалася розмежувальними лініями, під знаком яких пройшли п'ять десятиліть світової політики. Наше завдання зараз – стерти ці лінії поділу, і країни одна за одною беруться до цієї справи. 21 листопада семи країнам було запропоновано стати членами НАТО. Європейський союз відкриває двері десяти новим членам. Європа розширюється. Лінії поділу минулого відходять у забуття. Однак, на жаль, в цей історичний момент Україна відстала від власних євроатлантичних прагнень.

Так, звичайно, 23 травня Україна оголосила про те, що прагне у майбутньому повноцінного членства у євроатлантичній спільноті. Проте в той час, коли західні сусіди України енергійно впроваджували політичні та економічні реформи, Україна в кращому випадку залишалась на місці. Дехто каже, що Україна навіть рухалася назад.

Деякі з причин зростання відстані між Україною та її сусідами цілком зрозумілі. Протягом перших трьох місяців 2002 року Україна готувалась до парламентських виборів. Ще майже два місяці знадобилось, щоб обрати керівництво у Верховній Раді. Навіть зараз, у грудні, стабільність більшості ще не повністю доведена.

Протягом цілого року уряд працював під знаком невизначеності. Зараз новий уряд повинен визначити та оголосити свої плани. Проте в ширшому європейському контексті результат виявився невтішним. В той час, коли сусіди України намагались показати, що вони відповідають політичним, економічним стандартам та стандартам безпеки, політична реформа в Україні втратила цілий рік, витрачений натомість на внутрішньополітичні перипетії.

Завдання економічної політики, що постають перед Україною, добре відомі українському урядові та парламенту. Багато у чому від їх виконання залежить довіра наступному поколінню політичних лідерів. У 2000 та 2001 році українці зрозуміли, що реалістичний бюджет та спрощені регуляторні норми можуть стимулювати ділову активність, дозволити більший притік капіталу до приватного сектору та забезпечити виплату заробітної платні.

Однак наприкінці 2002 року низький рівень прибутків знову змушує уряд брати позики та не дає йому можливості виконати свої зобов'язання стосовно освіти, охорони здоров'я та пенсійних виплат. Ключ до покращення фіскальної позиції України полягає у податковій реформі.

Податки лягають занадто важким тягарем на надто малу кількість підприємств, здебільшого приватного сектору, тоді як найбільше державне підприємство в енергетичному секторі залишається найбільшим боржником бюджету. Це обмежує кількість коштів, які надходять урядові, та сповільнює розвиток найбільш динамічних секторів економіки. Загалом, ухвалення цивільного кодексу та зміцнення верховенства права в Україні є визначальними для членства у ЄС та СОТ, а також для приваблення приватних інвестицій.

Однією з перешкод на шляху інтеграції до євроатлантичної спільноти є зростаючий тиск держави на свободу преси. Українські посадові особи стверджують, що питання свободи слова є внутрішньою справою. Ми погоджуємося з цим. Право людини висловлюватися через вільну пресу є основною ознакою демократичного суспільства. Якщо українські посадовці не дотримуватимуться цього стандарту, їхні заклики до євроатлантичної інтеграції залишатимуться марнослів'ям – фасадом із слів, позбавлених значення.

Українці й самі поділяють це занепокоєння. Згідно з недавнім опитуванням Центру Разумкова, майже три чверті всіх українців вважають, що в Україні існує політична цензура. Три чверті українців впевнені, що ЗМІ не в змозі випускати в ефір або друкувати критичні повідомлення про кримінальні клани. Водночас майже 70 відсотків опитуваних вважають, що критичні повідомлення про Адміністрацію Президента матимуть негативні наслідки для видань.

Дехто в Україні вважає, що цензури не існує, оскільки в ЗМІ можна побачити критику українських посадовців. Це не є стандартом вільної преси, прийнятим Радою Європи та ОБСЄ, і також це не є стандартом, прийнятим самою Україною. Стаття 34 Конституції України вказує: "Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань".

У Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод Ради Європи, ратифікованій Україною у 1997 році, йдеться у статті 10, що "кожен має право на свободу вираження. Це право має включати свободу мати свої погляди, отримувати й поширювати інформацію та думки без обмежень з боку влади, незалежно від кордонів...". Отож, стандарт, який прийняла Україна, полягає у невтручанні, а не у наявності критики владних структур у пресі.

Безумовно, вбивства відомих журналістів, таких як Георгій Гонгадзе та Ігор Александров, затьмарили весь медіа-сектор. Проте, як стало ясно під час слухань у Верховній Раді з питань свободи слова 4 грудня, обмеження ЗМІ – це явище навіть більш розповсюджене і має вже більш недавні прояви. Дозвольте мені навести декілька прикладів. Так звані "темники", існування котрих визнали усі, але у авторстві котрих ніхто не зізнався, вказували пресі перед вересневими демонстраціями, що слід висвітлювати, а що ні.

Теле- та радіостанціям наказували не випускати в ефір певні сюжети, оскільки вони несли "не ту" інформацію. У загальноукраїнські та місцеві станції регулярно надсилаються відеокасети, зроблені на замовлення з одного центру, із політично "правильними" сюжетами.

Генеральна Прокуратура позбавила акредитації журналіста "Української правди" через "тон" статей, хоча офіційно письмово це ніде не було зафіксовано. 5 грудня десять журналістів, серед яких були представники каналів УТ-1, 1+1, Інтер, СТБ та газети "Факти", залишили прес-конференцію Заступника Генерального прокурора та Прокурора м. Києва, протестуючи проти цього кроку.

Хоч нападки на свободу преси викликають велике занепокоєння, рішуча реакція журналістів з цілої України є ознакою консолідації громадянського суспільства в Україні. Ці люди зрозуміли, що саме від них залежить збереження свободи преси в Україні, що на них покладено захист цієї найважливішої із свобод. Я не думаю, що два роки тому репортери пішли б на ризик втрати роботи, сформували б незалежну профспілку та зіграли б значну роль у парламентських слуханнях, що вперше транслювалися у прямому ефірі на національному телебаченні.

На жаль, в умовах такого складного внутрішньополітичного клімату виникла ще й так звана "справа Кольчуги". Вона поглибила кризу довіри на вищому рівні між Україною і США. Вона стала причиною одностайного рішення НАТО понизити рівень засідання Комісії НАТО-Україна у Празі з потенційно тріумфального саміту до засідання на міністерському щаблі. Оскільки з цієї проблеми циркулює багато неправдивої інформації, дозвольте мені навести деякі факти.

У вересні Американський уряд поінформував Уряд України, що встановлено автентичність аудіозапису розмови від 10 липня 2000 року між Президентом Кучмою та паном Малєвим, у якій було дано згоду на передачу системи пасивного виявлення "Кольчуга" Іраку. Справа "Кольчуги" важлива для нас, тому що вона має вплив на безпеку американських і британських пілотів, які патрулюють над Іраком зони, заборонені для польотів.

Тільки уявіть собі: як би ми могли дивитися в очі матері пілота, загиблого через цю систему, і визнавати, що ми не з'ясували цю справу до кінця, бо це не було зручно з дипломатичної точки зору. Крім того, рішення передати систему країні, що постійно порушувала міжнародне право і права людини, явно суперечить заявленій відданості України "європейському вибору".

Експерти Лабораторії електронних досліджень ФБР провели лабораторний аналіз оригіналу запису та оригінального записуючого пристрою, наданих Миколою Мельниченком. Запис переслуховувався і переглядався багато разів із використанням низки технічних та звукових методик, які спільно можуть визначити, чи цифровий запис піддавався маніпуляції і чи було його спотворено.

Експерти дійшли висновку, що запис справжній і не піддавався змінам. Вони не знайшли у записі розривів, не знайшли ознак маніпулювання цифровими файлами і не вловили якихось незвичайних звуків, які мали б бути присутні, якщо б запис піддавався втручанню. Три агентства Уряду Сполучених Штатів підтвердили, що на записі зафіксовано голос Президента Кучми. Вони зазначили, що неможливо, щоб такий діалог, який досліджувався, був підроблений, навіть із допомогою дуже складної електронної апаратури.

Нам відомо, що певні приватні групи проводили аналіз копій деяких записів пана Мельниченка, але ми не були задіяні у таких дослідженнях і не можемо коментувати їх. Український уряд повідомив Уряд Сполучених Штатів, що він проводив аналіз запису розмови між Президентом Кучмою та паном Малєвим, але Український уряд визнав, що цей запис було відтворено за версією, вміщеною в Інтернеті; тобто оригінальний запис він не досліджував.

У пресі також виникали непорозуміння із вживанням слів "запис" і "плівка". Коли йдеться про розмову між Президентом Кучмою та паном Малєвим, аналіз ФБР проводився на оригінальному цифровому записі тої розмови, а не на плівці.

Дехто питав, чому ми не надали запис українській владі. По-перше, українська влада знала, що здійснений нею аналіз інтернетівської копії запису не може бути достовірним; той факт, що це все-таки було зроблено з політичних мотивів указує, що яку б інформацію ми не надали, нею маніпулюватимуть. По-друге, високопосадові представники України неодноразово визнавали, що така розмова мала місце, але справа мовляв, у тому, чи цей трансфер насправді відбувся. Тобто високі посадовці України не вбачали особливої проблеми в самому наданні згоди на трансфер військового характеру на порушення санкцій ООН.

Чи власне трансфер системи "Кольчуга" до Іраку відбувся? Із самого початку цього епізоду Уряд Сполучених Штатів казав, що при тому, що ми переконані у справжності запису від 10 липня 2000 р., ми не знаємо, чи сам трансфер насправді відбувся. У нашому розпорядженні є певна інформація, яка вказує, що він міг відбутися. Українська влада запросила до України групу американських та британських експертів, щоб упевнитися, що трансфер не мав місця.

Через брак доступу до важливих документів та серйозні прогалини у документації на порушення процесу експортного контролю України група не змогла виключити можливості передачі системи "Кольчуга" до Іраку. Зокрема, групі не було дозволено ознайомитися із повними доповідями про розстеження, які, за інформацією наданою нам Урядом України, вже були здійснені Радою національної безпеки і оборони, Службою безпеки України та Генеральною прокуратурою, а також із важливими контрактними документами. Доступ до усіх цих документів був обіцяний групі, але пізніше у ньому було відмовлено.

Група також знайшла серйозні недоліки у способі здійснення системи експортного контролю України. При тому, що процес експортного контролю України передбачає наявність системи стримувань і противаг, такі дії не здійснювалися, або ж не були задокументовані, що унеможливлює відтворення ходу подій навколо дачі в липні 2000 р. згоди на продаж "Кольчуги".

Тому питання про те, чи трансфер мав місце, повинне залишатися відкритим. Більш того, щоб подальше розслідування ООН могло дати користь, Український уряд повинен спочатку визначитися, чи буде він надавати документацію, у якій було відмовлено американсько-британській групі. Інакше група ООН зіткнеться із тими ж перешкодами в оцінці питання трансферу, з якими зіткнулася група із Сполучених Штатів та Великої Британії.

Шлях уперед

Яким би в підсумку не було розв'язання проблеми "Кольчуги", основним завданням буде відновлення довіри, що безумовно необхідна для побудови й підтримки довготривалих, наповнених змістом, відносин. У принципі, є дві альтернативи руху вперед у американсько-українських відносинах. Одна – залишити двері відкритими для можливостей взаємодії, і дозволити цим можливостям відчиняти нові двері перед ініціативами, що розвиватимуть подальшу співпрацю.

Інша альтернатива – сказати, що наші погляди надто розбігаються, і відмовитися від глибшої взаємодії між нашими країнами. З позиції Сполучених Штатів, останнє не відповідає ні інтересам США, ні інтересам України, ні інтересам тої Європи, яку всі ми сподіваємося сформувати. Ми продовжуватимемо переслідувати стратегію широкої взаємодії з Україною.

У вересні Сполучені Штати розпочали загальний перегляд політики своїх відносин з Україною. Ми продовжували цей аналіз, коли я минулого тижня перебував у Вашингтоні. У багатьох аспектах цей перегляд буде перманентним. Нам потрібно увесь час оцінювати, чи досягли ми певного поступу, чи відкотилися назад, і вирішувати, як найкращим чином реагувати. Проте, деякі ключові моменти вже зрозумілі.

- По-перше, ми повинні недвозначно дати зрозуміти, що схвалення на державному рівні військових поставок до Іраку просто так не минеться. Більш того, всі держави мають обов'язок зміцнити свої системи експортного контролю. Якщо Україна має бажання відновити співробітництво з США у галузі експортного контролю, яке б спрацьовувало на практиці, а не просто гарно виглядало на папері, то ми до цього готові.

- По-друге, ми хотіли б мати широку взаємодію з українськими офіційними особами на підтримку тих реформ, які можуть просунути євроатлантичну інтеграцію України. У жовтні Сполучені Штати вітали, а правду кажучи, навіть обстоювали, коли спочатку українська сторона опиралася, проведення зустрічі між Міністрами оборони Шкідченком та Рамсфельдом. У січні ми готові прийняти Першого віце-прем'єра Азарова на високих рівнях уряду.

Ми заявили про своє бажання продовжити роботу наших двосторонніх комітетів з економіки, зовнішньої політики, та оборонних питань. Ми пропонуємо продовжувати ефективні тристоронні зустрічі за участю України та Польщі.

- По-третє, ми і надалі підтримуємо потужну взаємодію між нашими військовими. Свідченням цього є десятки щорічних двосторонніх заходів та серйозних навчань, таких як "Щит миру", "Сі бриз", "Раф енд реді", а також допомога для участі України у програмі "Партнерство заради миру". Ми підтримуємо розвиток Україною Сил швидкого реагування і військові реформи, що дозволять досягти сумісності з НАТО та європейськими силами.

- По-четверте, ми зберігатимемо і по мірі можливості поглиблюватимемо нашу підтримку для українського громадянського суспільства. Навіть тоді, коли програма допомоги, яка надходить центральному уряду, знаходяться у фазі перегляду, продовжує надходити наша допомога для місцевого та регіонального врядування, розвитку малого бізнесу, видачі державних актів на землю, зміцнення громадянського суспільства і незалежної преси, та для програм нерозповсюдження. 8 листопада ми оголосили про новий конкурс на гранти загальною сумою 300 тисяч доларів на моніторинг питань прав людини та свободи преси.

Ми готові робити ще більше, але Уряд України має це схвалити. Наприклад, після року переговорів Міністерство економіки та європейської інтеграції все ще не ухвалило дозвіл на реєстрацію проектів Міжнародного республіканського інституту і Національного демократичного інституту, спрямованих на поліпшення відкритості та конкурентності у політичній системі. Американський Конгрес сприймає таку звістку як те, що Україна боїться прозорості.

- По-п'яте, ми будемо взаємодіяти з Україною через багатосторонні канали, допомагаючи Україні поглибити зв'язки з євроатлантичними та глобальними інституціями. У перших рядках цього списку – Світова Організація Торгівлі та НАТО.

Дозвольте сказати декілька слів про НАТО, оскільки План дій НАТО-Україна, схвалений у Празі, відкриває унікальну можливість. Коли ви думаєте про НАТО, то напевне у першу чергу думаєте про військовий союз – і маєте рацію. Але це військовий союз країн, який базується на загальній відданості спільним цінностям.

Що захищає НАТО як не демократію, свободу, верховенство права і вільний ринок своїх країн-членів? Як могла б бути дієвою організація, що приймає рішення консенсусом, якби її члени не поділяли відданості однаковим фундаментальним принципам? Було б контрпродуктивно й шкідливо приймати до членства тих, хто не підтримує цих основоположних цінностей.

Український уряд, добре знаючи, що означає інтеграція до європейських структур, включив такі пункти до своїх серцевинних цілей: зміцнити демократичні та електоральні інституції, зміцнити судову гілку влади та її незалежність, сприяти подальшому розвитку громадянського суспільства, боротися з корупцією, відмиванням грошей та незаконною економічною діяльністю. Це шлях до НАТО і європейської інтеграції. Це вибір на користь сміливої політичної й економічної реформи.

Якщо поглянути на історію розширення НАТО, політичні питання виявлялися найбільш фундаментальним фактором для визначення, чи певна країна здатна здобути членство.

Так було з Іспанією – це залежало від здатності Іспанії подолати спадщину фашизму. Так було з Грецією і Туреччиною й важливістю досягнення цими двома країнами політичного порозуміння. Так було з Польщею, особливо в сенсі зайняття нею безкомпромісної позиції проти антисемітизму. Так є і тепер з країнами, запрошеними до членства у НАТО в Празі, – вони постали перед нелегкими питаннями, а саме: як вони обходяться з правами меншин, як дають раду з корупцією, чи дотримуються нерозповсюдження.

Так буде і з Україною, у міру планування нею кроків, які необхідно здійснити в напрямку інтеграції з НАТО. Членство в НАТО багато чого дає. Але воно також означає, що кожен член організації приймає відповідальність за дотримання норм демократії. Це включає свободу слова, верховенство права, насправді вільний і прозорий виборчий процес, дотримання міжнародних стандартів режиму нерозповсюдження. Це буде фундаментальним у діалозі, що відбуватиметься між НАТО і Україною, і не тому, що Україну якось виокремлюють, а тому, що це очікується від усіх країн Альянсу. До НАТО немає чорного ходу, де спільні цінності не мають значення. Винятків не існує, як не існує й лазівок для спритників. Вибір України інтегруватися до Європи – це саме вибір щиросердний, вибір без виставляння умов чи застережень, оскільки Україна насправді вірить, що її місце – на Заході.

Сполучені Штати підтримують прагнення України до євроатлантичної інтеграції. Коли ми дивимося на Україну, ми бачимо її величезний потенціал, ми зауважуємо, яке яскраве бачення майбутнього своєї країни мають багато українців, і ми знаємо – розумом і серцем, – що це яскраве майбутнє досяжне, що українці заслуговують ніяк не менше, ніж бути демократичною, заможною, суверенною та безпечною країною, повністю інтегрованою до Європи.

Коли ми бачимо колосальний талант, творчу вдачу, толерантність і здоровий глузд українського народу, ми впевнені у вашому успіху. Завдання полягає у тому, щоб дістатися із сьогодення до цього майбутнього, яке – ми всі знаємо – можливе.

Дозвольте завершити роздумом про тих, хто присутній у цій аудиторії. Ви дійсно маєте можливість створити власне майбутнє й майбутнє своєї країни. Ви вже це робите. Протягом минулого року я спостерігав значне зростання громадянського суспільства й готовності українських громадян брати відповідальність за власне майбутнє. Це проявлялося у високому рівні активності неурядових організацій та громадських груп під час парламентських виборів у березні та у самих результатах виборів, які показали, що політика в Україні змістилася у бік центру, відкидаючи ліву і праву крайнощі. Ми бачимо це і сьогодні у діях сміливих журналістів, які виборюють свободу для преси. Мене надихають ці дії простих українців, і це дозволяє мені з оптимізмом дивитися на майбуття України у довшій перспективі.

Ви допомагаєте формувати нове покоління, нову генерацію лідерів – і для бізнесу, і для уряду. Будьте прикладом, бо молодь цієї країни наслідуватиме вас. Ви будуєте громадянське суспільство України. Поставте цим молодим українським громадянам, яких вам довірили, завдання обстоювати свої права.

Це величезна відповідальність, але водночас і колосальний шанс. Майбутнє вашої країни – у ваших руках. Чому? Через те, що ґрунтовною концепцією формування спільнот – ЄС, НАТО – були демократія, повна можливість висловитися, у тому числі й свобода слова та преси. Якщо Україна не вирішить питання свободи преси та слова так, як це погоджується з європейськими нормами, які Україна ратифікувала, це позначиться на зовнішній політиці України та векторі її зовнішньої політики також.



powered by lun.ua