Партнерский сбор УП. Задонать на дроны и РЭБы

Украинские технологии для России. Путину тоже захотелось политической реформы

Пятница, 23 мая 2003, 15:39
Звертаючись до Федеральних зборів із щорічним посланням, президент Росії Володимир Путін досить несподівано заявив, що за підсумками цьогорічних виборів до Державної Думи, призначених на грудень, можна сформувати "професійний, ефективний уряд, який спиратиметься на парламентську більшість".

Путін, щоправда, поки не зайшов так далеко як Леонід Кучма й не пропонує перелицьовувати Конституцію - навпаки, вважає, що призначати уряд в подібний спосіб можна і в межах діючого Основного Закону.

Водночас російський керівник дав зрозуміти, що на такий сценарій погодиться лише в тому випадку, якщо результати виборів виявляться сприятливими для Кремля. "Спочатку Путін призначить партію-переможницю, - прогнозує Григорій Явлінський, - а потім вона формуватиме уряд. Годі й сподіватися, ніби президент розслаблено чекатиме, хто візьме гору".

Поточні ж прогнози соціологів для Кремля невтішні. Так, згідно з поточним опитуванням Всеросійського центру дослідження громадської думки (ВЦДГД), "Єдина Росія", створена через механічне злиття блоку "Медведь" з лужковським "Отечеством" після повної та беззастережної капітуляції останнього, поки що помітно відстає від КПРФ, лідера перегонів.

"Якби вибори відбулися наступної неділі", комуністи зібрали б 28%, в той час як "партія влади" – лише 21. (До Думи пройшли б ще три партії: ЛДПР – 7%, "Яблоко" – 6%, Союз правих сил – 6%, іншим і мріяти нема про що).

Попри те, що до ЄР мобілізовано всю центральну та регіональну чиновну челядь, їй бракне яскравих, розкручених в загальнонаціональному масштабі фігур. Від комуністичного погрому "єдиноросів" може врятувати тільки чітка асоціація з Путіним. Сірі функціонери цієї партії мріють, аби її очолив сам президент – хочеться "розбагатіти" коштом популярного президента.

Сама по собі ініціатива Путіна поки що не викликала особливого резонансу ні в російському політикумі, ні в широких масах, а указу про "всенародне обговорення" ще не було. Схоже, пропозицію здебільшого сприймають як елемент передвиборчої технології Кремля, який прагне таким чином поліпшити справи "Єдиної Росії".

Припускають, що навколо теми формування уряду парламентськими фракціями, що дає безліч інформаційних приводів, розгортатиметься потужна піар-кампанія "ЄР". Не виключають, що ще до виборів Путін в суто популістських цілях розжене уряд Михайла Касьянова й імітуватиме формування кабінету на базі існуючої коаліції центристсько-номенклатурних сил в Думі: всі, кого Путін захоче включити в нову Раду Міністрів, терміново вступлять в потрібну партію.

Однак, дехто пропозицію глави держави все ж таки трактує "як відмову від інституту надсильної президентської республіки (практично тотожної інституту російської конституційної монархії 1906-17 р. р." та як "значущу та знакову зміну політичного режиму). Причому зміну, яку всі західні демократії розцінять як найважливіший крок на шляху демократизації Росії, або, щонайменше, як добровільний відхід від авторитарної практики періоду 1993-2003 років".

Означену заяву Путіна можна розглядати і як вияв стурбованості "проблемою-2008". Наразі ніхто не сумнівається, що він з легкістю виграє вибори 2004 року. Адже згідно з опитуванням того ж ВЦДГД, 73% росіян в цілому схвалюють його діяльність. За умов же постійного посилення державного впливу на ЗМІ рейтинг поступово перетворюється на культ особи, а популярність переростає в народну любов. Отже, проблем з переобранням в 2004 році не буде (найгірше, що може трапитися – так це другий тур з Зюгановим, в якому лідер комуністів буде, безумовно, битий).

А от далі політична біографія Володимира Володимировича впирається в глухий кут тієї статті 81 Конституції, яка обмежує строк його правління двома термінами поспіль. А навесні 2008 йому буде всього лише 55. О такій порі життя політика лише починається. Піти від влади у самому розквіті сил – це якось не по-російському.

Над тим, як продовжити перебування Путіна біля державного керма, підлабузники почали ламати голову ледь чи не наступного дня після того, як постарілий Єльцин подарував йому шапку Мономаха.

Так, вже у 2000 році деякі губернатори заговорили про необхідність збільшити строк повноважень президента з чотирьох до семи років. При цьому вони посилались на досвід Франції, та французи неначе на біду, якраз заходилися над скороченням семирічного терміну повноважень глави держави. До честі Путіна, він не дав ходу ініціативі своїх найпалкіших прибічників, а на пропозиції переписати Конституцію відповів закликом обережніше до неї ставитись.

Однак невпинний плин часу знову й знову спонукає шукати шлях до політичного довголіття. І от уже Гліб Павловський радить Путіну в 2008 році "взяти тайм-аут на чотири роки" й знову повернутися на посаду Президента в 2012. При чому провести усі роки Павловський пропонує не на дачі, а на посаді Прем’єр-міністра.

Дискусія щодо формування уряду парламентом, що розгортається у Росії, може тішити нас, українців. Поки ми побоювалися, що тут розіграють "російський сценарій спадкоємства", там почали мавпувати нашу "політичну реформу". Можна, звичайно, припустити, що подібна схема визріла таки в Росії, у нас же вона просто виплила раніше – бо раніше з’явився на неї попит.

Історичний календар, однак, на нашу користь. Леонід Кучма заговорив про "політичну реформу" 24 серпня минулого року. А в Росії думка про формування уряду Державною Думою вперше пролунала із вуст лідера фракції "Отечество-Вся Россия" В'ячеслава Володіна, який поставив питання про необхідність формування виконавчої влади у відповідності з представництвом політичних сил у Держдумі.

Та заява насамперед віддзеркалювала незадоволеність сервільних партій ситуацією, за якої політичну підтримку в парламенті главі держави забезпечують вони, а уряд сформовано із аполітичних технократів, які до думських партій відношення не мають жодного.

Згодом, вже в березні цього року лідер "Єдиної Росії", міністр внутрішніх справ Борис Гризлов заявив, що наступний уряд слід сформувати за підсумками парламентських виборів. Тепер його підтримує сам Путін.

Очевидно, гра стає більш серйозною. Оскільки викликає великі сумніви придатність парламентської системи для такого колоса як Росія з її багатовіковою царистською традицією, росіяни навряд чи підуть на суттєву ревізію Конституції на користь парламентаризму. Але владнати справу так, щоб Путін на підставі мінімальних змін в законодавстві та певних джентльменських домовленостей скоротав чотири роки в прем’єрах й повернувся в президентське крісло – цілком можливо. А від 2012 року облік двох термінів почнеться з нуля. Ось вам і схема продовження повноважень до 2020 року – спритність рук, і жодного шахрайства. Тоді 67-річному Путіну не соромно буде й на пенсію вийти.

Втім, не факт, що Путін наразі мріє про таке політичне довголіття. Можливо, він дійсно хоче започаткувати демократичну традицію передачі влади обраному народом спадкоємцю: два строки, вісім років – і як одрізано. Але біля будь-якого лідера, а особливо такого яскравого та непересічного як Путін, завжди знаходяться люди, які навівають начальству приємні думки про його безальтернативність та юродствують на тему загибелі держави у разі втрати нею такого великого та мудрого кормчого. Чи вистачить Путіну сил, коли настане час, відбитися від таких радників?

У цьому сенсі дещо насторожує, що Путін декілька років тому досить легко погодився на зміни в законодавстві, які фактично звели нанівець обмеження строків повноважень для переважної більшості діючих губернаторів – тобі багато хто припускав, що президент зробив те у розрахунку на взаємність.

Але ж яку творчу видумку виявили ті з "регіональних князьків", у яких на шляху пролонгації виникали складнощі. Як, наприклад, президент Башкирії Муртаза Рахімов, який напівфеодальними методами керує цією російською автономією з кінця 80-х років. Поставши через певні юридичні колізії перед неможливістю обратися главою республіки втретє, він вирішив, що Башкортостан вже дозрів до політичної реформи й потребує нагального переходу до парламентської системи. Але коли раптом з'ясувалося, що можна таки ще раз балотуватися в президенти, Рахімов вирішив, що парламентаризм в Башкирії поки що не на часі.

"Те, що в Україні відбувається - спроба президента перед відходом на пенсію зламати власну владу і поділити її між парламентом, урядом і майбутнім президентом – воно абсолютно логічне, - вважає німецький політолог Олександр Рар. - І це буде проводитися у Росії самим Путіним через шість років…Це за логікою речей. Тому що сильна президентська влада потрібна для стабільності, але якщо ці країни орієнтуються на Захід, вони йтимуть шляхом східноєвропейських країн. А вони відмовилися від сильного президента".

Рар вважає, що такий сценарій можливий навіть в центральноазіатських країнах, але тут з ним важко погодитись: там давно й твердо пішли шляхом безкінечного аж до вічності продовження повноважень.

Очевидно, герр Рар ідеалізує нашу еліту. У нас принаймні до політичної реформи спонукає аж ніяк не орієнтація на Захід та європейські цінності, а нездатність виграти майбутні вибори за існуючими правилами гри. У подібних ситуаціях справжні джентльмени міняють правила.

Хоча, схоже, що взаємна недовіра формальних та залаштункових лідерів трьох провідних сил більшості (Партії Регіонів, СДПУ(о) та "трудовиків"), неприємні відчуття кожного з них від легко прогнозованого президентського стилю інших є ще більш важливим рушієм політичної реформи, ніж спільний страх прокучмівської команди перед ймовірним приходом до влади Ющенка.


Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама: