Кость Бондаренко: "Что Ющенко сближает с Кучмой? Оба считают, что благодарность - это "собачья черта"

Пятница, 22 августа 2003, 15:36
Львівський політолог Кость Бондаренко - песиміст. В інтерв'ю
"Українській правді" він робить невтішний висновок - попри будь-який результат виборів-2004 найбільшим ризиком залишається те, що справжнім переможцем залишиться Кучма. Усі спроби Бондаренка знайти вихід із цього проклятого кола закінчилися поразкою.

Кость Бондаренко порівняно з бородатими "класиками" жанру належить до молодих експертів. Нещодавно він остаточно перебрався до Києва і зараз працює в якості політконсультанта. Ця тема і відкрила бесіду з ним:


- Скажімо так, я працюю з умовною "Донецькою командою", хоча вона є дуже розмаїтою. Працюю в рамках цієї команди, консультую окремих політиків, представників цієї команди.

- Можете їх назвати?

- Не варто їх афішувати, вони самі не дуже афішуються.

- Як ви вважаєте, Янукович буде кандидатом у президенти?

- Наразі я можу прогнозувати, що він буде кандидувати. Хоча він особисто ще не визначився до кінця. І я думаю, що ще є багато умов, які він має виконати, щоби стати кандидатом. Зокрема, подолати проблеми в економіці, виконати бодай основні показники програми дій Уряду і дійсно трохи більше перетворитися на справжнього політика, а не бути тільки антикризовим менеджером.

- А у вас не було побоювання, коли йшли працювати у цю команду, що ви - представник Галичини, а Янукович проросійського напрямку?

- Ні. Ще коли я працював у Львові у рамках Громадського комітету опору "За правду!", мною була написана брошура, де в одному з розділів йшлося про необхідність створення осі "Львів-Донецьк". Цю ідею сприйняв і підтримав активно тоді ще Тарас Стецьків. Згодом, до речі я почув цю ідею з вуст Віктора Ющенка.

Розрахунок полягав у тому, що донеччани добре організовані, вони є тими котами, які "ходять самі по собі". Вони сформували свій капітал і становище у Донецьку, при чому сформували його не завдяки цій владі. У них є матеріальне підґрунтя для своєї потужності.

Однак їм дуже бракує певного інтелектуального потенціалу. Галичина має надлишок інтелектуальних робітників (сміється). І Галичина не має матеріальних ресурсів. Тому я говорив про поєднання галицьких інтелектуальних і донецьких матеріальних ресурсів.

- Чи є можливим таке поєднання в рамках передвиборчої кампанії? Наприклад, альянс Ющенко-Янукович...

- Я не відкидаю того, що до президентських виборів у нас ще відбудуться найнеймовірніші альянси та комбінації.

- Наприклад?

- Я не відкидаю того, що до того часу Ющенко ще помириться з Медведчуком.

- Чому?

- Колись багато хто говорив, що націонал-демократи не знайдуть спільної мови з комуністами. Потім раптом ми побачили їх в одній політичній коаліції. Вони залишилися кожен на своїх позиціях і при своїх інтересах, але вони зрозуміли, що для виконання певних тактичних завдань їм варто об'єднатися.

У соціал-демократів і "Нашої України" є дуже багато спільного. Вони є просто антиподами, таким собі "тягни-штовхаєм". І чим сильніший Медведчук, тим сильнішим буде Ющенко. Ющенко може бути сильним тільки завдяки тому, що буде демонізований Медведчук.

У них є дуже багато таких моментів, наприклад, певна агресивність у веденні бізнесу. Більше того, вони розуміють, що нинішні політичні правила гри потрібно міняти і одним, і другим.

На певному етапі можуть соціал-демократи і "Наша Україна" об'єднатися проти якихось ініціатив президента. Наприклад, моделюємо ситуацію: осінь, Кучма відправляє у відставку Медведчука. Що залишається Медведчукові у цій ситуації? Шукати союзників. Хто буде його союзником? Очевидно, що він буде шукати людей не з середовища нинішньої пропрезидентської влади.

Зараз Медведчук є громовідводом від інших політиків. Він на себе збирає весь негатив, уособлення влади - це Медведчук, все найгірше, що у владі - це Медведчук. Моделюємо далі. Жовтень місяць, Медведчука відправляють у відставку, всі есдеки йдуть зі своїх посад, виходять з більшості тощо. Їм залишається йти й шукати колег в опозиційному таборі. Я знаю, чи в есдеків зараз ведуться кулуарні переговори з певними політичними групами з меншості. В есдеків є розроблений план діяльності в опозиції, я знаю, що вони готові діяти в опозиції.

Відповідно, питання до Ющенка: що робити, іти у більшість, і допомагати фактично Януковичу ставати президентом на наступних виборах? Або залишатися у меншості і грати свою гру? Якщо він залишається у меншості, йому потрібно хоч-не-хоч налагоджувати стосунки із Медведчуком, ділити впливи, поділитися стратегічними планами...

І я думаю, цілком можливо за таких розкладів, якщо Ющенко і Медведчук будуть розумними людьми і будуть діяти стратегічно, вони собі поділять політичне поле наступним чином: Медведчук запропонує Ющенкові підтримку на президентських виборах. Натомість Медведчук зосереджує всі свої зусилля і кидає всі свої сили на те, щоби, зекономивши кошти у 2004 році, активно не розкручуючи себе на президентських виборах, взяти фактично під свій контроль у 2006 році парламент.

- Але якщо Медведчука звільнять, то чому він не стане союзником донецьких?

- Навіщо? Навіщо йому союз з донецьким і навіщо донецьким він?! Цинічно говорячи, перебування Медведчука при владі дуже вигідне донецькій команді. Він бере на себе весь негатив. Якщо зараз вийти перед народом і промовити два прізвища "Янукович" і "Медведчук", найбільшу кількість негативу народ висловить Медведчуку.

Медведук настільки міфологізований, які і Ющенко, тільки у негативі. Дві картинки показали народові: Ющенко - рожевий, пухнастий, а Медведчук - це бяка. Народ повірив. Заберемо одну - Медведчука. Хто стає уособленням влади? Кучма і Янукович!

- А чому ж тоді у Ющенка, коли він був уособленням влади, коли він був прем'єром, не було такого негативного образу?

- Бо в Ющенка вже був сформований позитивний імідж, з тих пір, коли він був головою Нацбанку. Коли у 1998 році частина НДП боролася за те, щоб він увійшов у десятку партії на парламентських виборах і уособлював демократичне начало. І тоді, коли у 1998 партія "Реформи й Порядок" висувала Ющенка кандидатом у президенти на вибори у 1999 році.

Він мав певний прозахідний імідж. Його формуванню, до речі, частково сприяла Наталія Вітренко, яка його на всі лади проклинала. Був також одним із творців гривні, поруч із двома іншими політиками-економістами - Павлом Лазаренком та Віктором Пинзеником...

Ще був ряд подробиць - він подобався жінкам, у нього була гарна усмішка і т.д. - в сумі це давало привабливий образ Ющенка, політика майбутнього. З ним вже тоді активно працювали іміджмейкери.

У Медведчука була інша особливість. Колись один з російських іміджмейкерів говорив, чому ніколи не виграє Зюганов у Росії. Він казав: "Зюганов не вміє посміхатися, у нього виходить оскал".

Як би не працювали іміджмейкери над Медведчуком, у нього не виходить гарної усмішки, він не може бути "своїм", його народ не сприймає. Замість усмішки у нього виходить погордлива міна. Після цієї візуальної картинки, хай би він був "добрєйшей душі чєловєк", під Медведчука було дуже легко сформувати його опонентам негативний імідж.

Формувалися два образи - доброго Ющенка і злого Медведчука. Все це, я думаю, робота більшою мірою іміджмейкерів та візуальних образів.

- Добре, а яка роль відводиться політичній реформі? Вона буде закінчена?

- Побачимо, що ще президент нам запропонує 24 серпня. Я думаю, що він виступить 24 серпня із новими ініціативами.

Політична реформа буде, я думаю. Але вона вже фактично зведена до фарсу. З самого початку вона повинна була продемонструвати предмет реформування, що реформувати, щось мало би відбутися, що перевернуло би з ніг на голову нашу політичну систему.

Президент у нас не запропонував нічого нового. "Силовики" і кадрові призначення залишаються за ним - це те, що характеризує президентсько-парламентську республіку. При цьому він сказав: "Це буде називатися парламентсько-президентською республікою".

Президент не запропонував, як зробити цю реформу невідворотною. Він не сказав, якою буде роль політичних партій, якою буде роль регіонів, чи будуть вибори за партійною ознакою чи будуть у нас вибори до міських, сільських рад також на партійній основі. Цього він НЕ сказав. Механізм втілення теж не було дано.

Я думаю, що це просто певна гра президента, щоби потім вимагати собі або гарантії, або в кінці вималювати певну систему, яка ще більше посилить президента. І яка навіть після того, як Кучма перестане бути президентом, дасть можливість залишити (де факто) Кучму на чолі цієї держави.

Справжня мета цієї реформи - це посилення Леоніда Кучми. Я не здивуюся, якщо заради цього буде взагалі скасовано або послаблено пост президента.

- І ви думаєте, що ця, справжня мета, втілена не буде?

- Я думаю, що вона буде втілена у більшій чи меншій формі, але, можливо, не за посередництвом реформи. Леонід Кучма не та людина, яка добровільно відречеться від влади. Він надто любить владу, він має надто багато амбіцій, і він надто не готовий поступатися владою. Він не вірить жодному із претендентів на посаду президента, що хтось із них дасть йому якісь гарантії.

Я думаю, що наступний рік буде не лише роком підготовки до президентських виборів, але і роком пошуків найбільш прийнятної для Леоніда Кучми моделі держави. Чи він буде тут пожиттєвим сенатором. Чи зробить себе, умовно, регентом при якомусь президентові. Чи він поїде у Москву, попередньо підписавши угоду, що він буде із екзилю керувати державою, і так далі. Звісно, у цих моїх прогнозах є й частка жарту. Але лише частка.

І ще. У нас чомусь всерйоз ніхто не розглядає такого політика як Людмила Миколаївна Кучма. За умов кулуарності української політики, вона є таким потужним фактором, яким не можна нехтувати. У нас щонайменше половина губернаторів, значна частина міністрів є людьми, яким протегувала Людмила Миколаївна.

Це можна сприйняти певним чином як жарт, але у кожному жарті є доля жарту: якби Леонід Данилович визначався із своїм спадкоємцем, то найкращим кандидатом була би Людмила Миколаївна. По-перше, система була би збережена, по-друге, і гарантії він би мав певні після відставки. По-третє, Людмила Миколаївна знає усі ці важелі і знає усіх цих людей, яким вона протегувала.

- Пане Кость, а скільки ви вже працюєте поруч із Януковичем?

- Поруч - це умовно... Я вже говорив - не з самим Януковичем, а з людьми, причетними до "донецької команди". Від березня місяця.

- Чи є у Януковича окрім тактичного плану покращувати, підвищувати свій рейтинг, стратегічний план перебрати владу у свої руки?

- Наразі Янукович ще не визначився. Він ще не став політиком. Він лише став політичною фігурою. Коли у нього будуть якісь схеми й плани у голові, коли він буде бачити і він буде готовий стратегічно до конкретних змін, тоді можна буде говорити, що він став політиком. Більше того, якщо він дійсно буде навіть у кулуарній політиці перемагати Ющенка, Медведчука та інших.

- Тобто Янукович-політик ще не готовий боротися за владу проти Леоніда Кучми?

- А проти Леоніда Кучми не бачу, щоб хтось взагалі був готовий боротися, крім Юлії Тимошенко. За що я її дуже поважаю і це єдина реально фігура, яка може протистояти Леоніду Кучмі. Дайте їй тільки якусь точку опори, щоб вона могла перевернути цю систему...

- Чому ви вважаєте, що боротися не готові соціалісти чи "Наша Україна"?

- Соціалісти здали свої позиції. Не варто забувати, що Олександр Мороз двічі програв президентські вибори і я думаю, що третій раз він навряд чи ризикне всерйоз грати у політичні ігри. Він може бути класним другим номером, але я не буду його розглядати як серйозного кандидата.

- А у кого він може бути дублером?

- У тієї самої Тимошенко. Чи у Симоненка.

- Ага, тобто не в Ющенка.

- Ні, я не думаю, що в Ющенка.

- А чому "Наша Україна" не зможе боротися з Леонідом Кучмою?

- Колись я запитав в одного політика із середовища "Нашої України": "Чому Ющенко такий непослідовний? Чому він каже А, а потім боїться сказати Б у своїх іграх проти Кучми? Чому він сьогодні заявляє про опозиційність, а завтра іде на поклін? Чому він заслуговує собі президентство у Кучми?"

Мій співбесідник відповів: "Знаєш, у Ющенка є дуже сильний патерналістський комплекс - він шукає собі умовного батька. Таким батьком для нього був Гетьман, потім був Плющ. Тепер таким батьком є Кучма". І питає мене: "Ти колись бачив портрет батька Ющенка?" Ні, кажу ніколи. "Він дуже схожий ззовні на Кучму, й Ющенко бачить у ньому свого батька. Підсвідомо! Але він не піде проти нього".

Другий момент, це те, що Ющенко сформувався у тих же умовах, що і Кучма. Ющенко є класичним продуктом радянської системи менеджменту, так само, як і Кучма. Колись Олесь Доній гарно сказав, приблизно наступне: "Він є Кучмою у білих рукавичках".

За своєю натурою він залишився тим же керівником середньої ланки радянських часів, але при цьому він навчився тільки правильно тримати виделку й ножа і триматися на званих обідах. Я повністю погоджуюся з цими визначеннями різних людей, які знали Ющенка.

Є ще одна думка, до речі одного з депутатів "Нашої України", що в Ющенка є три групи впливів. Одна група - це люди, які дуже хочуть, щоби Ющенко отримав булаву з рук президента, штовхають його.

- Це хто?

- Це деякі політики з Народного Руху України, чи УНП. Друга група - це ті, хто хоче, щоб він отримав булаву з рук народу, і штовхають його в опозицію. Це Стецьків, Чорновіл.

Третя група - це ті, хто підходить і каже: "Вікторе, ти і так вже месія! Навіщо тобі оця політика!. Поїхали черепки подивимося, на пасіку з'їздимо". І цей же депутат питає: "Як ти думаєш, кого він найбільше слухає?: Очевидно, що третю групу!".

- А хто ці люди?

- ... (посміхається)

- Костянтине, ви знаєте, від інших людей доводилося чути, що це все поверхневе враження від Ющенка, що рішення він приймає сам. І наприклад, його прем'єрський тріумф був забезпечений тим, що він не втручався в економіку, вона саморозвивалася. Ті ж хитання, наприклад, є спробою знайти компроміс в середині своєї політичної сили. Наприклад, неучасть в акції "Україна без Кучми" була спробою відвернути увагу...

- Ні, чому, він брав участь!!! Але участь беруть або на одній, або на іншій стороні. Ми пам'ятаємо, що Ющенко свого часу підписав листа спільно з Плющем і Кучмою проти "УБК", де опозиціонери порівнювалися з фашистами.

Але скажу, що завжди є спокуса перетворити реальну людину на міф. Свого часу американцям дуже гарно це вдалося. Джордж Вашингтон був один в один подібний до Ющенка. Це була людина, яка постійно вагалася, дуже довго приймала рішення, його постійно критикували за непослідовність. Але політична карта лягла так, що він став першим президентом, батьком-засновником держави, він опинився на однодоларовій банкноті і так далі. Він став певним міфом.

Зараз Ющенка хочуть міфологізувати певною мірою і сказати: оте, що у нього є негативом, це ж насправді є позитивом! Я зараз бачу велику небезпеку у його схильності до певних авторитарних кроків.

- Наприклад.

- Чисто всередині. Поговоріть з депутатами від "Нашої України", чи людьми, які працювали з Ющенком, і вони розкажуть, що у нього є певні авторитарні замашки. Публічно він намагається не демонструвати свої задатки, він намагається показати публіці те, що їй подобається. Навчили іміджмейкери його працювати з публікою, і у цьому є певний плюс. Він вміє гарно показати картинку.

У нього є авторитарні задатки, але у нього ще є непослідовність. Він авторитарист, який буде вагатися при прийнятті рішення. Але якщо він вже прийме рішення, він буде дуже жорстко його проводити, не рахуючись із людьми і персоналіями.

Більше того, що Ющенка зближує з Кучмою? Обидва вважають, що вдячність - це "собача риса". У них ніколи не буде почуття вдячності до людей, які їм допомогли стати президентом чи посадовою особою. Я можу прогнозувати, що першими, хто піде у "расход" - це будуть Безсмертний, Порошенко, Гринів і інші, хто допоможе йому стати президентом.

- На вашу думку, що все-таки потрібно робити Ющенку, щоб стати президентом?

- Я думаю, що зараз Ющенку потрібно показати якісь конкретні кроки, нехай навіть найбезглуздіші програми. У нього є високий рейтинг, але повна бездіяльність і перетворення Ющенка на такий собі монумент, пам'ятник може призвести до того, що народ за той час, що залишився до виборів, може просто розчаруватися в Ющенку.

Я говорив із людьми, які працюють над іміджем Ющенка, вони говорять, що "для нас головне не примножити кількість прихильників Ющенка, а зберегти сталим цей показник, який він дав на парламентських виборах". Я думаю, що це найбільш програшний варіант.

Ющенко буде орієнтуватися виключно на другий тур - для нас головне вийти у другий тур, а там ми перемагаємо. І ця установка буде для Ющенка просто згубною. Так як згубною була у 1994 році установка "другого туру" для Кравчука, а у 1999 році - для Мороза.

- А хто ж тоді може скласти реальну конкуренцію Ющенку?

- Колективні кандидати. Як з одного, так і з другого боку. Наприклад, уявіть собі, що на наступних виборах починається гра не конкретних осіб, а геометричних фігур. Наприклад, створюється яка-небудь Канівська четвірка, Бердичівська п'ятірка, Львівська шістка, які між собою воюють. Ніхто не оголошує, хто є реальним кандидатом.

Але у цей же час представники влади висунуть того, на кого Кучма вкаже пальцем. Наприклад, критика зосереджується на Януковичі, він приймає цей негатив. А тут за два тижні перед виборами оголошується, що реальний кандидат - це Тігіпко. І так далі...

Такі ігри, коли з одного боку опозиція буде говорити відкрито, що від нас іде Ющенко, чи Тимошенко, чи ще хтось, а з іншого боку влада не буде говорити, хто ж є він неї реальним кандидатом (думаю, що жоден кандидат від влади не буде знати, на кому Кучма зупинить свій вибір). І така ситуація може призвести до зосередження критики виключно на самому Ющенкові.

- Але досвід свідчить, що колективні проекти у нас не проходять: ні Канівська четвірка, ні опозиція...

- А чому говорять, що не склалася Канівська четвірка? Інша річ, що вона заздалегідь мала у собі "Троянських коней". Але як на мене, це був доволі цікавий проект, якби з самого початку були дотримані всі умовності й домовленості, то він міг би спрацювати.

- На вашу думку, чому зараз, в більш сучасній історії, опозиційна трійка не перемогла владу?

- Вони програли через свою хибну тактику - кількістю, а не якістю. Вони намагалися вивести на вулиці максимальну кількість людей, от, мовляв, сьогодні нас підтримує 30 тисяч, завтра 50 тисяч, потім 100 і так далі. А Кучма собі із Банкової дивився: "ну добре, ну 50 тисяч, ну 100 тисяч, ну 150... А от за мене проголосувало 14 мільйонів! Ну і що, ви виведете 15 мільйонів? Ну виведіть!"

У мене колись була така собі міні-дискусія із Юлією Тимошенко, про те, що потрібно було просто на весну 2003 року максимально інтелектуалізувати рух, показати не тільки маси, які підтримують опозицію. Потрібно було показати якість, провести цілий ряд конференцій по майбутньому устрою України. Показати програму опозиції, якої, до речі, вона ще досі не показала.

Гасла, які опозицією спорадично кидалися у натовп, просто перехоплювалися Кучмою і він видавав їх за свої. Не було створено єдиного мозкового центру, який би працював на опозицію. Навіть звичайну просвіту у масах не було проведено. Рівень газет чи рівень публікацій у них був настільки низьким та неприроднім, що народ просто не вірив їм.

Вибори 2002 року треба було використати не лише для реклами політичних партій, а для програмових ідей опозиції. Бо опозиція дружно виступила, потім дружно згорнула прапори, пішла на вибори, а після виборів знову з'явилися. Народ втомився від революцій.

- Ви самі говорите, що в опозиції немає навіть чіткої програми дій, а які ви бачите передумови для того, що вона з'явиться навесні наступного року, коли ви прогнозуєте об'єднання?

- А я не можу сказати, що вона з'явиться. Я не можу сказати, що лідери опозиції вже зрозуміли, що їм необхідна ця програма. Більше того, у мене є страшне розчарування у лідерах опозиції, незважаючи на те, що я захоплююся сміливістю Юлії Тимошенко, страшенно поважаю Олександра Мороза і його певну інтелігентність та мудрість, але я не бачу реального бажання у них будь-що реформувати. Їх влаштовує ця система, їх не влаштовує Кучма. Вони не дали відповіді: Україна без Кучми, але з ким? Якою вона буде? Чим вона буде відрізнятися він України з Кучмою?

Тобто будь-кого з лідерів опозиції, це моя думка, і дай Боже, щоб вона була хибною, їх влаштовує така ситуація, така система. Їм бажано було замінити, умовно, Волкова на Турчинова, Януковича на Тимошенко, Кучму на Ющенка і відповідно це була би для них ідеальна система. Це найприкріше.

- На вашу думку, опозиція у своїй боротьбі вже пройшла цю точку неповернення, коли все втрачено?

- Ні. Вони використали тільки один із ресурсів. Вони вже показали максимальну кількість людей, яких вони можуть вивести на вулиці, вони вже показали максимальний результат, який можна досягти, працюючи виключно на кількість. Але вони ще не показали результат, чого можна досягти, працюючи на якість.

- А яка це буде опозиція - четвірка, трійка?

- Я не думаю, що це буде четвірка чи трійка... це буде схематично. Я можу прогнозувати, що довкола питання опозиційності чи неопозиційності може розколотися "Наша Україна". Частина піде в опозицію, а частина залишатиметься у невизначеній ситуації.

Ющенко зі своєю квазіопозиційністю не видумав якогось велосипеду. Він повторює те, що свого часу робив В'ячеслав Чорновіл. Він колись заявив про конструктивну опозицію до Леоніда Кучми. При цьому він домігся того, що серед чиновників-членів партій найбільша кількість посадовців була саме рухівцями.

Кучма ще тоді жартував, казав, що "В'ячеслав Максимович мені нагадує ту жіночку, яка і дітей хоче мати і незайманою хоче залишитися". Ющенко зараз повторює ті ж самі помилки.

- Ми протягом останнього місяця опитували політологів, і всі одноголосно кажуть, що президент виграв цей рік...

- Я теж погоджуюся з цим. І не тільки цей. Його виграші почалися з жовтня минулого року.

- А які виграші? І чому саме з жовтня?

- Рецепт у тому, що йому вдалося перехопити гасла в опозиції, і фактично її знівелювати. Тут кілька моментів.

Перше. Завдяки політичній кризі 2001-2002 років йому вдалося вийти з-під залежності олігархів. Олігархи, які мали на нього великий вплив після цієї кризи, просто стали людьми залежними від президента. Він зробив систему балансів і рівноваг. Я не вірю в те, що він сам її розробляв, але я досі не можу дізнатися, хто був його найближчим радником усі ці часи. Я не бачу цієї фігури, і думаю, що хтось з-за меж України, при чому із Заходу.

Я хотів би побачити того генія, який допоміг Кучмі перетворитися на всесильного, абсолютного диктатора.

Кучма примусив всіх політиків України працювати в його фарватері. Жоден не працює поза межами його фарватеру. Чи вони за Кучму, чи проти - вони працюють за правилами, які для них намалював Кучма. І жоден не зміг накреслити інші правила, щоб вони не зробили.

І цей режим залишиться. Кучма, навіть пішовши з посади президента, залишиться людиною, яка буде визначати фарватер.

- Він буде потужнішим, ніж Єльцин у Росії?

- Так, потужнішим. Чому я і говорю, що прямого спадкоємництва не буде.

- Ви, як патріот України, хочете цього чи ні?

- Звичайно що ні!!! Але коли я спілкуюся з політологами чи політиками, питаю, давайте подумаємо разом, як можна вийти з цієї ситуації, як її змінити. І ніхто не бачить цієї ситуації.

Україна зараз докорінно відрізняється від Росії. Росія є корпоративна держава. Путін є частиною цієї корпорації, і такими ж частинами є ті ж самі комуністи, Жириновський, демократи, тоталітаристи - все це корпорація "Росія". І Путін - частина команди.

Кучма створив собі підприємство, завод "Україна". Він ним керує, як колись керував "Южмашем", він вміє це робити, і розглядає Україну, як великий завод - кожна область це цехи, прем'єр - головний інженер і так далі, згідно зі штатним розкладом.

І коли українські олігархи й політики зрозуміють, що Україна відстала від Росії, вони тоді просто злякаються цієї системи, того, що вона перекинеться в Україну, буде створено нову дійсність, де їм не буде місця, і вони будуть змушені поїхати за кордон слідом за Лазаренком. Можливо, лише через боязнь олігархів приходу в Україну російської дійсності Україна стане ближчою до Європи. Як у 1991 році через боязнь комуністів приходу в Україну єльцинської системи Україна стала незалежною.

- Які основні сценарії розвитку подій на рік ви можете спрогнозувати?

- Я думаю, що перших півроку вони не будуть сильно відрізнятися від того, що ми мали навесні чи влітку. Політики будуть заявляти то вони йдуть у президенти, чи то не йдуть. Буде постійне перетягування людей з однієї фракції в іншу, причому меншість теж активізується й кине великі кошти, щоб перекуповувати депутатів. Можливо, відбудеться перегрупування більшості і меншості у парламенті - наприклад, на засадах підтримки моделі "сильного" президента і моделі "слабкого" президента. Очевидно, що у нас буде декілька політичних скандалів - без них наша політика не є політикою..

- Хто буде їх учасниками?

- Я не здивуюсь, якщо одним з них стане Ющенко. Ну не можуть його політичні суперники допустити того, щоб рейтинг у нього залишався незмінним, один-два відсотки спробують відкусити.

- А хто стане основними гравцями президентських перегонів?

- Ті ж, хто визначився вже зараз. Хоча я не відкидаю можливості, що хтось із регіональних лідерів захоче стати учасником змагань. Можливо Одеса, Гриневецький, можливо, "дозріє" Єфремов у Луганську, але не думаю, що когось дасть Захід.

На початку буде близько 20 учасників, а реальних буде чоловік 6-7, до яких буде прикута увага.

- І переможець, на вашу думку?...

- Не буду говорити, ще не "огласили весь список". Переможцем буде Кучма. Він зробить усе, аби після президентських виборів уособленням влади залишався Леонід Кучма…



powered by lun.ua