Попри традиційне хизування президентської команди своїм аналітичним потенціалом, слід зауважити, що на самому старті кампанії командою Віктора Ющенка було допущено суттєвої помилки.
Мова зараз не йде про оточення та явні політичні ляпи президента, як-от з ідеєю захоронення ядерних відходів в зоні ЧАЕС, тощо.
У неформальній конкуренції з Юлею Тимошенко була програна стартова диспозиція у передвиборчих перегонах.
У Віктора Ющенка була можливість отримати фору ще на початку кампанії, якщо б пропрезидентські політичні сили йшли на вибори двома суб’єктами: ліберальний блок та націонал-демократичний.
Не секрет, що рівень популярності блоку "Наша Україна" прямо корелюється з рівнем популярності Ющенка. Вирішальним фактором успіху "нашоукраїнців", безумовно, стане безпосередня прив’язка блоку до президента.
Чому власне і йшла така боротьба за те, щоб поставити Ющенка на чолі "Нашої України". В такому випадку виникає природній висновок про те, що партійний склад блоку не грає суттєвої ролі для рівня його електоральної підтримки.
Абсолютно вторинним є питання: скільки і яких партій влились у цей виборчий блок. Більше того, варто зазначити, що поєднання в рамках одного виборчого блоку, наприклад, ПППУ та КУН віддає нераціональною еклектикою, яка може хіба що зашкодити.
З іншого боку, маємо два окремих пропрезидентських суб’єкти – Український народний блок Костенка-Плюща та блок "Пора-ПРП".
Судячи з усього, їм в президентському оточенні не приділяється суттєвої уваги. Практично всі зусилля ющенківського потенціалу (адміністративний, організаційний, фінансовий та аналітичний) спрямовано на просування одного блоку – "Наша Україна".
Ставка президента у цих виборах зроблена лише на один блок. Згідно з результатами соціологічних опитувань, на даний момент блоки Ющенка і Тимошенко майже вирівнялись у показниках електоральної підтримки.
Значна частина помаранчевого електорату відійде Олександрові Морозу. А ще якась, нехай і не дуже значна, буде розділена між блоками УНБКП, "Пора-ПРП", партією "Свобода" та іншими.
Слід відзначити, що сукупна частина виборців цих партій і блоків може скласти близько 5%. Варто припустити, що у випадку створення потужного пропрезидентського правого блоку ці 5% мали б піти саме йому.
Тоді, Віктор Ющенко опирався б на два повноцінні блоки: ліберальний і націонал-демократичний. І в наступному парламенті пан президент міг би мати зовсім незайвих ще 25 мандатів.
Для цього лише треба було переформатувати свій блок та блоки своїх природних союзників. Конфігурація обох пропрезидентських блоків могла б виглядати, наприклад, так:
НСНУ-ПРП-ПППУ-ХДС
УНП-НРУ-Пора-КУН.
Що завадило раціональному групуванню пропрезидентських сил – достеменно невідомо. Утім, як завжди, мова, мабуть, йде про амбіції фігур з близького до президента оточення.
Михайло Басараб, політолог, для УП
