Вийшовши з "Нашої України", Микола Катеринчук відразу взявся за створення власної партії.
22 листопада він прийшов на Майдан із європейськими прапорами. Українська правда надає можливість панові Катеринчуку викласти основні позиції, які відстоюватиме його партія.
Останні події в парламенті були красномовною і остаточною відповіддю для країни на питання "хто є в домі господар". І загрозливим знаком програшу "помаранчевих".
Ця гіркота втрати була дуже відчутна вже 22 листопада на Майдані, куди я пішов замість прийому в Маріїнському. На Майдані було відчуття втрати і не було головних лідерів.
Там не було команди. Поява то тут, то там окремих "помаранчевих" політиків була яскравим символом реальної ситуації в "помаранчевому" таборі – розколотості, дезорієнтованості та відсутності стратегії дій.
Напівпорожній, глухий і сумний столичний майдан замість Майдану – що могло бути більш відвертою відповіддю суспільства майданним політикам за їх дії, відмовою у праві говорити від імені Майдану?
Ті ж, хто прийшов, могли побачити на власні очі – суспільство відвернулося від них. Пафос більше не потрібний.
Януковичам навіть не знадобилося збирати альтернативну акцію. Напівпорожній Майдан показав їхню силу більше, ніж будь-які зібрання прихильників і гучні гасла.
Після цього правляча більшість могла дозволити собі більше не церемонитися з "помаранчевими" – членами уряду, президентом та вільними ЗМІ. Не звертати увагу на опозицію і забути про цивілізований вигляд обличчя.
Команда Януковича дочекалася "зіркового часу" – суспільної байдужості й апатії до "помаранчевих" політичних сил та їх ідей.
Але ні підкорення президента, ні капітуляція "помаранчевих" сил через входження "Нашої України" до антикризової коаліції не було основною метою команди Партії регіонів.
Головна мета Реваншу була в тому, щоб перекреслити Майдан – його цінність, його ідеї в суспільній свідомості, політично нейтралізувати громадянське суспільство, громадянську ідею та консолідацію, яка виникла на Майдані.
Про це прикро говорити, але їм це вдалося.
І зроблено це було руками, амбіціями, безпринциповістю "помаранчевих" політиків і партій, які на другий день після перемоги почали руйнувати і славу, і силу, і волю Майдану.
Причаровані власною перемогою та можливостями, "помаранчеві" не винесли головного уроку – в грудні 2004 перемогли не політики, а громадянське суспільство.
Не опозиційні політичні сили злякали Кучму, Януковича та К°. Влада не змогла протистояти волі консолідованого громадянського супротиву.
На жаль, впевнені у власній значущості політики цього не зрозуміли.
"Помаранчеві" потрапляли в пастки, які вміло розставляли їм політичні опоненти – спочатку розкол "помаранчевої" команди, потім ідея об'єднання країни на основі об'єднання позицій з Партією регіонів, потім принцип розподілу посад – замість єднання в демократичні коаліції, сепаратні переговори з Партією регіонів, потім вихід із демократичної коаліції СПУ...
Крок за кроком – у прірву Реваншу.
І не проблема, що до влади прийшли політичні опоненти "помаранчевих". Небезпека в тому, що поступово відбувається повернення до політики, з якою демократична опозиція боролася багато років, проти якої виходили люди на майдани в кінці 2004.
Наша драма в тому, що повернення до влади Януковича означає не тільки поразку "помаранчевих" – це означає руйнування сподівань мільйонів українців, які підтримали Ющенка у 2004.
Це означає, що Україна, яка могла з Майдану розпочати рух до цивілізованого світу, піднятися з колін до демократії, знову повернута до пострадянського світу з олігархічною системою влади та економіки, порушенням громадянських прав, несправедливим розподілом національного багатства тощо.
Партії, які на Майдані були символом демократичного прориву, не змогли впоратися з поставленими суспільством завданнями.
Вони не мали справжньої стратегії і тому керувалися виключно тактичними завданнями, йшли за тимчасовими перевагами, ігноруючи ключові питання. І як результат – програли.
Це стало остаточно зрозуміло саме 22 листопада – коли "помаранчеві" добровільно відмовилися від спільного колективного рішення зібрати Майдан. Це показало, що демократичні сили розійшлися по власних партійних квартирах.
Реванш відбувся. Епоха протистояння "синіх" та "помаранчевих" сил закінчилася.
Але чи треба "вішати на стінку зброю" і ховати "помаранчеві стрічки" в шухляди, чекаючи "поліпшення життя вже зараз", як обіцяла Партія регіонів?
Я впевнений, що найгірше, що може бути сьогодні – це суспільна байдужість та політична апатія.
Недовіра до одних політиків і лідерів не повинна перекреслити ті ідеї, за які висловилися мільйони українців, не повинна зруйнувати майбутнє України як демократичної європейської держави.
Сьогодні це може здатися нездійсненою мрією. Але 22 листопада, коли ніхто вже не хотів нести "помаранчеві" прапори, на Майдані з'явилися синьо-зіркові прапори Європейського союзу.
І це був справжній виклик політикам, які сьогодні сидять у високих кабінетах і беруть на себе право говорити, що Україна не готова бути в Євросоюзі, що наша доля – в Євразії.
Це був заклик до кожного, хто втратив довіру до невпевнених демократів, до амбіційних лідерів, до корисливих політиків.
Україна може сприйняти цей виклик, як п'ятнадцять років тому його сприйняли Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина.
Україна не зможе вийти із замкнутого кола – політичного дежа вю – старі політики, старі методи, старі ідеї, стара імперія, якщо не визначить своє місце в цивілізованому світі. Якщо не піде європейським шляхом, якщо не навчиться жити за демократичними стандартами.
Європейський шлях України потрібен більшості українців, бо він означає нормальне життя для кожної людини, можливості для всіх, а не для обраних.
Для нинішньої правлячої більшості – Партії регіонів, комуністів та соціалістів – європейські ідеї – це зайві перешкоди на їхньому шляху безконтрольно керувати країною, розподіляти у власних інтересах бюджет, знімати високу політичну ренту з владних можливостей. Європейські політичні стандарти не мають нічого спільного з політичною і державною практикою в Україні.
Тому ці стандарти потрібні не владі, вони потрібні українцям – на Заході та на Сході.
Це – орієнтир для тих, хто не може визначити для себе, чи в правильному напрямку веде сьогодні Україну команда Януковича, і кому твердять про переваги російської "контрольованої демократії" над європейською демократією.
Таких переваг немає.
Європейський курс – це єдина політична альтернатива для України. Це гарантія незалежності України, її стабільного розвитку, і головне – це гарантія того, що воля народу і його права будуть основою політики української держави.
Україні потрібна Європейська ідея як Європі потрібна демократична Україна. Це дає великі переваги Європейській спільноті і великі надії Україні.
Чи можливо це сьогодні?
Поки при владі знаходиться команда Януковича, це ніколи не відбудеться. Антикризова коаліція робить все, щоб повернути Україну в лоно імперії.
Вона послідовно та свідомо здає всі переваги, які отримала наша країна в світі – вступ до СОТ, співробітництво з європейськими структурами з питань безпеки, енергетичній політиці, зраджує національним інтересам.
Антикризова більшість відверто руйнує всі стратегічні домовленості, які були підписані в Універсалі, брутально усуваючи президента від впливу на внутрішній і зовнішньополітичний курс держави. Україні загрожує реальна небезпека втрати суверенітету, якщо антикризова коаліція буде проводити таку політику і надалі.
Протистояти цьому може лише об'єднана опозиція.
Але сила будь-якої опозиції не тільки в її кількості, організаційних можливостях і лідерах. Головне – це сильна ідея і спільна мета.
Європейська ідея здатна поєднати і політиків, і громадян, які виступають проти олігархічної республіки, яку будує антикризова коаліція, проти авторитарної влади і проти обмеження політичних і громадських свобод, завойованих на Майдані в 2004 році.
Україні потрібна Європейська платформа – чіткий вибір і стратегічний план дій руху до демократії і Європи.
Але за це варто боротися і варто поступитися амбіціями, дріб'язковими інтересами.
Стара мудрість говорить "Перемога там, де єднання". Це складне завдання, але ми повинні прийняти спільну Європейську ідею – тільки вона може вивести нас вперед.
 |
Автор
народний депутат України Микола Катеринчук
