"Рука Держдепу". Хто і як "рятував НАБУ"

Роман РоманюкRoman Romaniuk
35380 переглядів
Четвер, 7 грудня 2017, 20:35

Ввечері середи, 6 грудня, глави фракцій коаліції Максим Бурбак та Артур Герасимов зареєстрували в Раді закон про контроль над НАБУ. О третій годині ночі четверга – відмовилися його розглядати в сесійній залі.

Цей законопроект прожив всього кілька годин, але для українських очільників вони були довгими і сповненими жахів.

Вдруге за тиждень влада вирішила показати силу, і вдруге ж "дала в штангу".

Перший раз це сталося у вівторок, коли кілька сотень прихильників відбили в СБУ і Нацгвардії затриманого за гучною статтею Міхеіла Саакашвілі.

Другий, не менш провальний "прояв сили" стався наступного ж дня, коли в Раді з'явився згаданий закон, який довелося поки поховати.

В умовному плані влади ці дві акції мали стати рішучим свідченням того, хто в домі господар. І таки стали.

От тільки "господарями" виявилися зовсім не ті, хто сидить у кабінетах на Банковій чи Грушевського.

З'ясувалося, що країною правлять дзвінки "західних партнерів", амбіції президента і партійних лідерів, а ще – повна недовіра між ними.

Як планувався бліц-криг проти антикорупційних органів, і як він зазнав краху – у матеріалі "Української правди".

"Стратеги" бліц-кригу

"Якщо чесно, то цього хотіли всі. І у "Фронті", і на Банковій. Був консенсус – треба нарешті поставити на місце і цього Саакашвілі, і всіх цих "антикорупціонерів". Але що вийшло, ви бачили", –  скрушно зізнається в розмові з УП один із впливових депутатів БПП.

Дві цих "проблеми", переконують в обох фракціях, не пов'язані між собою. Хоч вирішити їх влада захотіла одним махом.

Спершу планувалося гучно затримати Саакашвілі. У середу цю медійну хвилю мали посилити додатковим виступом керівників ГПУ та СБУ в Раді, які б розповіли про серйозні порушення в роботі НАБУ.

І вже після цього в четвер у залі мав опинитися закон про контроль над антикорупційними органами.

Але проблеми почалися з першого ж пункту. Саакашвілі затримати вдалось, а от вивезти його з-під будинку силовики так і не змогли.

Тож коли генпрокурор Юрій Луценко у вівторок у Раді клеймив Саакашвілі зв'язками з олігархом-утікачем Сергієм Курченком, сам Міхо виступав на сцені під парламентом.

Правда, як переконують співрозмовники УП, у владі певні – Саакашвілі нікуди не подінеться.

"Вийдіть з Facebook і ввімкніть телевізор – Міхо програв. Усі сюжети на всіх каналах дуже критичні до нього. У Саакашвілі немає шансів", –  переконує один із впливових депутатів НФ.

У реалізації другого пункту плану, який стосувався встановлення контролю над антикорупційними органами, справи пішли ще гірше.

Для влади критично важливо добитися підзвітності нових органів. І варто уточнити, що коли законопроект Бурбака-Герасимова називають "вбивством НАБУ", то роблять дуже велике спрощення. Влада хоче встановити контроль над усіма новоствореними органами: не лише НАБУ, але й САП, НАЗК та Держбюро розслідувань.

З одного боку, непідконтрольність цілої правоохоронної вертикалі створює ситуацію, коли влада не може гарантувати безпеку своїм партнерам. У ситуації наближення двох великих виборчих кампаній це – ледь не смертельна небезпека для всього правлячого класу.

Але, з іншого боку, у претензій влади є й цілком раціональне підґрунтя. Те ж НАБУ вже два роки функціонує фактично без підзвітності. Єдиний прописаний у законі механізм – зовнішній аудит – так і не запрацював.

Влада кілька разів намагалася провести через Раду зручного їй аудитора, але всі ці спроби були провальними. Як і намагання захисників НАБУ призначити когось із кандидатів, яким вони довіряють.

У підсумку ні у 2016-му, ні у 2017 році ніякої перевірки роботи НАБУ, яке має великі повноваження, не проводилося. І це – теж небезпека, яку треба визнати.

Власне, нею і намагались прикритися ті, хто просував згаданий законопроект. А робив це весь правлячий клас. Закон Бурбака-Герасимова був продуктом консенсусу команд як президента, так і Арсенія Яценюка.

От тільки він не враховував одного фактору – позиції Заходу.

Третя сила

Західні партнери і справді "не оцінили" поривань української влади. Ще від самого початку тижня з Вашингтона і Брюсселя почали лунати дуже недвозначні заяви на адресу генпрокурора Юрія Луценка й української влади.

Коли ж у середу в Раді зареєстрували закон Герасимова-Бурбака, то ситуація загострилася ще більше.

У бік української влади посипалися непублічні послання з найвищих світових кабінетів, а в США відкрито заговорили навіть про можливість повної зупинки програми допомоги.

Найдалі пішла директор-розпорядник МВФ Крістін Лагард, яка зробила окрему заяву про те, що українська влада має зупинити атаку на НАБУ і створити антикорупційний суд.

Правда, коли Лагард посилала Банковій свій "привіт", закон про підконтрольність антикорупційних органів уже був похований. "Задній хід" з його ухваленням дав "Народний фронт".

"Цей закон розроблявся в АП. Ми його побачили тільки у вівторок вранці. Насправді, ідея була – збалансувати всі органи влади. Рада має повноваження щодо імпічменту президента, відставки Кабміну, звільнення міністрів, генпрокурора чи голови СБУ. Чому нові органи мають бути безконтрольними?", –  розповідають співрозмовники УП в керівництві НФ.

"Але всі сприйняли, що це закон проти Ситника, хоча питання Ситника взагалі не стоїть на порядку денному. Коли ми побачили таку реакцію, то сталося наступне. Об 11 вечора Яценюк запросив посла США. На цій зустрічі були Яценюк, Парубій і Аваков", –  розповідають у "Народному фронті".

Розмова відбувалась у Верховній Раді і тривала близько 1,5 години. Після неї Яценюк разом з Аваковим та Парубієм поїхали на Банкову і домовилися з Порошенком зняти це питання.

"Президент підтримав це рішення, і о 3 годині ночі закон був вилучений з порядку денного парламенту", –  розповідають у НФ.

Крім небажання сваритися зі Штатами, у НФ був й інший аргумент проти згаданого закону. Згідно з ним, не тільки Рада, але й напряму президент отримував дуже простий інструмент звільняти директора НАБУ. Так посилювати президента ні Яценюк, ні Аваков наміру не мали.

Натомість у президентській команді ставлення до нічних подій куди гостріше. Депутати БПП сприйняли маневр Яценюка як прояв боягузтва.

У середовищі БПП переконують, що законопроект був частиною куди більшої гри, яку Яценюк їм "запоров".

"Кому треба цей Ситник? Він забагато про себе думає. Цей закон навіть у другому читанні ніхто не мав голосувати. Він був потрібен для іншого. В Україні є своя влада, і з нею не можна говорити ультиматумами. Ми мали показати силу і вже з цієї позиції говорити з Заходом. І про кредити, і про санкції, і про допомогу", – переконує один із впливових депутатів БПП.

"Але американці не люблять, коли з ними говорять з позиції сили. Тому вони включились, і "Фронт" дав задню", –  додає він.

*  *  *

Фактично, після такого нічного повороту подій, після "миротворчих" заяв Яценюка й Авакова, після грізної заяви Порошенка про необхідність антикорупційного суду, крайнім у ситуації виявився генпрокурор Луценко.

Він став єдиним, хто виконав свою частину домовленостей, а за це отримав статус ледь не головного ворога НАБУ і Заходу.

Тим часом, директор самого Бюро Артем Ситник разом з антикорупційним прокурором Назаром Холодницьким спокійно завершують своє відрядження у Вашингтон.

Тепер їхній незалежності нічого не загрожує. Крім невміння знаходити спільну мову один з одним.

Роман Романюк, УП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
По три в одні руки. Чому парламент ввів ліміт на посилки і як це буде працювати
Від друга президента до "агента ФСБ". 15 цитат можновладців про шлях Саакашвілі
Уряд на свята: що стоїть за ротацією польської влади
Бекешкіна: Лідером довіри серед українців є армія, а недовіри – ВР і президент
Усі публікації