Привид Ґеббельса й далі бродить Україною

Прізвища двох німецьких історичних осіб – барона фон Мюнхгаузена й Пауля Йозефа Ґеббельса – стали прозивними, узагальнивши певні риси тих чи інших людей. Мені здається, що серед активних членів Партії регіонів більшість складають барони мюнхгаузени, а агресивну меншість – ґеббельси.

У матеріалі "Справа Ґеббельса живе і перемагає?" на конкретних прикладах я показав, як один із співавторів законопроекту "Про засади державної мовної політики" фальсифікував схвалення і підтримку цього конфліктного документу низкою вищих навчальних закладів. Сам законопроект є "вдячним" для аналізу навмисного перекручування фактів, законодавчих положень, бо просякнутий ґеббельсівщиною. Про це написано чимало.

Але мало хто звернув увагу на розлогу пояснювальну записку до цих "засад".

Фальсифікації в пояснювальній записці

У першій її частині "Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту" фальсифікуються положення закону "Про мови в Українській РСР".

Авторський колектив законопроекту на чолі із двома депутатами – Ківаловим та Колесніченком – стверджує, що закон 1989 року "встановлює фактичну двомовність, при якій українська мова – державна, російська – офіційна (мова міжнаціонального спілкування), а мови національних меншин можуть використовуватися як офіційні в регіонах компактного проживання".

Кожен, хто бажає, може переконатися, що в цьому законі немає поняття "офіційна мова".

Українська там визначена державною мовою, причому підкреслено, що обов'язком "державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації республіки" є виховання "у громадян, незалежно від їхньої національної належності, розуміння соціального призначення української мови як державної в Українській РСР".

Російська ж в одному місці – у преамбулі – названа мовою міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР; а в іншому – 4-та стаття – мовою міжнаціонального спілкування в Українській РСР поряд з українською та іншими мовами.

У законі відсутнє також поняття "мови національних меншин".

Натомість є "мови інших національностей" та "національні мови", які можуть використовуватися в "роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей ... поряд з українською", – третя стаття.

Ще одна напівправда, а в підсумку брехня – про те, що підтримали прийняття мовного законопроекту "представники найбільших мовних спільнот України – румунської, угорської, російської та єврейської".

Серед тих, хто підтримав – члени авторського колективу цього законопроекту Аркадій Монастирський, генеральний директор Всеукраїнської благодійної організації "Єврейський фонд України", Всеукраїнська громадська організація "Єврейський форум України"; Михайло Товт, почесний голова Демократичної спілки угорців України, народний депутат України ІІ скликання; Ауріка Божеску, відповідальний секретар Міжрегіонального об'єднання "Румунська спільнота України".

Йосиф Зісельс, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України, вважає, що згадані особи не представляють повністю меншину, а радше самі себе: "Товт – якусь частину угорської меншини, Божеску – якусь частину румунської... Наприклад, єврейська община створила 600 організацій. Монастирський представляє одну з них, я – іншу. Ну то й що? Ні я, ні Конгрес національних громад України, куди входять 15 нацменшин, не підтримують законопроект".

При цьому Монастирський – член ради "Російськомовної України"; Товт – член створеної Януковичем Конституційної Асамблеї; Божеску – помічник-консультант народного депутата України та депутат Чернівецької обласної ради від ПР.

Неправдивою, м'яко кажучи, є й найменша частина пояснювальної записки – "Фінансово-економічне обґрунтування".

У ній, без тіні сорому, але з товстим нальотом цинізму на викоханих обличчях, нас переконують, що "введення в дію цього законопроекту не потребує додаткових бюджетних коштів".

Мабуть, Верховний комісар ОБСЄ в справах національних меншин Кнут Воллебек не повірив у таке, тож Колесніченко під час їхньої зустрічі 26 липня цього року дещо скоригував позицію. Виявляється, для реалізації цього закону потрібна невелика сума, посильна для держбюджету.

Між загибеллю батька й народженням сина пройшло 15 років?

Таке враження, що в пропагандистському шалі Колесніченко не зупиняється ні перед чим, залучаючи до своїх брехень власну родину.

У мене мало вуха не зів'яли, коли я почув його виступ на сесії 6 лютого 2009 року на "улюблену" тему недопущення "фашизації й героїзації ОУН-УПА".

Зокрема, обґрунтовуючи внесення законопроекту "Про заборону реабілітації і героїзації фашистських колабораціоністів 1933-1945 років", Колесніченко сказав таке, цитую мовою оригіналу: "Именно поэтому во исполнение принципов устава и резолюции Организации объединенных наций, приговора и устава Нюрнбергского трибунала во имя светлой памяти миллионов украинцев, отдавших свою жизнь борьбе с фашизмом и памяти моего отца, который сгорел в танке в Белоруссии, защищая советскую Родину от немецко-фашистских оккупантов..."

Не повіривши своїм вухам – чи не мав би в такому разі народний депутат давно насолоджуватися пенсією? – я вирішив перевірити сказане за стенограмою засідання № 6 четвертої сесії ВР шостого скликання, це лютий-липень 2009 року.

Як випливає з біографії Вадима Колесніченка, він народився приблизно через 15 років після тієї трагічної події, а його батько на момент перебування в танку повинен був мати 8-річний вік.

Колективний Ґеббельс

Депутати Харківської міської ради, де більшість складають "регіонали", у своєму зверненні 10 липня до президента та ВР підтримали законопроект Ківалова-Колесніченка, покликавшись на дані Головного управління статистики в Харківській області: "За результатами всеукраїнського перепису населення 2001 року на території Харкова 65,9% жителів визнали рідною мовою російську".

Насправді таких даних на сайті цього управління – немає.

Подібна інформація відсутня й на офіційному сайті Харківської міськради, міського голови й виконавчого комітету. Лише Вікіпедія подає відсоток найбільших національних громад Харкова: українці – 62,8%, і росіяни – 33,2%.

Якщо говорити про мовний склад населення за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року, то дані є по Харківській області: "Українську мову вважали рідною 53,8% населення області ... Російську мову визначили як рідну 44,3% населення".

Тарас Шевченко – "російськомовний діяч культури України"

Саме так сказано в "Програмі розвитку й використання російської мови в Харківській області на 2007-2012 роки".

Коментарі зайві.

"Найправдивіші люди у світі" – мюнхгаузени з Партії регіонів – розповідають то про вовка, запряженого в сани, то про їзду верхи на ядрі, то про відталі звуки, то про перебування в китовому череві, то про подорожі на місяць, то про покращення життя вже сьогодні.

А ґеббельси намагаються якнайшвидше і якнайповніше запрягти Україну "в руській мір".

Тарас Марусик, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міськорганізації товариства "Меморіал" імені Василя Стуса, спеціально для УП