Тижневий дайджест. Роспропаганда атакує Африку та просить Україну капітулювати

Четвер, 28 липня 2022, 18:40

На минулому тижні росіяни заявили, що не стріляли по порту Одеси і, в той же час, що стріляли. Так само одночасно пропаганда волає, що Росія хоче укласти договір про мир з Україною, але при цьому Лавров заявляє, що "завдання денацифікації, демілітаризації залишається".  

На фоні своєї ізоляції Росія також намагається дискредитувати Захід та Україну в країнах Африки. 

Детальніше про російську пропаганду і не тільки – в дайджесті від Центру стратегічних комунікацій. 

Черговий пам’ятник російській пропаганді 

У п’ятницю, 22 липня, міністр оборони РФ Шойгу особисто зустрічався з турецьким колегою Хулусі Акаром. Були підписані так звані "зернові угоди". Генсек ООН Антоніу Гутерреш назвав це "критичним прогресом".

У суботу, 23 липня, Росія нанесла удар по зерносховищу Одеського порту. В той же день Акар заявив, що Москва його запевнила в тому, що це зробили не російські військові.

У неділю, 24 липня, офіційний представник МЗС РФ Захарова визнала, що стріляли все ж російські військові. Перед Акаром за брехню навіть не вибачилися публічно.  

Скриншоти цих двох повідомлень з розвитком сюжету від "нас там нет" до "так, це ми, але високоточно" стали черговим пам’ятником російській пропаганді. До того ж у Шойгу стверджували, що знищили ракети Harpoon, а у Лаврова – військовий катер.

 

Після обстрілу порту всі негайно згадали Отто фон Бісмарка з приписуваною йому фразою про "папір, який коштує дорожче, ніж будь-які угоди з росіянами написані на ньому".

Багато хто намагався грати з росіянами чесно, але мало у кого виходило. Лише з 2014 року Росія порушила близько 400 міжнародних договорів з Україною. Українці звикли. Решта світу тільки звикає. 

Реклама:

Навіщо Москві потрібні мирні переговори

Кремль так вперто вірить у свою велику дипломатичну перемогу в Стамбулі, що вустами голови МЗС Лаврова 24 липня заговорив про готовність до переговорів із Києвом "щодо ширшого кола питань".

За чотири дні до цього, 20 липня, Путін, переконував, що "умови для переговорів вже були створені, коли російські війська відійшли від столиці України… 

Київська влада відмовилася від виконання угод, хоча вони були практично досягнуті. Тож кінцевий результат залежить не від посередників, а від бажання сторін виконувати досягнуті домовленості. Ми бачимо сьогодні, що такого бажання київська влада не має".

Але збираючись вирушити назустріч новим домовленностям, Лавров за звичкою вистрілив собі в ногу, зазначивши, що "завдання денацифікації, демілітаризації у тому сенсі, щоб не було жодних загроз нашій безпеці, з території України залишається…". Таке ось "широке коло". 

Насправді, під лавровську пробну кулю щодо перемовин з Україною треба "підверстати" те, що вони були сказані саме у Єгипті і саме після удару по одеському порту.

І мали б так званому "третьому світу" (Лавров зараз у турне по Африці) засвідчити: "миролюбність" Москви, "недоговороздібність" Києва,  "підступність" США, які не дають Україні завершити війну, і, врешті: "хто в хаті господар".

На підтримку цієї версії говорять:

  • нещодавня заява Лукашенка про те, що Києву час змиритись із втратою територій;
  • авральна підготовка до 11 вересня – єдиного дня голосування в РФ, разом з яким мають відбутися псевдореферендуми щодо анексії окупованих українських територій з подальшим їх потраплянням під "ядерну оборонну доктрину РФ";
  • нестача сили в окупантів просунутись далі вглиб території України, намагання якось юридично зафіксувати існуюче становище;
  • надзвичайна активність в останній час у західних медіа в просуванні наративу: "якщо Росія щось захоплює, то вже не віддає, тому треба змиритись";
  • Москва пробує реалізувати український варіант "операції з примусу Грузії до миру" зразка 2008 року. Удар по Одесі – це елемент примусу до переговорів.

З цього приводу треба розуміти декілька речей:

  • фактично РФ вимагає капітуляції України на своїх умовах;
  • Москва вважає, що зараз умови для "Стамбулу-1", більш сприятливі, ніж коли підписували "Мінськ-2";
  • на жодних кордонах таз званих "ЛДНР" Путін не зупиниться;
  • наступним приводом для нападу може стати, що завгодно: навіть птах, заражений мавпячою віспою в ужгородській біолабораторії, який не лише долетів до середини Дніпра, а й пригніздився в "російському" Херсоні;
  • і найважливіше: після того, як не вдалося бліцкригом повернути свого "легітимного" Януковича на посаду гауляйтера, головна ціль Путіна лише одна – знищення України;
  • усі спроби "легітимації" окупованих територій на основі "мирних угод" – лише зализування ран і нарощування жиру на зиму загарбником перед відновленням наступу;
  • західному суспільству (адже слова Лаврова були сказані хоч і в Африці, але адресовані також Заходу), варто пригадати аксіому про вартість угод і паперу;
  • наступною ціллю Путіна після Польщі та країн Балтії може стати "денацифікація режиму Олафа Шольца", дідусю якого у Росії вже намагались приплести службу в СС. Бо тему дороговартісного "Північного потоку-2" ніхто не знімав з порядку денного. А далі, після Берліну настане черга й англосаксів

Реклама:

"Расистами є європейці та українці"

Масштабна інформаційно-дипломатична "спецоперація" Росії в Африці, яку вінчає візит Лаврова, розпочалась відразу ж з російським вторгненням в Україну. Головна її мета – здобути "Чорний" континент.

Спочатку до нього зайшла гібридна легка піхота у вигляді російської Telegram-пропаганди. Вже в березні з’явилася величезна кількість постів щодо підтримки РФ африканськими країнами. Наголос робився на меседжі: "Багато африканських лідерів та урядів підтримують дії Москви в Україні".  

Підставою стали результати голосування щодо засудження вторгнення РФ в Україну. 2 березня за відповідну резолюцію ГА ООН проголосували лише 28 з 54 африканських країн, натомість 17 з них утрималися, а 8 були відсутні. Загалом 141 країна з 193 членів ООН засудила Росію. Серед тих, хто утримався або не голосував, приблизно половину і складали країни Африки.

На підставі цього Москва зробила висновок про новий стратегічний розкол в Африці. Аби зробити його ще більшим Лавров особисто відвідав Чорний континент – закликати разом боротись з несправедливим "західним світом".

 
Скриншот з RT

Факт залишається фактом – жодна африканська країна й досі не приєдналась до антиросійських санкцій. Власне, як і Латинська Америка та більшість країн Азії. Це й дозволило з’явитись кремлівському наративу "Більша частина людства відхиляє західну політику, що говорить про багатополярність світу".

Насправді, головна загроза спровокованого Росією голоду стосується саме Африки.

Для розуміння масштабів постачання українських зернових: наші ключові імпортери у 2021 році (за даними Держстату):

  • Єгипет – $1,39 млрд
  • Лівія – $341 млн
  • Туніс – $307 млн
  • Ефіопія – $161 млн
  • Алжир – $135 млн
  • Кенія – $89 млн
  • Нігерія – $88 млн
  • Джибуті – $49 млн
  • Мавританія – $43 млн
  • Танзанія – $31 млн

Але повернімось до інформаційного вторгнення Росії до Африки. Brookings Institution констатує появу тут величезної кількості російських наративів про війну одразу після її початку.

Дослідження демонструє, що на початку березня у 178 тисячі дописах Twitter-користувачів з Африки стверджувалося, що "расистами є європейці та українці". Хоча про побутовий расизм в Росії відомо давно, що нікого не хвилює і до того ж усіляко культивується в кінематографі. Достатньо згадати фільм "Жмурки".

На початках розганявся також фейк, що "саме Захід наказав Україні не випускати африканських студентів". Тоді з їхнім поверненням додому дійсно були проблеми, але вони були пов’язані із загальною критичною ситуацію початку російського вторгнення, а не з упередженим підходом до іноземців.

Тобто африканське інформаційне поле було добре зоране російськими пропагандистами. Тепер на нього збираються увійти професіонали – телеканал RT, який анонсував створення свого першого африканського бюро.

Отже, чого хоче Путін в Африці? По-перше, посилення своїх позицій у різноманітних міжнародних організаціях, де не мають права голосу "Південна Осетія" і "ДНР", але має Конго. Голоси Путіну в Генасамблеї ООН дуже важливі для того, аби створити принаймні ілюзію підтримки своїх дій в світі.

По-друге, й надалі мати можливість маніпулювати африканськими країнами загрозою голоду, як він зараз намагається маніпулювати європейськими з постачанням газу.

По-третє, за допомогою все того ж маніпулювання за необхідності спровокувати чергову хвилю масової міграції африканців у західні країни (адже до Росії чомусь вперто ніхто не хоче їхати), і підняти тим самим рейтинг дружніх Кремлю радикальних рухів, які можуть прийти на заміну нинішнім незговірливим шольцам і макронам. Самі африканці Путіну, звісно, не цікаві.

Відносини РФ та Ізраїлю – "Сохнут"

Відкриття африканських горизонтів для Росії стає особливо важливим на тлі чергового погіршення стосунків з Ізраїлем – по суті останньою розвиненою країною (крім Китаю), яка зберігає хоч якусь лояльність до Путіна.

Росія вже традиційно потрапила в черговий скандал. Попередній, нагадаємо, був на початку травня, коли очільник МЗС РФ знайшов єврейську кров у Гітлера. А в червні головний рабин Москви Пінхас Гольдшмідт покинув Росію після вимоги путінського режиму публічно підтримати війну проти України.

Цього разу скандал став по-справжньому радянським. Прем’єр-міністр Ізраїлю Яїр Лапід доручив підготувати пакет політичних заходів у відповідь на рішення російської влади ліквідувати представництво агентства "Сохнут", яке вже десятки років допомагало у репатріації євреїв із РФ до Ізраїлю.

Більше того, Мінюст РФ пригрозив оголосити декілька єврейських організацій "іноагентами".

Експосол Ізраїлю в РФ Цві Маген вважає, що у контексті цієї ситуації "Ізраїль може змінити свою де-факто нейтральну позицію щодо війни в Україні та приєднатися до західних санкцій проти Росії, в яких зараз не бере участі".

У самій Росії на це відреагували звично і  банально – звинуватили ізраїльського прем’єр-міністра в тому, що він перебуває під впливом "вашингтонського обкому".

Насправді, Росії не подобається "Сохнут" тому, що через нього до Ізраїлю вже виїхало багато спеціалістів. В основному ІТ-сфери. Після початку війни з Україною агентство зафіксувало шалений попит на свої послуги: заяви на репатріацію подали 30 тисяч росіян, з яких 5 тисяч вже отримали схвалення. Це в плани Путіна зі створення "суверенної економіки", звичайно, не вписується.

Тому його вектор повернення в СРСР зачепив також євреїв.

Відзначимо, що здійснити репатріацію за радянських часів було практично неможливо. Тисячі людей у ​​СРСР роками "сиділи у відмові", не могли виїхати до Ізраїлю, але і в СРСР втрачали роботу, переслідувалися як неблагонадійні "відщепенці".

Наслідком такої політики стала знаменита "літакова справа", коли 15 червня 1970 року декілька радянських євреїв спробували захопити літак, щоб втекти до Ізраїлю. Їх було засуджено до тривалих термінів ув’язнення.

Цікаво, що скандал навколо "Сохнут" спалахнув на тлі антиукраїнських демонстрацій в самому Ізраїлі, які за повідомленням посольства України, в цій країні проплачує уряд РФ. Посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук заявив, що в посольстві не шоковані та не здивовані тим, що російське фінансування спрямоване на введення ізраїльської громадськості в оману.

Як бачимо, через "Сохнут" капіталовкладення у просування російського наративу в ізраїльському суспільстві можуть стати марними. А якщо Ізраїль дійсно долучиться до санкцій, то Росії не позаздриш.

У скільки Москві обходиться міф про "санкції не діють"

А щодо санкцій, то і на Заході, і в Росії (і, на жаль, також в Україні) поширене переконання, що росіян вони фактично не зачіпають і жодних видимих ознак, що вони діють, немає.

Натомість спікер МЗС України Олег Ніколенко каже, що "санкції ефективні і суттєво знизили здатність російської військової машини вести війну проти України. Надання Україні зброї рятує життя українців. І ми вдячні нашим європейським партнерам".

Міф роспропаганди про те, що санкції не похитнули економіку РФ, руйнується разом із самою економікою: заводи закриваються один за одним. Підраховано, що у компаніях, які вже припинили діяльність або пішли з країни, працювало 350 тисяч росіян.
Ось що залишилося від виробництва у ключових галузях (показники порівняно з минулорічними):

  1. Побутові пральні машини: 40,8%
  2. Холодильники: 41,9%
  3. Вантажні вагони: 48,2%
  4. Електродвигуни: 50,1%
  5. Ліфти: 65,3%

Невеликий перелік того, що протягом п’яти місяців зробили санкції з Росією та її мешканцями.

  • Виробництво автомобілів впало у 33 рази. Малотоннажних автобусів, оптоволоконних кабелів – у 5 разів. 
  • Перевезення лісових вантажів у річному вираженні впали на 17,8%, перевезення зерна – на 14,1% (мабуть, на зло Путіну, який пообіцяв експортувати рекордний в історії країни обсяг).
  • Санкції вже цього року можуть призвести до падіння економіки РФ на 6,4% -11,5%
  • Росіяни масово перекидають гроші у банки сусідніх країн. Причин дві: масова еміграція через війну в Україні та санкції щодо російських банків.  У Вірменії в травні було зафіксовано абсолютний рекорд за всю історію: з РФ надійшло $266 млн (проти $115 млн у березні). Грузія також оновила історичний максимум: сума переказів із Росії зросла з $27 млн у березні до $313 млн у травні. У червні потік дещо знизився — до $231 млн, але залишився на рівні, що в рази перевищує торішні показники. У Казахстані на перекази з Росії у березні припадало $9,5 млн, але вже у травні потік злетів до $94,6 млн. Надходження з Росії до Узбекистану за перше півріччя склали близько $200 млн.
  • Скорочення виробництва у російській металургії на 25%.

До вторгнення імпортні поставки у ключових російських виробничих секторах забезпечували 30-70% доданої вартості, або випуску продукції.

Найбільша частка була у виробництві комп’ютерів та електроніки, машин та обладнання, транспортних засобів; у хімічній промисловості близько 40% доданої вартості забезпечувалося імпортними закупівлями, у харчовій – близько 30%. 

У серпні почне діяти заборона на постачання російського вугілля та сталі. 

У перспективі, як прогнозують економісти, якщо нічого кардинально не зміниться, тобто Путін не зупинить війну, не виведе війська з України і не погодиться на репарації, у Росії відбудеться гальмування в розвитку і наростання технологічної та інтелектуальної відсталості від решти світу. 

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування