Нелюбий ангел Німеччини
Четвер, 27 грудня 2001, 19:39
Марлен Дітріх стукнуло 100 років. Але Німеччина як і раніше намагається знайти у душі примирення зі своєю великою і норовистою дочкою – найбільш прославленою німецькою актрисою ХХ століття.
Спочатку вона була для німців "блакитним ангелом" – за назвою її першого звукового фільму, знятого у 1930 році на берлінській кіностудії УФА. Потім "ця Дітріх" (так вже стали говорити про неї на батьківщині) перетворилася в очах німців на грішного ангела, знехтуваного ідола, бо відмовилася повернутися у нацистський "фатерланд", а прибула туди тільки навесні 45-го, та ще й в американській військовій формі.
Нелюбий "ангел" Німеччини своїх почуттів також не приховувала і у книзі "Словник Марлен Дітріх" написала: "Я ненавиділа з 1933-го по 1945 рік. Важко жити ненавистю. Але якщо цього вимагають обставини, доводиться вчитися ненавидіти".
Ще у 1960-м, гастролюючи у Західному Берліні і Рейнській області, її зустріли плювками і плакатами "Marlene, go home!". Навіть до цього дня у її рідному Берліні всі ніяк не вирішать, яку вулицю назвати ім'ям Марлен Дітріх - і чи називати взагалі.
І все ж перелом відбувся. Диски із записами пісень у її виконанні, фільми з її участю завоювали Німеччину, насамперед, молоду, яка захоплено вивчає сайт Марлен Дітріх в Інтернеті і навіть дискутує з приводу "магічної краси" її ніг (до речі, у Голлівуді вона отримала прізвисько The Legs). Але, мабуть, найбільш примітною в історії "повернення Марлен Дітріх у Німеччину" є безліч публікацій про життя кінозірки з раніше невідомими подробицями.
Життя цієї жінки було і справді повне протиріч, іноді невинних і забавних ("Моє ім'я - Марлен Дітріх, і це не псевдонім, як часто писали", - зазначає актриса у книзі "Візьміть життя моє...", проте достеменно відомо, що ще у 13 років Марія Магдалена фон Лош вигадала собі ім'я Марлен, складене з двох справжніх), а частіше шокуючих.
Так люди, які її оточували і були їй близькі з почуттям повторювали у своїх спогадах назву фільму Дітріх: "Диявол - це жінка". Навряд чи не найбільш страшною наочністю стала книга актриси Марії Ріва "Моя мати Марлен".
"Своєю легендарною славою актриса передусім зобов'язана магічному поєднанню світла і кінострічці з целулоїду", - говорить біограф Марлен, Хельмут Каразек. Режисер Йозеф фон Штернберг, з яким Дітріх зустрілася в 1929 році у Берліні і в якого потім знялася в семи чи не найбільш відомих своїх фільмах, був справді чарівником світла у кінематографі.
Із звичною для нього жовчу фон Штернберг зазначає в автобіографії, що до зустрічі з ним Дітріх була "простакуватою, доста пухленькою берлінською домогосподаркою, яка на фотографіях виглядала так, неначе вона щосили намагається виглядати Жінкою".
Доля істини тут є, бо у картині 1922 року "Такі чоловіки", де Дітріх грає служницю, вона і справді виглядає відгодованою, у неї кругле личко, кирпатий м'ясистий ніс (згодом вона завжди запевняла, що її "носик схожий на попку качки"), у гострих вилицях потопають маленькі очки.
У "Блакитному ангелі" фон Штернберг прекрасно використовує ці, прямо скажімо, не ідеальні кінематографічні дані, підкреслюючи у зовнішності повненької простакуватої жінки одне й абсолютно прибираючи у тінь інше.
Він підводить їй навкоси брови, вигідно освітлює високі вилиці, складає за допомогою косметики губи (нижня дуже м'ясиста) витонченим сердечком, знов-таки грою світла і тіні перетворює дещо широкий ніс на подобу крил метелика і навіть примушує бідолагу вирвати чотири корінних зуби, щоб щоки не були круглими і щоб трохи витягти обличчя.
"Домогосподарка" була посаджена на дієту, через яку втратила 15 кілограмів. Треба сказати, що і відомі хутра, в які витончено куталася кінозірка, і сукні, не кажучи уже про циліндр і фрак з метеликом, - весь цей кінообраз також був винайдений режисера.
Марлен виявилася вельми здібною ученицею Майстра. Навіть у такій специфічній сфері, як використання світла. На своїй віллі у Беверлі-Хіллз вона всі лампи розташовувала так, що гості, які бували на її прийомах, сприймали появу перед ними господині будинку немов би на кіноекрані. Вона сама аранжувала й освітлення на знімальному майданчику, з'являючись там задовго до партнерів по фільму.
"Марлен – найбільш талановита освітлювачка у кіно, після Йозефа фон Штернберга", - сказав його оператор Біллі Уайлдер вже після того, як Дітріх розлучилася зі своїм режисером. Скандал був дуже гучним, тим більше що утікачка пішла під заступництво головного суперника і ворога фон Штернберга на студії "Парамаунт" - Ернста Любича.
"Зі всіх мистецтв для нас найважливішим є кіно". Хоч ця фраза була сказана в іншій країні і в інший час, вона характеризує ставлення до кінематографа і у нацистській Німеччині. Навіть музичні комедії працювали зрештою на гітлерівську пропаганду. Ангажованими на службу "фюреру, народу і рейху" були всі зірки, що залишилися на кіностудії УФА.
Чи потрібно говорити, як жадав гітлерівський рейх повернути до Німеччини з "ворожого лігва" - Голлівуду – найбільш прославлену німецьку актрису, та ще й з родини фон Лош, з сім'ї пруських офіцерів!
Як тільки стало відомо про розрив Дітріх з фон Штернбергом, до актриси з'явився представник німецького консульства у США і передав їй текст передової статті, яка за особистою вказівкою рейхсміністру пропаганди Йозефа Геббельса з'явилася у всіх провідних німецьких газетах.
У ній йшлося: "Наші аплодисменти Марлен Дітріх, яка нарешті звільнила єврейського режисера Йозефа фон Штернберга, що завжди примушував її грати повій й інших поганих жінок, але жодного разу не запропонував їй ролі, яка була б гідна цієї великої громадянки і представниці Третього Рейха... Марлен слід би зараз повернутися на батьківщину і прийняти на себе роль керівниці німецької кіноіндустрії, переставши бути інструментом у руках євреїв, які зловживали її голлівудською славою".
Марлен негайно припинила всі зйомки, скликала прес-конференцію на "Парамаунті", де керівник кіностудії від імені актриси заявив, що Марлен Дітріх розриває всі зв'язки з Німеччиною і просить американську владу надати їй громадянство США.
"Я побачила у той момент очі материнські, - згадує її дочка Марія Ріва. - Вони були заплаканими і опухлими, і мама весь час відверталася, щоб не було видно її обличчя".
Дітріх завжди була далекою від політики. У 1930-му вона поїхала до Америки, тільки тому, що обожнювала фон Штернберга і з розрахунку на хороший контракт з "Парамаунтом". Про загрозу нацизму вона у ту пору навряд чи думала. Але зараз, в 1935-му, вона зробила свідомий крок до політичної ангажованості.
І через чотири роки, отримавши нарешті довгоочікуваний американський паспорт і залишивши Францію після відпочинку на Блакитному березі 2 вересня 1939 року, тобто зранку після початку Другої світової війни, вона з емоційністю митця і з дисциплінованістю істинної прусачки кинулася у боротьбу проти фашизму, який уособлювався батьківщиною, нею залишеною.
Про цей час у довгому житті Марлен Дітріх багато написано - не варто повторюватися. Але найбільш військовий період, коли так відкрито і люто здійснювалося протистояння прославленої кінозірки і її батьківщини, яка загрузла у коричневому варварстві, був найбільш драматичним для Марлен Дітріх.
Вона перестала бути кіноактрисою, стала співачкою і своїм власним конферансьє на похідних сценах, якими частенько ставав джип, оточений натовпами американських "джі-ой". До цього часу відноситься маса билин і небилиць про її любовні пригоди з американськими військовими, славнозвісними та нікому не відомими, і вона сама із задоволенням підтримувала ці розповіді, граючи на публіку (чи "правда, що ви, коли були на передовій, спали з генералом Ейзенхауером?" - питали її, і вона відповідала безтурботно: "Та Айк ніколи і на передовій-то не був!").
Однак розмова про взаємовідносини німкені Марії Магдалени фон Лош з її співвітчизниками все ж повисає у повітрі. Тим більше що Каразек звертає увагу на ще одну важливу деталь з біографії зірки. В інтерв'ю Максиміліану Шеллу для його документального фільму Марлен повідомила, що була єдиною дитиною у сім'ї. Однак у неї була старша сестра Елізабет, хоча з кінця війни актриса всіляко прагнула замовчати або навіть заперечити цей факт.
Справа у тому, що навесні 1945 року Елізабет і її чоловік Георг Віль опинилися в одному з найбільш страшних фашистських концтаборів - Берген-Бельзені. Коли у квітні до табору ввійшли англійці, з облікового складу 60 тисяч в'язнів у бараках перебувало 10 тисяч трупів, а ще 20 тисяч померли протягом декількох тижнів після звільнення. А що ж подружжя Віль?
Ні, вони не були полоненими, хоч не були і наглядачами у таборі. Вони просто тримали кафе, де харчувалися як нацистські кати з Берген-Бельзена, так і військовослужбовці вермахту. Тихі і доброчесні громадяни рейху. Тому то і здивувалася Марія Ріва, коли, знаючи, що її тітка Елізабет вийшла з концтабору, побачила здорову вгодовану пані!
Подібна рідня була для Дітріх зовсім недоречною, і вона кинулася у табір, до коменданта, старшого лейтенанта британської армії Арнольда Хоруелла. Розмова полегшувалася тим, що англієць виявився берлінським євреєм, що зумів у 30-і роки перебратися у Лондон. До того ж на нього обрушився водоспад прославлених імен з числа друзів Марлен Дітріх - генералів Ейзенхауера, Паттона, Бредлі. Загалом, справу зам'яли.
Однак сама Елізабет не дуже то і зрозуміла складність ситуації для її сестри і не раз публічно висловлювалася про "високу моральність третього рейха, який, при всіх недоліках, все ж намагався захистити німецьку честь". Недивно, що Марлен вирішила залишитися єдиною дитиною своїх батьків...
А на питання журналу "Шпігель", яке було поставлений Марлен Дітріх у її останньому інтерв'ю 17 червня 1991 року - "Які підстави були для вашого антифашизму?", вона відповіла стисло і беззаперечно: "На почутті пристойності!"
Спочатку вона була для німців "блакитним ангелом" – за назвою її першого звукового фільму, знятого у 1930 році на берлінській кіностудії УФА. Потім "ця Дітріх" (так вже стали говорити про неї на батьківщині) перетворилася в очах німців на грішного ангела, знехтуваного ідола, бо відмовилася повернутися у нацистський "фатерланд", а прибула туди тільки навесні 45-го, та ще й в американській військовій формі.
Нелюбий "ангел" Німеччини своїх почуттів також не приховувала і у книзі "Словник Марлен Дітріх" написала: "Я ненавиділа з 1933-го по 1945 рік. Важко жити ненавистю. Але якщо цього вимагають обставини, доводиться вчитися ненавидіти".
Ще у 1960-м, гастролюючи у Західному Берліні і Рейнській області, її зустріли плювками і плакатами "Marlene, go home!". Навіть до цього дня у її рідному Берліні всі ніяк не вирішать, яку вулицю назвати ім'ям Марлен Дітріх - і чи називати взагалі.
І все ж перелом відбувся. Диски із записами пісень у її виконанні, фільми з її участю завоювали Німеччину, насамперед, молоду, яка захоплено вивчає сайт Марлен Дітріх в Інтернеті і навіть дискутує з приводу "магічної краси" її ніг (до речі, у Голлівуді вона отримала прізвисько The Legs). Але, мабуть, найбільш примітною в історії "повернення Марлен Дітріх у Німеччину" є безліч публікацій про життя кінозірки з раніше невідомими подробицями.
Життя цієї жінки було і справді повне протиріч, іноді невинних і забавних ("Моє ім'я - Марлен Дітріх, і це не псевдонім, як часто писали", - зазначає актриса у книзі "Візьміть життя моє...", проте достеменно відомо, що ще у 13 років Марія Магдалена фон Лош вигадала собі ім'я Марлен, складене з двох справжніх), а частіше шокуючих.
Так люди, які її оточували і були їй близькі з почуттям повторювали у своїх спогадах назву фільму Дітріх: "Диявол - це жінка". Навряд чи не найбільш страшною наочністю стала книга актриси Марії Ріва "Моя мати Марлен".
"Своєю легендарною славою актриса передусім зобов'язана магічному поєднанню світла і кінострічці з целулоїду", - говорить біограф Марлен, Хельмут Каразек. Режисер Йозеф фон Штернберг, з яким Дітріх зустрілася в 1929 році у Берліні і в якого потім знялася в семи чи не найбільш відомих своїх фільмах, був справді чарівником світла у кінематографі.
Із звичною для нього жовчу фон Штернберг зазначає в автобіографії, що до зустрічі з ним Дітріх була "простакуватою, доста пухленькою берлінською домогосподаркою, яка на фотографіях виглядала так, неначе вона щосили намагається виглядати Жінкою".
Доля істини тут є, бо у картині 1922 року "Такі чоловіки", де Дітріх грає служницю, вона і справді виглядає відгодованою, у неї кругле личко, кирпатий м'ясистий ніс (згодом вона завжди запевняла, що її "носик схожий на попку качки"), у гострих вилицях потопають маленькі очки.
У "Блакитному ангелі" фон Штернберг прекрасно використовує ці, прямо скажімо, не ідеальні кінематографічні дані, підкреслюючи у зовнішності повненької простакуватої жінки одне й абсолютно прибираючи у тінь інше.
Він підводить їй навкоси брови, вигідно освітлює високі вилиці, складає за допомогою косметики губи (нижня дуже м'ясиста) витонченим сердечком, знов-таки грою світла і тіні перетворює дещо широкий ніс на подобу крил метелика і навіть примушує бідолагу вирвати чотири корінних зуби, щоб щоки не були круглими і щоб трохи витягти обличчя.
"Домогосподарка" була посаджена на дієту, через яку втратила 15 кілограмів. Треба сказати, що і відомі хутра, в які витончено куталася кінозірка, і сукні, не кажучи уже про циліндр і фрак з метеликом, - весь цей кінообраз також був винайдений режисера.
Марлен виявилася вельми здібною ученицею Майстра. Навіть у такій специфічній сфері, як використання світла. На своїй віллі у Беверлі-Хіллз вона всі лампи розташовувала так, що гості, які бували на її прийомах, сприймали появу перед ними господині будинку немов би на кіноекрані. Вона сама аранжувала й освітлення на знімальному майданчику, з'являючись там задовго до партнерів по фільму.
"Марлен – найбільш талановита освітлювачка у кіно, після Йозефа фон Штернберга", - сказав його оператор Біллі Уайлдер вже після того, як Дітріх розлучилася зі своїм режисером. Скандал був дуже гучним, тим більше що утікачка пішла під заступництво головного суперника і ворога фон Штернберга на студії "Парамаунт" - Ернста Любича.
"Зі всіх мистецтв для нас найважливішим є кіно". Хоч ця фраза була сказана в іншій країні і в інший час, вона характеризує ставлення до кінематографа і у нацистській Німеччині. Навіть музичні комедії працювали зрештою на гітлерівську пропаганду. Ангажованими на службу "фюреру, народу і рейху" були всі зірки, що залишилися на кіностудії УФА.
Чи потрібно говорити, як жадав гітлерівський рейх повернути до Німеччини з "ворожого лігва" - Голлівуду – найбільш прославлену німецьку актрису, та ще й з родини фон Лош, з сім'ї пруських офіцерів!
Як тільки стало відомо про розрив Дітріх з фон Штернбергом, до актриси з'явився представник німецького консульства у США і передав їй текст передової статті, яка за особистою вказівкою рейхсміністру пропаганди Йозефа Геббельса з'явилася у всіх провідних німецьких газетах.
У ній йшлося: "Наші аплодисменти Марлен Дітріх, яка нарешті звільнила єврейського режисера Йозефа фон Штернберга, що завжди примушував її грати повій й інших поганих жінок, але жодного разу не запропонував їй ролі, яка була б гідна цієї великої громадянки і представниці Третього Рейха... Марлен слід би зараз повернутися на батьківщину і прийняти на себе роль керівниці німецької кіноіндустрії, переставши бути інструментом у руках євреїв, які зловживали її голлівудською славою".
Марлен негайно припинила всі зйомки, скликала прес-конференцію на "Парамаунті", де керівник кіностудії від імені актриси заявив, що Марлен Дітріх розриває всі зв'язки з Німеччиною і просить американську владу надати їй громадянство США.
"Я побачила у той момент очі материнські, - згадує її дочка Марія Ріва. - Вони були заплаканими і опухлими, і мама весь час відверталася, щоб не було видно її обличчя".
Дітріх завжди була далекою від політики. У 1930-му вона поїхала до Америки, тільки тому, що обожнювала фон Штернберга і з розрахунку на хороший контракт з "Парамаунтом". Про загрозу нацизму вона у ту пору навряд чи думала. Але зараз, в 1935-му, вона зробила свідомий крок до політичної ангажованості.
І через чотири роки, отримавши нарешті довгоочікуваний американський паспорт і залишивши Францію після відпочинку на Блакитному березі 2 вересня 1939 року, тобто зранку після початку Другої світової війни, вона з емоційністю митця і з дисциплінованістю істинної прусачки кинулася у боротьбу проти фашизму, який уособлювався батьківщиною, нею залишеною.
Про цей час у довгому житті Марлен Дітріх багато написано - не варто повторюватися. Але найбільш військовий період, коли так відкрито і люто здійснювалося протистояння прославленої кінозірки і її батьківщини, яка загрузла у коричневому варварстві, був найбільш драматичним для Марлен Дітріх.
Вона перестала бути кіноактрисою, стала співачкою і своїм власним конферансьє на похідних сценах, якими частенько ставав джип, оточений натовпами американських "джі-ой". До цього часу відноситься маса билин і небилиць про її любовні пригоди з американськими військовими, славнозвісними та нікому не відомими, і вона сама із задоволенням підтримувала ці розповіді, граючи на публіку (чи "правда, що ви, коли були на передовій, спали з генералом Ейзенхауером?" - питали її, і вона відповідала безтурботно: "Та Айк ніколи і на передовій-то не був!").
Однак розмова про взаємовідносини німкені Марії Магдалени фон Лош з її співвітчизниками все ж повисає у повітрі. Тим більше що Каразек звертає увагу на ще одну важливу деталь з біографії зірки. В інтерв'ю Максиміліану Шеллу для його документального фільму Марлен повідомила, що була єдиною дитиною у сім'ї. Однак у неї була старша сестра Елізабет, хоча з кінця війни актриса всіляко прагнула замовчати або навіть заперечити цей факт.
Справа у тому, що навесні 1945 року Елізабет і її чоловік Георг Віль опинилися в одному з найбільш страшних фашистських концтаборів - Берген-Бельзені. Коли у квітні до табору ввійшли англійці, з облікового складу 60 тисяч в'язнів у бараках перебувало 10 тисяч трупів, а ще 20 тисяч померли протягом декількох тижнів після звільнення. А що ж подружжя Віль?
Ні, вони не були полоненими, хоч не були і наглядачами у таборі. Вони просто тримали кафе, де харчувалися як нацистські кати з Берген-Бельзена, так і військовослужбовці вермахту. Тихі і доброчесні громадяни рейху. Тому то і здивувалася Марія Ріва, коли, знаючи, що її тітка Елізабет вийшла з концтабору, побачила здорову вгодовану пані!
Подібна рідня була для Дітріх зовсім недоречною, і вона кинулася у табір, до коменданта, старшого лейтенанта британської армії Арнольда Хоруелла. Розмова полегшувалася тим, що англієць виявився берлінським євреєм, що зумів у 30-і роки перебратися у Лондон. До того ж на нього обрушився водоспад прославлених імен з числа друзів Марлен Дітріх - генералів Ейзенхауера, Паттона, Бредлі. Загалом, справу зам'яли.
Однак сама Елізабет не дуже то і зрозуміла складність ситуації для її сестри і не раз публічно висловлювалася про "високу моральність третього рейха, який, при всіх недоліках, все ж намагався захистити німецьку честь". Недивно, що Марлен вирішила залишитися єдиною дитиною своїх батьків...
А на питання журналу "Шпігель", яке було поставлений Марлен Дітріх у її останньому інтерв'ю 17 червня 1991 року - "Які підстави були для вашого антифашизму?", вона відповіла стисло і беззаперечно: "На почутті пристойності!"
