Влада для "чайників", або "Байки кремлівського дігера" Єлєни Трегубової
Вівторок, 2 березня 2004, 18:22
Книжка Єлени Трєгубової "Байки московського дігера", надрукована видавництвом "Ад Маргінем" восени 2003 року – це розповідь про Кремль, Москву і російських журналістів. Україна в цій книжці згадується лише двічі в контексті візиту до Києва президента Росії Владіміра Путіна.
Проте події, описані авторкою, настільки нагадують українську ситуацію останніх кількох років, що мимоволі забуваєш про те, що йдеться про мешканців Кремля у Москві, а не вулиці Банкової у Києві. "Байки" Трєгубової потрібно обов’язково прочитати всім в Україні, хто займається, цікавиться, або має хоч якесь відношення до політики.
Журналістка Трєгубова в 1997-2001 роках працювала політичним оглядачем "Руского тєлєграфа", "Ізвєстій" і "Комєрсанта", безпосередньо спілкуючись з першими особами спочатку єльцинської, а пізніше – путінської президентських адміністрацій.
Трєгубова була приналежною до так званого "кремлівського пулу" – еліти російської журналістики – отже, вона об’їздила з першими особами держави півсвіту і знала подробиці з життя царствених осіб Москви, які не завжди, а то й ніколи не потрапляли на сторінки газет.
У книжці є такі "родзинки", як, наприклад, опис візиту Єльцина до Стокгольму, коли напівпритомний російський президент спочатку намагався одружити Нємцова на шведській принцесі, потім зарахував Німеччину з Японією до ядерних держав, а насамкінець хіба що не помер прямо на трибуні під час прес-конференції. І про анекдоти із передвиборчих поїздок Путіна, коли кандидат у президенти, начебто зустрівши у Петрозаводській лікарні хлопчика на милицях, якого збила машина, сказав йому: "Ну ось, тепер не будеш правила порушувати".
Жанр книги визначити складно. Це щось середнє між мемуарами, жіночим романом і аналітичною розвідкою на тему "як ми дійшли до такого життя". Поверхнева несерйозність викликала шквал критики з боку описаних в книзі героїв, проте заволоділа серцями десятків тисяч читачів.
За лютневим рейтингом Московського будинку книги "Байки" вже третій місяць є одним з лідерів книжкового продажу, випереджаючи таких касових авторів як Коельо, Акунін і Донцова.
Мутанти та дігери
Пам’ятаєте казку про вогонь, воду й мідні труби? Найболючішим випробуванням для людини є випробування мідними трубами, тобто владою і славою. Цей іспит не складає більшість людей, які потрапляють на владний Олімп. Вони, згідно з авторкою, зліплені з іншого тіста.
Ті ж, хто затримується біля влади на довший час, трансформуються і перестають бути схожими на звичайних людей, тобто перетворюються на таких собі "мутантів": "Зовні вони іноді трохи нагадують людей, але в дійсності – зовсім не люди, а абсолютно інший біологічний вид, що з людьми не схрещується".
На противагу мутантам, існують герої-дослідники, що вивчають життя царствених осіб, або, за авторкою, "кремлівського підземелля". Ці герої належать до дігерів – рідкісної і вимираючої породи незалежних журналістів. Вимираючої тому, що наближеність до влади ламає і багатьох з них.
"Протягом усіх цих років, – сповідується Трєгубова у передмові до книги, – я відчувала себе у Кремлі дігером із фантастичного фільму, який спускається до каналізаційного люку і в безпросвітній темряві та нестерпному смороді просувається заплутаними лабіринтами".
Чому така назва?
Геніальність касових авторів полягає у тому, що вони знають, для кого пишуть. Книга Трєгубової написана легкою, іронічною й доступною мовою, розрахованою на масового читача. "Ця книга – в жодному разі не є спробою написати політичну історію Росії останніх років... Це – моя особиста історія", – зізнається журналістка. Звідси й назва, мовляв, пишу собі байки про те, що бачу, думаю і пам’ятаю.
Для українського читача книга може бути цікавою у трьох аспектах: загальноосвітньому, психологічному й особистому.
Із загальноосвітнім, чи то політичним аспектом все досить просто. В умовах тотальної закритості влади і брехливості офіційної преси читачам безсумнівно буде цікаво дізнатися, а що ж там насправді відбувається на владному Олімпі, навіть що і в Росії.
Чому почалася друга чеченська війна? Хто підірвав житлові будинки в Москві та інших російських містах? Хто такий журналіст Бабицький і як його захопило ФСБ? Хто ж насправді ті люди, які вирішують долю народів і територій? Як приймаються політичні рішення, що впливають на життя мільйонів? З цієї точки зору "Байки" – це посібник для "чайників": простий, але влучний опис, хто є "ху" в Кремлі.
Психологічний аспект більше торкається журналістів і має безпосереднє відношення до України. Хоча механізми знищення вільної преси в двох країнах є різними, проте методи "заохочення", підкупу й ламання журналістів та незалежних ЗМІ на 99% схожі.
Тим недобитим незалежним журналістам, хто спостерігав і спостерігає, як їхні колеги "сходять на пси", перетворюючись із дігерів на мутантів, буде особливо цікаво прочитати аналіз Трєгубової.
Книга написана жінкою, і тому третій особистий аспект – це сповідь про життя й працю жінки в чоловічому світі з усіма його стереотипами й умовностями. Трєгубова не боїться писати, хто їй подобається, а хто ні, хто з чоловіків-політиків як вдягається, що їсть і як поводиться за столом.
До правдивості наведених фактів можна ставитися скептично, але загальну картину авторка змальовує досить влучно. Багато знайомих впізнавали в героїнях себе або своїх колег-журналісток.
А поки офіційний Кремль намагається всіляко ігнорувати існування "Байок", офіційні російські ЗМІ почали найулюбленішу гру путінської епохи – "мочіння в сортирі", без можливості для жертви сказати хоч слово на свій захист.
"Агентство русской информации" (ЗМІ, що належить до т.зв. "народно-патріотичного" напрямку) оголосило опальну журналістку "єврейкою" і "родичкою Березовського". Факти, наведені у книзі було оголошено "абсурдними", причиною написання книги – особисту образу авторки за позбавлення кремлівської акредитації. НТВ зняло з ефіру передачу "Намєдні" з інтерв’ю Трєгубової, оголосивши, що НТВ не є "отхожім мєстом, гдє єсть мєсто хамству і пошлості". Схоже на Україну, чи не так?
Другого лютого 2004 року в під’їзді журналістки стався вибух. На щастя, ніхто не постраждав. Журналістка Трєгубова тимчасово виїхала за кордон, де пише продовження "Байок", а видавництво "Ад-Маргінем", що не побоялося опублікувати книгу, готує другий наклад.
Де ви, українські дігери?
Проте події, описані авторкою, настільки нагадують українську ситуацію останніх кількох років, що мимоволі забуваєш про те, що йдеться про мешканців Кремля у Москві, а не вулиці Банкової у Києві. "Байки" Трєгубової потрібно обов’язково прочитати всім в Україні, хто займається, цікавиться, або має хоч якесь відношення до політики.
Журналістка Трєгубова в 1997-2001 роках працювала політичним оглядачем "Руского тєлєграфа", "Ізвєстій" і "Комєрсанта", безпосередньо спілкуючись з першими особами спочатку єльцинської, а пізніше – путінської президентських адміністрацій.
Трєгубова була приналежною до так званого "кремлівського пулу" – еліти російської журналістики – отже, вона об’їздила з першими особами держави півсвіту і знала подробиці з життя царствених осіб Москви, які не завжди, а то й ніколи не потрапляли на сторінки газет.
У книжці є такі "родзинки", як, наприклад, опис візиту Єльцина до Стокгольму, коли напівпритомний російський президент спочатку намагався одружити Нємцова на шведській принцесі, потім зарахував Німеччину з Японією до ядерних держав, а насамкінець хіба що не помер прямо на трибуні під час прес-конференції. І про анекдоти із передвиборчих поїздок Путіна, коли кандидат у президенти, начебто зустрівши у Петрозаводській лікарні хлопчика на милицях, якого збила машина, сказав йому: "Ну ось, тепер не будеш правила порушувати".
Жанр книги визначити складно. Це щось середнє між мемуарами, жіночим романом і аналітичною розвідкою на тему "як ми дійшли до такого життя". Поверхнева несерйозність викликала шквал критики з боку описаних в книзі героїв, проте заволоділа серцями десятків тисяч читачів.
За лютневим рейтингом Московського будинку книги "Байки" вже третій місяць є одним з лідерів книжкового продажу, випереджаючи таких касових авторів як Коельо, Акунін і Донцова.
Мутанти та дігери
Пам’ятаєте казку про вогонь, воду й мідні труби? Найболючішим випробуванням для людини є випробування мідними трубами, тобто владою і славою. Цей іспит не складає більшість людей, які потрапляють на владний Олімп. Вони, згідно з авторкою, зліплені з іншого тіста.
Ті ж, хто затримується біля влади на довший час, трансформуються і перестають бути схожими на звичайних людей, тобто перетворюються на таких собі "мутантів": "Зовні вони іноді трохи нагадують людей, але в дійсності – зовсім не люди, а абсолютно інший біологічний вид, що з людьми не схрещується".
На противагу мутантам, існують герої-дослідники, що вивчають життя царствених осіб, або, за авторкою, "кремлівського підземелля". Ці герої належать до дігерів – рідкісної і вимираючої породи незалежних журналістів. Вимираючої тому, що наближеність до влади ламає і багатьох з них.
"Протягом усіх цих років, – сповідується Трєгубова у передмові до книги, – я відчувала себе у Кремлі дігером із фантастичного фільму, який спускається до каналізаційного люку і в безпросвітній темряві та нестерпному смороді просувається заплутаними лабіринтами".
Чому така назва?
Геніальність касових авторів полягає у тому, що вони знають, для кого пишуть. Книга Трєгубової написана легкою, іронічною й доступною мовою, розрахованою на масового читача. "Ця книга – в жодному разі не є спробою написати політичну історію Росії останніх років... Це – моя особиста історія", – зізнається журналістка. Звідси й назва, мовляв, пишу собі байки про те, що бачу, думаю і пам’ятаю.
Для українського читача книга може бути цікавою у трьох аспектах: загальноосвітньому, психологічному й особистому.
Із загальноосвітнім, чи то політичним аспектом все досить просто. В умовах тотальної закритості влади і брехливості офіційної преси читачам безсумнівно буде цікаво дізнатися, а що ж там насправді відбувається на владному Олімпі, навіть що і в Росії.
Чому почалася друга чеченська війна? Хто підірвав житлові будинки в Москві та інших російських містах? Хто такий журналіст Бабицький і як його захопило ФСБ? Хто ж насправді ті люди, які вирішують долю народів і територій? Як приймаються політичні рішення, що впливають на життя мільйонів? З цієї точки зору "Байки" – це посібник для "чайників": простий, але влучний опис, хто є "ху" в Кремлі.
Психологічний аспект більше торкається журналістів і має безпосереднє відношення до України. Хоча механізми знищення вільної преси в двох країнах є різними, проте методи "заохочення", підкупу й ламання журналістів та незалежних ЗМІ на 99% схожі.
Тим недобитим незалежним журналістам, хто спостерігав і спостерігає, як їхні колеги "сходять на пси", перетворюючись із дігерів на мутантів, буде особливо цікаво прочитати аналіз Трєгубової.
Книга написана жінкою, і тому третій особистий аспект – це сповідь про життя й працю жінки в чоловічому світі з усіма його стереотипами й умовностями. Трєгубова не боїться писати, хто їй подобається, а хто ні, хто з чоловіків-політиків як вдягається, що їсть і як поводиться за столом.
До правдивості наведених фактів можна ставитися скептично, але загальну картину авторка змальовує досить влучно. Багато знайомих впізнавали в героїнях себе або своїх колег-журналісток.
А поки офіційний Кремль намагається всіляко ігнорувати існування "Байок", офіційні російські ЗМІ почали найулюбленішу гру путінської епохи – "мочіння в сортирі", без можливості для жертви сказати хоч слово на свій захист.
"Агентство русской информации" (ЗМІ, що належить до т.зв. "народно-патріотичного" напрямку) оголосило опальну журналістку "єврейкою" і "родичкою Березовського". Факти, наведені у книзі було оголошено "абсурдними", причиною написання книги – особисту образу авторки за позбавлення кремлівської акредитації. НТВ зняло з ефіру передачу "Намєдні" з інтерв’ю Трєгубової, оголосивши, що НТВ не є "отхожім мєстом, гдє єсть мєсто хамству і пошлості". Схоже на Україну, чи не так?
Другого лютого 2004 року в під’їзді журналістки стався вибух. На щастя, ніхто не постраждав. Журналістка Трєгубова тимчасово виїхала за кордон, де пише продовження "Байок", а видавництво "Ад-Маргінем", що не побоялося опублікувати книгу, готує другий наклад.
Де ви, українські дігери?
