Чи була революція революцією?

Середа, 12 січня 2005, 18:20
Оглядаючись на те, що відбувається довкола, з легкою часткою цинізму згадуєш старий радянський анекдот. Повідомляє радіо Гондурасу: "Минулого тижня відбулося шість революцій. Особливо запам'яталися третя й п'ята, які супроводжувалися танцями й феєрверком".

Термін "революція" зараз став модним. Хтось вживає його у позитивному значенні, хтось, як Нестор Шуфрич, – у майже лайливому. Багато хто жонглює словом "революція", навіть не замислюючись – а чи мають право події жовтня-грудня 2004 року так називатися? Спробуємо згадати, яким змістом наповнювали його класики


Адже революція - це не "танці й феєрверки". Це, насамперед - результат серйозних, глибинних перетворень. Зміст революції - не в тому, що замість Івана Івановича став правити Петро Петрович. І навіть не в тому, що замість партії Іванова до влади прийшла група Петрова.

Революція докорінно міняє суспільно-політичну, і в результаті - економічну систему у суспільстві. Революція під масою героїв й антигероїв, угрупувань, особистих інтересів, і інших зовнішніх проявів, які є лише піною, символом, приховує процеси глибинні. Якщо ж цього немає, то мова йде про переворот, про насильницьке захоплення влади, але в жодному разі не про революцію.

Спробуємо "поміряти" "класичну" схему революції на український "наколотий апельсин". Нехай вибачать нас фахівці, тому що теорій революцій існує безліч, і жодну з них не можна визнати ідеальною. Тому ми звернемося до тієї, яку багато хто з нас вивчав ще на шкільній лаві.

Насамперед, саме визначення. "Революція - це є докорінна (радикальна), якісна, різка зміна (стрибок), побудована на поступових кількісних змінах". Чи підлягає "жовтогаряча революція" під це визначення - спробуємо розібратися далі.

Що стосується складових революції, то їх, як ми пам'ятаємо, декілька. Це причини, передумови, цілі (завдання), рушійні сили, революційна ситуація, поштовх до революції, її хід, результати, підсумки й характер. Розберемося з ними по черзі.

Поки ж, для зручності, так і будемо називати події, які відбулися, "революцією".

Головна причина соціальної революції у "класичному" розумінні - це протиріччя між новими продуктивними силами, з одного боку, і старими виробничими відносинами, які гальмують поступальний розвиток - з іншого. Чи розвилися в Україні нові продуктивні сили? З частковою впевненістю можна відповісти ствердно на це запитання.

За минулих півтора десятка років в Україні, незважаючи на "специфічні" умови, сформувався досить впливовий прошарок бізнесменів, або я б назвав їх традиційно - буржуа. Може, декому цей термін видасться дещо архаїчним - готовий прийняти більш "легкотравний".

Чи гальмують старі виробничі відносини розвиток нових продуктивних сил? Відповідь на це запитання може дати будь-який запорізький підприємець, який не має "даху" у владі.

Якщо більша частина української економіки перебуває "у тіні" - який потрібен ще більш яскравий показник того, наскільки в Україні "сприятливі" умови для розвитку бізнесу? У той же час, кілька великих "кланів", або олігархічних груп, наближених до керівництва держави (а іноді й співпадаючих з ним), мають умови для розвитку більш ніж ідеальні.

Щодо цього можна провести аналогію із ситуацією у Франції напередодні революції 1789 р. Тоді теж процвітав король і деякі наближені до нього фаворити, або, якщо називати їх сучасним терміном – олігархи. Вони використовували державну владу й скарбницю для того, щоб стимулювати свій "бізнес". А народжуваний клас дрібної й середньої буржуазії був "дійною коровою" для можновладців.

Із цього протиріччя можна визначити мету, завдання революції - злам старої й створення умов для розвитку нової системи економічних відносин. Реальної системи, а не існуючої тільки в декларативних виступах керівництва країни.

Рушійні сили розглянутої нами революції далеко неоднорідні. Так, втім, бувало і з усіма революціями. Ремісники, майстри, дрібна й середня буржуазія, дрібне дворянство, "бюргерство", представники "вільних професій" - з певною "адаптацією" ми можемо сказати, що цей перелік, характерний для європейських революцій XVII-XVIII століть, справедливий стосовно "жовтогарячої революції".

Варто додати сюди студентство, яке не було настільки численним тоді, а сьогодні є значною силою. Щодо "передового загону", то ним стали українські буржуа. І нехай не бентежить те, що Ющенко не має свого бізнесу, і тому начебто б і не "буржуй". Його бізнес - політика в інтересах бізнесу.

Ситуація, у якій "низи" не хочуть, а "верхи" не можуть. От таким еротично-анекдотичним запам'ятовується шкільне визначення революційної ситуації. Насправді вони "не хочуть" жити по-старому й "не можуть" управляти по-старому.

Те, що "низи" в Україні не хотіли жити по старому - факт очевидний. Але чи дійсно не могли по-старому управляти "верхи"? Здається, криза влади деякою мірою була породжена самими діями влади. У ході розвитку подій революції склалася ситуація, за якої верхи вже "не могли", як би вони не хотіли.

Безумовно, поштовхом до революції стала фальсифікація результатів виборів. Буде не зовсім правильно стверджувати, що народ вийшов на вулиці тільки через сам факт фальсифікації. Якби людей все інше в країні влаштовувало, то справа обмежилася б максимум бурчанням на кухнях.

Хід революції був явно нетрадиційним. А що, власне, відбулося? Потусовалися пару тижнів на вулицях - і все! Ні взятої Бастилії, ні обезголовленого тирана, ні хоча б зруйнованої стінки якої-небудь!

Революція сталася у тому, що деякі органи влади, а зокрема - Верховний Суд і Центральна виборча комісія, просто працювали У РАМКАХ ЗАКОНУ. Ні більше, ні менше! Виходить, що для України революція - це ситуація, у якій органи влади діють відповідно до законодавства!

Можна пишатися тим, що "жовтогаряча революція" пройшла безкровно. Але Україна - далеко не перша, кому вдалося провести революційні зміни мирно.

Згадаємо події в східноєвропейських країнах кінця 80-х років минулого століття, і копнемо ще глибше. У 1688 році Вільгельм Оранський (так і напрошується аналогія кольорів і імені!) за підтримки парламенту й народу, не зустрівши ніякого опору, увійшов у Лондон і чемно "попросив" з престолу короля Якова ІІ. Пізніше ця подія отримала назву "славна революція".

І, до речі, саме сходження на престол Вільгельма Оранського стало завершальною крапкою в ході англійської революції. Він уклав з парламентом договір, зафіксований у знаменитому "Біллі про права". Цей документ перетворив Англію в парламентську монархію, із лише символічною владою короля і сильним прем'єр-міністром. Тут теж напрошується аналогія з конституційною реформою сьогоднішньої України.

Набір перших осіб революції теж майже збігається із класичним. З одного боку - "поганий" монарх, що намагається посадити на престол свого спадкоємця. За його спиною маячить "сірий кардинал", довкола нього - ціла свита фаворитів і поплічників. З іншого боку - кілька лідерів революції. Серед них - як помірні, так і радикальні (Юлію Тимошенко навіть називали "українським Робеспьєром").

У плані створення яких-небудь принципово нових гасел або концепцій "жовтогаряча революція" біднувата. У порівнянні із французьким "Воля, рівність і братерство!", або навіть російським "Фабрики - робітником, землю - селянам!" українське "Разом нас багато" виглядає якось абстрактно, і головне - ні до чого не призиває. Гасло, яке констатує.

Хоча, може бути, у цьому і є українська знахідка - "тому що" мирна? Було ще одне гасло, ще більш банальне: "Бандити сидітимуть у тюрмах". Чудове гасло. Головне, що воно реалізується при будь-яких розкладах. Однак, питання навіть не в тому, чи будуть вони сидіти, а в тому, кого будуть вважати бандитами!

Загалом можна сказати, що "жовтогаряча революція" за формою, дійсно, була ближче до "танців і феєрверка", ніж до "справжніх" революцій. Однак цей факт не засмучує, а скоріше радує.

З жалем потрібно відзначити, що церква в Україні, як і в європейських країнах сотні років тому, як і в Росії на початку минулого століття, виявилася одним з "оплотів" режиму, який терпить катастрофу. Може, і робила вона це винятково з міркувань "класики жанру"? Щоб, так би мовити, не порушувати традицій?

Багатьох бентежить той факт, що революцію підтримала далеко не переважаюча частина населення України. Але менш "законною" вона від цього не стає. Згадайте ті ж США - перемога на виборах Бенджаміна Франкліна і скасування рабства теж розкололи країну і навіть призвели до громадянської війни. Але зараз навряд чи хтось буде заперечувати те, що Північ була права, а Південь завзято заважав країні нормально розвиватися далі.

Якщо ж говорити про таке поняття, як характер революції, то можна сміло стверджувати, що революція, яка відбулася, - буржуазна. Вона розчищає суспільство від тих пережитків і залишків, які заважають нормально розвиватися ринковій економіці.

Насамперед, це збережене в пострадянській Україні глобальне втручання держави в економіку. І усунення цього втручання стане "палкою з двох кінців".

З одного боку - це розширення реальних свобод підприємницької діяльності. Державний апарат повинен перестати "годуватися" за рахунок бізнесу.

З іншого боку - це відмова від спроби повністю вирішувати соціальні проблеми, у тому числі й за рахунок "класу буржуазії".

При нинішньому стані економіки й виробництва соціальні зобов'язання лягають і на державу, і на бізнес. Бізнес же хоче мати якомога дешевшу робочу силу, щоб одержати добрий поштовх до розвитку. І на даному етапі держава повинна і буде йому в цьому допомагати.

Українська економіка, особливо - промислове виробництво, має потребу в серйозних структурних змінах, у розвитку й модернізації технологій. Більша частина української промисловості працює на технологіях позаминулого століття - факт, який не вимагає доказів.

І якщо ця тричі застаріла махіна приносить прибуток, то швидше всупереч, а не завдяки тому, як вона працює. Дякувати за економічний ріст потрібно світовим цінам на український експорт, які зросли. Оскільки серйозних змін в українському виробництві не було ще й близько. Якщо цінова кон'юктура зміниться у бік, несприятливий для України, то українська економіка знову покотиться донизу.

Зміни торкнулися поки тільки легкої промисловості. Тієї галузі, що забезпечує найбільш швидке повернення вкладених грошей. Для того ж, щоб українська економіка твердо встала на ноги, "всерйоз і надовго", потрібні глобальні інвестиції в базові галузі, і ці інвестиції тільки мають бути зроблені.

Тут виникає головне, найцікавіше запитання: де взяти гроші? Джерело фінансування просте, і воно лежить на поверхні. Етап його використання пройшли практично всі нині високорозвинені країни світу. Хто в XVII–XVIII століттях, хто – трохи пізніше. Та й Радянський Союз у першій половині минулого століття його використав дуже ефективно.

Мова йде про вже згадану дешеву робочу силу. У нинішніх умовах рівень соціальної захищеності не може збільшитися - він повинен знизитися. Об'єктивно це в інтересах української економіки.

От кілька прикладів з історії. Англійська революція більшу частину населення перетворила на безправних пролетарів, що працювали за копійки. У США після здобуття незалежності умови праці й оплати стали на порядок гіршими, ніж у той час, коли вони були англійськими колоніями. Японія й Німеччина після Другої світової війни трудилися, як прокляті, "не розгинаючи спини й не бачачи сонця", і при цьому значна частина населення перебувала у стані напівбідності. І якщо зараз ці країни відрізняються високим рівнем життя своїх громадян, то тільки завдяки майже безкоштовній за нинішніми мірками праці попередніх поколінь.

Таким чином, підсумком революції повинне стати формування нових соціально-економічних умов у країні й закріплення влади нової сили у суспільстві.

На жаль, ті, хто стояв на Майдані й інших площах України, не відразу відчують позитивні результати своєї самопожертви. Багато хто з них, цілком можливо, стане жити гірше, і проклянуть у результаті свою недалекоглядність.

Таким чином, чи можна назвати події, які відбулися, гордим ім'ям "революція"? За більшістю ознак - так. Але "солодкі плоди" революції "смакуватимуть" українські буржуа.

"Помаранчева революція" віддасть владу не народу, а тільки частині його - буржуазії. І ця частина буде використовувати державу у своїх інтересах, які далеко не повністю збігаються з інтересами більшості громадян.

І тільки після того, як "наситяться" вони й "нагодують" свої підприємства, позитивні зміни торкнуться більш широких шарів суспільства. Такі об'єктивні закони розвитку, подобається це комусь, чи ні.

Так що ж, не треба було виходити на майдан? Треба. Тому що іншого шляху в України просто не існує.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!