Слово президента. Перевірка справою Гонгадзе

Четвер, 10 лютого 2005, 12:29
Лесю Гонгадзе, яка відправилась вчора на зустріч з президентом Ющенком, я чекала чотири години. Рівно чотири – з 17.30 до 21.30. Десятиградусний (щонайменше!) мороз, якому абсолютно не відповідала моя екіпіровка, зробив свою справу – я сатаніла і кляла владу колишню, нинішню та прийдешню за бюрократію та зверхність до людей.

Моїй уяві малювалась бідна пані Леся, яка так само годинами чекає на Подію, тільки десь у нетрях адміністрації (чи, вибачте, секретаріату) президента.

Але виявилось, що я була не права. Майже стільки часу й тривала її розмова з Ющенком. Звичайно, не обійшлося без очікування, однак другу половину вчорашнього дня у президента відняла ще й зустріч з прем’єром та – якщо я не помиляюсь – з французькими посадовими особами. І все ж майже три години Ющенко спілкувався з пані Лесею. Про що йшла мова?

У сум’ятті прощання (Ющенко розпорядився надати пані Лесі авто, яким її мали везти на залізничний вокзал, аби вона встигла сісти на львівський потяг) багато я не дізналась. Знаю, що все почалося з дзвінка Ющенка Лесі Гонгадзе. Говорив він з нею особисто, віднайшовши на її телефонному номері лікарні, де вона працює.

Це сильно вразило пані Лесю. Вразило тим паче, що тоді був якраз дев’ятий день по смерті мами Ющенка, і президент сказав пані Лесі, що дзвонить їй з Хоружівки.

Він запросив її приїхати до Києва в середу. Вчора о пів на восьму ранку Леся Гонгадзе вже стояла на київському пероні. Сходила у Володимирській собор, відпочила у колежанки і після другої години вирішила, що час настав.

"Наталочко, він казав, що прийме мене будь-коли", - говорила вона мені. Але протокол є протокол, і "будь-коли" припало на вечір. До президента Леся Гонгадзе рушила зі своїм адвокатом Андрієм Федуром.

Ющенко пропонував інший формат зустрічі: він, вона та Піскун. Але пані Леся рішуче запротестувала проти останнього прізвища, виклавши президентові все, що вона думає про Піскуна.

Ющенко пішов на зустріч. І в буквальному, і в переносному розумінні слова. В холі президентської адміністрації Лесю Гонгадзе та Андрія Федура чекав комендант. Обійшлося без проходження через рамку-металошукач та без вивертання кишень. А в колишньому кабінеті Кучми, що буцімто наганяє смертну нудьгу на нинішнього главу держави, їх обох прийняв Ющенко.

Розмістились всі по-домашньому – на дивані та кріслах. Була Катерина Чумаченко, був також присутній помічник президента Олександр Третяков. На столику сервірували чай – з печивом, медом та іншими солодощами. Президент був не "без краватки" і тим самим нібито випадав з сімейного формату чаювання, але він, як вже говорилося, якраз повернувся з інших своїх зустрічей.

Що ж до іншого, то, аби краще за все передати атмосферу того вечора, зазначу, що пані Леся не плакала. Взяла із собою нашатирний спирт, але він їй, слава Богу, не знадобився. Так само, як і носовички. На згадку про сина вона зазвичай не може втримати сліз – й не тільки від горя втрати, але й від того, що роблять (чи то пак робили?) із нею всі, відповідальні за "справу Гонгадзе".

Я знаю, що їй все важче й важче вірити будь-кому. Особливо після останнього контакту з Піскуном ІІ, який витягнув її на зустріч тижнів зо три тому. Піскун пообіцяв Лесі Гонгадзе розмову у чотири ока, мета якої – повідомлення їй надзвичайно важливих відомостей.

Насправді ж вони були не самі (Піскун привів із собою котрогось зі своїх "шісток" для створення примарного контексту роботи), насправді корисної інформації було нуль, а от піскунівського самопіару вийшло на цілий мільйон.

Бо у той же вечір Піскун поінформував усіх, кого зміг (з’явившись в тому числі й на дні народженні одного з нардепів), що мама Георгія Гонгадзе відновила до нього свою довіру – приїхала, поспілкувалась, залагодила усі проблеми та втішена відбула до Львова.

"Ви тільки скажіть президенту, що ми мали з вами зустріч", - нагадував він. Леся Гонгадзе не забула про Піскуна – тут він може не турбуватись. От тільки чи допоможе йому така пам’ять?

Ющенко прослухав вчора короткий курс піскунознавства. І хочеться вірити, що дещо з почутого вже засвоїв. Навіть не дивлячись на те, що дехто з його найближчого оточення надзвичайно наполегливо лобіює проект "Піскун forever".

Якщо коротко, то Ющенко пообіцяв Лесі Гонгадзе, що минуле не стане майбутнім. Всупереч Еклезіасту та традиціям вітчизняного слідства. (Інакше, власне кажучи, не варто було й міняти керівництво МВС та СБУ. Навіщо, питається, ламати довкола цих крісел стільки списів, якщо на чолі вищого наглядового органу – генпрокуратури – як і раніше перебуватимуть "знайомі все обличчя"?).

Леся Гонгадзе розповіла Ющенку іще раз усі подробиці того, як йшло "слідство" у справі її сина. Її враження: дещо для президента прозвучало одкровенням.

Вона просила не терзати її серце іще одним сходженням у морг до кісток "таращанського тіла" – усі необхідні для проведення експертиз біологічні матеріали вона надала вже давно. Загалом, з її боку розмова була цілковито конкретною. А з боку Ющенка конкретною була обіцянка, що слово "слідство" надалі вживатиметься без лапок.

Він зазначив, що хоче прозорості і правди. І додав, що для нього це надзвичайно важливо. І що будуть зміни… Що ж, в цьому місці хотілось би поставити поруч два слова – довіра та президент. Причому перше з них вжити без лапок.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді