Вільніше, зрозуміліше, прозоріше

Середа, 9 лютого 2005, 16:05
Ринок нафтопродуктів має змінитися

Наслідки роботи Кабміну Віктора Януковича на ринку нафтопродуктів доведеться ще довго розсьорбувати. Головне - не наробити при цьому нових помилок, які збільшать прогалини попереднього уряду.

Ринок палива є ключовим сегментом енергетики України, яка споживає в рік, за різними оцінками, 16-18 млн. тонн пально-мастильних матеріалів (бензин, дизпаливо, мазут). У грошовому еквіваленті цей обсяг перевищує 5 млрд. дол. на рік. Нагадаємо, що річний бюджет країни становить 20 млрд. дол.

А якщо уявити, що нафтопродукти входять у ціни фактично всіх споживчих товарів, будучи основною частиною витрат на їхнє транспортування, то важливість ринку пального стає очевидною й для тих, хто безпосередньо цією сферою не цікавиться.

Для початку про те, як взагалі влаштований ринок ГММ країни і чим він відрізняється від світового.

Паливо в Україні вировляють шість нафтопереробних заводів, які належать міжнародній і російській нафтовій компаніям, а також місцевому бізнесу.

Найбільший нафтопереробний завод - ЗАТ "Укртатнафта" (Кременчук) на 57% належить татарським акціонерам, у тому числі уряду Республіки Татарстан і компанії "Татнефть". 43% акцій, що перебувають у власності у ФДМУ, формально передані в управління НАК "Нафтогаз України".

Власником Лисичанського НПЗ виступає російсько-британська компанія ТНК-ВР. Російських власників мають Одеський НПЗ ("ЛУКОЙЛ") і Херсонський НПЗ ("Альянс") заводи. Група компаній, що належить народному депутатові Ігореві Єремєєву, виступає акціонером Дрогобицького нафтопереробного заводу "Галичина". А Надвірнянський НПЗ "Нафтохімік Прикарпаття" контролюється групою "Приват", тобто по-суті належить основному конкурентові Віктора Пінчука Михайлу Коломойському.

Україна імпортує нафту, але експортує нафтопродукти.

За даними Мінпаливенерго, поставки сировини на переробні підприємства України в 2004 році склали майже 24 млн. тонн. При цьому російські вуглеводні становили в загальному обсязі 87%, казахські - 3,4%, українські - 9,6%.

Зараз Росія скоротила обсяг сировини, що переробляє, на 2%, у той час, як Казахстан - на 29,1%. Поставки української нафти виросли на 6,3% - до 2,3 млн. тонн. У той же час обсяги переробки вуглеводнів, які відрізняються від обсягів поставки, торік залишилися на рівні 2003 року - 21,2 млн. тонн.

Останнім часом у країні відбулася трансформація структури ринку нафтопродуктів із трирівневої у дворівневу. Ще в середині 1990-х нафта постачалася й перероблялася на НПЗ (на давальницьких умовах) великими оптовиками, потім отримане пальне реалізовувалося дрібному опту, а після цього вже потрапляло в роздріб.

Тепер вуглеводні накачують на НПЗ їхні власники - нафтові компанії, які продають паливо або через власний роздріб, або через мережі френчайзингових заправок, які належать поки дрібним хазяям.

Надалі структура ринку буде мінятися убік європейської й здобувати усе більше олігополічну модель. Так, у всіх розвинених країнах світу від 50 до 80% ринку палива займає пул з декількох найбільших вертикально-інтегрованих нафтових компаній - Shell, BP, Chevron/Texaco, Total/Elf/Fina, Exxon/Mobil, ENI Agip.

Крім того, частину ринку, як правило, контролюють місцеві нафтовики - наприклад, Aral у Німеччині, MOL в Угорщині, Naftapol у Польщі. Через якийсь час аналогічна структура ринку, безумовно, очікує й Україну.

Як регулюють олігополічний ринок нафти? За рахунок державного запасу вуглеводнів.

У США, наприклад, ціни на паливо на біржі скачуть залежно від того, наскільки багато чи мало пального у федеральному резерві. Тобто, якщо обсяг запасів нафтопродуктів зменшився, це значить, що держава не може економічними важелями (за рахунок ринкової інтервенції) у терміновому порядку погасити спекулятивний ріст. Відразу ціни на паливо на біржах починають рости. І нікого не бентежить, що держава взагалі рахується з біржовими торгівцями, вимушено втримуючи запас необхідного кількість палива.

Втім, навіть така витончена модель регулювання не може гарантувати низькі ціни. Коли на світових ринках трапляється колапс і збільшуються розцінки на вуглеводні, вартість палива росте й у США й у країнах ЄС. Тільки торік Європа пережила справжній нафтовий шок, спровокований світовим ростом цін на "чорне золото". У Великобританії й Німеччині це закінчилося чергами на заправках.

Що, власне, відбулося на ринку палива в Україні торік? Що конкретно зробили для боротьби зі світовою нафтовою кризою? Примітивну й досить хамську схему.

Під час чергового об'єктивного росту цін на паливо нафтотрейдерів саджали за круглий стіл у Кабінеті Міністрів і говорили приблизно наступне - ціни доведеться знижувати, оскільки незабаром вибори, і виборці не задоволені.

В іншому разі гарантовані "маскі-шоу" на НПЗ й в офісах, заборона експорту, збільшення залізничних тарифів і взагалі, як люблять казати в Казані, "шикір голова". На що нафтовики, звичайно, відповідали наступне - добре, але.... От це "але" було різним для різних компаній.

Наприклад, два західноукраїнських й один південний НПЗ, як найдрібніші, застарілі й тому обділені економікою, починали посилені йти від податків. Великі східноукраїнські заводи підвищували відпускну ціну для власників френчайзингових АЗС, а держава змушувала останніх відпускати продукт за фіксованою, низькою вартістю.

Все це призводило до погіршення якості нафтопродуктів, тому що простий власник заправки, затиснутий з одного боку Кабміном, з іншого нафтовою компанією, має тільки два способи оптимізації цін - "забодяжить" або "недолити". У результаті постраждали всі.

Споживач був змушений купувати дешеве, але неякісне пальне, що попросту псувало двигуни автомобілів. Нафтові компанії погіршили відносини із власниками заправок. А бюджет недорахувався грошей.

Все це порочне коло можна було розірвати тільки одним методом - дозволити цінам на бензин повністю відображати витрати, які об'єктивно несуть нафтовики. Решта способів - не більш, ніж спроба замаскуватися від ворогів, напившись деревного спирту до втрати зору.

Існують об'єктивні умови роботи ринку. Ці умови передбачають, що нафта тече туди, де за неї платять (причому будь-яка нафта, чи то російська чи то казахська). І якщо обсяг зароблених коштів хтось намагається зменшити, або, чого доброго, взагалі звести нанівець держрегулюванням, із цієї ситуації будь-яка корпорація світу бачить лише два виходи - згорнути свої проекти в країні або викрутитися.

До чого призведе згортання проектів, говорити не варто - популярною мовою це називається "нафтова блокада", жах якої Україна вже пережила взимку 1999 року. Причому, неважливо хто введе цю блокаду - Казахстан, Росія чи Саудівська Аравія. Якщо Україна не буде купувати сировину за світовими цінами, його купить ще півтори сотні країн - імпортерів вуглеводнів.

Отут, втім, набуває сили інший фактор. Більшість українських НПЗ, слава Богові, продані добувачам сировини. (До речі, три з них - Лисичанський, Одеський і Херсонський продані саме під час прем'єрства Віктора Ющенка). І ці виробники самі не зацікавлені в тім, щоб кинути вже придбане господарство напризволяще - адже вкладені інвестиції потрібно відбивати. Це єдина причина, з якої переробники торік воліли викручуватися, замість того, щоб перенаправляти потоки "чорного золота" на більше ліквідні європейські ринки.

Однак довго потворна схема функціонування нафторинку, придумана "фахівцями" попереднього Кабміну, існувати не могла. Якщо Україна бажає інтегруватися в ЄС, їй просто доведеться міняти правила гри. І, змінивши їх, запрошувати західні нафтові компанії вкладати гроші в українську переробку.

До речі, охочі знайдуться. Так, глава представництва Shell Леслі Ластовецьки неодноразово заявляв авторові статті, про те що при зміні державної політики на ринку нафтопродуктів його корпорація розгляне можливість роботи в Україні. У тієї ж ТНК-ВР - у планах відкриття АЗС під брендом ВР і початок випуску палива європейської якості.

Чим же політика нового Кабміну відрізняється від дій попереднього?

Як повідомив авторові статті Міністр економіки Сергій Терьохін, регулювання ринку нафтопродуктів тепер буде здійснюватися на засадах лібералізму.

"У всіх галузях економіки, крім монопольних ринків (насамперед, природного газу), буде повністю ліберальна ринкова політика. У тому числі, на ринках нафтопродуктів і зерна, також буде проводитися ліберальна політика. Ми будемо вирішувати питання регулювання за допомогою системи резерву. Тобто, проводити товарні інтервенції на ринку нафти", - сказав Терьохін.

"Без принципу лібералізації ринкових відносин, про яке говорить Сергій Терьохін, Україні просто неможливо буде інтегруватися в Європейський Союз. Це буде однією із ключових умов", згоден з міністром аналітик компанії "Атон" Жарко Стефановські.

Але це теорія. На практиці ж окремі дії нового Кабміну говорять про те, що чиновникам поки важко до кінця зрозуміти схемотехніку роботи ринку.

Так, Сергій Терьохін, відповідаючи на запитання кореспондента "Інтерфакс-Україна" про те, як поведуться ціни на паливо в лютому, повідомив дослівно наступне: "Мене збуджує риторика про те, що необхідно підвищувати ціни через динаміку у світі. Ми вийдемо із законодавчою ініціативою, яку я ще торік запропонував. Ми запропонуємо таку змішану систему акцизного оподатковування, яка буде працювати в такий спосіб - ти піднімаєш на одну копійку ціну, а твоє податкове зобов'язання піднімається на дві. А якщо зменшуєте на одну копійку, то воно зменшується на дві. З погляду змішаної системи от так будуть брати податок", - сказав Терьохін.

Якщо мова йде про інструмент економічного тиску, то тут виникає два питання.

По-перше, уже сьогодні окремі нафтотрейдери з успіхом застосовують механізми повного уникнення від сплати акцизу. Тим більше, ця практика пошириться при запропонованих поправках.

По-друге, сам підхід тиску на нафтові компанії - це по суті спроба наступити на ті ж граблі, що й раніше. Не давити потрібно на НК і НПЗ, не загрожувати їм акцизами й не намагатися домовитися з ними. А створити вільні, зрозумілі й прозорі правила гри, однакові для всіх без винятку. Стабільні, довгострокові й ринкові правила. А після цього вимагати їхнього виконання.

Не менш суперечливо оцінив стан ринку й перший віце-прем'єр Анатолій Кінах. З одного боку, він підтвердив, що під час роботи минулого Кабміну цінова спіраль була штучно стиснута. А економічні механізми не витримують ручного керування цінами. З іншого, Анатолій Кирилович заявив, що ціни повинні бути не тільки стабільними, але й конкурентноздатними для тих, хто цього потребує - для агропромислового комплексу, житлово-комунальний комплекс, потреб населення.

Знову ж, якщо Україна створює європейську модель ринку, не може бути й мови про те, щоб для когось створювалися штучно занижені ціни. Тим більше, що сільгоспвиробники, меморандумом з якими так пишаються чиновники, в основному купують паливо на АЗС.

Саме таку тенденцію відзначило агентство "Агроперспектива", яке проводило комплексне дослідження агропромислового ринку. Пільгове ж паливо купували в основному фірми, що належать аграрному лобі облдержадміністрацій і Верховної Ради.

Таким чином, можна відзначити чотири основних принципи, на яких повинен будуватися ринок нафтопродуктів України, якщо нова влада хоче розвивати його за цивілізованим сценарієм:

Принцип перший. Повна ліквідація пільг зі сплати податків на всіх українських НПЗ. Створення такої законодавчої бази й таких правил гри, коли всі нафтовики виявляться в однакових умовах і жоден з них не зможе піти від оплати ПДВ на нафту, акцизу, або будь-якого іншого податку.

Українському уряду варто чітко відслідковувати сплату ПДВ із імпортної нафти. Ці надходження можуть внести гідну частку в бюджет.

Якщо новий склад Кабміну приділить гідну увагу питанням нафтопереробки й виключить із ланцюжка поставок компанії-пільговики, український ПДВ на нафту може стати значним джерелом доходу для держави, не чинячи при цьому тиску на собівартість палива. Найважливіше в цьому пункті - забезпечити для всіх рівні умови.

Нафтотрейдери - як діти, як тільки хоча б один НПЗ почне хитрувати, решта кинуться з мавпячою вправністю повторювати за ним черговий фокус з ухилення від фіскального тягаря. Якщо ж змусити платити податки всіх без винятку й не прощати ні копійки нікому окремо - можна поповнити бюджет на такі суми, що всі гіпотетичні втрати від росту цін здадуться просто смішними.

Одночасно варто відмовитися від практики зміни фіскальної політики на нафторинку. Чим довше будуть діяти однакові податки - тим краще. Бізнес любить стабільність. Особливо західний бізнес.

Принцип другий. Європейська лібералізація ринку. Введення законодавчої заборони адміністративного регулювання цін на паливо, як неринкового й економічно небезпечного заходу, що не відповідає європейській практиці. Забути про наїзди, шантаж і спроби угод стосовно нафтовиків.

Скоротити кількість органів, що контролюють діяльність нафтових компаній із чотирнадцяти до двох. Залишити всякі спроби ліцензувати діяльність нафтобізнесу. Застосовувати статтю 206 Кримінального Кодексу України "Перешкоджання законній господарській діяльності" проти будь-яких чиновників, що намагаються зупинити експортно-імпортні операції з нафтою й нафтопродуктами.

Дозволити регулювати ринок нафтопродуктів тільки двом органам - АМКУ й екологічному контролю. Всі економічні функції з регулювання ринку звести тільки до постійного моніторингу на предмет наявності антимонопольних змов.

Принцип третій. Заохочувати виробництво екологічно чистого палива, що відповідає європейським стандартам, увівши значні податкові преференції для тих, хто його випускає. Увести тверду протекціоністську митну політику для українського палива в порівнянні з імпортним на час технічного переозброєння НПЗ. По закінченню реконструкції заводів законодавчо дозволити виробництво й реалізацію палива, що відповідає нормам Євросоюзу. Оформити всі запропоновані заходи у вигляді державної програми.

Принцип четвертий. Створити резерв пального й ринкову систему інтервенції дешевого палива в кризові для ринку моменти. Запустити роботу повноцінної нафтової біржі.

І, нарешті, останнє. Безумовно, інтеграція в ЄС - це шляхетна мета, заради якої можна піти на багато чого. У тому числі й зробити ринок нафтопродуктів справді ліберальним.




powered by lun.ua
Головне на Українській правді