Ющенко у книзі "Перший Український. Записки з передової ": Я пам'ятаю, просив і просив лікарів з реанімації: "Help me, help me..."

П'ятниця, 25 березня 2005, 12:50
У понеділок у Києві відбудеться презентація книги кореспондента російської газети "Коммерсант" Андрія Колесникова, присвячена українській помаранчевій революції. Точніше, за словами самого Колесникова, це книга про протистояння Ющенка й Путіна, з якого переможцем вийшов нинішній український президент.

Книга називається "Перший Український. Записки з передової" і виходить тиражем 30 000 екземплярів, що вважається не так і мало. Частина тиражу друкується в Україні, частина - у Росії.

За словами Колесникова, "у Москві книгопродавці справді збентежені - побоюються брати на реалізацію, хоча дуже хочеться".

Розпочинається книга картою бойових дій "Битва за Україну", що зроблена як карта часів Великої Вітчизняної.

"У книзі використані репортажі, опубліковані в "Коммерсанте" за останні п'ять років - однак це зв'язна розповідь про те, як Україна боролася за незалежність - від Росії. І перемогла", - розповів Колесников "Українській правді".

Крім того, у книзі окремі інтерв'ю з першими особами революції, які ніде до цього не публікувалися. Центральний момент - це розлоге інтерв'ю з Ющенком, уривок з якого був надрукований в "Коммерсанте" на минулому тижні.

 
 
Перед виходом книги у світ Андрій Колесников дозволив "Українській правді" опублікувати уривок бесіди з Ющенком, повний текст якої вийде в книзі "Перший Український".

Колесников: Коли ви прийняли рішення про те, що ви йдете на президентські вибори?

Ющенко: Я б сказав, принципове рішення було прийняте 26 квітня 2001 року (день відставки уряду Ющенка – "УП"). З одного боку, це був тяжкий такий день. Це слухання звіту уряду було, це день Чорнобиля. І коли ми поклали вінок жертвам-чорнобильцям, ми ввійшли в храм... Я в той момент відчув, що Кучма мене здав, тому що він дуже швидко хотів поїхати до Чорнобиля і не бути в Києві.

- Ви ж розуміли, напевно, що це буде страшна боротьба? Ви відчували в собі внутрішню готовність? Ну, до того, що з вами буде? До того, що можуть отруїти, зрештою?

- Я відверто вам скажу, що я не знав владу з тієї сторони, з якої вона виявила себе в 2000-му році, наприклад. Або перед виборами... Так, наприклад, за півроку до виборів я не допускав, що прем'єр України буде їздити по селах, буде виступати взимку в парках, на майданах...

- Колишній прем'єр...

- Як?

- Ну, колишній прем'єр буде їздити по парках.

- А, так. А поруч із цими парками будуть стояти будинки культури, громадські приміщення, де можна було б зібрати півтори-дві тисячі людей... А влада приймає рішення - у парку. Звичайно, це було з Києва, звичайно, це було від Кучми, - прем'єр-міністра не пускати на цей майданчик. Мене це здивувало.

- Несподівані речі вас дивували. Тобто все-таки повної готовності до того, що на вас чекає, не було.

- Мені зараз важко про це судити. І коли знахабнів Медведчук і коли... ти відчував, що у них сьогодні свято...

- Що ви в парку виступаєте, а не в будинку культури...

- Це вже серйозні були зобов'язання перед собою, перед своїми партнерами йти до кінця.

- Вони вас розізлили.

- І тому я йшов. Але я й ніколи не відступав... Ви знаєте, усе, що я ставив за мету, якщо говорити в професійному відношенні, - як правило, я завжди досягав. Я ніколи не був другим, я був першим на тих ділянках, де я ставив за мету досягти цього.

Уривок з історії отруєння:

…Я був знову у Відні. Десь на 7-й день я відчув, що в мене відбирає одну сторону тіла. Я пам'ятаю, що о пів на сьому ранку я відчув якусь скутість у тілі, якої раніше не було. Ну, по-перше, у міміці обличчя. А потім виникли побоювання, що це може бути початок паралічу. І я викликаю Миколу Миколайовича:"Щось серйозне починається". Він відразу вилітає.

Негайно викликаємо лікарів, вони діагностику вирішують провести щодо капілярів головного мозку на предмет тромбування. Я їду на діагностику "на тачці", молюся. Один друг мій, такий азартний зазвичай, такий жартівник, багатослівний завжди, а тут я бачу: як води в рот набрав.

Ну, я думаю: все, хлопцю каюк. Починається. А через хвилин 50 закінчили обстеження й сказали: "З капілярами все прекрасно. Це має стосунок до нерва обличчя".

І потім уже день проходить, другий проходить - я втрачаю міміку. Потім, десь на четвертий день, я вже не можу правильно вимовляти дикцію. Особливо ті звуки, де треба губи затиснути і потім видихнути (показує. - А.К.).

Провалюються частини слів. Ну, я скажу, це відчуття було страшне. Тому що я взагалі не знав, чи буде цьому кінець.

Ну, і паралельно - проблема болю. Антибіотики, знеболювачі, які я приймав, мало рятували. Я просив, щоб вони щось дали, щоб я міг спати вночі. Вони все це робили через систему крапельниць і через уколи. Все, руки в мене вже не працювали. Потім уже ноги почали колоти, тому що всі вени на руках були сколоті і вже не працювали.

Потім я вже, мабуть, вичерпав ліміт свого терпіння й можливостей. І, може бути, і лікарі теж. О 2 годині ночі мене везуть у реанімацію, Женя Червоненко падає на коліна й починає молитися. Він віруючий, але не християнин. Він забув, хто він такий взагалі, і стоїть, молиться на колінах.

А мені шунтування тоді зробили, це вже головний лікар, президент поліклініки, взяв на себе таку сміливість... Потім у спині прокололи...

- Вам страшно було?

- Я пам'ятаю, лежу в казенній реанімації. Десь близько двох годин ночі. Холод страшний. Я колись бачив забійний цех: плитки, кахель на підлозі - казенний так само. Холодне все таке. Відчувається, що сюди всього на кілька годин заносять людину. І якийсь холод, інтер'єрний такий навіть холод.

І я пам'ятаю, просив і просив жінок, лікарів з реанімації: "Help me, help me..." А вони вже по датчику бачать, що перевантаження йде за складом ліків, тому вони не могли реагувати на мої прохання.

Я бачив, як то одна піде кудись, то інша, то обидві десь сядуть так, щоб просто не сидіти переді мною й не відчувати, що вони не в змозі щось зробити, і не страждати від цього.

Я думаю, що це самий пік такий був, тому що в цей момент страждало все тіло. А найбільше страждала свідомість від безвихідності. Ну, і психологічно й морально теж. Тягар виборчої кампанії. Ти нікому не можеш сказати, у якому ти стані.

З іншого боку, ти розумієш, що там команда, там люди, які може бути, півжиття віддали за цей шанс. Зрештою, вибудувані редути, країна вишикувалася...

Це ринг, на якому ти повинен бути. Я думаю, що звичайно, якби перерви в лікуванні не було, було б правильніше. З точки зору програми лікування, це було б краще.




powered by lun.ua
Головне на Українській правді