From: "Кхрхв Нвцххцтртзщ" to: "Zvarych" чи "Zwarytcz"?
Понеділок, 30 травня 2005, 09:59
Дискусії про роль і місце української мови в Українській державі не вщухають ось вже десяток літ. Трьома ключовими їхніми напрямками є політичне питання статусу і функціонування державної мови в Україні; філологічна проблема повернення до Харківського правопису; і радше провокаційна ідея про запровадження альтернативної латинської транслітерації.
Кожен з трьох напрямків вартує фундаментального аналізу і глибокого наукового дослідження. Однак, у питаннях мови, як рівно ж в футболі та політиці, кожен вважає себе компетентним до вільних від зобов'язань міркувань. Цим скористалися й ми.
У цій статті пропонуємо поглянути на найбільш провокаційний і, з першого погляду, позбавлений здорового глузду, клич окремих українських візіоністів про необхідність розробки для української мови латинського алфавіту.
Латинка у цифровім світі
Коли на початку дев'яностих телеканал "1+1" відважився озвучити популярні серіали, а трохи згодом - повнометражні фільми українською, це викликало в країні шквал анекдотів. Люди звикли чути українську лише з вуст до розпачу нудних дикторів центральних каналів, і вряди-годи не менш сонливих, і ще більш недолугих коментаторів футбольних матчів на УТ-1.
Однак згодом, непомітно для критиків, українська мова в державі вийшла з коматозного стану і стала повнокровним засобом комунікації для щораз більшої кількості її громадян. Та все ж, перед нею виникають нові труднощі. Адже нові часи і віяння глобалізаційних вітрів несуть в Україну разом з вереницею переваг також додаткові клопоти й проблеми, про котрі десяток літ тому міг здогадуватись хіба бідний, як усі митці, письменник-фантаст Роберт Шеклі.
Йдеться про новітній тренд постіндустріального інформаційного суспільства, пов'язаний із винайденням і швидкими темпами запровадження цифрових технологій передачі інформації. Ця тенденція обіцяє радикальне пришвидшення комунікативних обмінів людства, перші ластівки яких відчуваємо на собі вже зараз.
Першість у розробці і запровадженні цифрових технологій позасумнівно ведуть країни англосакського та романогерманського світу - світу, котрий об'єднує багатовікова історія, глибинні етичні основи християнства та спільні римські корені - як у філософії, літературі та культурі, так і в мові. Випродукувавши кілька десятків мов, західноєвропейські держави зберегли уніфіковані символи для її позначення - літери, відомі як "латинка".
В силу історичних, культурних і навіть духовних причин, для українців "латинка" виступала (а для багатьох ще досі лишається) символом насильницького викорчування національної та релігійної самобутності.
Тому, якщо ідея державності статусу української мови підтримується переважною більшістю громадян України, а питання переходу до Харківського правопису, принаймні, значною їх частиною, то пропозиція запровадження латинського алфавіту практично усіма розцінюється якщо не блюзнірством, то провокацією або, у кращому випадку, вкрай недоречною справою.
"Дайте спокій", - говорить більшість, - "тут "нормальну" українську не можуть вивчити, а ви зі своєю латинкою десь взялися!"
Тверезо оцінюючи складність та провокативність розробки та затвердження латинської транслітерації, придивімося, однак, до тих переваг чи, принаймні, зручностей, котрі вона могла б нести для розвитку української мови у сучасному гіперінформатизованому світі.
Годі згадувати Туреччину чи Узбекистан, котрі, перейшовши на латинку, ані на йоту не втратили власної ідентичності, зв'язку з історією чи національної гідності, хоч натерпілися вони у свій час від "латинського" світу також чимало.
Принагідно відзначимо, що затверджені державою стандарти латинської транслітерації існують у багатьох інших державах світу, зокрема у Японії, що славиться флагманськими ідеями в галузі світової інтелектуальної політики.
Мобілізація - це коли усі з телефонами
Навіть припускаючи, що кодифікація латинського алфавіту в Україні спричинить додатковий клопіт усім її громадянам, вимоги сучасної цивілізації невпинно спонукають вчинити цей крок - і чим швидше це буде зроблено, тим більших проблем уникне Україна у комунікаціях із зовнішнім світом.
Хочемо цього ми чи ні, однак латинка вже зараз швидко увійшла у повсякдення переважної частини українців. Прикладом цього є використання мобільних телефонів. І хоча теоретично короткі повідомлення, так звані "есемески" (абревіатура від англійського sms - small message service) з одного телефону на інший можна надсилати кирилицею, однак 80% користувачів мобільних телефонів надають перевагу, власне, латинці.
Хитромудрість українців у пристосуванні латинських символів до своєї мови є темою не однієї дисертації. В рамках цієї статті її можна проілюструвати написанням рідного усім слова "хочу": одні пишуть "hochu", інші - "khochu", треті - "chocu", але також "hocu", "ho4u", "xo4y" - зрештою, існує десяток інших варіантів написання цього слова. Часто, однак, читаючи текст повідомлення, вдається зрозуміти тільки оце "хочу", а чого саме - доводиться хіба здогадуватись.
Причому, ринок продажу мобільних телефонів, як рівно ж і надання послуг мобільного зв'язку, належить в Україні до найбільш динамічних, і розвивається вкрай швидко і невпинно.
Полишаючи це питання на самоплин зараз, можемо опинитися в ситуації, коли за десять літ молоде покоління не матиме ліпшого виходу, ніж посилено застосовувати у комунікаціях через sms міжнародні, переважно англійські, символи і вирази - більшість з яких не розумітиме ані їх буквального значення - лише смислове навантаження - ані потребуватиме для них адекватного українського еквіваленту.
Вже зараз в молодіжному середовищі помітна ця тенденція. В свою чергу, запровадження єдиного стандарту латинської транслітерації для української мови, принаймні, теоретично, дозволяє висловлювати усі свої думки рідною мовою.
From: "Кхрхв Нвцххцтртзщ"
Subject: "Нвнгщзщгррпуйч"
Кожному, хто, бодай як часто, користується електронною поштою - а таких в Україні дедалі більшає - доводилося стикатися із отриманими листами, у яких ані ім'я, ані теми повідомлення розібрати просто неможливо, тому що адресант використав пропозицію електронної поштової служби і створив свою адресу кирилицею.
Здавалося б, добре, що існує така демократична можливість. От лиш проблема в тім, що у світі існує близько десятка технічних кодувань кириличних шрифтів, переважна більшість з яких, причому, використовується приблизно пропорційно.
Написаний кирилицею текст може бути прочитаний адресатом без додаткової зміни конфігурації лише у разі, якщо обидва комп'ютери настроєні у однаковому кодуванні - а це як канапка, що "завжди" падає маслом донизу.
Більше того, один раз вказавши свою електронну адресу в Інтернеті, усі ми в той чи інший спосіб стаємо жертвами "спаму" - непроханої реклами, що за допомогою спеціальних програм автоматично надсилається горе-бізнесменами на мільйони адрес, у розрахунку, що серед мільйона роздратованих таки мав би знайтись один чи кілька, котрі б скористались пропозицією проведення "тренінгу для керівника за помірними цінами" або "тиражування візитівок із значними знижками для власника даного оголошення".
Проблеми немає, якщо непрохана реклама надсилається з-за кордону - її одразу можна виявити і знищити, заблокувавши надалі відправника, однак останнім часом значно активізувались у цій ділянці російські та українські фірми.
Отримуючи щодня десяток клопітних оголошень, котрі, причому, надсилаються з різних адрес, що робить їх блокування марною справою, ви автоматично почнете стирати листи від усіляких "Кхрхв Нвцххцтртзщ", не враховуючи, що під цими незрозумілими символами насправді криється електронна адреса людини, листа від якої ви довго чекаєте.
Що таке "лучуківка" і з чим її їдять
Наприкінці дев'яностих кілька львівських інтелектуалів винесли на публічне обговорення тему переходу української мови на латинські літери - або, як компромісний варіант, спільне існування двох варіантів мови: кириличного і латинського.
Власне, в Україні навіть існує приватно кодифікований варіант латинки, автор якого, літератор Іван Лучук, "скромно" назвав його своїм іменем - "лучуківка". Нею вже довший час публікує частину своїх матеріалів, зокрема, ідеєтворчий культурулогічний альманах "Ї".
Поглянувши на запропоновані в "лучуківці" принципи передання українських звуків латинським письмом, одразу робимо висновок, що авторство ідеї Івана Лучука, власне, зводиться до використання чеського досвіду. Чеська мова також переповнена шиплячими приголосними, і для їх письмового позначення використовується діакритика - галочки над буквами, що відрізняють, приміром "ц" від "ч", "с" від "ш", "р" від "рж".
Кількарічне застосування "лучуківки", хоч і обмежується середовищем екзальтованих інтелектуалів-культурологів, здавалося б, все ж дає бодай моральне право пропонувати її за основу для державного унормування української латинки.
Однак, запровадження саме такого варіанту транслітерації не принесло б жодних позитивних змін для електронної комунікації цих і прийдешніх поколінь українців.
Причину виявить легко кожен, хто провів бодай короткий час у польському, чеському, словацькому, німецькому, французькому чи будь-якому іншому оточенні, мова якого передбачає бодай незначного застосування діакритичних позначень. Адже при передачі будь-якої букви з елементами діакритики у електронній формі, одразу виникає неузгодженість кодування.
Одним з пояснень, чому мовою Інтернету є саме англійська, є те, що у ній не застосовується жодна діакритика: усі символи існують в основі комп'ютерної мови, і не потребують жодних видозмін.
І дійсно, у часи кодифікації переважної більшості мов світу ніхто й гадки не мав про віртуальний простір - Інтернет, тому й застосовували народні просвітителі діакритику для підкреслення особливості, окремішності тої чи тої мови. Хоч з практичної точки зору - причому без жодної шкоди для філологічної сторони мови - практично кожен звук можна передати одним або двома класичними символами "латинки".
Досвід і помилки європейських народів неодмінно слід врахувати вітчизняним розробникам проектів української латиниці, і запропонувати такий її варіант, котрий би легко передавав усі звуки, що властиві українській мові, основними літерами латинського письма, тобто, без діакритики.
Отже "Zvarych" чи "Zwarytcz"?
Враховуючи, що розвиток комунікаційних технологій відбувається у світі просто спринтерськими темпами, а такі продукти цифрової цивілізації як електронна пошта та мобільні телефони стають нормою на щодень навіть для старшої ґенерації українців, не можна продовжувати легковажити проблемою державного унормування латинської версії української мови.
У жоднім разі ці міркування не є пропозицією до заміни кирилиці на латиницю, і навіть не до їх паралельного існування. Йдеться виключно про розроблення і затвердження державою єдиних стандартів передачі української мови латинськими символами - інакше як переконати іноземців, що має бути "Kyiv" замість "Kiev" чи "Zvarych" замість "Zwarytcz".
Олесь Андрійчук, Карлів університет, Прага, програма ім. Лейне Кірклянда (Польська Комісія Фулбрайта)
Кожен з трьох напрямків вартує фундаментального аналізу і глибокого наукового дослідження. Однак, у питаннях мови, як рівно ж в футболі та політиці, кожен вважає себе компетентним до вільних від зобов'язань міркувань. Цим скористалися й ми.
У цій статті пропонуємо поглянути на найбільш провокаційний і, з першого погляду, позбавлений здорового глузду, клич окремих українських візіоністів про необхідність розробки для української мови латинського алфавіту.
Латинка у цифровім світі
Коли на початку дев'яностих телеканал "1+1" відважився озвучити популярні серіали, а трохи згодом - повнометражні фільми українською, це викликало в країні шквал анекдотів. Люди звикли чути українську лише з вуст до розпачу нудних дикторів центральних каналів, і вряди-годи не менш сонливих, і ще більш недолугих коментаторів футбольних матчів на УТ-1.
Однак згодом, непомітно для критиків, українська мова в державі вийшла з коматозного стану і стала повнокровним засобом комунікації для щораз більшої кількості її громадян. Та все ж, перед нею виникають нові труднощі. Адже нові часи і віяння глобалізаційних вітрів несуть в Україну разом з вереницею переваг також додаткові клопоти й проблеми, про котрі десяток літ тому міг здогадуватись хіба бідний, як усі митці, письменник-фантаст Роберт Шеклі.
Йдеться про новітній тренд постіндустріального інформаційного суспільства, пов'язаний із винайденням і швидкими темпами запровадження цифрових технологій передачі інформації. Ця тенденція обіцяє радикальне пришвидшення комунікативних обмінів людства, перші ластівки яких відчуваємо на собі вже зараз.
Першість у розробці і запровадженні цифрових технологій позасумнівно ведуть країни англосакського та романогерманського світу - світу, котрий об'єднує багатовікова історія, глибинні етичні основи християнства та спільні римські корені - як у філософії, літературі та культурі, так і в мові. Випродукувавши кілька десятків мов, західноєвропейські держави зберегли уніфіковані символи для її позначення - літери, відомі як "латинка".
В силу історичних, культурних і навіть духовних причин, для українців "латинка" виступала (а для багатьох ще досі лишається) символом насильницького викорчування національної та релігійної самобутності.
Тому, якщо ідея державності статусу української мови підтримується переважною більшістю громадян України, а питання переходу до Харківського правопису, принаймні, значною їх частиною, то пропозиція запровадження латинського алфавіту практично усіма розцінюється якщо не блюзнірством, то провокацією або, у кращому випадку, вкрай недоречною справою.
"Дайте спокій", - говорить більшість, - "тут "нормальну" українську не можуть вивчити, а ви зі своєю латинкою десь взялися!"
Тверезо оцінюючи складність та провокативність розробки та затвердження латинської транслітерації, придивімося, однак, до тих переваг чи, принаймні, зручностей, котрі вона могла б нести для розвитку української мови у сучасному гіперінформатизованому світі.
Годі згадувати Туреччину чи Узбекистан, котрі, перейшовши на латинку, ані на йоту не втратили власної ідентичності, зв'язку з історією чи національної гідності, хоч натерпілися вони у свій час від "латинського" світу також чимало.
Принагідно відзначимо, що затверджені державою стандарти латинської транслітерації існують у багатьох інших державах світу, зокрема у Японії, що славиться флагманськими ідеями в галузі світової інтелектуальної політики.
Мобілізація - це коли усі з телефонами
Навіть припускаючи, що кодифікація латинського алфавіту в Україні спричинить додатковий клопіт усім її громадянам, вимоги сучасної цивілізації невпинно спонукають вчинити цей крок - і чим швидше це буде зроблено, тим більших проблем уникне Україна у комунікаціях із зовнішнім світом.
Хочемо цього ми чи ні, однак латинка вже зараз швидко увійшла у повсякдення переважної частини українців. Прикладом цього є використання мобільних телефонів. І хоча теоретично короткі повідомлення, так звані "есемески" (абревіатура від англійського sms - small message service) з одного телефону на інший можна надсилати кирилицею, однак 80% користувачів мобільних телефонів надають перевагу, власне, латинці.
Хитромудрість українців у пристосуванні латинських символів до своєї мови є темою не однієї дисертації. В рамках цієї статті її можна проілюструвати написанням рідного усім слова "хочу": одні пишуть "hochu", інші - "khochu", треті - "chocu", але також "hocu", "ho4u", "xo4y" - зрештою, існує десяток інших варіантів написання цього слова. Часто, однак, читаючи текст повідомлення, вдається зрозуміти тільки оце "хочу", а чого саме - доводиться хіба здогадуватись.
Причому, ринок продажу мобільних телефонів, як рівно ж і надання послуг мобільного зв'язку, належить в Україні до найбільш динамічних, і розвивається вкрай швидко і невпинно.
Полишаючи це питання на самоплин зараз, можемо опинитися в ситуації, коли за десять літ молоде покоління не матиме ліпшого виходу, ніж посилено застосовувати у комунікаціях через sms міжнародні, переважно англійські, символи і вирази - більшість з яких не розумітиме ані їх буквального значення - лише смислове навантаження - ані потребуватиме для них адекватного українського еквіваленту.
Вже зараз в молодіжному середовищі помітна ця тенденція. В свою чергу, запровадження єдиного стандарту латинської транслітерації для української мови, принаймні, теоретично, дозволяє висловлювати усі свої думки рідною мовою.
From: "Кхрхв Нвцххцтртзщ"
Subject: "Нвнгщзщгррпуйч"
Кожному, хто, бодай як часто, користується електронною поштою - а таких в Україні дедалі більшає - доводилося стикатися із отриманими листами, у яких ані ім'я, ані теми повідомлення розібрати просто неможливо, тому що адресант використав пропозицію електронної поштової служби і створив свою адресу кирилицею.
Здавалося б, добре, що існує така демократична можливість. От лиш проблема в тім, що у світі існує близько десятка технічних кодувань кириличних шрифтів, переважна більшість з яких, причому, використовується приблизно пропорційно.
Написаний кирилицею текст може бути прочитаний адресатом без додаткової зміни конфігурації лише у разі, якщо обидва комп'ютери настроєні у однаковому кодуванні - а це як канапка, що "завжди" падає маслом донизу.
Більше того, один раз вказавши свою електронну адресу в Інтернеті, усі ми в той чи інший спосіб стаємо жертвами "спаму" - непроханої реклами, що за допомогою спеціальних програм автоматично надсилається горе-бізнесменами на мільйони адрес, у розрахунку, що серед мільйона роздратованих таки мав би знайтись один чи кілька, котрі б скористались пропозицією проведення "тренінгу для керівника за помірними цінами" або "тиражування візитівок із значними знижками для власника даного оголошення".
Проблеми немає, якщо непрохана реклама надсилається з-за кордону - її одразу можна виявити і знищити, заблокувавши надалі відправника, однак останнім часом значно активізувались у цій ділянці російські та українські фірми.
Отримуючи щодня десяток клопітних оголошень, котрі, причому, надсилаються з різних адрес, що робить їх блокування марною справою, ви автоматично почнете стирати листи від усіляких "Кхрхв Нвцххцтртзщ", не враховуючи, що під цими незрозумілими символами насправді криється електронна адреса людини, листа від якої ви довго чекаєте.
Що таке "лучуківка" і з чим її їдять
Наприкінці дев'яностих кілька львівських інтелектуалів винесли на публічне обговорення тему переходу української мови на латинські літери - або, як компромісний варіант, спільне існування двох варіантів мови: кириличного і латинського.
Власне, в Україні навіть існує приватно кодифікований варіант латинки, автор якого, літератор Іван Лучук, "скромно" назвав його своїм іменем - "лучуківка". Нею вже довший час публікує частину своїх матеріалів, зокрема, ідеєтворчий культурулогічний альманах "Ї".
Поглянувши на запропоновані в "лучуківці" принципи передання українських звуків латинським письмом, одразу робимо висновок, що авторство ідеї Івана Лучука, власне, зводиться до використання чеського досвіду. Чеська мова також переповнена шиплячими приголосними, і для їх письмового позначення використовується діакритика - галочки над буквами, що відрізняють, приміром "ц" від "ч", "с" від "ш", "р" від "рж".
Кількарічне застосування "лучуківки", хоч і обмежується середовищем екзальтованих інтелектуалів-культурологів, здавалося б, все ж дає бодай моральне право пропонувати її за основу для державного унормування української латинки.
Однак, запровадження саме такого варіанту транслітерації не принесло б жодних позитивних змін для електронної комунікації цих і прийдешніх поколінь українців.
Причину виявить легко кожен, хто провів бодай короткий час у польському, чеському, словацькому, німецькому, французькому чи будь-якому іншому оточенні, мова якого передбачає бодай незначного застосування діакритичних позначень. Адже при передачі будь-якої букви з елементами діакритики у електронній формі, одразу виникає неузгодженість кодування.
Одним з пояснень, чому мовою Інтернету є саме англійська, є те, що у ній не застосовується жодна діакритика: усі символи існують в основі комп'ютерної мови, і не потребують жодних видозмін.
І дійсно, у часи кодифікації переважної більшості мов світу ніхто й гадки не мав про віртуальний простір - Інтернет, тому й застосовували народні просвітителі діакритику для підкреслення особливості, окремішності тої чи тої мови. Хоч з практичної точки зору - причому без жодної шкоди для філологічної сторони мови - практично кожен звук можна передати одним або двома класичними символами "латинки".
Досвід і помилки європейських народів неодмінно слід врахувати вітчизняним розробникам проектів української латиниці, і запропонувати такий її варіант, котрий би легко передавав усі звуки, що властиві українській мові, основними літерами латинського письма, тобто, без діакритики.
Отже "Zvarych" чи "Zwarytcz"?
Враховуючи, що розвиток комунікаційних технологій відбувається у світі просто спринтерськими темпами, а такі продукти цифрової цивілізації як електронна пошта та мобільні телефони стають нормою на щодень навіть для старшої ґенерації українців, не можна продовжувати легковажити проблемою державного унормування латинської версії української мови.
У жоднім разі ці міркування не є пропозицією до заміни кирилиці на латиницю, і навіть не до їх паралельного існування. Йдеться виключно про розроблення і затвердження державою єдиних стандартів передачі української мови латинськими символами - інакше як переконати іноземців, що має бути "Kyiv" замість "Kiev" чи "Zvarych" замість "Zwarytcz".
Олесь Андрійчук, Карлів університет, Прага, програма ім. Лейне Кірклянда (Польська Комісія Фулбрайта)
