Українська дилема
П'ятниця, 3 червня 2005, 13:53
"Свободу неможливо отримати, доки злочинці не втратять голови"
Робесп'єр
Україна опинилася в глибокій етичній і геополітичній кризі, розв'язання якої залежить від того, що готові зробити Генпрокуратура, СБУ і МВС, аби припинити злочинність в Україні.
Наскільки далеко здатен піти президент аби виконати свої обіцянки щодо перетворення України на сучасну, європейсько орієнтовану, заможну, законослухняну, демократичну країну?
Чи зможуть Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко "побудувати демократію в одній окремо взятій країні" (дозволимо собі перефразувати Сталіна), коли вона майже повністю оточена антидемократичним режимами, коли кримінальні клани, що видають себе за політичну опозицію, ведуть партизанську війну проти президента, уряду і власного народу?
Це непрості академічні питання і відповісти на них надзвичайно складно. Проте, якщо Геркулесову працю по перетворенню України на державу, в якій суцільно панує закон, не буде завершено, звільнити її від тих збочень, які відбулися за 10 років кримінальної, некомпетентної і корумпованої влади, буде складно, а, може, і зовсім неможливо.
Три справи, що описані нижче, ілюструють складність завдання, що постало не лише перед Віктором Ющенком, а перед всім українським суспільством.
Справа 1: Драма Мельниченко – Гонгадзе
Микола Мельниченко, таємничий власник найпопулярніших у світі записів розмов, з якого зняли всі кримінальні обвинувачення щодо неправомірного запису в кабінеті Леоніда Кучми, у відповідь має дати свідчення по цій справі американському ФБР.
Припустимо, що він розкаже все ФБР, а також повідомить ім'я людини (Містера Х) або людей, яким належала ідея записувати Кучму, і назве мотиви для цього. За умови, звичайно, що він не робив все це за власної ініціативи.
Якщо Мельниченко діятиме саме так, що станеться з Містером Х? Чи притягнуть цю людину до кримінальної відповідальності, заарештують і посадять за ґрати, як Колесникова і інших, а потім засудять?
Якщо події розгортатимуться за таким сценарієм, справедливість не запанує.
Припустимо, що Містер Х дав Мельниченку ідею або наказ записувати розмови в кабінеті Кучми. Як результат з'явились записи, що яскраво продемонстрували хабарництво і корупцію режиму Кучми.
Ці записи розмов згодом спричинили помаранчеву революцію і обрання Віктора Ющенка президентом. Вони стали зброєю в руках тих, чиї дії призвели до падіння режиму Кучми і перемоги на виборах над визначеним Кучмою кандидатом-наступником Віктором Януковичем.
Записи, що ще не раз будуть проходити обслідування на автентичність, нібито доводять вину Кучми і його співконспіраторів в організації викрадення Гії Гонгадзе – кримінальному злочині, покаранням за який має бути довготривале ув'язнення.
Вбивство Гонгадзе не було заплановане в сценарії викрадення. Але зараз, коли вбивці вже ув'язнені і визнали свою вину, замовники викрадення Гонгадзе мають бути заарештовані і притягнуті до відповідальності.
Що ж тоді має статися з Містером Х? Моя пропозиція – нагородити його, так само як і Мельниченка, найвищою державною нагородою України.
В минулому Кучма вшанував таким почесним орденом Фіделя Кастро і Ясера Арафата, навряд чи Мельниченко і Містер Х зробили для України менше. Чи не є вони гідними такої нагороди?
Так само цілком зрозуміло, що згадані основні змовники викрадення Гонгадзе: Кучма, Леонід Деркач і покійний Юрій Кравченко, – всі покладали надії на перемогу Януковича, аби уникнути ув'язнення за можливе вбивство.
Володимир Путін - єдиний світовий лідер, який співчував їхньому становищу і був готовий допомогти. Він довів це, взявши активну участь у передвиборчій кампанії Януковича.
Путін фактично проінструктував свого посла в Україні, Віктора Чорномирдіна, як стати співучасником того, що можна назвати фальсифікацією виборів. Чорномирдін допоміг організувати кримінальний "Російський клуб" в Києві, який відкрито ігнорував закони України і робив, що заманеться, аби допомогти кампанії Януковича.
Один з його засновників, Максим Курочкін, який спокійно проживає в Росії під захистом уряду Путіна, зараз знаходиться у розшуку правоохоронних органів України.
Своїми діями, свідомо або ж ні, Путін сприяв фальсифікації результатів виборів і згодом посилив свою причетність тим, що дозволив українським злочинцям, що перебувають у розшуку, сховатися в Росії.
Ті, хто вірять, що генерал МВС Олексій Пукач, якого розшукують за причетність до вбивства Гонгадзе, переховується в ізраїльських кібуцах, глибоко помиляються.
Чи можливо, щоб впевнений, завжди з усмішкою на дитячому обличчі "Ігорьок" Бакай переховувався в Росії без згоди Путіна? В свою чергу Бакай самовпевнено розповідає українському народові, що він недоторканий і знаходиться під захистом Путіна і правоохоронних органів РФ.
Яким чином закон України подолає ці перешкоди? Чи справдяться чутки? Невже правда, що Бакай заплатив російським правоохоронним органам мільйони доларів аби отримати захист від переслідування? Чому міністр українського уряду спокійно зустрічається з Бакаєм в Москві? Того роду зустрічі не відбуваються в правових державах.
Чому Віктор Медведчук, Віктор Янукович і Нестор Шуфрич проливають сльози за Колесникова, Пукача і Бакая? Невже ці люди і справді є політичними жертвами режиму Ющенка?
Це обурливе питання народжує ще одне, набагато серйозніше: як довго буде уряд толерантно терпіти "опозицію", представники якої були задіяні в кримінальних справах, що завдали величезних збитків державі?
Хто вони – "лояльна опозиція" або просто кримінальний клан, що прагне повернути собі владу і втрачені джерела прибутків?
Ще кілька явних і не дуже учасників Кучмагейту – Володимир Литвин, Олександр Волков і Андрій Деркач – зіграли досить хитро, аби спробувати отримати політичний притулок у Ющенка заради спасіння самих себе і своїх сімей.
Що має відбутися з ними? Чи слід прощати Леоніда Деркача, тому що його син Андрій вчасно перейшов на сторону помаранчевої революції? Чи буде це справедливим рішенням?
Навіть Віктор Ющенко не має право відпускати людям їхні гріхи. В нього лише конституційне право давати амністію в'язням. Таким чином він втілює функцію прощення з боку влади.
Справа 2: НАК "Нафтогаз" і "Газпром"
Після багатотижневого розслідування, що й досі триває, Генпрокуратура, здається, почала суттєво просуватися у справі групи керівників НАК "Нафтогаз України", якою вірогідно керував Леонід Кучма.
Ця група розробила секретну ринкову схему разом з керівниками "Газпрому", аби обманути російський і український народи.
Схема передбачала створення офшорної компанії, що відігравала б роль "оператора" для транспортування туркменського газу в Україну. Ця махінація, за свідченнями слідчих і прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, відібрала у бюджету України приблизно 1 мільярд доларів.
Куди поділися гроші невідомо, але багато хто вірить, що частина пішла одному кримінальному магнату, що спокійно і безпечно мешкає в Москві. Розповсюдилися чутки, що ця людина купила собі власний захист від ФСБ.
Дилема цієї справи полягає в питанні, наскільки широко українські правоохоронці збираються розслідувати скоєний злочин: чи обмежаться вони виключно українськими учасниками справи – керівниками НАК "Нафтогаз", чи нададуть вони справі міжнародного значення і викриють роль, що відіграли в розробленій схемі керівники "Газпрому", так само як і керівники офшорної компанії, що зараз живуть в мирі і процвітанні десь в Центральній Європі?
Якщо українські правоохоронці нададуть справі найширшого масштабу, вони змушені будуть вивчити роль Володимира Путіна в цій схемі. Чи давав Путін вказівку діяти за схемою Олексію Міллеру, голові "Газпрому"?
Здається маловірогідним, щоб Міллер робив це за власної ініціативи. Неясним також залишається питання, чи отримав Путін винагороду за свою можливу участь. Чи поступили "бабки" від офшорних компаній, чи Кучма приніс їх самостійно в шкіряному портфелі фірмової марки "Гучі"?
Але чи готовий уряд України піти настільки далеко? Чи бажає він оголошувати причетність високопосадовців Росії до цієї кримінальної конспіративної схеми?
На жаль, в найближчому оточенні президента, здається, є люди, які все ще вагаються у своїй відданості і відмовляються очистити корумпований енергосектор.
Більше того, вони здаються задоволеними існуючою зараз схемою транспортування газу з Туркменістану, в якій компанія "РосУкрЕнерго", до керівництва якої Україна не має жодного стосунку, чинить саме так, як і попередня, і отримує величезні прибутки.
Українським енергобізнесом мають опікуватися ті, хто найкраще на цьому розуміється, а не ті, хто має від цього прибутки.
Справа 3: Отруєння Віктора Ющенка
Це найбільш делікатна секретна справа, що знаходиться у розслідуванні на даний момент. Вона також найбільш складна і заплутана.
Віктор Ющенко був отруєним великою дозою діоксинів, яку хтось підклав, напевно, під час вечері у Володимира Сацюка, співробітника СБУ, якого згодом зняли з посади. Вважається, що Сацюк причетний до підкладання отрути. Проте, сам Сацюк заперечує будь-яку причетність до справи.
Є свідчення, що підтверджують теорію, що діоксини були привезені в Україну з Росії, і що російська ФСБ причетна до цієї "мокрої" справи. Крім того, в пресі лунали серйозні звинувачення на адресу найвищих керівників Росії і України щодо віддання наказу про проведення цієї операції.
Невже кримінальна група, що, ймовірно, складалася з Путіна, Кучми і Януковича, підготувала сценарій вбивства Віктора Ющенка, аби незаконно зробити Януковича президентом України?
Чи був цей план націлений на підтримку кримінальних підприємств в Україні, які, мабуть, приносили прибуток цій групі?
Коли суцільна злочинність і уряд об'єднуються і утворюють одне неподільне ціле, правозахисна система приречена на занепад, як це було в Україні за часів Кучми і є в Росії за Путіна.
Проте, останнім часом відслідковується тенденція української влади щодо гальмування активного розслідування і доведення до логічного завершення справи отруєння. Причини такої ситуації можуть бути різними, але найважливішою є розуміння того, що буде надзвичайно складно переслідувати вбивць і замовників, не погіршивши при цьому російсько-українські відносини на багато наступних років.
Тому логічним буде припустити, що люди відповідальні за спробу вбивства Ющенка, не будуть викриті і притягнуті до відповідальності жодною владою.
Кілька гіпотетичних висновків
Досвід показує, що, на жаль, Путін і його команда – не дуже порядні і чесні люди – поставили собі нереалістичну мету створити, говорячи словами Анатолія Чубайса, нову "ліберальну імперію" за всяку ціну.
Чи здатні сьогоднішні лідери Росії створити нову імперію? Будь-який сучасний політичний лідер, який щиро вірить, що розпад Радянського Союзу був більшою трагедією для людства, ніж прихід нацистської влади в Німеччині, - або неграмотний, або патологічний брехун, і тому не є гідним залишатися при владі.
Такий лідер нездатен створити жодну імперію, навіть набагато менш "ліберальнішу". Таким чином, в своїй божевільній спробі це зробити, він буде сіяти збентеження і страх у всьому світі.
За останні п'ять років стало зрозумілим, що російсько-українські відносини не стануть і не можуть стати кращими, доки Володимир Путін залишатиметься президентом Росії.
Росія Путіна наполягає на демонстрації своєї сумнівної сили і намагається залякати, іноді відверто блефуючи, Україну і Балтійські країни, що вона справді здатна домінувати над колишніми радянськими територіями.
Українцям пора нарешті вчитися у мешканців Прибалтики і Польщі і розуміти, що така форма шантажу неефективна.
Росія більше не є наддержавою. Її сила полягає в маніпулюванні енергетичними ресурсами і навіть в цьому вона не може повністю нав'язати свою волю чи монополізувати весь Євроазіатський простір.
З її деморалізованими і некомпетентними збройними силами, корумпованими МВС і ФСБ, Росія сьогодні нагадує "Паперового Тигра", як часто називав Радянський Союз Мао Дзе Дун.
В той же час слід пам'ятати, що мотиви лідерів Кремля - це жадібність і гроші, а не патріотизм чи Російський шовінізм. Жадібність робить їх небезпечними, самовпевненими, ворогами, здатними на будь-який нераціональний крок, аби досягти своєї мети.
Ця жадібність штовхає їх схвалювати, а може і підтримувати партизанську війну, що ведеться проти уряду Ющенка представниками старого режиму; жадібність спричиняє економічний шантаж і провокації проти членів уряду Ющенка.
Жадібність керувала Росією за часів Єльцина, зараз жадібність панує в королівстві Путіна.
І хоча щирі російські патріоти завжди готові до діалогу, сьогодні вони знаходяться в малопомітній опозиції. При тому, сучасні лідери Кремля не розуміють значення патріотизму і цинічно всміхаються, коли чують це слово. Все, що вони розуміють, – це "бабки", американські долари.
Спробуйте згадати "патріотизм" будь-кому з представників російського Кабінету Міністрів чи більшості депутатів Госдуми, і ви побачите пустий вираз очей. Вони дивитимуться на вас з недовірою.
В цьому вони схожі на прихильників Кучми, які після багаторічного грабування країни, зараз кричать про те, що Україна стає "поліцейською державою" під бурхливі овації російських контрольованих владою ЗМІ і посмішки вдячності з боку Кремля.
Почавши боротьбу проти злочинності, Ющенко і Тимошенко мають дотримуватися цього курсу. Вони урочисто пообіцяли це своїм виборцям, і зараз не може йти мова ні про яку зміну курсу.
Країна занадто слабка для того, щоб зупинятися на обраному шляху і забути минулі злочини. Це було б не тільки жахливим прецедентом, але ще й вбачалось би як знак слабкості представників нової влади, і теперішні партизани типу Шуфрича не пожаліли б їх у своїх гнівних атаках.
Щодо прихильників Путіна, вони будуть битися, кусатися і кричати від злоби і розпачу. Для них було страшним ударом побачити, як зруйнувалася їхня агентурна сітка в Україні.
Але врешті-решт якщо Україна залишиться вірною своїм цілям, прихильники Путіна опиняться у повній ізоляції і змушені будуть усвідомити, що вони мають дійти згоди з українською демократією і навчитися кращим манерам, якщо хочуть залишатися за столом.
Робесп'єр
Україна опинилася в глибокій етичній і геополітичній кризі, розв'язання якої залежить від того, що готові зробити Генпрокуратура, СБУ і МВС, аби припинити злочинність в Україні.
Наскільки далеко здатен піти президент аби виконати свої обіцянки щодо перетворення України на сучасну, європейсько орієнтовану, заможну, законослухняну, демократичну країну?
Чи зможуть Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко "побудувати демократію в одній окремо взятій країні" (дозволимо собі перефразувати Сталіна), коли вона майже повністю оточена антидемократичним режимами, коли кримінальні клани, що видають себе за політичну опозицію, ведуть партизанську війну проти президента, уряду і власного народу?
Це непрості академічні питання і відповісти на них надзвичайно складно. Проте, якщо Геркулесову працю по перетворенню України на державу, в якій суцільно панує закон, не буде завершено, звільнити її від тих збочень, які відбулися за 10 років кримінальної, некомпетентної і корумпованої влади, буде складно, а, може, і зовсім неможливо.
Три справи, що описані нижче, ілюструють складність завдання, що постало не лише перед Віктором Ющенком, а перед всім українським суспільством.
Справа 1: Драма Мельниченко – Гонгадзе
Микола Мельниченко, таємничий власник найпопулярніших у світі записів розмов, з якого зняли всі кримінальні обвинувачення щодо неправомірного запису в кабінеті Леоніда Кучми, у відповідь має дати свідчення по цій справі американському ФБР.
Припустимо, що він розкаже все ФБР, а також повідомить ім'я людини (Містера Х) або людей, яким належала ідея записувати Кучму, і назве мотиви для цього. За умови, звичайно, що він не робив все це за власної ініціативи.
Якщо Мельниченко діятиме саме так, що станеться з Містером Х? Чи притягнуть цю людину до кримінальної відповідальності, заарештують і посадять за ґрати, як Колесникова і інших, а потім засудять?
Якщо події розгортатимуться за таким сценарієм, справедливість не запанує.
Припустимо, що Містер Х дав Мельниченку ідею або наказ записувати розмови в кабінеті Кучми. Як результат з'явились записи, що яскраво продемонстрували хабарництво і корупцію режиму Кучми.
Ці записи розмов згодом спричинили помаранчеву революцію і обрання Віктора Ющенка президентом. Вони стали зброєю в руках тих, чиї дії призвели до падіння режиму Кучми і перемоги на виборах над визначеним Кучмою кандидатом-наступником Віктором Януковичем.
Записи, що ще не раз будуть проходити обслідування на автентичність, нібито доводять вину Кучми і його співконспіраторів в організації викрадення Гії Гонгадзе – кримінальному злочині, покаранням за який має бути довготривале ув'язнення.
Вбивство Гонгадзе не було заплановане в сценарії викрадення. Але зараз, коли вбивці вже ув'язнені і визнали свою вину, замовники викрадення Гонгадзе мають бути заарештовані і притягнуті до відповідальності.
Що ж тоді має статися з Містером Х? Моя пропозиція – нагородити його, так само як і Мельниченка, найвищою державною нагородою України.
В минулому Кучма вшанував таким почесним орденом Фіделя Кастро і Ясера Арафата, навряд чи Мельниченко і Містер Х зробили для України менше. Чи не є вони гідними такої нагороди?
Так само цілком зрозуміло, що згадані основні змовники викрадення Гонгадзе: Кучма, Леонід Деркач і покійний Юрій Кравченко, – всі покладали надії на перемогу Януковича, аби уникнути ув'язнення за можливе вбивство.
Володимир Путін - єдиний світовий лідер, який співчував їхньому становищу і був готовий допомогти. Він довів це, взявши активну участь у передвиборчій кампанії Януковича.
Путін фактично проінструктував свого посла в Україні, Віктора Чорномирдіна, як стати співучасником того, що можна назвати фальсифікацією виборів. Чорномирдін допоміг організувати кримінальний "Російський клуб" в Києві, який відкрито ігнорував закони України і робив, що заманеться, аби допомогти кампанії Януковича.
Один з його засновників, Максим Курочкін, який спокійно проживає в Росії під захистом уряду Путіна, зараз знаходиться у розшуку правоохоронних органів України.
Своїми діями, свідомо або ж ні, Путін сприяв фальсифікації результатів виборів і згодом посилив свою причетність тим, що дозволив українським злочинцям, що перебувають у розшуку, сховатися в Росії.
Ті, хто вірять, що генерал МВС Олексій Пукач, якого розшукують за причетність до вбивства Гонгадзе, переховується в ізраїльських кібуцах, глибоко помиляються.
Чи можливо, щоб впевнений, завжди з усмішкою на дитячому обличчі "Ігорьок" Бакай переховувався в Росії без згоди Путіна? В свою чергу Бакай самовпевнено розповідає українському народові, що він недоторканий і знаходиться під захистом Путіна і правоохоронних органів РФ.
Яким чином закон України подолає ці перешкоди? Чи справдяться чутки? Невже правда, що Бакай заплатив російським правоохоронним органам мільйони доларів аби отримати захист від переслідування? Чому міністр українського уряду спокійно зустрічається з Бакаєм в Москві? Того роду зустрічі не відбуваються в правових державах.
Чому Віктор Медведчук, Віктор Янукович і Нестор Шуфрич проливають сльози за Колесникова, Пукача і Бакая? Невже ці люди і справді є політичними жертвами режиму Ющенка?
Це обурливе питання народжує ще одне, набагато серйозніше: як довго буде уряд толерантно терпіти "опозицію", представники якої були задіяні в кримінальних справах, що завдали величезних збитків державі?
Хто вони – "лояльна опозиція" або просто кримінальний клан, що прагне повернути собі владу і втрачені джерела прибутків?
Ще кілька явних і не дуже учасників Кучмагейту – Володимир Литвин, Олександр Волков і Андрій Деркач – зіграли досить хитро, аби спробувати отримати політичний притулок у Ющенка заради спасіння самих себе і своїх сімей.
Що має відбутися з ними? Чи слід прощати Леоніда Деркача, тому що його син Андрій вчасно перейшов на сторону помаранчевої революції? Чи буде це справедливим рішенням?
Навіть Віктор Ющенко не має право відпускати людям їхні гріхи. В нього лише конституційне право давати амністію в'язням. Таким чином він втілює функцію прощення з боку влади.
Справа 2: НАК "Нафтогаз" і "Газпром"
Після багатотижневого розслідування, що й досі триває, Генпрокуратура, здається, почала суттєво просуватися у справі групи керівників НАК "Нафтогаз України", якою вірогідно керував Леонід Кучма.
Ця група розробила секретну ринкову схему разом з керівниками "Газпрому", аби обманути російський і український народи.
Схема передбачала створення офшорної компанії, що відігравала б роль "оператора" для транспортування туркменського газу в Україну. Ця махінація, за свідченнями слідчих і прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, відібрала у бюджету України приблизно 1 мільярд доларів.
Куди поділися гроші невідомо, але багато хто вірить, що частина пішла одному кримінальному магнату, що спокійно і безпечно мешкає в Москві. Розповсюдилися чутки, що ця людина купила собі власний захист від ФСБ.
Дилема цієї справи полягає в питанні, наскільки широко українські правоохоронці збираються розслідувати скоєний злочин: чи обмежаться вони виключно українськими учасниками справи – керівниками НАК "Нафтогаз", чи нададуть вони справі міжнародного значення і викриють роль, що відіграли в розробленій схемі керівники "Газпрому", так само як і керівники офшорної компанії, що зараз живуть в мирі і процвітанні десь в Центральній Європі?
Якщо українські правоохоронці нададуть справі найширшого масштабу, вони змушені будуть вивчити роль Володимира Путіна в цій схемі. Чи давав Путін вказівку діяти за схемою Олексію Міллеру, голові "Газпрому"?
Здається маловірогідним, щоб Міллер робив це за власної ініціативи. Неясним також залишається питання, чи отримав Путін винагороду за свою можливу участь. Чи поступили "бабки" від офшорних компаній, чи Кучма приніс їх самостійно в шкіряному портфелі фірмової марки "Гучі"?
Але чи готовий уряд України піти настільки далеко? Чи бажає він оголошувати причетність високопосадовців Росії до цієї кримінальної конспіративної схеми?
На жаль, в найближчому оточенні президента, здається, є люди, які все ще вагаються у своїй відданості і відмовляються очистити корумпований енергосектор.
Більше того, вони здаються задоволеними існуючою зараз схемою транспортування газу з Туркменістану, в якій компанія "РосУкрЕнерго", до керівництва якої Україна не має жодного стосунку, чинить саме так, як і попередня, і отримує величезні прибутки.
Українським енергобізнесом мають опікуватися ті, хто найкраще на цьому розуміється, а не ті, хто має від цього прибутки.
Справа 3: Отруєння Віктора Ющенка
Це найбільш делікатна секретна справа, що знаходиться у розслідуванні на даний момент. Вона також найбільш складна і заплутана.
Віктор Ющенко був отруєним великою дозою діоксинів, яку хтось підклав, напевно, під час вечері у Володимира Сацюка, співробітника СБУ, якого згодом зняли з посади. Вважається, що Сацюк причетний до підкладання отрути. Проте, сам Сацюк заперечує будь-яку причетність до справи.
Є свідчення, що підтверджують теорію, що діоксини були привезені в Україну з Росії, і що російська ФСБ причетна до цієї "мокрої" справи. Крім того, в пресі лунали серйозні звинувачення на адресу найвищих керівників Росії і України щодо віддання наказу про проведення цієї операції.
Невже кримінальна група, що, ймовірно, складалася з Путіна, Кучми і Януковича, підготувала сценарій вбивства Віктора Ющенка, аби незаконно зробити Януковича президентом України?
Чи був цей план націлений на підтримку кримінальних підприємств в Україні, які, мабуть, приносили прибуток цій групі?
Коли суцільна злочинність і уряд об'єднуються і утворюють одне неподільне ціле, правозахисна система приречена на занепад, як це було в Україні за часів Кучми і є в Росії за Путіна.
Проте, останнім часом відслідковується тенденція української влади щодо гальмування активного розслідування і доведення до логічного завершення справи отруєння. Причини такої ситуації можуть бути різними, але найважливішою є розуміння того, що буде надзвичайно складно переслідувати вбивць і замовників, не погіршивши при цьому російсько-українські відносини на багато наступних років.
Тому логічним буде припустити, що люди відповідальні за спробу вбивства Ющенка, не будуть викриті і притягнуті до відповідальності жодною владою.
Кілька гіпотетичних висновків
Досвід показує, що, на жаль, Путін і його команда – не дуже порядні і чесні люди – поставили собі нереалістичну мету створити, говорячи словами Анатолія Чубайса, нову "ліберальну імперію" за всяку ціну.
Чи здатні сьогоднішні лідери Росії створити нову імперію? Будь-який сучасний політичний лідер, який щиро вірить, що розпад Радянського Союзу був більшою трагедією для людства, ніж прихід нацистської влади в Німеччині, - або неграмотний, або патологічний брехун, і тому не є гідним залишатися при владі.
Такий лідер нездатен створити жодну імперію, навіть набагато менш "ліберальнішу". Таким чином, в своїй божевільній спробі це зробити, він буде сіяти збентеження і страх у всьому світі.
За останні п'ять років стало зрозумілим, що російсько-українські відносини не стануть і не можуть стати кращими, доки Володимир Путін залишатиметься президентом Росії.
Росія Путіна наполягає на демонстрації своєї сумнівної сили і намагається залякати, іноді відверто блефуючи, Україну і Балтійські країни, що вона справді здатна домінувати над колишніми радянськими територіями.
Українцям пора нарешті вчитися у мешканців Прибалтики і Польщі і розуміти, що така форма шантажу неефективна.
Росія більше не є наддержавою. Її сила полягає в маніпулюванні енергетичними ресурсами і навіть в цьому вона не може повністю нав'язати свою волю чи монополізувати весь Євроазіатський простір.
З її деморалізованими і некомпетентними збройними силами, корумпованими МВС і ФСБ, Росія сьогодні нагадує "Паперового Тигра", як часто називав Радянський Союз Мао Дзе Дун.
В той же час слід пам'ятати, що мотиви лідерів Кремля - це жадібність і гроші, а не патріотизм чи Російський шовінізм. Жадібність робить їх небезпечними, самовпевненими, ворогами, здатними на будь-який нераціональний крок, аби досягти своєї мети.
Ця жадібність штовхає їх схвалювати, а може і підтримувати партизанську війну, що ведеться проти уряду Ющенка представниками старого режиму; жадібність спричиняє економічний шантаж і провокації проти членів уряду Ющенка.
Жадібність керувала Росією за часів Єльцина, зараз жадібність панує в королівстві Путіна.
І хоча щирі російські патріоти завжди готові до діалогу, сьогодні вони знаходяться в малопомітній опозиції. При тому, сучасні лідери Кремля не розуміють значення патріотизму і цинічно всміхаються, коли чують це слово. Все, що вони розуміють, – це "бабки", американські долари.
Спробуйте згадати "патріотизм" будь-кому з представників російського Кабінету Міністрів чи більшості депутатів Госдуми, і ви побачите пустий вираз очей. Вони дивитимуться на вас з недовірою.
В цьому вони схожі на прихильників Кучми, які після багаторічного грабування країни, зараз кричать про те, що Україна стає "поліцейською державою" під бурхливі овації російських контрольованих владою ЗМІ і посмішки вдячності з боку Кремля.
Почавши боротьбу проти злочинності, Ющенко і Тимошенко мають дотримуватися цього курсу. Вони урочисто пообіцяли це своїм виборцям, і зараз не може йти мова ні про яку зміну курсу.
Країна занадто слабка для того, щоб зупинятися на обраному шляху і забути минулі злочини. Це було б не тільки жахливим прецедентом, але ще й вбачалось би як знак слабкості представників нової влади, і теперішні партизани типу Шуфрича не пожаліли б їх у своїх гнівних атаках.
Щодо прихильників Путіна, вони будуть битися, кусатися і кричати від злоби і розпачу. Для них було страшним ударом побачити, як зруйнувалася їхня агентурна сітка в Україні.
Але врешті-решт якщо Україна залишиться вірною своїм цілям, прихильники Путіна опиняться у повній ізоляції і змушені будуть усвідомити, що вони мають дійти згоди з українською демократією і навчитися кращим манерам, якщо хочуть залишатися за столом.
