Напіввагітність Піскуна
Леонід Данилович Кучма (політична земля йому пухом!) не зміг зробити зі справою Гонгадзе того, що зараз із нею робить Віктор Андрійович Ющенко. Хай не сам особисто, хай не власноруч, але це вже деталі, бо саме він є візитівкою держави і з його ім’ям буде пов’язаний фінал, якого у підсумку дійде розслідування.
При Кучмі у цю справу було привнесене чимало ідіотизму (повна антологія дурості, напевне, зайва), для прикладу вартує згадати хоча б "вбивць" Гонгадзе, які самі померли наглою смертю, завбачливо поклавши у кишеню план місця злочину.
Але із подібними "доказами" справа до суду тоді не дійшла. Натомість дійде зараз, вже ось-ось, адже, як про це сповістила Генпрокуратура, "слідство по першому етапу" закінчено. Відтак підіб’ємо деякі підсумки.
Що у нас є на сьогоднішній день? Є вбивство, але немає особи вбитого. (Адже експертиза таращанського тіла іще не закінчена).
Є тіло вбитого, але немає голови. (напевне, СПРАВЖНІ вбивці Гонгадзе, яких Піскун обіцяє віддати до суду, так і не повідали йому, де сховали голову Георгія).
Є також Мельниченко з його плівками та політичними іграми, які вельми погано пахнуть, але немає ясності у питанні: чи будуть ті записи залучатись в якості доказів?
Є екс-президент Леонід Кучма, але немає обвинуваченого (хай навіть підозрюваного!) громадянина Кучми. І не тільки Кучми...
Баланс між "є" та "немає" не говорить на користь того, що розслідування справи дозріло для передачі до суду. Скажу більше: для передачі справи до суду Піскун вигадав собі особливий прецедент, не обумовлений духом і буквою чинного Кримінально-процесуального кодексу.
Останній я уважно читаю вже другу добу поспіль, тож не можу втриматись від "юридичних коментарів", які Піскун заборонив давати до остаточного завершення справи Гонгадзе.
До речі, до відома Піскуна: стосунки між можновладцями та журналістами (Мирослава Гонгадзе, якій адресувалось зауваження Піскуна, якраз і є не тільки потерпілою у справі свого чоловіка, але й журналістом) у нормальних країнах будуються за такою схемою – перші продукують новину, другі – подають її у ЗМІ, збирають коментарі та інтерпретують так, як вважають за потрібне. (Див. про це статтю 6-ту Закону про пресу: згідно неї, ЗМІ "збирають, творять та редагують" інформацію. Якщо, звісно, Піскун не проти...). Це і є те, що прийнято називати свободою слова.
Якщо ж декого у такому розкладі щось не влаштовує, то тоді варто ставати не генпрокурором, а відразу пророком Мойсеєм. Аби народ довкола тільки глипав очами, слухаючи тебе, та викарбовував на скрижалях твої святі слова, не дозволяючи собі й крихту сумніву.
Та повертаючись до табуйованих Піскуном коментарів. Справа в тому, що в Кримінально-процесуальному кодексі є розділ другий, що називається "Порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство", а в цьому розділі є стаття 212-та, яка говорить наступне:
"Досудове слідство (тобто те, чим займався Піскун протягом 2002-2005 років з перервою для стояння на колінах, з яких його підняла нова влада – Авт.) закінчується складанням обвинувального висновку (...)"
Обвинувальний висновок у свою чергу пишеться тоді, коли зібрані у справі докази визнаються достатніми (стаття 218-та). Саме на цьому етапі "слідчий зобов’язаний оголосити обвинуваченому, що слідство у його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи" (див. там же).
До зібраних по справі доказів відносяться, зокрема, й дані, отримані в ході експертизи – порядок її проведення регулюється в статтях глави 18-ої розділу ІІ Кримінально-процесуального кодексу.
Таким чином, поки не виконані усі слідчі дії (тобто не зібрані усі докази, в тому числі й по експертизах), поки фігуранти справи не ознайомлені з обвинуваченням (а вони таки не ознайомлені, бо, як сказав Піскун в ефірі 5 каналу, "сьогодні йде процес закінчення ознайомлення по пред’явленню обвинувачення останньому учаснику процесу"), до тих пір ні про яке завершення слідства і передачу справи до суду мова йти не може.
Стверджувати зворотне – просто нонсенс. Або, даруйте за неюридичність вислову, просто маразм.
І ніде – прошу це взяти до уваги! – ніде у Кримінально-процесуальному кодексі не йдеться про якусь "етапність" слідства, яка дозволяє проводити суд над безпосередніми виконавцями вбивства, а потім заводити слідчу шарманку вдруге й шукати його організаторів, а, засудивши цих, втретє повернутись до збирання доказів, аби вийти на замовників злочину.
Так само ніде не говориться, що можна колись, тобто в іншому й кращому житті, долучити до матеріалів справи (які передаються до суду) дані експертизи. Результати експертизи – це не дві копійки, яких вам не вистачало в гастрономі при розрахунку за півбуханки хліба і які вам милостиво дозволяють занести "якось потім".
Слідство мусить бути чітким та раз і назавжди налагодженим механізмом (даруйте ще раз, тепер вже за моралізаторство). Ймовірно, щоправда, що ми з Піскуном читаємо різні Кримінально-процесуальні кодекси (мій – дуже простенький, у м’який обкладинці, надрукований київським видавництвом "Школа"). Якщо хтось спеціально для Піскуна продублював українські закони, написавши їх у іншій редакції, я залюбки з ними познайомлюсь.
А поки, перебуваючи в стані заінтригованого очікування, зазначу, що, в принципі, я чудово розумію Піскуна – він ніколи не зможе вказати на замовників вбивства Гонгадзе. А відтак нема чого й тягнути кота за хвіст – справу треба завершувати та віддавати до суду.
І навіть не тому, що від цього залежить подальша доля Піскуна (а щодо неї амплітуда чуток аж занадто велика – від тверджень, що чинному генпрокурору "недовго лишилось", бо вже готується йому заміна в особі, зокрема, й обласканого президентом Стретовича, й до пліток про вже "забите" за Піскуном місце у прохідній частині списку НСНУ).
Не зможе Піскун назвати замовників Гонгадзе й не тому, що він – подобається йому це чи ні – лише пішак у чужій грі. У грі, яка – про це подейкували іще на початку президентства Ющенка – передбачала "репатріацію" Піскуна й гарантії для окремих "голосів" з плівок Мельниченка в обмін на деяку поступливість з боку, зокрема, Леоніда Кучми.
Логіка життя нібито доводить існування угоди між Кучмою і Ющенком – адже живучий, як кішка, генпрокурор Піскун дійсно доведе справу Гонгадзе до суду і дійсно поховає її в одній домовині з таращанським тілом.
Хоча іронія долі в тому, що навіть якби Піскун був виключно чесним, чистим і прозорим, на сторожі інтересів того ж таки Кучми (ймовірного замовника вбивства) встала б сама Конституція.
Її 105-та стаття говорить, що "звання президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту". Кучма не був усунутий з поста в порядку імпічменту, і цей боржомі вже пізно пити, тож його звання "охороняється законом", а "честь і гідність" – й поготів.
Відтак, як не крути, а Кучму засудити буде вельми складно, бо хоч недоторканості він вже позбувся, але який-не-який флер безпеки довкола нього залишився. І все через третій абзац 105-тої конституційної статті...
Одним словом, доки Піскун ходить напіввагітний своїм завершеним розслідуванням справи Гонгадзе, президенту Ющенку (чи принаймні його численним радникам – штатним та позаштатним) слід подумати над тим, як врятувати ситуацію з цим розслідуванням.
Бо інакше, якщо Піскун у кілька етапів ходитиме до суду й у кілька етапів додаватиме до вже закінченої справи все нові й нові папірці, Україна дуже сильно здивує Європу та й решту світу теж. Причому не "поетапно", а відразу і надовго. І це – разом із приватизованою підковою та помаранчевим кольором – теж увійде у добу Віктора Ющенка.
