Робота над помилками Леоніда Кравчука
У "мертвий" сезон виявляється "померли" не всі. Хтось відпочиває на кримських курортах, хтось деінде, але вітчизняні політики не мають права на відпочинок: скоро вибори, а рейтинг треба піднімати.
Нову владу на даному етапі хвилює вирішення нагальних питань, які постають щодня, розбирання завалів, які лишила у спадок Кучмівська ера, залагодження внутрішніх проблем серед новоспечених вищих посадовців. А ось опозиція в літній сезон залишилася на самоті із власними думками. Думки ці, очевидно, стосувалися давноминулих перемог та помилок, які призвели до втрати статусу та переходу в опозицію.
Незважаючи на літню спеку, робота над помилками виявилася плідною. Отож, оцінивши свої шанси на майбутніх парламентських виборах група ініціаторів, серед яких Леонід Кравчук, Михайло Папієв, Володимир Сивкович, Віктор Тихонов та ін., вирішила критикувати конструктивно, а не вишукувати дрібні помилки влади у поточній політиці.
Рейтинг треба терміново реанімувати, часу розмінюватися на дрібниці немає – таким міг бути гіпотетичний діагноз політтехнологів для колишніх "синьо-білих". І вирішили створити громадську організацію Громадянський Форум "Об’єднаймо Україну!" Назва Форуму за задумом, очевидно, має викликати асоціації з подіями кінця 2004 року, коли Україну намагалися роз’єднати.
Згадується лозунг Цезаря: "Розділяй та владарюй!" І напрошуються порівняння. Спочатку група політиків пішла на одчайдушний крок відхопити "скільки вдасться" шляхом сепаратизму (розділили), а потім гуртом вирішили обернути невдалий політичний крок на свою користь: "об’єднуємося!"(підемо владарювати).
Політичні мотиви створення громадянського форуму очевидні, хоча й були заперечені учасниками прес-конференції 5 серпня в Києві: проведення у парламент групи політиків, які навряд чи потраплять туди через списки власних партій, і не тому що в тих списках вони не перші (що часто не так), а тому, що самі партії невідомо чи пройдуть 3%-вий бар’єр. Загроза не пройти у парламент, не стати народними депутатом (читай – обранцем долі) з усіма вигодами штовхнули опозицію в обійми політологів та політтехнологів.
Політтехнологи, напевно, сказали, що треба голосно і резонансно заявити про себе, а політологи, не довго думаючи, вхопили першу-ліпшу популярну європейську доктрину як засіб. Праця Юргена Габермаса "Моральна свідомість та комунікативна дія" (1983) неодмінно становить наукову цінність, особливо у галузі філософії, ідея комунікативної етики, використана за ідеологічну основу у створенні Громадського Форуму "Об’єднаймо Україну!", вважається таким собі know-how (знаю як) зробити демократичне життя кращим шляхом діалогу культури, життєвої практики, науки та тієї ж таки філософії.
Замість банальної брудної боротьби за владу, яка спіткає український народ напередодні кожних виборів, маємо шанс отримати на виході досить якісний продукт у вигляді політичного діалогу влади та опозиції, який, за умови раціональності дій влади, може стати конструктивним та підняти особистий рейтинг тої ж таки владної верхівки, що обернеться вже проти ініціаторів створення громадянського форуму.
Риторика представників громадянського форуму "Об’єднаймо Україну!" може бути нещирою, проте прецедент звернення до політологічних доктрин сучасності, якими керуються прогресивні країни, створений. Замість відверто брудних, але дієвих політичних технологій на поле виведена важка артилерія: на прес-конференції 5 серпня в Києві було проголошено принципи побудови громадянського суспільства в Україні та потреба формування національної ідеї.
Це питання не нове, і в Україні досить довго існує ряд громадських організацій, які працюють над створенням громадянського суспільства, цієї необхідної частини демократії в сучасному її розумінні, пробують виробити щось подібне до національної ідеї. Але не нове це питання лише для досить вузького кола зацікавлених, для решти населення проблеми не існує, існують нагальні питання: що їсти? як сплатити за квартиру? за що купити...
Сьогодні ми є свідками спроби (щирої чи ні – це питання залишиться на совісті речників громадського форму) донести такі абстрактні питання до широких мас та показати, що це є важливим елементом побудови демократичного українського суспільства (якщо замінити "демократичного" на "комуністичного" нагадує старі добрі часи...:).
Нова влада в обличчі президента України та його уряду має бути вдячною опозиційним силам за те, що останні підняли питання про такі високі матерії, бо у самої влади немає часу для розгляду таких глибоких внутрішньо національних питань.
Сьогодні в Україні існує ряд політичних партій "без обличчя", тобто без справжньої політичної спрямованості. Тут згадується народний анекдот про СДПУ(о). Ця партія, як кажуть їх опоненти, схожа на морських свинок. Останні не мають нічого спільного ні з морем, ні зі свинками, а перші не мають нічого спільного із соціал-демократією.
Звісно, створення політичних партій з назвою, яка не має відображення у реальній діяльності партії, не є унікальним. Так у Японії, Росії та Британії є ЛДП (ліберально-демократичні партії), але нічого спільного, окрім назви, вони не мають. Але за умов переходу до парламентської форми правління теперішні українські партії мають трансформуватися або загинути.
Ситуація, коли парламент є головною владною структурою держави передбачає наявність сильних партій, які здатні творити політику держави та представляти певні конкретні інтереси, задекларовані партією у своєму статуті та програмі, причому виражати їх як єдине ціле, лише тоді 450 народних депутатів зможуть ефективно управляти та приймати рішення на благо нації, а не на благо власним інтересам.
Закони перестануть бути політичним компромісом між бізнес-групами, а перетворяться на знаряддя модернізації та переходу України в розряд розвинених країн Європи.
Повноцінна партійна система є життєво необхідною для країни з парламентською формою правління. До поняття повноцінності партійної системи входить не лише її стабільність, але й чіткість позицій, які на політичному спектрі займають ті чи інші політичні сили.
Тому, якщо Громадянський форум, за словами Леоніда Кравчука, не створюється під вибори, на вересневому з’їзді форуму має бути вирішене питання спектрової приналежності організації та короткострокових цілей. Інакше ця група тиску (називаємо її так, зважаючи на декларування намірів впливати на рішення влади) буде мати вигляд банальної передвиборчої агітації. Тому що така група тиску безвідносно до політичного спектру та конкретних цілей буде просто піаром окремих осіб.
Безсумнівно, ініціатори Громадянського форуму переслідують і власний інтерес, але це залишатиметься чистим прийомом лише за умови реальних дій у напрямі реалізації планів ДО березневих виборів та безвідносно до них.
Факт побудови громадської організації на принципах комунікативної етики дає надію на впровадження в українському політичному колі нарешті принципів науково-теоретичного підходу до здійснення влади, відхід від аматорського підходу до управління державою.
Якщо до рук взято ядерну зброю, опонент не береться за кулемет, так само факт використання цивілізованого політичного діалогу та кваліфікованого підходу як засіб підвищення рейтингу матиме відповіддю щось подібне зі сторони команди Ющенка, якщо останні прагнуть вирости у цілісну впливову політичну силу.
Нарешті постало питання, про існування якого мало хто знав, і вже зовсім рідко хто задумувався, окрім хіба що деяких науковців-фахівців.
Питання це – українська національна ідея. Вона не сформована ще й досі, напередодні 14-ї річниці здобуття Україною незалежності. Без такої чіткої національної ідеї у діях політика, який перебуває при владі не спостерігатимемо системності, національна ідея – це не лише культурний консолідуючий фактор, це напрям розвитку суспільства, який допомагає кожному конкретному політику не лише виправдати свої дії, але й працювати на цю ідею цілеспрямовано.
Цінність політичного діяча визначається тим, наскільки його власні особисті інтереси збігаються з інтересом його народу, з інтересом, який висловлений у національній ідеї.
Сьогодні українські політики звітуються хіба що перед власною совістю, від них намагаються вимагати звітуватися перед народом відносно їх передвиборчих обіцянок.
Совістю кожного політика має бути національна ідея українського народу. Але таку ідею не можна створити теоретично, бо навряд чи штучна, хоч яка красномовна та інтелектуальна національна ідея буде сприйнята широкими масами.
Проте це не є причиною для нехтування цим питанням взагалі. Комусь здасться така риторика непотрібною та занадто абстрактною на фоні насущних проблем. Але сучасна українська держава базується на абстрактних принципах демократії, які потребують вдосконалення, розвитку і, що дуже важливо, зрощення з менталітетом українця.
Ми сьогодні прагнемо в демократичну Європу, прагнемо досягти рівня демократичності, який спостерігаємо в демократичних країнах. Одним із важливих етапів цього процесу є створення громадянського суспільства та вироблення національної ідеї.
Однак, чи може стати цією ідеєю запропонований форум?
