Верховенство права, а не закону про вибори
Європейський Суд з прав людини вже ухвалив два рішення проти держави Україна, де визнав, що Україна порушила право своїх громадян на свободу вираження.
З новим законом "Про вибори народних депутатів", Україна ризикує наразитися на аналогічні рішення. Що, до речі, тягне за собою чималі бюджетні витрати. Утім, на погіршення репутації держави, як порушниці прав людини і міжнародних зобов’язань, ніхто з чільних посадовців уваги не звертає взагалі.
Депутати Верховної Ради, а разом з ним і президент України, не побачили порушень прав і свобод людини в новому законі про вибори. Захист права партії чи кандидата потрапити в парламент отримав безапеляційну перемогу над свободою думки і слова в Україні.
Причина зрозуміла, депутатам і президенту не подобалися думки і слова журналістів в минулій президентській кампанії.
Інша річ - висловлювання самих кандидатів, які мають право за рахунок партійної каси говорити все, що завгодно. Адже юридична відповідальність за їх слова повністю покладається на засіб масової інформації, який ці слова поширив.
І відповідальність ця серйозна: за будь-яке порушення Закону "Про вибори народних депутатів України" передбачено тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку):
"У разі порушення засобами масової інформації вимог частин п'ятої та дев'ятої за поданням Центральної виборчої комісії або відповідної окружної виборчої комісії засобам масової інформації тимчасово (до закінчення виборчого процесу) у встановленому законом порядку зупиняється дія ліцензії або випуск (друк).
У разі інших порушень засобом масової інформації вимог цього Закону тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється виключно за рішенням суду."
До речі, до суду можуть звернутися суб’єкти виборчого процесу – кандидат, партія (блок). "Інших порушень", які передбачені законом, щонайменше двадцять два!
Відсутність власних медіа-ресурсів спричинила почуття глибокої образи у багатьох політиків, які вчинили за принципом "щоб нікому на дісталось" - якщо у мене немає ліцензії телеканалу, то і у конкурента заберу.
Через таку "рівність" кандидатів потерпати будуть не тільки журналісти, а всі громадяни, які мають право на отримання інформації. А повідомити їм є про що!
Не вщухають корупційні скандали, посадовці і опозиція, як і раніше, відверто і не соромлячись брешуть громадянам про свої статки (відповідно до декларацій саме політики в нашій країні є найбіднішою верствою населення).
Отже, відверта брехня політиків – це нормально, і мабуть, демократично. Але журналісти, які критикують, проводять розслідування, а головне - говорять в ефірі чи то на шпальті – от де зло!
Саме політики, не помічаючи колоди в своїх очах, дорікають журналістам на їхню нечесність, продажність і боягузтво. Певно політики живуть не в цій країні, оскільки не знають ні про побиття та вбивства журналістів, ні про кримінальні справи проти видавців, ні про кількість і суми судових позовів до ЗМІ.
Також політики ніколи не чули про блокування роботи редакцій податківцями та пожежниками, про умови "конкурсів" на отримання ліцензій теле- і радіокомпаніями.
Отже, коли журналісти брехали під час президентської кампанії, вони насправді працювали в нормальних безпечних умовах, без тиску і цензури. Просто вони злі, ці журналісти, просто аж надто їсти хочуть, аж надто бояться втратити робоче місце, аж надто не сміливі. То навіщо їм, цим журналістам (а інших політики, певна річ, не знають), свобода слова? Нехай просто слухають вільних і сміливих політиків.
Цікаво, що центральна виборча комісія також не вважає закриття ЗМІ у виборчий період порушенням прав людини. Інакше, на думку голови ЦВК, ЗМІ можуть порушувати закон, і їм за це нічого не буде.
А що буде кандидатам і партіям, якщо вони порушать закон? Попередження чи взагалі нічого! А що буде з ЦВК, якщо вона порушить закон? Її дії, можливо, оскаржать до суду та ЦВК, теж можливо прийме інше рішення!
Звичайно, журналісти є відповідальними перед громадянами. Журналісти мають обов’язок повідомляти всю відому їм правдиву інформацію, повинні перевіряти інформацію, бути безсторонніми і не давати втягувати себе ані в політичні, ані в бізнесові "розборки" власників. Вони повинні завжди дотримуватися етичних стандартів професії.
Не всі, і не завжди журналісти є такими. Але це не може бути приводом закрити ЗМІ, навіть тимчасово.
Європейська судова практика знала заборони газетам друкувати окремі публікації, але навіть така заборона була визнана Європейським Судом з прав людини порушенням фундаментального права на свободу вираження.
Закриття медіа неможливо взагалі. Особливо під час виборів! Для всіх, хто не вірить українським юристам, нагадаю рішення Європейського Суду з прав людини, юрисдикцію якого України визнала законом "Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції".
Там, зокрема, сказано таке: "Преса грає дуже важливу роль у демократичному суспільстві. Хоча вона не може переходити певних меж, зокрема щодо репутації та прав інших, її обов’язком проте, є поширювати в спосіб, сумісний з її обов’язками та відповідальністю, інформацію та ідеї по всіх питаннях, що становлять громадський інтерес".
"У преси є завдання їх (інформацію та ідеї) поширювати, а у громадськості право їх отримувати. Якби було інакше, преса не могла б виконувати свою роль "вартового собаки демократії".
"Суд нагадує, що в рамках Конвенції сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять громадський інтерес є дуже малою".
Більш того, “межі прийнятної критики політиків, які діють в цій іпостасі, є більшими ніж для приватних осіб. На відміну від останніх, політик свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку з боку журналістів і громадськості, і повинен бути більш терпимим до критики.
Звичайно, політик має право на захист своєї репутації, навіть якщо він виступає як приватна особа, але вимоги цього захисту мають бути збалансовані з інтересом до відкритої дискусії з політичних питань".
Стаття 10 захищає не тільки суть ідей та інформації, але й їх форму.
"Журналістська свобода дозволяє певне перебільшення або провокативність".
"Право поширювати інформацію та ідеї стосується не тільки інформації та ідей, які сприймаються позитивно або розглядаються як необразливі та незначні, а й таких, які ображають, обурюють та викликають неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких неможливе "демократичне суспільство".
Крім того, свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати свій погляд на них. У більш загальному плані свобода політичної дискусії лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, якою пройнята вся Конвенція.
"Але можна ж просто не порушувати закон про вибори!", - скаже читач.
А чи можно спробувати не поширити політичну рекламу (що заборонено для журналістів і ЗМІ без відповідної грошової угоди з кандидатом), якщо відповідно до закону,
"політична реклама - це будь-які не заборонені законами України друковані, усні, звукові та аудіовізуальні види і форми ідейного впливу на людей, що мають на меті прямо або опосередковано привернути увагу до суб'єктів виборчого процесу, сформувати у суспільстві та у свідомості громадян позитивне або негативне ставлення до них або спрямувати політичну поведінку громадян і соціальних груп у їх ставленні до суб'єктів виборчого процесу під час виборів, у тому числі інформаційні повідомлення про заходи, що проводяться або підтримуються із вказаною метою."
Зараз, зокрема, журналісти покладають багато надій на якісь роз’яснення ЦВК, Верховної Ради України або судів. Дійсно, зважаючи на неоднозначність формулювань, нинішній закон – це справжнє дишло – як роз’яснив, так і вийшло.
По одній справі проти ЗМІ прийдуть до висновку, що тільки прямі заклики голосувати за чи проти кандидата є політичною рекламою чи передвиборною агітацією.
В іншій області можуть вирішити, що ЗМІ порушив закон і зупинять його випуск (що мало місце у м. Вінниці на президентських виборах за скаргою одного з кандидатів, який не вийшов у другий тур виборів).
Більш того, спроби тлумачення або ж роз’яснення взагалі не кореспондуються ні з Конституцією, ні з законами України.
Прийняті закони тлумачить виключно Конституційний Суд, а роз’яснення або рекомендації не можуть підміняти собою закони. Адже виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина; засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Право на свободу думки і слова дано людині від народження. Жоден закон не може забрати у людини це право. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Права, а не закону. І Україні видалася чергова нагода це довести.
Тетяна Котюжинська, медіа-юрист
