Уроки Майдану
Незабаром річниця помаранчевої революції. Пам’ятна дата події, яка продемонструвала світові енергію та волю українського Майдану... Майдану боротьби і тріумфу, надій та розчарувань...
Один рік занадто короткий проміжок часу для того, щоб зробити висновки щодо впливу цієї події на хід історії, адже боротьба основних гравців, задіяних у минулорічному протистоянні, триває.
Проте, ця річниця дає підстави для певного аналізу деяких оцінок і прогнозів, які необхідні для того, щоб зробити висновки і відповісти на запитання "Що робити далі?"...
Причини Майдану
Однією із передумов помаранчевої революції стала зневага пострадянської влади до конституційного принципу волевиявлення і народовладдя.
Намагання узурпувати владу шляхом фальсифікації виборів президента обурили більшість громадян, які наприкінці листопада 2004 року вийшли на майдани міст України, щоб відстояти свої законні права.
Політичною, моральною і правовою підставою для цього стала 69 стаття Конституції України, у якій сказано, що "Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії".
Коли влада зігнорувала волевиявлення громадян, сфальсифікувавши вибори президента, народ почав здійснювати владу безпосередньо, згідно з 5 статтею Основного закону, де сказано, що "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".
Проте, причини сплеску активності української нації були глибшими, аніж відстоювання лише результатів власного волевиявлення.
Адже на кону цих виборчих перегонів стояло майбутнє великої нації та державна безпека цілої європейської країни.
Незаконна узурпації влади на багато десятиліть призупинила б поступ та успішну трансформацію України.
Напередодні виборів пострадянська влада почала згортати демократичні перетворення та, ігноруючи волю народу, який у грудні 1991 року абсолютною (понад 90%) більшістю голосів проголосував за незалежність, поставила під сумнів сам суверенітет України.
Тому сотні тисяч громадян вийшли на майдани задля відстоювання кращого життя, свободи, демократії і незалежності своєї країни.
Здобутки й втрати Майдану
Сьогодні, коли пройшли піднесення та ейфорія Майдану, коли значна частина очікувань громадян розбилися об скелі жорсткої реальності, варто спокійно, тверезо і без зайвих емоцій проаналізувати усі здобутки і втрати помаранчевої революції.
Адже у розпалі надзвичайно жорсткої та драматичної виборчої кампанії й у вирі пристрастей Майдану короткострокові перспективи України уявлялися дещо інакше.
Беззаперечним здобутком революції стало те, що українському народові вдалося запобігти узурпації влади і встановленню авторитарного режиму, вдалося захистити тендітні паростки свободи і демократії в Україні.
Вдалося відстояти волевиявлення народу й довести те, що не варто нехтувати думкою українців.
На певний час вдалося ослабити вплив старої радянської та пострадянської чиновницької гвардії.
Також вдалося тимчасово призупинити реалізацію антиукраїнської стратегії й на декілька місяців дезорганізувати й дезорієнтувати розгалужену резидентурну й агентурну мережу, яка здійснювала проект обмеження незалежності й геополітичної декомпозиції України.
Водночас не вдалося остаточно зруйнувати піраміду кучмівського режиму.
Змінилася лише низка ключових фігур на владному олімпі, а низовий моноліт безпосередніх виконавців системи, за невеликими винятками, залишився біля керма.
Не вдалося остаточно захистити вибір українського народу.
Недосконала модель конституційної реформи, яку з метою ослаблення майбутнього президента похапцем, за декілька місяців до виборів, проштовхували кучмісти, була все ж таки прийнята під час компромісного пакетного голосування.
Внаслідок цього українці голосували за президента з одними конституційними повноваженнями, а (в разі вступу у дію конституційної реформи у її нинішньому вигляді) матимуть главу держави з урізаними важелями впливу.
Не вдалося докорінно оновити владу, внаслідок чого безліч представників старого режиму залишилися в усіх органах управління.
Вони й досі саботують процес реалізації ідеалів Майдану й перешкоджають здійсненню необхідних народові та державі перетворень.
Не вдалося сформулювати чітку й зрозумілу стратегію державного утвердження й зберегти єдність помаранчевої команди, яку в результаті витонченої психологічної спецоперації вдалося зіштовхнути лобами.
Також не вдалося захистити інформаційний простір від перманентної інформаційної війни та інформаційних спецоперацій антиукраїнських сил, які, використовуючи принцип "свободи слова", продукують і запускають у ЗМІ наклепницькі інформаційні приводи.
Вони цілеспрямовано розхитують основи державності і дезінтегрують українське суспільство.
З огляду на ці невдачі виникла реальна загроза реваншу деструктивних сил.
Розчарування Майдану
Завищені очікування й надмірно високі сподівання, які громадяни покладали на нову владу, неодмінно і за будь-яких обставин, після спаду революційного піднесення та ейфорії, мали змінитися певним розчаруванням.
Але мало хто міг передбачити, що це розчарування буде настільки великим, а недовіра до лідерів Майдану у короткий строк зросте до такої межі.
Фактично за рік відбулося лобове гальмування очікувань і сподівань громадян, які наткнулися на жорстку, закулісну протидію представників старого режиму та їхніх союзників.
До часу, поки зберігалася вдавана єдність помаранчевої команди, падіння рейтингу лідерів Майдану не було настільки глибоким, адже люди розуміли складність завдань нової влади й те, наскільки у несприятливих умовах їй доводиться працювати.
Однак, коли сторони конфлікту всередині помаранчевої влади перейшли до відвертого внутрішнього конфлікту із публічним викидом компромату та взаємних звинувачень, рейтинг нової влади буквально обвалився.
Після привселюдних звинувачень у корупції в середині помаранчевої команди, які вилилися у засоби масової інформації, суспільство пережило своєрідний морально-психологічний шок, який став причиною гіркого розчарування в середовищі прихильників помаранчевого табору.
Так, якщо влітку за "Нашу Україну" збиралися голосувати більше 30% виборців, то вже у вересні її рейтинг знизився більше ніж удвічі (до 14% електоральної підтримки).
Сумарна кількість голосів, яку помаранчеві ("Наша Україна" та "Батьківщина") могли набрати влітку, сягала 50% підтримки, а восени вона знизилася до 26%.
За два місяця осені рейтинг помаранчевих знизився майже у два рази.
Щоб зрозуміти чому це сталося, варто більш докладно розглянути причини розчарування громадян.
Необхідно замислитися над тим, чого чекають люди, які з іменем Ющенка холодними днями й ночами стояли торік на майданах України.
Люди, які мирною і безкровною революцією змінили хід української історії.
Головне - не зрадити Майдан
Варто розглянути узагальнені очікування громадян у чистому вигляді, якими б наївними вони не здавалися.
Спробуємо узагальнити результати власних спостережень і моніторингу громадської думки.
Отже, на думку прихильників та активістів революції, лідерам торішнього Майдану необхідно переступити через усі образи, амбіції, меркантильні групові, кланові та корпоративні інтереси та возз'єднатися в ім’я майбутнього України.
Усі, хто відстояв торік свободу, демократію та незалежність вітчизни, мають відновити єдність помаранчевої команди.
Водночас варто розставити усі крапки над "і" щодо корупційних звинувачень.
Або чітко й переконливо довести непричетність фігурантів скандалів до корупції, або рішучо очистити помаранчеві ряди від корупціонерів.
Раз лідери Майдану привселюдно клялися народу про рішучу боротьбу із корупцією, вони повинні бути послідовними.
Також лідерам нової влади необхідно навести лад у своїх рядах.
Виробити такі командні правила гри, які об’єднають помаранчевий табір спільними інтересами.
Люди чекають того, щоб раз і назавжди були припинені публічні чвари і взаємні звинувачення.
Адже у війні компроматів переможців не буде.
Політична сила, яка претендує на владу в державі повинна працювати як єдиний механізм.
Реформувати владу на адекватну українським реаліям модель державного управління.
В умовах цивілізаційного розколу українського суспільства значне обмеження повноважень президента може призвести до перманентних криз і постійного протистояння еліт.
Метою конституційної реформи має бути створення дієвої, адекватної та ефективної моделі державного управління, а не позбавлення президента України низки повноважень.
Також вкрай необхідно реальними справами довести громадянам бажання влади відстоювати інтереси простих людей.
Розпочати рішучу реальну боротьбу із безробіттям, бідністю (низькими зарплатами), корупцією та злочинністю.
Громадяни на власному досвіді та на базі реальних справ мають відчути, що влада дбає про їхні інтереси.
Довести боротьбу із корупцією до реальних пріоритетів державної політики.
Утвердити в державі законність і правопорядок.
Забезпечити принцип невідворотності покарання тих, хто порушив закон, незалежно від займаної посади і політичної приналежності правопорушника.
Демократія – це не анархія і безлад, а диктатура закону.
Навести порядок в інформаційному просторі.
Нав’язати засобам масової інформації конструктивну дискусію конкурентних політичних сил.
Закликати вітчизняних журналістів не бути об’єктами маніпуляцій з боку нечистих на руку політтехнологів, які провокують інформаційну та психологічну війну.
А інформувати суспільство з усвідомленням громадянської відповідальності за кожне сказане слово.
Свобода слова – це не розгул політичних хуліганів, маніпуляторів та махінаторів із карликовим рейтингом, а об’єктивна картина дійсності із домінуванням позиції реальних політичних сил.
На жаль, українські політики, захопившись політичними ігрищами й брудними технологіями, відстали від українського суспільства, яке пішло значно далі у процесі розуміння власної відповідальності за долю держави.
З огляду на це вони мусять підтягнутися до рівня мудрості власного народу, адже Майдан нікому не пробачить втрачених можливостей та перспектив.
Лідери минулорічного Майдану зобов’язані довершити справу помаранчевої революції й закріпити досягнутий успіх на парламентських виборах 2006 року.
