Веселі старти - 2005

15 переглядів
Віктор Боднарюк, для УП
П'ятниця, 16 грудня 2005, 13:55
 

Колись українські відеоматеріали цього періоду ляжуть в основу академічного курсу "Розвиток почуття гумору в безнадійних випадках". Старе політичне шапіто імені Кучми відбуло, але клоуни на місці. Репризи, щоправда, затерті, але тішить, що з'являються і свіжі сюжети.

Парламентарі, серед яких 300 мільйонерів, гордо відмовляються від зарплат у 14 тисяч, викликаючи у публіки хрип: "Скільки ж вам треба?", і одночасно не хочуть обмежувати захмарні пенсії у десятки тисяч.

Московські піжони оцінюють для них незбагненне: "Україна повторює те, що Росія пройшла у 91-му і 93-му". Потім за звичкою шукають на наших вулицях трупи, танки та вуха Дзержинського і, не знайшовши, шиплять: "Подумаєш, Європа с…ана".

Червоні вожді повторюють мантру "стало гірше - стало гірше - стало гірше". Потім вмощують вгодовані сідниці на шкіряні сидіння "мерседесів" і їдуть за костюмчиком в "Мандарин-плазу". До комунізму діда Лєніна не по-пролетарськи товсті мурла з серпом та молотом кличуть під гаслом "Накоси та забий". Растамани тащаться.

Біло-блакитний ватажок далі поширює круг себе кримінальний флер. Смішно не це, а те, що метод знову спрацьовує у величезному регіоні. Коли за свого вписуються урки - чинні, колишні чи майбутні - це ясно. Але коли ведуться зовні освічені та виховані – стає чудно.

Виходить як в анекдоті, де наблатикане барило наступає на ногу настраханому очкарику і з погрозою запитує "Ти шо, інтілігєнт?", а той перелякано махає руками: "Ну што ви, што ви. Такоє ж бидло как і ви".

Цвях сезону - серіал "Віднесені вітром-2. Секс-прем'єр - екс-прем'єр – знов прем'єр". Сюжет здається реалістичним хіба що затятим мрійникам: кров-любов, латиноамериканські справи із заколотами, погрозами, постійним передчуттям війни. Прагматики ж говорять, що знають фінальну фразу цього кіно: "Ти добре, ти розумно грала. Але ти не могла не програти".

Люди з менш райдужним світосприйняттям не бачать нічого цікавого, говорять про втому від політики, хоча новини все ще дивляться регулярно.

Бачать, що завжди: брехуни брешуть, пліткарі пліткують. В обличчя знають вже всіх генераторів нісенітниць. Нервують частіше. Є від чого.

Комуністичні виступи у Криму під девізом "Какой галадамор? Хватіт врать", що нагадують демонстрації неофашистів у Німеччині із написами "Я не вірю, що був Освенцим". Невігластво совків? Навряд чи. Політкоректність відмовляє і назовні рветься проста характеристика: покидьки.

Пафосні спогади ленінців "ось при нас раніше…" Знаємо. Створені рабською працею промислові гіганти на селянських кістках. Країна зеків та не менш нещасних їх охоронців із вмерлими душами. Мільйони переляканих, що боялися попасти в одну з цих категорій.

Лицемірство вчорашніх "чого ж ви за ці місяці не відбудували те, що ми розвалювали роками". Безнадійна антиющенківська пропаганда з нульовим ефектом, бо скрізь є пенсіонери, службовці та молоді мами. Теза обділених природою, що зараз заради грошей народжують лише наркоманки та алкоголічки. Колись діти цього покоління виростуть і, хочеться думати, згадають "добрих" тьоть і дядьків, які так коментували їхнє народження.

Робота над образом "народної принцеси" під романси про її державну велич. Чергова спроба перевірити, чи багато можна досягти голим піаром, явно прямує до болючого краху.

Тут смішного мало. Розповіді як підступні клани, росіяни і марсіани на все підвищили ціни і завадили уряду Тимошенко досягти "ще більших успіхів", мало переконують навіть палких її прибічників.

Бо за Єханурова і ціни, і температура в суспільстві стали падати. Треба чесно визнати: прем'єр з неї вийшов поганий - приблизно такий, як урядовець з одного її колеги, який єдине, чим запам'ятався, це тим, що зводив шефиню на каток.

Викручування рук і шантаж великого бізнесу, навіть з революційно чесними намірами, виявилися неприйнятними для нової, цивілізованої України. А останній з'їзд БЮТ продемонстрував ще й серйозні проблеми зі смаком.

Захоплення зовнішніми ефектами і власноруч створеними примарами може призвести цю яскраву фігуру на політичний смітник - його тлусті завсідники вже крутяться поруч з нею. Команді Ю.В. важко відмовитися від помилкової думки, що помаранчеві майдани зібрала саме вона.

Хоча щоб зважити її реальну вагу в українському суспільстві, достатньо згадати прикру долю "Громади", за методиками якої розкручується БЮТ. Або опитати громадську думку на малій батьківщині лідерки "Батьківщини" у Дніпропетровську, де у вираз "здібна дівчинка" стосовно неї вкладають зовсім інші значення, ніж їй хотілося б.

Західноукраїнський електорат, який привів БЮТ у 2002 в парламент, без сумніву захоче узнати, чого раптом так ідилічно змінилися стосунки Юлі з Кремлем саме після того, як вона розірвала з Ющенком? І це не найсерйозніше питання з тих, які постануть у разі її атаки західних теренів.

Чи є гідний її амбіцій вихід? Є. Той самий, що вона вже демонструвала, - відмова від нереальних планів. Оце був би ефект, що так подобається Юлії Володимирівні.

Недавно подібне зробив не менш честолюбний Шредер (раз у молодості був затриманий поліцією за те, що у нетверезому стані вчепився у ворота резиденції канцлера ФРН і кричав: "Я сяду колись у те крісло"), який зрозумів, що заради нації треба поступитися місцем несимпатичній йому Меркель. Просто на все свій час.

На епітети наривається ще один помаранчевий лідер - Костенко, який повністю загруз в архаїчних політологічних конструкціях "правоцентризму", "націонал-демократизму" і ще чогось у носі. Ну повністю відмовляє людям відчуття адекватності, коли йдеться про особисті амбіції. Хоча можна було б згадати, скільки сотих проценту відділяє Рух №2 від небуття під час будь-яких виборів та серйозних опитувань.

Новини соціології: є нова соціальна верства – розчаровані. Причини розчарування пояснюють важко, переважно ремствують: "Нехороший він, цей Ющенко. Ми думали, він сам все зробить, а тут починається: "Все від вас залежить", "мусите розуміти", "треба працювати"..."

Психіка невмілих та неприлаштованих захищається: хто винен у моєму безгрошів'ї, поганих стосунках у родині, неприбраній хаті? Звісно, президент. А от думка, що у житті треба щось вміти робити професійно, хоч торгувати, хоч рахувати, хоч бджіл розводити, якась не наша і неприємна .

Другий шлях до цього прошарку, від колишніх романтиків, для цинічних журналістів та брехливих політиків. Трансформація починається з наївного очікування: от зараз герої переможуть, мене помітять і відвалять гору грошей. А герої після перемоги, думаючи, що їм допомагали заради правди, від "патріотів за гроші" логічно відвертаються. Тоді "ідеалісти" йдуть до тих, проти кого полум'яно виступали, бо там платять. Це називається "професіоналізмом". Може, тому саме ці люди полюбляють термін "бордель" в означенні української політики?

Кому, очевидно, не смішно, то це головному герою - Майдану. Розгрібання стародавніх стаєнь – заняття малоприємне. Попередні президенти теж багато говорили про кризу українського суспільства і держави, але боялися навіть думати як її виправляти. Ющенко виявився першим, хто не злякався, і цілком можливо, що вже про це дуже жалкує.

Хтось у шоці від перспектив "цивілізаційного зламу", хтось від необхідності насильницької реконструкції нашої катастрофічної свідомості. Це чесні діагнози, які у занедбаних організмах завжди звучать гостро.

За що не візьмися – стає страшно. Армія? Простіше розпустити і створити нову.

Правоохоронці, які не садять бандитів у тюрми? Не тому, що не хочуть, а тому що не вміють. А де взяти інших?

Зарплати? Малі пробивають поголовним хабарництвом чиновників, лікарів та вчителів. Великі викликають ненависть непричетних. Що гірше?

І тут ще поруч утомлені обличчя кумівських бізнес-фаворитів, які вперто не розуміють значення слів "патріотизм" і "доброчинність".

Прошарок мажорів, що пробухують тисячі за вечір і не хочуть чути про сиротинці, лікарні та будинки престарілих. Філософи, які хваляться, що перечитують твори Сократа, який взагалі-то був неписьменний.

Кінематограф, де існування хмари нездар чомусь виправдовується досягненнями доісторичних Довженка і Параджанова, а єдиний справжній митець - це поляк Єжи Гофман. Бюджетна Спілка письменників Украіни, вся макулатура якого варта менше, ніж антицензурні шедеври співця сірячної правди Леся Подерв'янського та записи знаного українського упорядника та редактора Миколи Мельниченка.

Педагоги, які не бачать нічого дивного у можливості балотування осіб з кримінальною біографією (рік тому одна вчителька (!) коментувала чутку про одного з кандидатів у президенти у такий спосіб: "Падумаєш, трахнул малалєтку. С кєм нє биваєт.")

Присипані землею врізки в нафтопроводи та краники на відвідних трубах у непримітних сарайчиках. Буркотлива ментальність населення: ціна на бензин піднімається - від обурення кипить вся країна, опускається - ніхто навіть не помічає.

А загалом-то ми народ мудрий, чесний, трудящий...

Це і є кучмізм: під цілком пристойним європейським костюмом брудна білизна, яку хтось має прати. І руйнувати систему, коли незалежність просто придушується газом, коли треба підтримувати бездарних товаровиробників, коли держава сприймається винятково як джерело пільг і пенсій. Систему, в якій фахівці – насправді нефахівці, зірки – не зірки, еліта – не еліта...etc, etc.

Та попри все з безнаціональної маси, замішаної на різних етнічних дріжджах, поступово вимальовується українській народ, і формулу процесу відкрив Ющенко. Складові нескладні: щоби мати, треба працювати; щоби тебе поважали, треба самому себе поважати; хай там що, та це моя країна.

Зміни? ТРК "Україна" стала україномовною, що їй напрочуд личить. УТ-1 дублює українською всіх включно з президентом, коли той забуває про державну. І програма "Гол" на Новому знаходить все більше футболістів, які володіють державною. І, виявляється, нічого тут страшного.

В атмосфері з'явилося неповторне відчуття свободи, яке реально пов'язано теж з Ющенком, що усвідомлюють всі: хто відкрито, хто таємно. А найбільше – індикатор свободи – журналісти.

Ніхто з них не запитує Януковича, чому він впав від яйця, і після того став гнати чомусь на націоналістів? Не підглядає і не викриває його родичів. І його колорит не обсмоктує. А де розслідування, як утворилися донецькі корпорації - не було ж, і десь узялися? Немає, бо лячно.

А з Ющенком не лячно. Тому дуже характерна поведінка "акул пера" на прес-конференціях помаранчевого та блакитного лідерів - відповідно розв'язно-грайлива та тваринно-нажахана. Все ж таки гарна річ - свобода.

Надто коли вона супроводжується хоч і не велетенським, але таки ростом реальної зарплати. І тема падіння ВВП уже звучить абстрактно. Що таке ВВП, зможуть пояснити далеко не всі, хто цим терміном жонглює, а от збільшена пенсія – це пенсія.

Загалом для все більшої кількості людей відповідь на питання де краще жити - у Росії, Білорусі чи Україні – стає суперпатріотичною.

У сусідів відбувається щось таке, що жартувати зовсім не хочеться. Росія традиційно хоче у Європу і готує ракети проти "агресивного блоку НАТО", Білорусь говорить про демократію і нищить її залишки. Нам лишається на них дивитися і тішитися, що ми вже не такі.

Слава Богу, у офіційного Києва зник вигин спини і граціозність лакузи при спілкуванні з Росією, яка у стосунках з нами діє за давнім німецьким прислів'ям "Будьмо братами, або я проломлю тобі голову".

А для українців головне свобода. Ще не всі знають, що з нею робити. Це наживне, головне її захистити. А кому все ж таки миліше ВВП, ласкаво просимо до Лукашенка, там і жартуйте. Якщо є зайві зуби.



powered by lun.ua
Ярослав Грицак. Публічний інтелектуал із Галичини
Удар компроматом. Як хакери замінюють спецслужби
Гра з "фашизмом": чому Угорщина підвищує ставки у тиску на Україну
Нове обличчя Польщі: хто кинув виклик старій політичній системі
Усі публікації