Не лякайте Януковичем, або Пошуки інтегральної ідеї
Як це не парадоксально звучить, але передвиборча кампанія, котра вже незабаром фінішує, за великим рахунком ще й не починалася. В сенсі реальної боротьби за голоси виборця. Натомість суб'єкти виборчого процесу – партії та блоки – зосередилися на з'ясуванні стосунків між собою. Точніше сказати: на інтенсивному псуванні цих стосунків і спаленні будь-яких мостів для примирення.
Часто створюється враження, що цим людям більше в житті не зустрітися. Ніколи! А вони нам кокетливо шепочуть: "Ніколи не говори "ніколи". І з загадковою посмішкою відходять, залишивши розгубленого й дезорієнтованого вітчизняного виборця на роздоріжжі, наприкінці пообіцявши йому чи то рай земний, чи то комунізм. Узагалі – нудота! А тут ще й холодно...
А от при Кучмі таких клятих морозів не було... Леонід Данилович якось умів улаштувати систему противаг і багатовекторність розвитку. І було тихо й тепло.
А тут наскочили революціонери й зламали вектор без краваток. І в ту щілину одразу загули крижані вітри з братньої Півночі. З блакитним газом за ціною паризьких парфумів.
А от якби президентом країни став Віктор Янукович... То нічого страшного не трапилося б. Може, навіть із газом було б трохи краще. І найшвидше було б менше розчарувань. Хоча б тому, що не було б зачарувань і великих надій.
Але з багатьма іншими речами, може, значно важливішими, в очевидячки, було б значно гірше. Одним словом, щось схоже на Леоніда Даниловича зразка 1994-го року.
Проте, на радість, історія умовного способу не має. А маємо те, чого, даруйте, нема. Тобто, параду яскравих проривних ідей, здатних швидко і якомога безболісніше вивести країну з ганебно убогого економічного стану.
А ще – блиску молодих і талановитих особистостей, наділених розумом, благородством, великодушністю, густо приправлених почуттям національної відповідальності.
Виборчі штаби ніби забули, що загальнонаціональні вибори політичними технологіями не виграються. І що головний закон маркетингу, у тому числі й політичного, це формування унікальної пропозиції на продаж. Не "замочить" супротивника й конкурента, не облити його брудом, не обпаплюжити, а запропонувати яскраву позитивну програму і зробити її доступною, зрозумілою і переконливою для широкого загалу.
Але український шлях до демократії, очевидно, пролягає надто тернистою дорогою. Попередні режими, включаючи ще більшовицький, виростили в масі своїй цинічну й безпринципну політичну еліту, котра позбавлена моральних чеснот.
Тому йде нудна передвиборча "тусня" переважно у вигляді телевізійної політичної реклами від якої мухи дохнуть на льоту. І навіть пожвавлення, котрі наступають із викидом якоїсь кількості компромату, не змінюють загальної картини.
Здається, найбільший "прикол" передвиборчої кампанії останніх тижнів – це кулуарна важкоприховувана боротьба між лідерами й політичними важковаговиками ПР, НУ і БЮТ за створення майбутньої більшості у ВР і контроль за майбутнім парламентом.
Часом просто весело спостерігати як НУ і БЮТ по черзі клянуться у вірності "ідеалам Майдану" й усіма силами відхрещуються від можливої коаліції з Партією регіонів, лякаючи один одного, а заразом і весь народ другим пришестям Віктора Януковича.
Найвірогідніше, що аналітичні групи обох помаранчевих команд нині ретельно проробляють можливі варіанти створення життєздатної коаліції у новій ВР.
Без сумніву, в цих варіантах присутня й участь ПР. Але чи так це вже й погано, що подібні плани доводиться таким категоричним – і вже тому підозрілим! – чином приховувати?
Хоч на загал все дуже просто. І НУ і БЮТ – окремо взятим – не можна ні в якому разі блокуватися з ПР! І зрозуміло чому: їх просто "з'їдять". Без солі. А залишкам залишиться лише патрони підносити.
Хоча б тому, що регіоналів буде значно більше і від нашоукраїнців, і від бютівців кожних зокрема. Не кажучи вже про жорсткі централізовані закони, що притаманні цій організації.
А от разом НУ і БЮТ (а ще, може, хтось із соратників проб'ється до ВР) і при підтримці президента – ось таке об'єднання цілком вірогідно здатне не тільки протистояти добре сконсолідованій силі, а й виявиться спроможним пропонувати й відстоювати свої умови.
Очевидно, помаранчевих у наступній ВР набереться все-таки більше ніж регіоналів, та й інтелектуальний потенціал у них значно потужніший.
Тому вони цілком зможуть, об'єднавшись із вчорашніми опонентами, визначати стратегію розвитку, поступившись деякими тактичними й кадровими питаннями. Якщо, звичайно, перестануть, врешті, мірятися, хто із них святіший і вірніший все тим же "ідеалам Майдану".
Інше питання: чи готові будуть і одні, й інші, полишивши дрібні амбіції, сформулювати принципи, на яких можлива коаліція троїстого союзу?
Якщо угода про співпрацю буде укладатися таким же чином, як про газ із росіянами, тоді все це лопне, мов булька на воді.
Але, загалом, така коаліція цілком може бути життєздатною. Адже без сумніву, більша половина списочників ПР прагнуть до легалізації свого бізнесу й виходу на цивілізовані європейські обшири. І не виключено, що вони здогадуються, що помаранчевих їм ніяк не обійти. Без Ющенка і Тимошенко їм буде це надто важко зробити.
А при підтримці визнаних у світі лідерів регіонали зможуть значно простіше й ефективніше інтегруватися у великий світ. При умові, що вони визнають відповідний цивілізаційний шлях розвитку.
Інтерес у такому троїстому союзі в Ющенка і Тимошенко, може, й значно більший.
По-перше, це допоможе значно ефективніше об'єднати країну й зняти загалом надумані, але кимось постійно інспіровані регіональні суперечності.
По-друге, такий союз створить практично конституційну більшість, до якої залюбки приєднається ще хтось із помаранчевих, якщо подолає виборчий бар'єр.
І без сумніву такий симбіоз підтримають соціалісти. Чи й треба нагадувати, що одержавши конституційну більшість, можна значно ефективніше рухатися шляхом модернізації країни?
По-третє, може, все-таки БЮТ і НУ перестануть між собою сваритися, бо в них буде постійна зовнішня загроза у вигляді ПР.
По-четверте, це найкоротший шлях до загальнонаціонального примирення й порозуміння. Й визначення єдиних державних пріоритетів.
Отож, чи реальний троїстий союз? Цілком реальний, оскільки логічний, прагматичний і, може, найкоротший до порозуміння. Якщо, звичайно, помаранчеві переможці перестануть лякати дітей і суспільство грізним Віктором Януковичем разом із його "зграєю бандюків", а регіонали припинять погрожувати реваншем і застінками помаранчевим.
Загалом, у них і виходу іншого немає. Ті заочні чи навіть очні суперечки, що нині між ними відбуваються, абсолютно безглузді й безперспективні. Як для одних, так і для інших.
Треба об'єднуватися. І брати краще від кожного за інтегральні принципи.
Залишається лишень з'ясувати, чому так уперто Юлія Володимирівна відстоює у багатостраждальній угоді про коаліцію обов'язковий пункт про категоричну відмову блокування у ВР із Партією регіонів? І чому НУ, хоч і не називаючи імен, але теж не допускає в угоді можливості об'єднання з ПР?
Може, це в них ігри такі в боротьбі за один і той же електорат. Усе ніяк його розділити не можуть. Але чим більше вони виснажаться в цьому захоплюючому протистоянні поміж собою, тим легше їм буде в майбутньому парламенті. І списки матимуть не такі довгі, й боротися уже не буде сенсу. Адже надто нерівні сили матимуть.
Ось тоді знову слід буде повертатися в 1994-й рік. І все починати спочатку.
Тож чи треба лякати Віктором Януковичем? Ми вже бачили Леоніда Даниловича. Але при ньому таких клятих холодів не було... І таких запеклих демократів. Чи не так?
Віктор Мороз, журнал "Політика" для УП
