Скільки Тимошенко потрібно Україні?
Отже, Тимошенко – за крок від прем'єрства.
Проте прем'єром вона може стати дуже по-різному.
В майбутньому може статися все – від великих успіхів до всім знайомих криз - в залежності від того, як буде побудована система влади голови Кабміну на персональному рівні.
Звичайно, все ще може зірватись.
Широке коло недругів Юлії Володимирівни ще зможе використати ці останні секунди часу і вигадати якусь підступну схему, щоб не допустити її до влади.
Проте максимум, про який вони можуть мріяти – це нічия.
І цю нічию їм варто буде потім довго святкувати. Бо темп, з яким іде лідерка БЮТ до влади – занадто потужний, надто невідворотний і невблаганний.
Тріумф одержимих
Дві "несподіванки" виборів-2006 – Черновецького і Тимошенко – об'єднує одна річ: одержимість цих персоналій.
Так, це різні, дуже різні люди, але в них більше спільного, ніж здається на перший погляд. (Цікавий факт: номер один у оточенні Тимошенко – Олександр Турчинов – пов'язаний з Черновецьким на релігійному ґрунті.)
У кожного з них є власна релігія або те, що її замінює. І прагнення влади є глибинним елементом цієї релігії, усвідомленим вибором особистості.
Тому Тимошенко – чужа серед політичного світу пристосуванців та кишенькових злодіїв. Вона його просто переросла.
Свого часу вона була ідеальним олігархом, але захотіла більшого. Тимошенко не стала рабою мільярдів, як стали багато її колег, котрі зараз працюють цілодобово, щоб захистити набуте від чергової зміни влади. Мільярди в Україні коштують мало.
Натомість Тимошенко прагне влади. Це прагнення одним здається праведним, а іншим – демонічним. Мабуть, і ті, і ті будуть праві.
Черновецький, звичайно, зовсім інша людина, якій не властива пасіонарність та пристрасність, яка є у Тимошенко. Властива йому сміливість показувати себе таким, яким він є, і віра у правильність цього шляху.
Щирість у демонстрації себе без прикрас – у одного, та щире бажання влади - у іншої.
Інфузорії проти туфельки
Біда тих, хто бореться з Тимошенко, в тому, що вони не здатні піднятися на її рівень і зрозуміти її справжні недоліки.
Так, найнятий за непогані гроші піарник ніколи не зможе уявити, як сприймає світ жінка, яка була мільярдеркою, а потім втратила все і сиділа у тюрмі. І тому цей піарник навряд чи придумає щось путнє, щоб переконати електорат, чому Тимошенко, скажімо, небезпечно призначати на пост прем'єра.
Натомість проти неї намагалися задіяти сухі, раціональні та до того ж і напівбрехливі аргументи, які намагаються протиставити шаленій енергії леді Ю.
Критику Тимошенко "по справі" можна згрупувати у три основні категорії, кожна з яких вказує на нібито притаманну їй "неринковість".
Перша – це те, що Тимошенко і реприватизація є чи не одним і тим же.
Звісно, це неправда, тому що першим про реприватизацію заговорив Ющенко і саме Ющенко зараз гордий зі своїх реприватизаційних досягнень: "Криворіжсталь", приватизовану повторно, він полюбляє згадувати як приклад шаленого успіху своєї влади.
Друга категорія критики – це твердження, що Юлія Володимирівна – популістка, яка прагне лише збільшити соціальні видатки.
Знову-таки, відповідальність за підвищення пенсій, зарплат і т.п. лежить в тому числі і на Ющенко, який у своїх передвиборчих обіцянках щодо збільшення виплат з бюджету навіть заткнув за пояс Януковича. І звичайно ж, уряд Єханурова з радістю звітував про зростання соціальних виплат у 2005-му, яке здійснила саме Тимошенко.
Нарешті, улюблений епізод всіх критиків екс-прем'єрки, коли уряд Тимошенко чи не єдиний раз втрутився у ціноутворення. Це було тоді, коли уряд підозрював змову на ринку нафтопродуктів.
Кабмін діяв тоді таким же чином, як потрібно діяти, коли необхідно обмежити монополію – встановити граничний рівень цін на неї. Зараз можна констатувати, що такий крок був занадто різким і свого ефекту не досяг.
Проте на основі цього навряд чи варто робити якісь далекосяжні висновки про "ринковість" Тимошенко, бо наступний крок уряду у врегулюванні був дуже "ринковим": було суттєво зменшено обмеження на імпорт палива.
Отже, можна говорити лише про різкість рухів Тимошенко, її здатність до крайніх кроків, застосуванню як адміністративних, так і "ринково-фундаменталістських" інструментів.
Саме ця схильність до максималізму і є найбільшою небезпекою Тимошенко-правительниці, а не стандартний набір вад будь-якого українського політика: популізм та переділ власності на користь наближених осіб. І не можна сказати, що з точки зору українського народу одне краще, ніж інше.
На жаль, ніхто з політиків і політтехнологів не зробив ставку на справедливу критику Тимошенко – натомість виборцям запропонували низькопробні та малозрозумілі речі. Результат можна бачити на сайті ЦВК.
Противага або катастрофа
Щоб ефективно протистояти Тимошенко (або недолікам Тимошенко), потрібна така ж потужна фігура, яка володіє необхідним інтелектуальним потенціалом та достатньо глибокими релігійними переконаннями. Яка здатна говорити з Тимошенко однією мовою, на рівних.
Інакше Тимошенко в буквальному сенсі притягуватиме кризи, де її здібності проявляться не найкращим чином.
Тільки людина з сильно волею та щирими намірами здатна направляти часто неконтрольовану енергію Тимошенко у конструктивне русло і утримувати її від крайнощів.
Та система противаг, що її створив Ющенко для Тимошенко-прем'єра у 2005-му, виявилась неефективною через моральну слабкість її найпотужніших опонентів, котрі занадто швидко кинулись конвертувати свої повноваження у гроші.
Наразі лише Ющенко особисто здатен бути противагою, хоча і з певними застереженнями. Проте тут заважає і його теперішня позиція "над" прем'єром, і тягар взаємних образ.
Навряд чи Ющенко погодиться на роль "понижуючого трансформатора" високих енергій Тимошенко, і навряд чи він витримає цю роль. Хоча це непоганий шанс довести всім, що він готовий працювати для України і після свого обрання.
Найвірогідніше зараз те, що Ющенко буде намагатись застосувати ноу-хау - нову систему контролю за політиками з допомогою чітко прописаних коаліційних угод.
Зазвичай, у європейських парламентських демократіях текст коаліційної угоди і є надзвичайно детальним документом (сотні сторінок), де прописані практично всі аспекти політики майбутнього уряду.
Проте сама угода не вирішить проблеми темпераменту Тимошенко. Урядування не буде ефективним, якщо не буде прямого контакту між Ющенком і Тимошенко при ухваленні більшості рішень.
Якщо ж це не трапиться, то через небезпеку руйнівних наслідків краще було б зробити Тимошенко противагою майбутньому прем'єру, тобто БЮТ більше користі принесе саме в опозиції.
Іншими словами, занадто багато Тимошенко – це так само погано, як і замало Тимошенко.
Все питання у правильних пропорціях, у дозуванні. Чи зможе президент знайти цей рецепт, від цього саме залежить успішність чи неуспішність влади в Україні.
Ігор Луценко, економічний консультант
