Важко коментувати безсилля…

Неділя, 11 червня 2006, 13:33

Легко коментувати силу, але дуже важко коментувати безсилля. Тим не менше, суботнє радіозвернення президента, попри весь його разючий інфантилізм і безвільність, містило настільки сенсаційні, з погляду політології, положення, що залишити без уваги його просто неможливо.

Мабуть, лише світле релігійне свято Трійці стало на заваді дискусійному шквалу, який неминуче викликало б це звернення, якби не збіглося зі святом.

Якщо прибрати зі звернення воду й залишити "сухий" залишок, то головний месседж президента звучить справді вражаюче – президент або вирішив самоліквідувати посаду президента як політичний інститут країни, або ліквідувати демократію як політичну систему країни.

На таку думку наводить головна теза Віктора Андрійовича про те, що вірогідний прем'єр несе всю відповідальність за створення коаліції, а не чинний президент.

(Можна було б згадати, скільки виникло свого часу безвідповідальних аліментщиків, коли філософ Шопенгауер висунув знамениту тезу - головну відповідальність за міцність сім'ї несуть не мати і, особливо, батько, а воля їх ще не народженої дитини, але не будемо нині іронізувати).

При цьому в своєму твердженні президент посилався на поширену в Європі практику. М'яко кажучи, це не зовсім так, а точніше, зовсім не так.

В усіх європейських країнах, навіть суто парламентських республіках, де президент є виключно ритуальної постаттю і обирається не всенародно, а парламентом, він завжди відіграє значну роль в усіх політичних конфліктах, переговорах між політичними партнерами і опонентами.

Особливо коли ці переговори заходять у глухий кут. Останній тому приклад - та консолідуюча роль, яку зіграв президент суто парламентської республіки Угорщини на позаминулих виборах.

Строго кажучи, в коаліційних переговорах у Європейських країнах президент не бере участі лише в тому разі, якщо його там просто фізично немає - і як політичної інституції, і просто як фізичної особи.

Тому дивне висловлювання Віктора Андрійовича наштовхує на думку, що стрімко просуваємося не просто до парламентсько-президентської форми, а до абсолютно парламентської навіть без ритуального президента.

Друга гіпотеза ще більш драматична – якщо президент вирішив усе ж таки залишитися, то своїм самовідстороненням від єдиного способу не допустити політичний і економічний колапс, він, певне, всі процеси хоче списати або на вади демократії взагалі, або на неадекватність українських демократичних політичних сил.

Таке зазвичай відбувається, коли готується запровадження недемократичних форм правління країною, або готується об'єднання з не демократичними, а консервативними силами.

Дуже хотілося б, щоб обидві мої гіпотези були помилковими, можливо, у президента існує якийсь третій конгеніальний сценарій, навіть для великого політичного актора він занадто довго тримає паузу – так і до інфаркту можна довести, принаймні, нас – недовірливих політологів.

Дмитро Видрін, політолог, народний депутат за списком Блоку Юлії Тимошенко



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!