Спікер на додачу
Можливо, український відповідник совково-російськомовному вислову "в нагрузку" звучить якось інакше: не "на додачу", а "в навантаження", чи ще якось.
В будь-якому разі українська мова не здатна відбити тієї повноти й глибини, яку в це поняття вкладали автори колишнього способу компенсації дефіциту чогось дуже потрібного чимось абсолютно зайвим.
Нині маємо твердження одного з представників фракції СПУ на переговорах з коаліції демократичних сил пана Цушка про те, що спікер Мороз був би як автор конституційної реформи дуже доречним для її продовження та розвитку.
Якщо відкинути зайві слова, виходить – спікер на додачу ("в нагрузку") до конституційної реформи.
І якби сама реформа мала лише одну проблему – свій розвиток та продовження – доцільність доручення цього процесу авторові успішного проекту, мабуть, не викликала б сумнівів.
Але сам проект виявився хибним аж настільки, що скористатися ним як політичним знаряддям не можуть не лише його опоненти, і навіть не лише співучасники творення цього монстра, але й самі автори.
Власне, аналогічні історії з різними чудернацькими винаходами кабінетних вчених, особливо, якщо вони працювали під впливом владних амбіцій чи змагання із самим Творцем, давно заполонили світову літературу й мистецтво, але так нічому й не вчать наступних "винахідників".
Саме тому, мабуть, коли справа доходить до практики, автори подібних проектів, замість визнати свої в кращому разі помилки, а в гіршому – злочини, намагаються поліпшити їх в ручному режимі.
Так, до руйнівного, що вже фактично пішов в рознос, "механізму" нашої конституційної реформи пропонується "ручник" у вигляді спікера. Чи то гальмо, чи то ключ до правильного перемикання швидкостей?
Якщо послухати аргументи самого Мороза про його здатність особисто здійснити "баланс гілок влади", то виходить, що спікер в його особі виступатиме як гальмо чужих (БЮТ та "НУ") амбіцій.
При цьому саме ручний режим стримувань і противаг в цьому випадку найбільше нагадує систему Кучми, в якого також реального механізму такого балансу не існувало. Був лише перевірений засіб тиску й шантажу.
І дарма лідер БЮТ Тимошенко в даному випадку лобіює Мороза в такий дивний спосіб, як визначення посади голови ВР як майже технічної, що її також "балансуватимуть" регламентні нормативи.
Адже за цієї логіки їй мало би бути все одно, навіть якби посаду спікера обійняв не те що пропонований "Нашою Україною" Єхануров, а й той самий Порошенко.
Хоча, звісно, інших аргументів для підтримки Мороза в Юлі просто нема. Не ставити ж під сумнів принцип дотримання результатів виборів, за яким вона сподівається таки посісти прем'єрську посаду.
Ні, звісно, посада спікера не буде ані технічною, ані, тим більше, просто "балансиром" гілок влади або учасників коаліції.
Навпаки, вона буде ключовою. Особливо після того, як виявилося, що з приводу спірних питань коаліційної угоди її учасники дійшли згоди залишити вирішення цих питань, по суті, на розсуд Верховної Ради під час розгляду конкретних законопроектів.
Ну, дитині ж зрозуміло, що в такому випадку схвалення в теперішній Верховній Раді чи то питання про статус російської мови, чи то позаблокового статусу України, чи то участі в ЕЄП або СОТ здійснюватиметься голосами ПР, КПУ та СПУ за підтримки спікера-соціаліста, який зі своєю політичною силою в межах "коаліції демократичних сил" не має жодних обмежень щодо цих питань.
Натомість президент, якщо його таки втягнуть в освячення коаліції з таким спікером і з такими лакунами в програмі, буде ще й поставлений перед політичною відповідальністю за ці закони, а відтак – перед складністю їхнього ветування.
Ця очевидність така прозора, що дозволяє Ющенку чинити досить впевнений спротив тискові, або, точніше, шантажу, який намагається здійснити СПУ за допомогою БЮТ.
З моральної точки зору такої твердості від президента вже давно очікує суспільство, яке опинилося в заручниках конституційної реформи ще й через поступливість Ющенка. Але ж колись це має припинитися.
Тому абсолютно доцільним з боку президента виглядає не лише відхилення пропозицій брати особисту участь в легалізації "довіску" до реформи, але й інші вузькі рамки, в які він поставив коаліціянтів.
Зокрема, найважливішим пунктом у його вже відомому радіозверненні було не так перекладення відповідальності за позицію Мороза на Тимошенко, і навіть не чергова анафема конституційній реформі, як наголос на тому, що дострокових виборів не буде.
А саме загрозу дострокових виборів почали було використовувати для тиску на переговорний процес не лише соціалісти, а й Партія регіонів.
Щоправда, як і обіцянка зачинити "помаранчевих коаліціянтів" в парламентській залі, погроза достроковими виборами з боку ПР виявилася жартом.
Хоча механізм скорочення складу ВР до неконституційного шляхом складання більше як 150 мандатів, а відтак – провокування без згоди президента дочасних парламентських виборів у ПР та її прихованих прибічників є.
Особливо якби ті "підпільники" в складі "помаранчевих" проголосували за звільнення колег, отримавши за це місця в наступному списку ПР, який, начебто за рейтингами, обіцяє "регіонам" чи не контрольний пакет в наступній ВР…
Але, як сказав Кушнарьов, вони є відповідальними політиками. Тобто чекатимуть свого часу з синицею в руці…
Отже, шантажувати президента та його блок достроковими виборами в СПУ вже не виходить.
Зник і такий привід для тиску на виконавчу владу, як міжнародні миротворчі навчання. Як сказав пан Горбулін, не буде згоди ВР – не буде й іноземців у навчаннях, а лише свої.
Отже, нема поспіху з тим, аби обрати спікера щонайшвидше. Нема і в соціалістів пристойного приводу для торгу за посаду.
Натомість ця їхня невеличка "операція" примусила переглянути стенограму голосування від 9 лютого про закон щодо міжнаціональних навчань, коли цю "міну" й було закладено. Ось вона:
"Головуючий: "По фракціях, будь ласка. "Регіони України" - 0, комуністів - 1, Народної партії – 30, "Наша Україна" - 39, Блок Тимошенко – 29, СПУ – 2, "Народний блок Литвина" – 22, соціал-демократи (об’єднані) – 1, Української Народної партії – 18, "Відродження" – 13, Партії промисловців і підприємців – 15, Народного Руху України – 15, "Реформи і порядок" – 14, "Єдина Україна" – 7, позафракційні – 9".
Результат голосування – 215 голосів. Спроба поставити на повторне голосування – 215. Подальші спроби – так само...
Ну, що ж, дивуватися далекоглядності пана Мороза не доводиться. І дійсно, ну що тут такого, коли розрахунок наступних подій ведеться з календарем в руках.
От вам пік торгів за посади в коаліції, от – терміни навчань в Криму, от - ... референдум щодо НАТО та ЕЄП, ініційований СДПУ(о)...
Між іншим, цікаво, що питання про антинатовський референдум після виборів активізувалося не на другий чи третій день по вибухові "феодосійського інциденту", а в ту саму мить, як слідом за Партією регіонів про можливість розпуску парламенту за ініціативою самих депутатів заговорила й Соцпартія в спеціальній заяві-ультиматумі.
Отут вже СДПУ(о) й звернулася в тім числі й до соціалістів з вимогою забезпечити його проведення, а Комітет виборців, навпаки, попросив Верховну Раду не ухвалювати відповідного рішення про референдум через недосконалість закону...
Сигнал від КВУ означав лише одне: відтермінований ЦВК референдум – це не жарт.
Можна собі уявити, який "резонанс" відбувся б в країні, якби на цей референдум наклалися дострокові вибори до ВР...
Так що Партія регіонів вчасно "зіскочила" з теми, на якій не дуже розуміється й до якої її, наче ще продовжуються вибори президента 2004 року, штовхають і колишні, і нинішні "попутники"...
Але наразі питання і дочасних виборів, і референдуму про НАТО "розсмокталося". Залишилося питання про спікера.
І знов БЮТ та СПУ апелюють особисто до Ющенка, вже без жодних додаткових публічних аргументів, а просто як до..."слабшої ланки"? Чим тепер лякатимуть? Плівками Мельниченка, недорозслідуваним отруєнням, поганою поведінкою Ющенка-молодшого?
Чи аргументом буде тепер вбивство двох членів БЮТу, з приводу чого блоком Тимошенко вже зроблено недвозначну заяву, надто синхронну з фіналом переговорного процесу, але тим більше відверту?
Власне, якщо Ющенко не похитнеться, то тепер в СПУ є лише один шлях отримати цю посаду: з рук тих же Партії регіонів та комуністів. Тим більше, що останні, нарешті, теж припинили свій "бойкот" коаліційного процесу й запропонували тепер вже "антикризову коаліцію" на базі повного переходу під протекторат Росії у вигляді ЄЕП.
Втім, для соціалістів тут залишено "м'який" шлях переходу в новий формат.
Для початку 14 червня їм буде запропоновано проголосувати разом із "регіоналами" та комуністами за зміни в регламенті ВР, де питання про спікера буде перенесено на початок, а не на фінал коаліційного процесу.
Процедуру, таку саму "технічну", без обговорення, як 7 червня продемонстрував Катеринчук від "Нашої України", тепер, мабуть, безперешкодно здійснить головуючий з тимчасової президії Мартинюк. Принаймні, за алфавітом – його черга.
І не обов'язково "Наша Україна" та БЮТ битимуться біля трибуни, аби зашкодити такому голосуванню. З одного боку, в них немає для цього юридичних аргументів. З іншого боку – таки цікаво подивитися, як проголосують соціалісти.
А може, й не соціалісти зовсім, а люди зі "Стабільності" Кінаха, серед яких є і представники інших фракцій "коаліції трьох".
Якщо питання про зміну регламенту в згаданому сенсі таки буде вирішено – то тоді й виникне автоматичне розширення офіційних підстав для переговорів у широкому форматі.
Дякуючи кому? Соціалістам на чолі з "балансиром" Морозом і начебто радикально налаштованим проти будь-яких угод з ПР Вінським.
Тоді легше піде і досі не вирішене питання про комітети, і про відповідні посади у виконавчих структурах.
От лишень не залишиться жодного сенсу в уже домовлених принципах та програмі діяльності "коаліції трьох", на які витрачено так багато часу. Та й взагалі сенс прописаної в Конституції коаліції відпаде.
Оскільки на практиці буде доведено те, що й так прочитується в змінах до Основного закону: весь сенс їхній лише в підміні понять. Замість принципів – змова, замість компромісів – шантаж, замість відповідальності політичних сил – спроба ув'язнити депутатів імперативним мандатом тощо...
Втім, чи отримають соціалісти в разі такого повороту подій посаду спікера з рук Партії регіонів та КПУ, - знов загадка.
Адже ПР вже не раз за останній час змінювала свої обіцянки, та й комуністи повернулися на прагматичний шлях. В усякому разі, чому б не претендувати на посаду спікера Мартинюку, якщо він вдало проверне операцію й продемонструє, в чому справжня сила спікера.
Але головне – Морозу нема чим шантажувати ані комуністів, ані Партію регіонів. Ну, не Луценком же.
І взагалі, дозволити так гратися на своїх слабкостях міг хіба що Ющенко. Який давав підстави підозрювати, що шантаж є дієвим через реальні причини.
Тому нині вирішується не питання коаліції і навіть не спікера. Йдеться про те, чи залишиться шантаж неписаною, але головною частиною так званої конституційної реформи.
Якщо це знаряддя не буде викреслено з політичного вжитку, всі решта зусиль не матимуть сенсу. Незалежно від того, кому буде доручено "тримати баланс", і чи це взагалі колись станеться.
