Нікому каятись у гріхах

6 переглядів
Олександр Ломако, для УП
Середа, 16 серпня 2006, 14:33

Останнім часом лише ледачий не обговорює рішення Віктора Ющенка подати на затвердження Верховною Радою кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем'єр-міністра.

Багато хто з прихильників президента вражені тим, що він "здав" владу регіоналам, що "Наша Україна" отримала в уряді лише гуманітарний блок - і то без профільного віце-прем'єра.

Більшість учасників помаранчевої революції говорять про "зраду Майдану" – в Німеччині 1945-го ніхто не додумався назвати "універсалом" акт капітуляції…

На двох Майданах

Для багатьох останні події дійсно виглядають як зрада. Але насправді зрада почалася зовсім не сьогодні. Вона почалася майже з перших днів президентства Віктора Ющенка.

Бандити замість тюрем опинилися у Верховній Раді, а тепер – і в інших державних установах.

Зимові газові угоди з Росією стали найкращим уособленням гасла "Не зрадь Майдан", а влада стала ближчою до людей рівно настільки, наскільки багаті поділилися з бідними.

Роман Скрипін пише, що Майдан помер не в ніч на 3 серпня, а закінчився з присягою Віктора Ющенка. Схоже, він має рацію.

Мабуть, у нас тоді було справді два Майдани. На одному стояв народ, а на іншому – політики. Перші вірили другим, а ті, в свою чергу, обіцяли "світле майбутнє". Тільки розуміли вони його по-різному.

Ніхто нікого не дурив. Ми просто знову все неправильно зрозуміли!

Звичайно, наприкінці 2004 року ми не могли уявити, що все буде саме так. Не можна сказати, що всі ті, хто виходив на Майдан, сліпо вірили в Ющенка чи в те, що з його приходом до влади в країні раптом все зміниться.

Автор цих рядків свої особисті відчуття назвав би "трохи більше, ніж сподівався". Дуже вже красивим виглядало гасло "Вірю! Знаю! Можемо!" на помаранчевому фоні.

Звісно, що для багатьох тоді більш вагомою причиною, ніж постать Ющенка, було відчуття "Так жити далі не можна". Саме тому люди боролися з режимом, який небезпідставно називали "злочинним". Однак підстави для цього у кожного були різними.

Хтось, не маючи влади, дуже хотів її отримати. Для когось влада була злочинною, бо не давала розвиватися бізнесу. А хтось прагнув розвивати цей бізнес завдяки участі у владі. Хтось кілька років тому втратив посаду і вже не міг повернутися до тієї команди… І так далі.

Зараз очевидно: більшість "героїв Майдану", що стояли на його трибуні, щиро вірили лише у власне майбутнє.

Разом ми вбили дракона

Ми - "прості революціонери" - тоді не боялися ризикувати. І на терези ставили все. Часто - власне життя і свободу.

Коли чернігівська міліція протягом двох місяців затримувала автора цих рядків більше 10 разів, це не здавалося грою в красиві ідеали.

Коли 19 жовтня в моїй квартирі відбувався обшук, в результаті якого було "знайдено" 576 грам тротилу з під'єднаним детонатором та 170 гривень (звичайно ж – "фальшивих"), ні я, ні мої батьки і близькі, зрештою, ніхто в країні не міг напевне сказати, чим це все закінчиться. І 10 діб за гратами зі статтею "від трьох до п'яти" видавалися досить серйозними.

І слава Богу, що все скінчилося нормально. Зараз це для автора - один із головних здобутків Майдану. І таких людей було немало.

Тій системі не вдалося їх зламати. Вона змогла змінити лише людей, що отримали владу…

Усі, хто відповідали за репресії в 2004 році, живуть спокійним життям.

Колишній начальник чернігівської міліції вже не обіймає цю посаду, але не гірше він почувається в складі депутатського корпусу міської ради, куди потрапив за списком Партії регіонів. Така чи подібна доля спіткала й інше "високе начальство" із колишніх.

Що вже говорити про двохметрового велетня, що впав колись від удару яйцем? Тепер він знову здоровий. А "серьога-підрахуй" тепер недоторканний. Та й чіпати його, як виявилося, ніхто і не збирався…

Влада дуже швидко забула, що на Майдані був лише один "герой" і ім'я йому – народ. Цих людей зовсім інші причини вивели на центральні площі країни. Вони хотіли змін – у власному житті і в житті країни, у ставленні влади до себе.

Врешті-решт, люди вийшли на Майдан, бо не хотіли відчувати себе вчергове "кинутими".

А ще більше не хотіли приходу до влади людини з двома судимостями, з іншим моральним світоглядом і своїми "братками".

"Майданна" карта в сучасній українській політиці

Відразу після перемоги помаранчевої революції, революції свободи, нова влада дуже швидко забула про все це.

Ющенко став третім президентом в історії незалежної України, але першим, який отримав владу буквально з рук мільйонів своїх співвітчизників. І що?

Минуло не так багато часу, і ми зрозуміли, що президент цього не усвідомлює, а лише використовує Майдан для аргументації деяких своїх кроків.

Майдан перетворився на спосіб досягнення цілей багатьма людьми. В українській історії немає, очевидно, явища, до якого б апелювали так часто. "За це ми стояли на Майдані…" (з різними інтонаціями, в залежності від того, що мається на увазі), "Не зрадь Майдан", "Вони – зрадники Майдану!", "Ми захищатимемо інтереси Майдану"…

В сучасній українській політиці протягом останніх років постійно розігрується кілька карт – мовна, релігійна, зовнішньополітична. Завдяки старанням політиків з'явилася ще одна карта – "майданна".

Дуже прикро, що слово, яке мало стати символом свободи в державі, тепер інколи прикро згадувати. Ні, не подумайте, автор жодного разу не пожалкував за свою участь в подіях осені 2004-го...

Ще влітку 2004 року мало хто був готовий захищати свої права "як в Грузії". "А що ми можемо змінити?", – так думала більшість пересічних громадян України, які були готові голосувати за Ющенка, однак знали, що "підрахують" за Януковича.

Але ж вийшли. І змінили. Тому що повірили. Але як повірили, так і забули.

Автор пам'ятає: в останні дні Майдану прозвучала одна фраза, колосальна за своїм значенням. "Розходьтеся, але не йдіть просто так. Повертайтесь додому і вступайте в політичні партії, громадські організації, або йдіть дописувачами в газети. Змінюйте їх зсередини і кожного дня доносьте з їх допомогою свою позицію до влади!".

Здається, автором фрази був тоді ще народний президент. Якби 5-10% активних людей зробили так, як він просив, тоді більш імовірно, що президент виконав би більшість своїх обіцянок та гасел. І не довелося б нам кілька тижнів чекати: подасть-не подасть, розпустить-не розпустить…

Нині говорять про високу громадську активність як один із головних здобутків Майдану. Прикро, але це чергова красива декларація, а насправді все зовсім по-іншому. Один раз піднявшись, активність надалі лише падала – пропорційно розчаруванню діями влади, швидко досягнувши попереднього рівня.

Щоправда, люди дещо змінилися: почали більше вірити у власні сили і перестали покладатися на політиків.

Без державницького мислення

Останні події вчергове довели неспроможність українського політикуму до прогресивних змін, до нового, державного, а не вузького меркантильного, мислення.

Доти, доки державні мужі не перестануть оцінювати все приватними категоріями - влада, бізнес, вплив - в Україні нічого не зміниться.

Чи можливо це в сучасних умовах? Очевидно, що ні.

І не тому, що у нас все так погано. Просто ті люди, які пробилися до влади, державному управлінню вчилися спочатку в комсомольських, потім у партійних, а пізніше в кучмістських кабінетах. Вони засвоїли багато речей, але не мають головного – державницького мислення.

Вихід з цієї ситуації одночасно і важкий, і легкий. Він полягає в тому, що нам потрібно чекати. Але чекати не на месію, Лінкольна чи Вашингтона, а на нове покоління політиків, економістів, юристів – людей з принципово новим мисленням, для яких основною цінністю буде не особисте благо, а українська державність. Тоді ніколи не виникатимуть дискусії щодо єдності держави, її зовнішньополітичного курсу, мови і таке інше.

І чим більше різних середовищ виховуватимуть та навчатимуть прийдешні покоління українців, тим скоріше до влади прийдуть люди з державницьким мисленням.

Основним критерієм тут не є вік: молодих людей немало і в сучасній українській політиці, однак їх вплив на процеси в державі, на жаль, незначний.

Чекати ж, доки влада змінить своє мислення, можна до нескінченності.

А зараз можна тільки констатувати: унікальним шансом в історії українці так і не змогли скористатися.

Вчергове підтвердилася китайська приказка про те, що вбити дракона легко, але набагато важче ним не стати.

Це ми вже десь чули. В 1991 році до влади теж НЕ прийшло нове покоління…

Олександр Ломако, Громадянська мережа "ОПОРА", спеціально для УП



powered by lun.ua
#ВибориБезБрехні: перевіряємо Тимошенко, Ляшка, Вілкула, Мураєва та Шевченка
Підприємцям тут не місце: навіщо Кабмін оголосив війну ФОПам
Санкції та ракети уві сні та наяву: чого варто чекати Україні після Мюнхенської конференції
Чим запам'ятався Анатолій Гриценко як народний депутат?
Усі публікації