Хто почне першим?
Конституційний суд, відновлення роботи котрого стало однією з умов Універсалу національної єдності, вже обрав свого голову і скоро може починати працювати.
Хто першим із суб'єктів права подання до КС скористається цією нагодою?
На заваді наміру президента Ющенка, або й когось іншого, зробити подання до Конституційного суду з приводу конституційності нині чинних змін до Основного закону, - стоїть наразі норма закону про сам Конституційний суд, яка забороняє йому розглядати це запитання.
Як відомо, норма ця була схвалена ВР та підписана президентом теж як елемент узгодження Універсалу.
Але, як повідомив радник президента Коліушко, президент або його прихильники у ВР мають право й змогу оскаржити цю норму в тому ж Конституційному суді, оскільки вона обмежує права самого Суду.
Який, між іншим, учасником "універсальних" перемов не є.
Тож в разі, якщо на те буде його й ініціаторів юридична й політична воля, Конституційний суд може звільнитися від згаданої заборони, аби повернути собі право розглядати подання щодо закону 2222 стосовно змін до Конституції.
Для цього, щоправда, КС доведеться звертатись до тексту Основного закону, чинного нині. І тому виникає враження, що він тим самим як раз остаточно і леґітимізує останню редакцію Конституції.
Але принаймні в розділ про Конституційний суд закон 2222 не втручався, тому, відновлюючи свої права, КС не зачепить те місце, легітимність котрого досі залишається під сумнівом.
Але вже після звільнення КС від заборони чіпати закон 2222 - президент чи будь хто інший має, нарешті, остаточно вирішити: провадити ревізію конституційної реформи чи ні.
Відкладати буде неможливо. Оскільки всі подальші подання про конституційність законодавства, або й тлумачення суперечностей Конституції стосуватимуться здебільшого тієї частини її "тіла", яка привнесена саме законом 2222.
І перше ж тлумачення, скажімо, будь-якої суперечності у справах коаліції чи повноважень коаліційного уряду й президента тощо, - стане фактом визнання вищим судом конституційної юрисдикції леґітимності змін, внесених 8 грудня 2004 року.
Чи збирається зробити згадані кроки президент?
Чи дійсно, як твердить Мороз, має подібний намір Тимошенко?
Це – одна з багатьох таємниць, щоі не дозволяють досі зрозуміти, в якому правовому полі живе й збирається далі жити Україна.
Але є цікаві фактичні деталі.
Зокрема, попри багатомісячні коаліційні переговори, ґрунтовані саме на чинних конституційних змінах, попри наявність коаліції та коаліційного уряду, на даний момент є фактично не зв’язаними юридичними зобов'язаннями в контексті цих норм ані президент, ані "Наша Україна", ані БЮТ.
Себто ті колись "помаранчеві" політичні сили, які в різні часи й за різних обставин ставили під сумнів конституційну реформу й мали намір її скасувати.
Більш того, президент В.Ющенко не скористався наданими йому новою Конституцією повноваженнями розпустити парламент.
Правда, він подав на розгляд ВР кандидатуру прем'єра, обрану не самостійно, як було за колишніми нормами, а на пропозицію коаліції.
Але суто процедурно це подання, як не парадоксально, нічим не відрізнялося від подання за старими правилами. Більше того, застосування до Януковича Універсалу зробило вибір Ющенка щодо прем'єра ніби самостійним, президентським, а не вимушеним, коаліційним.
Стосовно ж складу уряду, то, власне, й він сформований не зовсім, м'яко кажучи, за коаліційним принципом: в ньому немає представників однієї коаліційної фракції – комуністів, натомість є призначенці президента.
Інша річ, що затвердження уряду було зовсім відмінне від старої моделі: рішенням парламенту, а не указами президента.
Але це тим більше не зв'язує руки ані "Нашій Україні", ані БЮТ із зрозумілих політичних мотивів ініціювати в КС ревізію конституційної реформи.
Більше того, іноді складається враження, що затягування переговорів про коаліцію з боку "Нашої України", окрім решти аспектів, містить в собі і цей: збереження вільних рук для скасування реформи.
Про це свідчать і останні заяви лідера фракції пана Безсмертного, який знову нарікав на недосконалість реформи та нездатність парламенту працювати в її межах.
А нічим зрозумілим не обґрунтоване прагнення членів антикризової коаліції втягнути до себе якщо не всю, то бодай частину "Нашої України" та БЮТ? найкраще пояснюється саме бажанням спалити за цими силами мости до ревізії конституційної реформи.
За тією ж логікою, за якою вважається, що складання мандату депутата міністром Зваричем є запорукою приєднання "НУ" до коаліції. Мовляв, не захочуть же вони зректися реальної влади заради чергової невизначеності...
Не будемо навзаєм спекулювати твердженням, ніби сама Партія регіонів на доказ остраху перед ревізією реформи поспішає якомога щільніше закріпитися у вертикалі виконавчої влади. І ніби тим вона не лише відлякує "Нашу Україну" в найцікавішому для тої кадровому питанні, але й лякає, скажімо, соціалістів якимось "диктатом".
Питання про те, хто чого побоюється і хто чого прагне, не є доказовим.
Зупинимося на іншому.
На тім, як останніми днями антикризова коаліція в парламенті ніби навмисне продукує зухвалі рішення, які самі просяться на розгляд Конституційного суду.
Останніми з них є зміни до регламенту щодо "прав і свобод" депутатів-перебіжчиків, які в разі недобровільного звільнення з фракції стають позафракційними і в такій якості можуть бути членами коаліції чи опозиції.
Ці зміни до регламенту принципово суперечать сутності конституційних норм щодо коаліції. Але, проштовхуючи їх в парламенті, перший віце-спікер Мартинюк начебто знущально радить всім незадоволеним одразу звертатися до Конституційного суду.
При цьому наврядчи він має на увазі, що КС поверне таке подання, бо воно, як колись роз'яснював попередній склад Суду, стосується лише внутрішніх парламентських питань, а регламент ВР взагалі не є законом.
Насправді нині регламент, що ухвалений постановою, має, як і решта постанов ВР, силу закону, що й записано в новій Конституції. А отже, не може бути відхилений Конституційним судом як такий, що не підлягає його юрисдикції.
Водночас проблеми, пов'язані з останніми змінами до регламенту, стосуються саме запитань коаліції, себто нових норм Конституції, введених законом 2222.
Відповідно, якщо незгодні з цими змінами ініціюють, за порадою пана Мартинюка, подання до КС, - то вони тим самим леґалізують сумнівні норми Конституції. А тим більше це зробить сам КС, якщо винесе стосовно регламенту відповідний вердикт.
Тож не складно припустити саме провокативний характер згаданих змін до регламенту, які жодного іншого змістового навантаження не несуть.
І навіть жодним чином не врегульовують статус отих нещасних "позафракційних" перебіжчиків. Які, окрім "права" пристати до коаліції в якості кнопкодавів та гарматного м’яса, та хіба що крісел в іншій, коаліційній частині залу, не здобули прав самостійних фракцій – представництва в погоджувальній раді, в керівництві комітетів тощо...
Такі ж провокативні, з точки зору стимулювання певних кроків до КС незадоволених фракцій, є й постанови про слідчу комісію щодо тарифів та щодо НАТО... І всі вони розраховані, окрім іншого, на леґалізацію через їхній розгляд найновіших змін до Конституції.
Тож питання про те, хто саме і з якими поданнями звернеться до Конституційного суду, не є тривіальним.
Не варто й згадувати, що додатковим стимулом запитати КС про конституційність закону 2222 стала днями виникла проблема наявності чи відсутності реальних повноважень президента в галузі зовнішньої політики та нацбезпеки.
Але чи президент скористається цим приводом, - запитання політичної волі та доцільності.
Перше - проблема вічна.
Друге залежить від того, чи КС ще до початку своєї роботи не перетворився на юридичний департамент корпорації пана Ахметова. І чи не висить особисто Ющенко на гачку якогось компромату.
Але в будь-якому разі час на спробу ревізувати псевдореформу обмежений.
От чим в даному питанні нині зовсім не обмежений Ющенко – так це моральними зобов'язаннями. Їх з нього вже зняли пани Мороз та Янукович.
І тим більше для Ющенка не є обмеженням Універсал національної єдності. Який, за ствердженням одного з його підписантів спікера Мороза, кожен читає так, як хоче.
