Київ часів Бабиного Яру: життя поза життям
Друга світова війна у свідомості переважної більшості сучасних киян, очевидно, пов'язана із трьома датами: 9 травня, 22 червня, 29 вересня.
Перша – День Перемоги, хоча насправді Друга світова того дня ще не закінчилася.
Друга – початок радянсько-німецької війни, коли "Киев бомбили, нам объявили, что началася война".
Нарешті, третя – точка відліку масових розстрілів у Бабиному Яру.
Спершу євреїв, потім – циган, потім – особливо небезпечних військовополонених, потім – переконаних українських націоналістів, а потім – усіх, хто реально чи потенційно міг заважати створенню "нового порядку".
Хоча були й інші, також значущі дати. 17 вересня 1939 року, коли почався похід Червоної армії проти Польщі, куди було мобілізовано кілька десятків тисяч киян і майже весь цивільний автотранспорт.11 липня 1941 року, коли німецькі розвідувальні загони наразилися на річці Ірпінь на міцну оборону радянських військ, 19 вересня того ж року, коли Червона армія залишила Київ, і 24 вересня, коли почалися вибухи, а потім пожежі на Хрещатику й у всьому центрі міста.
І, нарешті, 6 листопада 1943 року, коли до міста знов увійшли червоні війська.
І кожна з цих дат була пов`язана з людськими трагедіями.
Скажімо, невдовзі після завершення польського походу 1939 року, укомплектована значною мірою киянами 44-а Київська стрілецька дивізія була перекинута на фінський фронт, де й загинула у лісах – із оточення вийшло небагато бійців і командирів.
Командування дивізії було негайно заарештоване й розстріляне, а ті полонені, кого Фінляндія після завершення війни повернула Радянському Союзові, як один потрапили до ҐУЛАҐу.
У перші тижні після початку радянсько-німецької війни до війська було мобілізовано 200 тисяч киян; ще 35 тисяч пішли в ополчення та винищувальні загони.
З кінця червня 1941 року розпочалася евакуація підприємств та установ на Схід - з ними, згідно з офіційною статистикою, виїхали 325 тисяч осіб. Коли ж стало ясно, що Київ упаде, чекісти розстріляли в`язнів Лук'янівської тюрми і підвалів у відділках НКВС – загалом тисячі людей.
Відтак, на момент відступу Червоної армії з 930 тисяч киян у місті залишилося близько 400 тисяч, очевидно, ще 10-20 тисяч населення становили біженці, які правдами й неправдами отаборилися в столиці УРСР.
Скільки людей загинуло під час спричинених радянськими радіокерованими фугасами вибухів і пожеж у центрі міста, які розпочалися 24 вересня і тривали до 2 жовтня?
Точно невідомо, але уявлення про масштаб катастрофи дає текст з друкованої членами ОУН-м газети "Українське слово" від 21 жовтня 1941 року: "… Перший вибух хмарою диму затьмарив ясний день. Полум'я охопило крамницю "Дитячий світ", яка містилася на розі Прорізної та Хрещатика. З цього почалося. Вибух чергувався за вибухом. Пожежа поширювалася уверх по Прорізній вулиці і перекинулася на обидва боки Хрещатика... Згоріло 5 кращих кінотеатрів, театр юного глядача, театр КОВО, радіотеатр, консерваторія та музична школа, центральний поштамт, будинок міськради, 2 найбільші універмаги, 5 найкращих ресторанів та кафе, цирк, міський ломбард, 5 найбільших готелів ("Континенталь", "Савой", "Гранд-готель" та інші), центральна міська залізнична станція (квиткові каси), будинок архітектора та вчених, 2 пасажі, друкарня, 8-а взуттєва фабрика, середня школа, понад 100 найкращих крамниць. Загинуло багато бібліотек, цікавих документів, коштовних речей. Наприклад, в Київській консерваторії згорів великий орган і щось 200 роялів і піаніно. Навіть важко собі уявити і підрахувати величезні розміри цього нечуваного злочину совєтів!"
До речі, на початку 1942 року редакція "Українського слова" також буде розстріляна в Бабиному Яру – разом з ілюзіями частини націоналістичного руху на відновлення такого-сякого українського життя під нацистською окупацією.
А паралельно з цими пожежами розпочалися розстріли у Бабиному Яру. Почали з євреїв, хоча серед розстріляних наприкінці вересня – на початку жовтня були й неєвреї – члени змішаних сімей.
5 жовтня уповноважений міністерства окупованих східних областей при групі армій "Південь" гауптман Ганс Кох рапортував: у Києві знищено майже 35 тисяч осіб.
Очевидно, кілька тисяч київських євреїв все ж сховалися від налагоджувачів "нового порядку", але під час холодної та голодної зими 1941-42 років саме вони стали її найпершими жертвами.
Відтак, за переписом, проведеним київською міською управою станом на 1 квітня 1942 року в місті залишилося 352 тисячі жителів.
Якщо врахувати те, що певна кількість киян у перші місяці після приходу німців повернулася до міста з навколишніх сіл чи була відпущена додому з числа військовополонених, то взимку загинуло не менше, ніж 20-25 тисяч людей. Тим часом розстріли не припинялися - євреї, цигани, комуністи, націоналісти...
А ще у місті гинули полонені, ув`язнені в таборах. Тільки в Дарницьких таборах загинуло, за даними сучасних дослідників, 130-150 тисяч осіб.
Понад 100 тисяч молодих киян "добровільно"-примусово були відправлені на роботи до Німеччини, звідкіля повернулися далеко не всі - головним чином не тому що не змогли чи загинули на чужині, а тому що не хотіли повертатися у сталінський "рай", сподіваючись на краще життя у повоєнній демократичній Європі.
До 40-50 тисяч киян з цих же міркувань відступили з німецькою армією на Захід, і хто їх зараз осудить за це після Голодомору й Великого терору?
Отож загалом на момент приходу Червоної армії у Києві залишилося не більше, ніж 180 тисяч жителів. Вже з їхнього числа почалися нові мобілізації на бойовий та трудовий фронти.
І знову про Бабин Яр. У публікаціях часом називається цифра у 150, а то й 200 тисяч євреїв, які буцімто були розстріляні нацистами у цьому місці.
Проте, жоден нациський документ не дає подібних цифр, ба, навіть близьких до них.
Скажімо, після взяття столиці України нацисти приготувалися до знищення 50 тисяч єврейського населення - ймовірно, приблизно стільки й загинуло євреїв у Києві, але до цього числа входять і розстріляні у Бабиному Яру, і померлі узимку 1941/42 років, і замордовані в таборах для військовополонених. 200 тисяч – це загальна кількість євреїв у Києві станом на 1941 рік.
То невже ж ніхто з них не був мобілізований до Червоної армії та не виїхав в евакуацію?
Утім, хіба ж цифра у 40-50 тисяч знищених за етнічним принципом не страшна? А не забуваймо, що "остаточному розв`язанню" підлягали не лише євреї, а й цигани...
Тепер про участь українців-поліцейських у гекатомбах Бабиного Яру, про що пишуть деякі автори. 29-30 вересня й у наступні дні українці нікого там не розстрілювали. Два згаданих поліцейських батальйони були сформовані виключно з німців.
Проте "український слід" у знищенні київських євреїв, безумовно, є.
По-перше, листівки із вимогою до всіх євреїв Києва зібратися у спеціальних місцях розклеювали добровольці з числа вояків "Буковинського куреня" – парамілітарного націоналістичного формування числом близько 400 осіб, яке ОУН-м спрямувала до Києва з Чернівців в ілюзорному сподіванні підкріпити цими хлопцями майбутню щиро українську владу.
По-друге, серед тих, хто відбирав у приречених на смерть їхні речі, за пізнішими спогадами німецьких учасників подій, було кілька десятків щойно завербованих на службу фюреру поліцаїв-українців.
І, нарешті, ось парадокс Бабиного Яру: поліцаї-українці були активно долучені до розстрілів тоді, коли основний контингент страчених становили... також українці.
Що ж, у цьому факті немає нічого принципово нового для вітчизняної історії.
Взагалі ж Бабин Яр – це не просто місце, де "вища раса" знищувала тих, кого вважала "нижчими расами". Це ще й символ.
Символ продовження тієї трагедії, в черговий етап якої увійшов Київ з початком Другої світової війни. До неї місцем масових гекатомб була Биківня, тепер таким місцем став Бабин Яр, хоча і там кілька разів відбувалися розстріли "ворогів народу" у 1930-х роках.
Символ помсти – адже перші розстріли у Бабиному Яру відбулися ще тоді, коли Київ був у зоні відповідальності 6-ї армії Вермахту, і її командувач наказав солдатам допомагати зганяти євреїв у місця їхнього знищення.
Потім 6-а армія дійшла до Сталінграду, і там загинула страшною смертю – хто в бою, а хто після капітуляції, в радянському полоні, коли полонених кілька сот кілометрів гнали засніженим степом, без їжі, не даючи зігрітися.
Нарешті, символ брутальності радянської влади, яка вирішила в період "розгорненого будівництва комунізму" стерти саму пам`ять про це місце. Яр перегородили дамбою і стали з кар`єрів цегляного заводу в нього качати по трубах пульпу – суміш води і глини. 13 березня 1961 року загата висотою у шестиповерховий дім зруйнувалася.
Спроба стерти з лиця землі Бабин Яр обернулася Куренівською трагедією з новими масовими жертвами.
Проте все ж таки після Другої світової війни масштабні людські гекатомби у Києві, які перед цим перманентно тривали з перервою на часи НЕПу від 1918 року, припинилися. Далі репресивна радянська машина діяла вибірково: "космополіти"... "лікарі-вбивці"... "шістдесятники"...
Може, жахіття Бабиного Яру вплинули навіть на звиклих до морів крові партійних вождів? Чи це тільки здається?
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
