"Замах" на конституційну реформу?
Термінове засідання ради антикризової коаліції в день, коли міністри від "Нашої України" таки подали заяви про відставку до секретаріату ВР, засвідчило, що коаліція зіткнулася з великою для себе несподіванкою.
Удар по коаліції
З самого початку хибною була установка щодо нездатності "НУ" не лише проголосити опозиційність, але й позбутися посад в уряді, виданих їй "авансом" під розширення коаліції.
Це при тому, що теоретично таку перспективу врахували, заклавши в регламент ВР антиконституційні норми про позафракційних депутатів. Закласти – заклали, але саме через те, що ці норми фактично підважують теперішню "модель" парламентського устрою, сподівалися, що вони не знадобляться у великих масштабах.
Чи схоче коаліція зробити висновки з власної помилки, чи й далі "Наша Україна" "розводитиме" політиків і політологів – невідомо.
Відомо лише, що курс на розширення за рахунок тепер вже індивідуального членства коаліція проголосила офіційно. А це знову підтверджує, кому й навіщо ця широка коаліція взагалі була потрібна.
Здавалося б, сама по собі опозиційність "Нашої України" має тільки згуртувати коаліцію Партії регіонів, СПУ та КПУ. Але вони самі того не надто бажають.
Зокрема, комуністи й соціалісти не прагнуть так злитися з ПР, щоб згодом їх взагалі не могли розрізнити. А потреба зраджувати й надалі своїх виборців консолідованими голосуваннями у ВР з деяких дуже спірних проблем обіцяє, що так воно й буде.
Зокрема, одна лише тарифна тема, що досі не в повному обсязі відчута громадянами, вже відібрала в антикризовиків від 20 до 50% довіри їхніх виборців.
А коли станеться те, що має статися з бюджетом – процес піде "веселіше". І порівняння з більшими електоральними втратами БЮТ і "НУ" не зарадять. Бо 20% втрат для КПУ і 50% для СПУ – це більше, ніж 40% для "Нашої України"...
Та й взагалі, як у разі успіху уряду Януковича в очах громадян, так і в разі провалу – це не на користь лівим.
В першому випадку Партія регіонів перебере не себе весь цей успіх, і СПУ та КПУ виявляться просто непотрібними. В другому випадку всі гріхи впадуть саме на лівих, які так і не зуміли відстояти інтереси виборців у компанії з олігархами.
Тому й потрібні коаліції хоча б 20-30 зайвих голосів для підстраховки, аби розв'язати руки КПУ та СПУ. Ці "страхові" голоси планується назбирувати по крихтах. В "Нашій Україні" та БЮТ.
Одразу варто зазначити, що наразі монолітна позиція "Нашої України" щодо опозиційності дратує й БЮТ. І не тому лише, що є посяганням на лідерство в опозиційній ніші та суперечки за електорат.
Саме тепер відтермінована загроза виманювання з фракції блоку Тимошенко окремих депутатів-перебіжчиків стає реальністю. І навіть сама пані Юля визнає, що таких людей може бути чимало.
Тож, якщо "НУ" й надалі зуміє зберегти єдність, а з БЮТ почнуть бігти в коаліцію – то й на опозиційному електоральному полі відбудуться зрушення, які навряд компенсує сама лише харизма лідерки блоку.
Модернізація "Нашої України"
А "Наша Україна", попри всі прогнози, тримається й продовжує дивувати своїх опонентів.
Міністри таки подали у відставку, підтвердивши, що для них політична відповідальність не є пустим словом. Погодьмося, що б там за цим не стояло – зокрема й працевлаштування в "тіньовому уряді" – але досі таких прикладів зречення влади було один-два, включно зі знаменитими подвигами пана Пинзеника.
Напередодні ж з'їзду до лав партії залучено трьох цікавих "младопартійців", чий вибір сам по собі вирішує кілька питань. І серед них не є головними перекреслення альтернативних "президентських" проектів, усунення загрози розколу в НСНУ і навіть створення партійного осередку в секретаріаті президента.
Важливіше – оновлення й фіксація "обличчя" партії. "Обличчя", спаплюженого "корупційним скандалом" та демонізацією "любих друзів". І якщо саме "любі друзі" винайшли такий спосіб повернути собі перевагу в керівництві партії та знівелювати інші неприємності, – то це їм тільки плюс.
Та, власне, нові обличчя мають самостійну цінність для НСНУ.
Це не просто конкуренти для пана Катеринчука, а альтернатива для іншого персонажа, що йому вже були навіть публічно зроблені пропозиції віддати свою харизму НСНУ.
Йдеться про пана Луценка.
Я б не стала виключати, що саме запрошення до НСНУ таких відмінних від нього осіб, як пани Яценюк, Бондар та Поляченко, стало справжньою причиною збереження Луценком посади міністра в уряді Януковича, а також навіть дратівливих випадів у бік "Нашої України".
"Наша Україна" поставила на незаперечних лібералів. На їхньому тлі "феєричний" Луценко з єдиною можливою установкою – працювати противагою Тимошенко в популістському середовищі – виглядає досить таки кумедно.
Між іншим, з боку "НУ" це ще й реверанс у бік БЮТ, відмова товктися на одному електоральному полі... Чи оцінять – інше питання.
Водночас, це, мабуть, заклик про повернення та відновлення довіри до найбільш розчарованого інтелектуального кола українців, до бізнес-середовища нового ґатунку, до середнього класу тощо...
Втім, із компліментами та черговими сподіваннями щодо оновленої "Нашої України" можна було б почекати. Але уважніше придивлятися до її справ примушують її опоненти.
Зокрема, вони роблять із досить таки природніх для послідовної політичної сили кроків настільки далекосяжні висновки, що можна тільки дивуватися.
Хто що порушує
Зокрема, днями фракція СПУ в парламенті звинуватила "Нашу Україну" в тому, що та тисне на Конституційний суд задля скасування конституційної реформи з метою повернення до авторитарного режиму, і що вийшла з переговорів про розширення коаліції лише для того, аби не виконувати один із пунктів Універсалу – про продовження конституційної реформи.
"Нашоукраїнці" у відповідь нагадали про спосіб, яким пан Мороз отримав посаду спікера, але в дискусію не втягувались. І чомусь не продемонстрували переляку від загрози з боку соціалістів, що в суспільстві, мовляв, знайдуться сили для протидії...
Ба більше, саме після цієї заяви СПУ президент Ющенко таки дав міністрам вказівку виконувати настанови партії про вихід з уряду. Зовсім якось не схоже на поступки, та й на самого Ющенка, як його звикли собі уявляти "партнери" по Універсалу, теж не схоже. Чи він до шантажу вже звик, чи позбувся приводів тремтіти?
Звісно, звинувачення в тискові на суддів КС – це не жарт, треба в ГПУ та суди звертатися. Тож, мабуть, якщо соціалісти кажуть – то скоро матимемо публічні й поіменні скарги суддів. Чи ні?
В усьому ж іншому...
Насправді, саме перехід "НУ" в опозицію через відсутність домовленості про коаліцію, виведення з уряду своїх міністрів та створення "тіньового уряду" зі складом, який буде відомий заздалегідь на випадок перемоги в наступних виборах – все це повністю відповідає моделі поведінки партії в умовах парламентського устрою.
Та навіть термінова "модернізація" НСНУ під, вочевидь, дострокові вибори лише закріплює використання норм саме чинної Конституції.
А от пропозиція від Партії регіонів залишити в коаліції позаконституційну "квоту" для міністрів президента – це вже порушення принципів формування парламентської коаліції. Ще більш брутальне, ніж індивідуальне членство в коаліції, або виокремлення з опозиційних блоків якихось фракційних утворень, що мали б підперти коаліцію...
Та попереду в антикризової коаліції – нові зазіхання на систему влади, яку вони начебто відстоюють.
От хоч би процедура відставки міністрів, зокрема тих, хто не спростив ситуацію й не подав заяву самостійно.
Конституція передбачає, що парламент може звільнити за власною ініціативою не лише "цивільних" членів Кабміну, але навіть двох "президентських" міністрів.
В той же час регламент ВР такої процедури не містить. Немає норми, котра б дозволяла безпосередньо народним депутатам ініціювати відставку міністрів. Лише коаліція може поставити таку вимогу перед прем'єром, а вже той має зробити відповідне подання до ВР.
Тож, якщо коаліція пристане на вимогу лідера КПУ пана Симоненка й поставить за мету відставку міністрів оборони та іноземних справ – прем'єр змушений буде ініціювати таке рішення офіційно, перебираючи повноваження президента.
Після того, як Янукович розсипався в компліментах на адресу міністрів від "Нашої України" й навіть забув про претензії до Тарасюка й Гриценка – підшукати аргументи для такого подання буде нелегко.
Так пан Симоненко й тут вигадав привід – невиконання програми антикризової коаліції... Але стосовно саме міністрів оборони й іноземних справ подібна аргументація неможлива, бо вона прямо диктує, що програму антикризової коаліції має виконувати президент!
Мало того, що такої програми в природі досі не існує, а, навпаки, є закони зовсім протилежного до деяких поглядів антикризовиків змісту. Так само ніде в Конституції не сказано, що президент має якимось чином прилаштовуватися до парламентської коаліції – якою б вона не була...
Звісно, теоретично існує просте вирішення поточної проблеми, аби коаліція надалі не дискредитувала псевдореформу: внести зміни до регламенту, звільнивши голову уряду від додаткового зіткнення з президентом на полі повноважень і забравши ініціативу звільняти міністрів до ВР.
Але це надто небезпечно для самої ж теперішньої коаліції. Бо хто знає, як зміниться кон’юнктура... Може настати час, коли котрась із фракцій теперішньої коаліції (можна навіть здогадатись, яка саме) заходиться разом із опозицією виганяти з уряду зайвих міністрів за депутатською ініціативою, не бруднячи руки прем’єра...
Так що й цю норму Конституції вже треба було б відправляти на тлумачення КС.
А на порозі нова проблема: тлумачення щодо досі не здійсненого права президента відхиляти подану коаліцією кандидатуру глави уряду. Наразі ця норма, та й декілька таких же "спірних" міститься лише в президентському проекті закону про Кабмін та органи виконавчої влади. Але зрозуміло, що коли справа дійде до розгляду в парламенті – доведеться звертатись до КС. Як уже звернулись стосовно норм урядового проекту.
Що таке "продовження реформи"
Схоже, що саме ці потенційні тлумачення чинної Конституції, а зовсім не скасування самого закону 2222, насправді турбують коаліцію й окремо соціалістів. І тиск на суддів тут ні до чого.
Бо вже й без КС видно неозброєним оком, що на предмет перерозділу президентських повноважень цей закон явно ..."недопрацьований". Повноваження в президента ще відбирати й відбирати.
Вже поточна практика свідчить, що президент може у відповідності до Конституції зупиняти дію урядових рішень та схвалених парламентом законів через вето, а коаліція та уряд лише з порушенням Конституції можуть ігнорувати законодавчі ініціативи президента.
Тому й лякає опозиційність "Нашої України" коаліцію, тому скаржиться СПУ, що "Наша Україна" відмовляється "продовжувати реформу" стосовно не лише місцевих влад, а й подальшого перегляду через закони президентських повноважень.
Тому й з'явилася ініціатива спікера Мороза знову заховати всі конституційні питання в спеціальну "конституційну" комісію, де б учергове складався якийсь пакет...
Між іншим, оця мода на спеціальні комісії та всілякі робочі групи у ВР, що просто перебирають повноваження вже й профільних парламентських комітетів, як-от у випадку з бюджетом – ще одне порушення Конституції.
Адже в цих комісіях та робочих групах знов і знов працюють одні й ті ж самі люди з керівництва парламенту й фракцій, позбавляючи відповідної фахової роботи "простих" депутатів і залишаючи їх справжніми "кнопкодавами".
І це вже узурпація керівництвом коаліції влади не президента, а народних обранців.
Але, як відомо, надмірне завантаження КС не дозволяє сподіватися, що весь комплекс конституційних проблем, який лише зростає, буде розв'язаний досить швидко.
Навпаки, "тромб" у КС надає змогу коаліції, опозиції, президенту, спікерові та прем’єру ще досить довгий час розважатися на практично невнормованому полі на власний розсуд.
А це і є чи не найбільшим "замахом" як на Конституцію, так і на омріяну стабільність у суспільстві, та й на міжнародні стосунки України.
Автор
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для УП
